Зовнішньоекономічні операції і контракти - Козик В.В. - 6.3.1. Зовнішньоторговельний ефект

Інтереси українських підприємств, які здійснюють ЗЕО, дуже різноманітні. З одного боку, державна зовнішньоекономічна політика покликана стимулювати насичення внутрішнього ринку необхідними товарами, прискорення НТП, підвищення кваліфікації керівників та фахівців, залучення в економіку додаткових матеріальних та фінансових ресурсів, розширення експортного потенціалу, структурну перебудову національної економіки. З іншого боку, окремі підприємства можуть добиватись реалізації власних цілей: підвищення економічної ефективності виробництва, залучення іноземної технології та комерційної реалізації власних науково-технічних досягнень, гарантованої надійного матеріально-технічного забезпечення.

Такі цілі різні у різних галузях. У машинобудуванні, зокрема, важливою метою є ефективне науково-технічне, виробниче та збутове кооперування і на цій основі підвищення конкурентоспроможності продукції, доведення її до вимог світового ринку. Посередницькі організації приділяють головну увагу одержанню власне економічного (зовнішньоторгового ефекту).

Різноманітність форм ЗЕД та інтересів учасників зумовили множинність напрямків, за якими може бути досягнутий ефект у найближчому чи віддаленому майбутньому. При оцінці конкретних ЗЕО слід враховувати усі можливі прояви ефекту, для чого необхідно чітко уявляти їх природу та особливості, які впливають на методи та послідовність розрахунків.

Виділяють 6 основних форм прояву ефекту ЗЕО:

1. Зовнішньоторговий ефект.

2. Науково-технічний ефект.

3. Ефект спеціалізації та кооперування.

4. Ефект виграшу у часі.

5. Ефект подолання дефіциту ресурсів.

6. Ефект збереження ресурсів на майбутнє.

6.3.1. Зовнішньоторговельний ефект

Вперше пояснити джерело переваг (ефект) зовнішньої торгівлі намагався А. Сміт у рамках теорії абсолютних переваг. Суть теорії абсолютних переваг: країни експортують ті товари, які вони виробляють з меншими витратами (у виробництві яких вони мають абсолютну перевагу), та імпортують ті товари, які продукуються іншими країнами з меншими витратами (у виробництві яких абсолютна перевага належить їх торговим партнерам). Більше того, виробництво даного товару в одній з країн може виявитись просто неможливим через об'єктивні причини.

Теорію абсолютних переваг А. Сміта розвинув Давід Рікардо, довівши, що абсолютні переваги є лише частковим випадком загального правила. Він показав, що торгівля вигідна кожній з двох країн, навіть якщо одна з них має абсолютні переваги у виробництві обох товарів. У теорії порівняльних переваг додатково використовується поняття альтернативних витрат, які являють собою просте порівняння цін одиниць двох товарів на внутрішньому ринку, виражених через кількість робочого часу, витраченого на їх виробництво.

Суть теорії порівняльних переваг: якщо країни спеціалізуються на виробництві тих товарів, які вони можуть виробляти з відносно нижчими витратами порівняно з іншими країнами (або, інакше кажучи, з меншими альтернативними витратами), то торгівля буде взаємовигідною для обох країн, незалежно від того, чи є виробництво в одній з них абсолютно більш ефективним, ніж в іншій.

А.Сміт та Д.Рікардо пояснювали міжнародну торгівлю існуванням абсолютних та порівняльних переваг у виробництві товарів, а головним фактором, що впливає на виробництво товарів, вони вважали працю. Ціна товару, на їхню думку, залежала тільки від трудових витрат, тобто вони дотримувались трудової теорії вартості.

Шведські економісти-неокласики Елі Хекшер та Бертіл Олій розробили теорію співвідношення факторів виробництва (теорію Хскшера-Оліна), в якій вони, не ві дкидаюч и трудової теорії вартості, доповнили її думкою проте, що у створенні вартості беруть участь, крім праці, також і інші фактори виробництва, такі як земля та капітал. Зміст теорії Хекшера-Оліна полягає ос у чому: країни експортують продукти інтенсивного використання надлишкових факторів та імпортують продукти інтенсивного використання дефіцитних для них факторів. Таким чином, наприклад, країнам з надлишком робочої сили вигідніше продукувати та експортувати трудомісткі товари.

У 1953 р. В.Лєонтьєв, а потім і його послідовники піддали тестуванню висновок теорії Хекшера-Оліна про те, що країни експортують товари, у виробництві яких інтенсивно використовуються надлишкові і тому більш дешеві для них фактори виробництва, і імпортують товари, у виробництві яких ці фактори використовуються менш інтенсивно. Провівши розрахунки на кількох часових горизонтах та для кількох країн, вони отримали статистичні результати, які не узгоджувалися з теорією Хекшера-Оліна. Це явище отримало назву "Парадокс Леонтьєва": теорія співвід-ношення факторів виробництва Хекшера-Оліна не підтверджується на практиці: трудонасичені країни експортують капіталоємну продукцію, тоді як капіталонасичені трудоємну. Пояснення парадоксу дається у рамках неотехнологічних теорій зовнішньої торгівлі, які пояснюють її природу впливом ще одного фактору - НТП.

На практиці побудова системи показників ефекту експорту та імпорту базується на передумовах теорії порівняльних переваг Д.Рікардо, а вплив науково-технічного фактору оцінюється здебільшого окремо, що дозволяє говорити про самостійний науково-технічний ефект міжнародного поділу праці.

Отже, власне зовнішньоторговий ефект враховує міжкраїнні відмінності двох типів:

• відмінності в умовах виробництва певного товару, які виявляються у кінцевому підсумку у різному рівні витрат виробництва;

• відмінність структури цін, що призводить до того, що рівень ціни наданий товар неоднаково наближується до середнього свтового рівня.