Інституціонально-інформаційна економіка - Чухно А.А. - Приватні права власності та сучасна економічна теорія.

Згідно з поглядами А. Алчіана та Г. Демсетця права власності — це право на вибір способів використання економічних благ, що забезпечується суспільством. Вони можуть встановлюватися у правовому або адміністративному порядку, закріплюватися звичаями або ієрархічною структурою суспільства. Приватним називається право власності, яким володіє конкретний індивід. Останнє може бути передане в обмін на аналогічне право щодо інших благ. Основними критеріями визначення сили цього права є вірогідність і витрати його реалізації, що залежать від діяльності уряду, неформальних суспільних акцій, а також етичних і моральних норм, які переважають. Тобто без дозволу або виплати компенсації ніхто не може законно використовувати або впливати на фізичне становище благ, на які особа має право власності. У гіпотетичному стані, для якого характерна повнота приватних прав власності, одна дія особи з належними їй ресурсами не може впливати на фізичний стан приватної власності інших людей. Наприклад, приватне право на комп'ютер, яким володіє суб'єкт, обмежує допустиму сферу будь-яких дій щодо інших, а його приватні права власності обмежують дії інших стосовно всього, чим він володіє. Але при цьому важливо зазначити, що захист від дії інших людей поширюється на фізичне використання і фізичний стан благ, а не на їх мінову вартість.

Правом на здійснення вибору між несумісними способами використання благ є приватне право власності. Це не щось надумане або нав'язане ззовні обмеженням на спектр можливих напрямів використання, а виняткове право на вибір між цими напрямами. Заборона вирощувати полуницю на приватній ділянці землі була б "надуманим" обмеженням, що позбавляє визначених прав без передавання їх іншим. Тому надумані обмеження, потреби в яких немає, не є базою прав власності. Такі обмеження можуть застосовуватися тільки стосовно окремих людей, а не пов'язані з ними отримують "законну монополію" на види діяльності, якими не можуть займатися інші.

В умовах гарантованих прав власності допускається укладання контрактів на будь-яких умовах, що є продуктом взаємного погодження, хоча держава не обов'язково забезпечує виконання усіх контрактів. Там, де контрактні угоди заборонені, приватні права власності заперечуються. Наприклад, згоду робітника працювати понад встановлену норму можна розглядати як таку, що суперечить закону, незалежно від запропонованої величини винагороди; або можлива незаконна практика продажу за цінами, що перевищують офіційно встановлені межі. Такі обмеження зменшують силу приватних прав власності та значення ринкового обміну й контрактів як засобів координації виробництва і споживання та вирішення конфліктів.

Теоретичний аналіз прав власності дав змогу з'ясувати метод управління та координації використання економічних ресурсів у системі, що ґрунтується на приватній власності (системі вільного підприємництва). Основою цього аналізу є припущення про значущість переваг і два обмеженнях виробничих можливостей і можливостей обміну приватною власністю. У суспільстві з розсіяною інформацією з метою ефективної децентралізованої координації виробничої спеціалізації, що ґрунтується на відомому принципі порівняльних переваг, люди мають володіти гарантованими відчужуваними приватними правами власності на виробничі ресурси і продукти. Останні можуть обмінюватися за взаємно погодженими цінами за низьких витрат розробки умов надійних угод (контрактів). Формування такої системи, яка забезпечує координацію розсіяної інформації, зумовлює підвищення доступності благ; вони ціняться вище або витрати їх виробництва зменшуються. Мірилом цінності благ у цьому разі є сукупність прав власності на них, об'єктів обміну. Ця цінність не еквівалентна цінності такої самої кількості блага, що не перебуває у приватній власності (є, наприклад, власністю держави). Сильніші права є більш цінними, ніж менш сильні. Тому в обмін на пропоноване благо продавець вимагатиме більшу кількість благ, на які встановлені менш сильні права власності, порівняно з кількістю того самого блага, якщо права власності на нього були сильнішими.

У процесі зіставлення проблем, пов'язаних з ефективністю приватної та суспільної власності, А. Алчіан зробив висновок, що за суспільної власності витрати будь-якого рішення або вибору в меншій мірі покладаються на суб'єктів цього рішення або вибору, ніж за приватної власності. З погляду вченого, в деяких випадках приватна і суспільна власність використовуються у зв'язку з тим, що вони по-різному впливають на поведінку людей.