Інституціонально-інформаційна економіка - Чухно А.А. - 3.1. Ринки як інституціональна угода

3.1. Ринки як інституціональна угода

Дослідження ринку та його стану — одна із провідних тем економічної науки. В економічній літературі, включаючи навчальну, є численні визначення ринку. Існує багато математичних моделей ринкових феноменів і обширна теоретична література, присвячена чинникам, що визначають стан ринкової рівноваги. Проте бракує аналітичного розгляду категорій ринку та його функцій з позицій представників інституціональних теорій. Отже, з'ясуємо, в чому полягає сутність ринку та розглянемо функцію ринків у сучасній економічній системі.

Визначення ринку

Одним із багатьох дослідників, хто дав узагальнене визначення ринку, був основоположник неокласики, засновник Кембриджської школи А. Маршалл. Але в основі його трактування цитується О. Курно (1801—1877), який розглядав ринок як "будь-який район, де відносини покупців і продавців настільки вільні, що ціни на одні й ті самі товари мають тенденцію легко і швидко вирівнюватися". До подібних визначень належить і трактування поняття ринку видатним англійським маржиналістом У.С. Джевонсом (1835—1882), котрий вважав, що: "ринок — будь-яка група осіб, між якими виникають тісні ділові взаємовідносини, вони укладають великі угоди щодо будь-якого товару".

Визначення У.С. Джевонса більш подібне до сучасних інституціональних трактувань, в яких все більше не зважають на ту економічну теорію, що не враховує особистісний фактор, ніж те, яке дав М. Вебер (1864—1920) У своїй праці "Господарство і суспільство" (1968). На його думку, ринкове товариство — це найбільш знеособлені відносини, що можуть виникати між людьми. Причина знеособленості ринку прихована у його природі, орієнтації тільки на товар. Немає ні зобов'язань, які ґрунтуються на почуттях братства або поваги, ні жодних із тих спонтанних відносин між людьми, що підтримуються шляхом особистих союзів. Ринкова поведінка визначається раціональним, цілеспрямованим прагненням індивідів забезпечувати власні інтереси. Таке розуміння ринку пов'язане з концепцією досконалих ринків, яку можна застосувати лише до ідеального типу економіки з нульовими трансакційними витратами. На сьогодні, коли інформація є важливим економічним ресурсом, люди, які беруть участь у трансакції, — це основний чинник, що визначає її інституціональну форму.

У сучасних економічних умовах американські вчені Гамільтон і Фінстра використали ідеї праці М. Вебера з метою синтезу концепцій Р. Коуза й О. Вільямсона, в яких розкрито дихотомію ринку та ієрархії, і відмінність, на яку М. Вебер звернув особливу увагу, між економічною та політико-адміністративною владами. Представники сучасного інституціоналізму (Д. Норт, Б. Клейнер та ін.) вважають, що певні аспекти ієрархічних структур самостійно впливають на формування ринкових економік.

Звичайно, такі визначення правильно охоплюють певні реальні ознаки ринку, проте вони не досить чіткі, не пояснюють ключові терміни, не ілюструють інституціональних механізмів, що створюють тенденцію до вирівнювання цін; також не зрозумілим є зміст "тісних ділових співвідношень" і "великих угод".

Тлумачення сутності ринку лише як місця чи регіону, де здійснюються угоди і відбувається обмін товарами, не можна вважати задовільним.

На думку С. Мосса, поняття "ринок" охоплює й багато іншого: товари і послуги обмінюються на ринках. Процес обміну полягає у встановленні й обнародуванні цін; повідомленні потенційним клієнтам про те, що вироблені фірмою товари або послуги є в продажу; інформуванні постачальників про попит на їх продукцію; транспортуванні товарів і ресурсів, необхідних для надання постачальниками послуг клієнтам. Тобто процес обміну пов'язаний з комунікаціями та засобами зв'язку між продавцями і покупцями благ, що є об'єктами торгівлі.

Сильним аспектом такого визначення є визнання обставини, що у функціонування ринків завжди залучають асоційовані з ними види діяльності, в тому числі "встановлення й обнародування цін", засоби зв'язку і повідомлення клієнтів, транспортні засоби. Однак у цьому тлумаченні бракує ідеї залежності обміну від правових інститутів і не зазначено, що йдеться не лише про купівлю-продаж товарів і послуг, але й про обмін правами власності. Більш того, навіть не згадуються інституціональні аспекти встановлення і обнародування цін, зв'язків з клієнтами і транспортування. С. Мосс, як і багато інших учених, традиційно не бере до уваги зумовлені звичаєм правові, політичні й інші соціальні структури, що відіграють ключову роль у всіх ринкових системах.

Дефініція ринку має пов'язуватися з сукупністю інститутів, які беруть участь у вирішенні не тільки таких правових питань, як встановлення прав власності та судово-арбітражних процедур щодо контрактів, але і транспортування та поширення інформації, актуальної для функціонування ринку.

У сучасній економічній літературі, окрім економічної контрактації, частіше аналізується соціальна контрактація, сутність якої полягає в розгляді ринку як мережі з управління економічними та соціальними трансакціями. Цей підхід все ще ґрунтується на безпосередньому використанні передумови про індивідуальну раціональність (максимізація корисності). Проте А. Етціоні у межах запропонованої ним соціально-економічної парадигми стверджує, що обмеження на раціональний вибір пов' язані не тільки з обмеженою раціональністю. На погляд вченого, для індивідуального вибору характерна напруженість між чинниками раціональних переваг і моральними зобов'язаннями. Він припускає, що у більшості випадків егоїстичне "раціональне" рішення стримується за допомогою моральних зобов'язань індивіда, пов'язаних з його розумінням того, що вважати "справедливим", "правильним" або "сприйнятливим".

Про значення норм соціальної поведінки, включаючи етичні та моральні кодекси, зазначають й інші вчені. Наприклад, К. Ерроу розглядає зазначені вище морально-етичні чинники як реакцію суспільства, спрямовану на компенсацію фіаско ринку. Індивідам небезкорисно в деякій мірі довіряти словам один одного.

На думку деяких дослідників, ринок створює форум, на якому можна досягти загальної згоди щодо цін, чого не можна зробити за ізольованого акту купівлі-продажу. Формуванню такого консенсусу сприяють вбудовані в ринкові інститути правові й інші правила, звичаї та процедури.

Узагальнену характеристику ринку, що містить низку важливих його ознак, подано на рис. 3.1.

Відомий американський учений, представник еволюційно-інституціональної теорії Д. Ходжсон тлумачить поняття "ринок" як сукупність соціальних інститутів, у межах яких регулярно відбувається велика кількість актів обміну специфічного типу, причому ці інститути в певній мірі сприяють актам обміну і надають їм структуру. Відповідно до такого визначення обмін передбачає контрактні угоди і зміну прав власності, ринок частково складається із механізмів, що мають структурувати ці види діяльності, організовувати їх функціонування та надавати їм легітимності.

У російській "Великій економічній енциклопедії" (2007) є таке тлумачення ринку з інституціоналістських позицій: "Ринок — інститути і механізми (юридичні, організаційні та ін.), що забезпечують обмін товарами. Це форма відносин між продавцем і покупцем товарів і послуг, нерухомості, цінних паперів, валют. Також ринок — це місце, де відбувається обмін між продавцями і покупцями товарів і послуг".

Рис. 3.1. Узагальнена характеристика ринку

Ринки — організований та інституціоналізований обмін. Головну роль відіграють ті інститути, які сприяють впорядкуванню цін, встановленню консенсусу у зв'язку з ними і в загальнішому вигляді поширенню інформації про продукти, ціни, обсяги купівлі-продажу, а також про потенційних покупців і продавців.

Отже, всі розглянуті визначення ринку свідчать про різні ступені пізнання ринку в історичному процесі як економічного явища і розкривають його різні властивості.

Розглянемо особливості зв'язку окремих інститутів і ринку.

Певні інститути, наприклад, правова система і звичаї, якими керуються в процесі контрактації, пов'язані із виникненням обміну і контрактів. Специфіка зв'язку полягає в функціонуванні цих інститутів навіть без існування організованих ринків. Інші інститути пов'язані зі специфікою розвитку того чи іншого ринку та координацією великої кількості організованих обмінів.

Мають місце багато випадків, коли важко знайти відмінність між ринковими трансакціями і неринковим обміном, особливо якщо ринок не ідентифікується фізично. Рекламні шпальти газети або написані оголошення на зразок "продається в місцевій лавці" — це насправді проміжний варіант між повністю розвиненим ринком і сукупністю трансакцій, що здійснюються без реклами або якого-небудь публічного форуму. Проте навіть у цих проміжних випадках акти обміну організовують за ініціативи певного інституту. Отже, вони здійснюються в межах ринку, значення якого відповідає поданому вище визначенню. Хоча між власне ринком і неринковими варіантами обміну є широка "сіра зона", "деталізовані типи обміну" зберігають концептуальну значущість і цінність для аналізу.

У науковій літературі трапляються спірні твердження про існування шлюбних ринків та внутрішньофірмових ринків праці тощо. Безумовно, такі інститути, як шлюбні контори, справді функціонують, але це не ринки (або, принаймні, не ринки шлюбів як таких), а агентства, що пропонують специфічні, найчастіше інформаційні послуги. Власне шлюб вже передбачає контрактну угоду між нареченими. Навіть якщо шлюби супроводжуються сімейними угодами щодо товарів і послуг, то у цьому разі вони не е предметом купівлі-продажу; такі контракти укладаються, не зважаючи на будь-яку форму ринку.

Розглянемо ще один приклад — поняття внутрішнього ринку праці у фірмі, яке пропонується з метою пояснити явище диференціації заробітної плати та дискримінації під час розподілу виробничих завдань. Проте, як зазначають деякі вчені, відомий ступінь конкуренції між найманими робітниками щодо певних видів робіт усередині фірми на так званих внутрішньо-фірмових ринках праці сприяє діяльності специфічних трансакційних механізмів. У зв'язку з цим виникають сумніви, чи справді виконується регулятивна функція ринків.

Тобто так звані внутрішньофірмові ринки праці не є ринками згідно з інституціональним визначенням. Адже на них, як правило, не відбувається жодного систематичного інституціоналізованого процесу купівлі-продажу робочої сили. Насправді має місце розподіл трудових ресурсів усередині фірми.