Інституціонально-інформаційна економіка - Чухно А.А. - 15.3. Мінімальні та максимальні функції держави. "Провали" ринку

Досвід розвинених країн свідчить, що ринковий механізм, хоч і добре налагоджений, може вирішувати найважливіші економічні завдання, все-таки не спрацьовує у низці сфер господарської життєдіяльності. Останню ситуацію в економічній літературі називають "провалами" (фіаско, неспроможністю) ринку.

"Провали" ринку — ситуації, за яких ринковий механізм не може забезпечити ефективного використання ресурсів.

У сучасній науковій літературі з економіки вирізняють чотири типи неефективних ситуацій, що свідчать про "провали" ринку і пов'язані з існуванням: суспільних благ; зовнішніх ефектів (екстерналій); недосконалої

(асиметричної) інформації та монополії. Монетаристи додають до цього переліку ще й неспроможність ринку забезпечити обіг потрібною кількістю грошей. У таких випадках об'єктивно потрібне втручання найвагомішої інституції суспільства — держави. В узагальненому виді "провали" ринку та їх соціально-економічні наслідки подано у табл. 15.1.

Неоінституціональні функції держави з подолання цих "провалів" (надання суспільних благ, регулювання зовнішніх ефектів (екстерналій), регулювання монополій, знищення асиметричної інформації та організація ефективного грошового обігу) належать до мінімально необхідних меж регулювання ринку. Взагалі ринку, що існував би за межами будь-якої діяльності держави, в суспільстві немає. Тому завжди йдеться про ступінь, межі, ефективність тощо втручання держави у функціонування та розвиток ринку.

Чисто суспільне благо (товари) — благо, яке споживають колективно усі громадяни незалежно від того, сплачують люди за нього чи ні.

Таблиця 15.1. Перелік не спроможностей ринку та їх наслідків для ефективності економіки

Джерело: Малий І Й., Диба М.І., Галабурда М.К. Держава і ринок: філософія взаємодії / За заг. ред. І.Й. Малого. — К., 2005. — С. 113.

У ринковій економіці всі дії економічних агентів спрямовані на задоволення потреб, що виражаються через платоспроможний попит. Проте у суспільстві є і такі потреби, які не можна виміряти в грошах і перетворити у попит: оборона, охорона суспільного порядку, державне управління, управління єдиними загальнонаціональними системами (енергетичною та ін.). В економічній науці ці блага називаються суспільними товарами, в реальній економіці ринок намагається уникнути їх надання. Особливості суспільних товарів полягають у тому, що їх не виключають зі споживання і їх отримують усі споживачі в однаковому обсязі; часто споживають колективно; не вибіркові у споживанні. Це означає, що споживання суспільних товарів однією людиною не зменшує його доступності для інших. Оскільки граничні витрати для додаткового споживача дорівнюють нулю, то такі товари неконкурентні.

Від суспільного блага споживачі одержують вигоди незалежно від того, платять вони за нього чи ні. Тому з'являється бажання обійтися без додаткових виплат, отримати це благо безкоштовно — проблема безбілетника. Частіше вона виникає у великих групах споживачів, ніж у малих, оскільки вперше важче одержати необхідну інформацію про становище платників. Унаслідок проблеми безбілетника виробництво і надання суспільних благ здійснюються з більшими затратами, на що не погоджуються приватні виробники і ринок. Виправити такі "провали" ринку допомагає держава шляхом виконання своїх функцій.

Функції держави — це насамперед сукупність функцій управління, основною метою якого є керівництво, координація, організація, контроль, прийняття рішень з метою збереження і розвитку соціуму, впорядкування його структури та діяльності, забезпечення безпеки громадян, створення оптимальних умов для їх різноманітної життєдіяльності.

У ринковій економіці надання населенню суспільних товарів є функцією держави, а їх фінансування здійснюється через центральний або місцевий бюджети, що мають ознаки суспільного і приватного характеру, можуть розвиватися на основі поєднання ринкових і державних основ. Наприклад, вища освіта має властивості суспільного товару, адже студенти користуються її послугами колективно й порівну. Вона має також ознаки приватного товару, оскільки не відповідає принципу не вилученості зі споживання.

Суспільні товари тільки на перший погляд здаються безкоштовними, проте для їх виробництва і надання потрібні витрати держави з бюджету. Вони поєднують колективні потреби з податковою та бюджетною політикою держави. Населення опосередковано через податки оплачує державні послуги з надання суспільних благ. Важливе теоретичне питання пов'язане із визначенням інтенсивності переваг людей щодо суспільних благ. Уряд фінансує систему суспільних благ. Але варто з'ясувати, скільки він має витрачати на неї і, відповідно, скільки коштів вилучати у вигляді податків. Економісти запропонували низку схем отримання державних доходів. Наприклад, у схемі Е. Ліндаля (1891—1960) податок, що сплачує індивід, прирівнюється до його граничної вигоди. Однак така система створювала для людей стимули для викривлення своїх справжніх переваг. У 70-ті роки XX ст. розробили стійкі схеми до таких викривлень (за певних обставин).

Економічна політика держави у виробництві суспільних благ має забезпечити:

— підтримання рівноваги між доходами бюджету, які формуються із податків, і його видатками, оскільки громадяни країни купують суспільні потреби за ціною, рівноважною податку;

— відповідність структури бюджетних витрат до структури попиту на суспільні товари;

— збільшення або зменшення державного бюджету згідно зі збільшенням або зменшенням спектра та кількості суспільних товарів;

— ефективне співвідношення приватних і суспільних благ. Зовнішні ефекти, екстерналії — витрати або вигоди від ринкових угод,

що не відображаються у цінах. Таку назву вони отримали тому, що стосуються не тільки економічних агентів, які беруть участь у цій операції, а й третіх осіб; виникають у результаті як виробництва, так і споживання товарів та послуг.

За природою розрізняють негативні та позитивні зовнішні ефекти. Перші пов'язані з витратами, другі — з вигодами для третіх осіб.

Класичним прикладом негативного ефекту є будівництво греблі у верхів'ї річки. У цьому випадку для тих, хто проживає нижче по течії річки, погіршуються умови риболовства. Тобто негативний зовнішній ефект виникає, якщо діяльність одного економічного агента спричинює втрати іншого. Приклад позитивного зовнішнього ефекту: фермер проводить зрошувальний канал на своїй ділянці землі, внаслідок чого якість сусідніх земель покращується, хоча їх власники для цього не вкладають капітал. Отже, позитивний зовнішній ефект виникає у разі, коли діяльність одного економічного агента приносить вигоди іншим.

За негативного зовнішнього ефекту економічне благо продається і купується в більшому обсязі порівняно з ефективним, тобто має місце перевиробництво товарів і послуг з негативним зовнішнім ефектом. За наявності позитивного ефекту економічне благо продається і купується в меншому обсязі, порівняно з ефективним, тобто має місце недовиробництво товарів і послуг з позитивним зовнішнім ефектом.

Шляхом наближення граничних приватних витрат (відповідно і вигод) до граничних соціальних можна досягти трансформації зовнішніх ефектів у внутрішні. А. Пігу (1877—1959) для розв'язання такої проблеми запропонував використовувати корегуючи податки та субсидії.

Корегуючи податки — це податки на випуск економічних благ, що характеризуються негативними зовнішніми ефектами. Вони підвищують граничні приватні витрати до рівня граничних суспільних.

Корегуючи субсидій — субсидії, що надаються виробникам або споживачам економічних благ і характеризуються позитивними зовнішніми ефектами; дають змогу наблизити граничні приватні вигоди до граничних суспільних.

Розвиваючи з цього приводу теорему Коуза, яка правильна для обмеженої кількості учасників угоди (двох-трьох), Дж. Стіглер акцентує увагу на рівності в умовах досконалої конкуренції приватних і соціальних витрат. Проте зі зростанням чисельності учасників різко збільшуються трансакційні витрати і передумова про їх нульове значення вже не коректна.

У ринковій економіці з величезною кількістю "гравців" за процес регулювання зовнішніх ефектів відповідає держава. Особливе місце серед них займають ті, що пов'язані з екологічними аспектами виробництва. Орієнтована на попит ринкова економіка протягом століть стимулювала державні регулятори, які мають попередити негативні екологічні наслідки ринкової конкуренції: 1) встановлення норм або стандартів по шкідливим викидам; 2) запровадження плати за викиди; 3) продаж тимчасових дозволів на викиди.

Отже, для запобігання або нейтралізації негативних результатів зовнішніх ефектів держава повинна: 1) ввести спеціальні податки, які разом із субсидіями з державного бюджету дають змогу перерозподіляти засоби на користь постраждалих від зовнішніх ефектів; 2) встановлювати ціни, що враховують зовнішні ефекти.