Інституціонально-інформаційна економіка - Чухно А.А. - Державні і загальні права власності

На перший погляд, державні права власності в умовах демократії аналогічні правам власності в корпораціях із великою кількістю дрібних акціонерів. Випливає висновок про ймовірність отримання подібних результатів. Він був би правомірним за двох умов:

1) пропорційності впливу кожного громадянина, який має право голосу, на результат голосування його частці в сукупному багатстві суспільства;

2) можливості переведення кожною особою власного багатства під юрисдикцію інших урядів, за аналогією з можливістю здійснення вибору між різними корпораціями.

Припустимо, що кожен індивід може купувати і продавати землю (актив, на який припадає основна частина вартості державної власності в кожній країні), а земля перебуває під юрисдикцією різних урядів. Припустимо також, що кожний індивід бере участь у голосуванні відповідно до своєї частки землі. За цих допущень наслідки режиму державної власності були б подібними до наслідків режиму приватної власності. Проте це ілюзія. Сутність державних, суспільних або комунальних прав власності, безсумнівно, залежить від виду державного управління. Однак дефініції видів прав власності не характеризуються ясністю і чіткістю. Здійснення формального аналізу наслідків розподілу ресурсів і поведінки, яка відзначається особливістю в умовах кожного із них, не дає змоги систематизувати їх.

Приватні права власності на всі ресурси не завжди є чинником їх ефективного використання, наприклад, повітря, вода, електромагнітні хвилі, шуми тощо. Значна частина українців має дачні приватизовані ділянки, під якими є ґрунтові води; вони протікають не лише під однією земельною ділянкою, але й багатьма іншими. Звуки і світло з однієї ділянки проникають на інші. Щодо таких випадків виробляються інші форми контролю, наприклад, політичні та громадські групові рішення і дії. Як свідчить досвід України, іноді такі інші форми використовуються в ідеологічних або політичних цілях, навіть там, де приватні права власності вже існують.

Разом із тим, якщо такі форми контролю гарантують кожному індивіду вільний, безкоштовний і рівний доступ до використання певного ресурсу, то виникає проблема його інтенсивного використання. Тобто величина додаткових витрат перевищить сукупний приріст цінності; максимізація цінності суспільного продукту не досягається. Це зумовлено тим, що для кожного користувача ресурсами його граничний продукт стає меншим, ніж середній, тоді як користувач орієнтується саме на величину середнього доходу. Отже, використання продовжується доти, доки середній продукт не зменшується до рівня граничних витрат. Як наслідок, граничний продукт буде нижчим за граничні витрати — явище, що спостерігається у зв'язку із перевантаженням суспільних шосейних доріг або громадських місць відпочинку, або станом наявності риби у зонах вільного рибальства. Класичний принцип комунальної власності, в якому зазначається, що плодам у суспільному садку ніколи не дають змогу дозріти, є крайнім прикладом ствердження, що права власності, які відрізняються від приватних, порушують відповідність використання ресурсів до їх виявленої ринкової цінності.

З іншого боку, якщо комунальні права власності передбачають можливість фактичних користувачів блокувати іншим користувачам доступ до ресурсів, використання ресурсів буде недостатнім. Фактичні користувачі максимізують середній, а не граничний дохід від наявних у їх розпорядженні ресурсів. У результаті відбувається зменшення чисельності користувачів. Розширення кола користувачів або способів використання ресурсу призвело б до зниження середнього продукту для фактичних користувачів, а потім зменшило б інтенсивність використання ними цих ресурсів. Проте приріст цінності продукту (або додаткового використання ресурсу) для всієї групи перевищить додаткові витрати. Наприклад, державні коледжі з невеликою платою за навчання, в яких практикуються обмеження на прийом абітурієнтів з метою максимізації їх якості навчання, тобто максимізації середнього продукту в розрахунку на студента. Подібна практика характерна для профспілок (наприклад, профспілка водіїв вантажівок).

Помилковість висновку, зумовленого аналогією з надзвичайним виловом риби в озері, права власності на яке не встановлено, полягає у ствердженні, що незалежні продавці, котрі мають вільний доступ до покупців, часто з метою їх залучення вдаються до надзвичайної диференціації продукту та реклами, причому інші продавці несуть приховані витрати від такої практики. Якщо, наприклад, деякі споживачі шоколадок фірми "X" починають купувати шоколад фірми "У", втрати "X" дорівнюють не зменшенню вартості продажу, а скороченню цінності ресурсів, специфічних для цієї фірми. Загальні ресурси можуть вилучити із виробництва шоколаду "X" і спрямувати в іншу сферу використання без жодних втрат для суспільства. Проте вартість ресурсів, специфічних для фірми "X", знижується у тій мірі, в якій шоколад "У" стає ліпшим або дешевшим від шоколаду фірми "X". Втрати "X" менші, ніж сума приросту власного доходу фірми "У" і трансферту добробуту на користь споживачів шляхом зменшення цін або підвищення якості шоколаду. Втрати фірми "X" пов'язані не з діями "У", а з правильним прогнозом висхідної цінності інвестицій. Допускається, що виконання помилкових прогнозів не має підстраховуватися шляхом заборони на появу в майбутньому непередбачених покращень.

Цей приклад відрізняється від випадку з надмірним виловом риби, оскільки споживачі, на відміну від риб, володіють правами власності на свої гроші та куплений товар. Якби кожна риба належала конкретному власникові (або належала самій собі), ніхто не міг би виловлювати її, не сплативши відповідну суму, тому інтенсивного вилову не було б. Наявність єдиного власника всієї риби не є обов'язковою умовою, достатньо того, аби кожна риба (або кожен покупець) перебували у власності того, хто може відмовитися від покупки. (Зрозуміло" якщо на озеро не встановлені права власності, на його поверхні може розміщуватися надзвичайно багато рибальських суден, кожному із яких доведеться вести промисел на маленькій площі. Така картина спостерігалася б навіть у тому разі, якби були встановлені права власності на рибу).

Розглянутий вище приклад з кондитерськими виробами відрізняється від випадку з інтенсивним виловом риби тим, що споживачі володіють правами, які можуть бути об'єктом торгівлі. Оскільки не має потреби у придбанні прав на вилов риби або китів, інтенсивний вилов не дорівнює великій чисельності покупців, якщо покупці мають права на те, що намагаються отримати продавці. Тобто, аналогія між рибою та покупцями була б коректною в тому разі, якби продавці одночасно конкурували: 1) за встановлення прав власності на покупців; 2) за володіння цими правами. Пов'язану із значними витратами конкуренцію за встановлення прав можна ліквідувати шляхом звичайного закріплення за покупцями прав власності на самих себе, що насправді має місце. Розглянуті приклади наблизимо до реального життя, замінивши в них слово риба на люди, а поверхню озера на вулиці, якими їздять таксисти у пошуках клієнтів. Надлишкові витрати виникали б у випадку конкуренції за цінні ресурси, що не перебувають у власності (такими ресурсами є власне вулиці).