Зовнішньоекономічні операції і контракти - Козик В.В. - 1.2.9.2. Складні компенсаційні угоди

Складні компенсаційні угоди, або глобальні чи генеральні угоди (global agreement) - це особливий вид довгострокових (5-10 років) великомасштабних (100 млндол.СШ А і більше) компенсаційних операцій.

У таких угодах експортер обладнання, який не зацікавлений повністю використовувати компенсуючу продукцію у таких значних обсягах, відмовляється від неї на користь третьої особи, яка в міру реалізації продукції компенсує експортеру вартість обладнання та кредиту.

Таким чином, складна компенсаційна угода носить рамочний (framwork agreement), тристоронній характер, і тому іноді така угода називається тристоронньою компенсаційною угодою (triangular compensation agreement). її виконання супроводжують такі контракти:

• між експортером (постачальником, виконавцем) та імпортером (покупцем, замовником) укладаються контракти на спорудження об'єкта, на поставку конкретного обладнання, ліцензійні, ноу-хау та інжинірингові угоди;

• між імпортером (покупцем, замовником) та третьою стороною (отримувачем компенсуючої продукції) укладаються контракти на поставку імпортером компенсуючої продукції третій стороні, яка має ринок збуту;

• між експортером (постачальником, виконавцем) та третьою стороною (отримувачем компенсуючої продукції) укладається договір про умови погашення вартості обладнання та вартості кредиту у міру реалізації компенсуючої продукції.

Складність цієї компенсаційної угоди полягає у виборі партнерів цієї угоди та у їх взаємодії. Особлива увага має приділятися вибору третьої сторони, яка реалізує компенсуючу продукцію. Зазвичай при підготовці та реалізації складної компенсаційної угоди слід використовувати механізм міжнародних торгів (тендерів).

1.2.9.3. Виробниче кооперування

Найтриваліші стійкі зв'язки між торговими партнерами, при яких торгівля виступав частиною промислового співробітництва, забезпечує виробниче кооперування. Найпоширенішими його видами є: підрядне кооперування, договірна спеціалізація, спільне виробництво.

При підрядному кооперуванні одна із сторін (замовник) доручає іншій (виконавцю) виконання певної роботи відповідно до обумовлених вимог до її виконання (асортимент, обсяг, термін, комерційні умови тощо). При необхідності замовник може передавати підряднику технологію, креслення і специфікації, обладнання і матеріали. Предметом угоди про підрядне кооперування може бути:

• виконання технологічних операцій за дорученням замовника з метою перетворення напівфабрикатів у готові комплектуючі вироби;

• випуск компонентів за кресленнями та специфікаціями замовника; складання вузлів та агрегатів з компонентів, які виробляються замовником.

Договірна специфікація виробництва передбачає розмежування виконання окремих частин та етапів виробничих програм, здійснення при необхідності перерозподілу капітальних вкладень. Договірна спеціалізація може виступати як подетальна та як технологічна.

Спільне виробництво організовується для здійснення конкретного економічного проекту при створенні складних видів продукції. При цьому партнери тісно взаємодіють на всіх етапах, починаючи з НДДКР і до збуту та сервісного обслуговування, з метою отримання накресленого заздалегідь кінцевого результату. Таке співробітництво оформляється у вигляді консорціуму, тобто тимчасового договірного об'єднання юридично самостійних фірм, для здійснення конкретного проекту.

Консорціуми - це об'єднання (союзи) юридично та господарсько самостійних компаній, які утворюються з метою виробничо-збутового кооперування, а також надання підрядних та інших послуг. Вони можуть утворюватись для отримання великих замовлень на поставки товарів та надання послуг, зокрема на спорудження цивільних та промислових об'єктів або з метою тривалого промислового співробітництва. До складу консорціуму входять інжинірингові фірми, фірми-виробники, збутові структури, страхові компанії та банки. Організація виробничо-збутового співробітництва у рамках консорціуму часто охоплює проведення НДДКР зі створення нових, дороговартісних та складних видів обладнання, устаткування, товарів, моделей для подальшого кооперування їх виробництва та збуту з метою масштабного захоплення ринку. Ініціатор утворення консорціуму відбирає та запрошує майбутніх учасників консорціальної угоди для визначення їх прав, обов'язків та відповідальності при її реалізації. Учасники угоди обирають лідера консорціуму, який є зазвичай основним виробником або постачальником обладнання чи виконавцем основних робіт та має достатній досвід і зв'язки для координування роботи учасників. Останнім часом ініціаторами утворення консорціумів виступають великі інжинірингові фірми, які мають значний досвід у керівництві спорудженням великих об'єктів. Представники фірм обирають лідера консорціуму, якому надається право координувати дії усіх членів консорціуму, представляти інтереси консорціуму перед майбутнім замовником та місцевою владою країни, у яку будуть здійснюватись поставки або у якій буде споруджуватись об'єкт. Сторони оформляють свої відносини у вигляді консорціальної угоди, в якій встановлюються взаємні права та обов'язки, головними з яких є такі:

Кожний член консорціальної угоди бере на себе зобов'язання нести солідарну відповідальність по зобов'язаннях інших членів, які зв'язані з виконанням угоди та контрактів, які її доповнюють. Де означає, що претензії з поставок, строків та обсягу робіт можуть бути висунуті як лідеру, так і будь-якому члену консорціуму. Проте в консорціальних угодах встановлюються межі відповідальності кожного учасника та загальна відповідальність. Наприклад, якщо межа відповідальності кожного члена консорціуму встановлена у розмірі не більше 8% його частки зобов'язань, то претензії у розмірі 12% частки винного учасника покриваються за його рахунок у розмірі встановленої межі 8%, а решта 4% поділяються між усіма членами консорціуму пропорційно їх часткам у загальній сумі зобов'язань.

Для участі у консорціумі запрошуються зазвичай компанії, які запропонують найнижчі ціни комплектуючих для кооперованого виробництва, ефективну систему збуту, привабливі кредитні умови, банківські гарантії тощо.

Коопераційні зв'язки можуть оформлятись у вигляді контракту, або господарської угоди, або протоколу про здійснення виробничих та науково-технічних зв'язків. Найкращою формою закріплення коопераційних зв'язків є господарські угоди, які охоплюють усі сторони діяльності партнерів; вони містять взаємні зобов'язанння сторін, визначають предмет, номенклатуру та обсяг співпраці, форму та строки завершення робіт тощо.

Виробничо-збутова кооперація з часом може призвести до утворення СП з іноземними інвестиціями як незалежної юридичної особи.