Інституціонально-інформаційна економіка - Чухно А.А. - Теоретики трансакційного підходу зробили такі найважливіші висновки.

В економіці утворюється ринок організаційних форм, на якому фірми різного типу конкурують. Розвиток ліпших і припинення діяльності гірших організаційних фірм визначаються їх здатністю забезпечувати економію трансакційних витрат. Конкуренція на цьому ринку може бути непрямою і виражатися у боротьбі за залучення й утримання у колективі найпродуктивніших учасників, і прямою, коли одні фірми намагаються захопити інші.

На ринку організаційних форм конкуренція призводить до того, що на ньому виживають структури, які найбільше відповідають вимогам економічного середовища. При цьому для кожного типу знаходиться ніша, у межах якої він може бути ефективнішим ніж інші. Але разом із тим він може втрачати свої переваги у зв'язку з умовами, що переважають в інших сектоpax економіки. Деякі сектори економіки займають в основному корпорації: одні — партнерства, інші — кооперативи та ін. Розподіл організаційних форм не залишається незмінним. Пошук нової ніші, спричинений різкими технологічними або інституціональними зрушеннями, буває і важким, і тривалим. Якщо він закінчується безрезультатно, така організаційна форма трапляється не так часто і поступово перестає функціонувати. Тому завдання реформаторів полягає у створенні на рівні держави однакових можливостей, а пріоритети визначить ринок.

Отже, не існує абсолютних переваг одного виду фірм над іншими. Кожна форма власності має свої трансакційні витрати, що за певних умов сприяють зростанню її ефективності (табл. 13.2). Такі висновки особливо актуальні в умовах нинішньої трансформації економіки України.

Таблиця 13.2. Переваги і недоліки основних форм економічних організацій у ринковій економіці

У розвинутих країнах нараховується величезна кількість фірм різного типу —- від маленьких магазинчиків, перукарень, ремонтних майстерень до величезних компаній. У США, наприклад, налічують майже 17 млн підприємств, із них 70 % належать до індивідуальної форми власності, 10 % — це підприємства, які належать двом або більше особам (партнерство), а 20 % становлять акціонерні товариства. Отже, більшість господарських одиниць за формою власності не є акціонерними підприємствами. Проте саме корпорації займають в економіці головне місце в господарстві США. 500 найбільших корпорацій країни виробляють понад 40 % ВВП. На основі акціонерної власності виникли монополістичні гіганти, які з часом перетворилися на компанії світового масштабу.

З організаційних форм економічних організацій у сучасній Україні найбільш популярні та дієві акціонерні форми. Серед головних причин її популярності в сучасній економіці вирізняють такі:

1) акціонерна форма сприяє функціонуванню великих підприємств, що становлять основу економіки. Часто акціонерне товариство вважають єдиним шляхом включення промислових гігантів у ринкову систему;

2) акціонерні товариства мають більшу стійкість і великий "запас міцності" у несприятливий період, оскільки у них ширші можливості нагромадження;

3) акціонерну форму можна застосовувати у будь-якій сфері економіки (промисловість і банківська справа, сільське господарство, транспорт і торгівля);

4) акціонерні товариства можуть через володіння акціями один одного утворювати єдині промислово-фінансові комплекси, що дає змогу контролювати весь процес виробництва тієї чи іншої продукції.

Механізмом реалізації акціонування є розвинутий ринок цінних паперів. Таку проблему неможливо розв'язати тільки шляхом створення умов фондової торгівлі — юридичних (законодавчої та нормативної баз), матеріальних (кадри, комп'ютерне забезпечення), організаційних (біржа, брокерські фірми). Існує надто велика відмінність між можливостями власне суб'єктів купівлі-продажу акцій — інвесторів та емітентів.

Ринок цінних паперів (фондовий ринок) — система економічних відносин між тими, хто випускає і продає цінні папери, і тим, хто їх купує та стає власником.

Вітчизняних вкладників капіталу бентежать високі вимоги ринку до професіоналізму і мобільності в управлінні портфелями цінних паперів, а зарубіжних — недостатня інформація та високий рівень ризику. Для емітентів не характерне стійке фінансове становище, отже, вони не можуть запропонувати достатньо надійні папери.

Емітент — центральний банк, фінансово-кредитна установа, компанія, організація, що випускають в обіг гроші та цінні папери.

Світовий досвід свідчить, що вирішенням цієї суперечності є колективне інвестування в цінні папери, що здійснюється через спеціалізовані та посередницькі компанії — інвестиційні фонди. Випустивши і реалізувавши свої акції, фонд акумулює засоби груп інвесторів, а потім вкладає їх в цінні папери на фондовому ринку.

Інвестиційний фонд — інвестиційний інститут у формі акціонерної компанії,, фінансові ресурси якого формуються шляхом випуску власних цінних паперів та їх продажу малим акціонерам (інвесторам).

Інвестиційні компанії — один із видів кредитно-фінансових інститутів, колективний інвестор, котрий продає власні цінні папери значній частині населення та акціонерним компаніям. Це посередник між акціонерними компаніями й інвесторами.

Проте навіть поява інвестиційних фондів та компаній не гарантує надійність українських акціонерних товариств. Стабільність і розвиток будь-якого акціонерного товариства пов'язані, насамперед, із реальним інвестуванням, тобто створенням діючого капіталу. Класифікацію ризиків інвестування подано в табл. 13.3.

Таблиця 13.3. Класифікація ризиків під час інвестування