Інтелектуальна власність - Базилевич В.Д. - 2.5. Реконструкція смислів економічної теорії: діалог і синтез підходів

Для "метафізики економіки" суттєвим і значущим завданням стає прагнення співвіднести абстракції, категорії, систему міркувань і обґрунтувань із самою людиною, яка відчуває, думає, діє — в цілісності всіх її іпостасей та проявів. Ця тенденція дедалі більшою мірою виявляється в тих напрямах політичної суспільної теорії, філософії і методології науки, котрі прагнуть подолати кризові настрої в суспільному пізнанні та епістемології, знайти нові шляхи і підходи, збагатити понятійний апарат і уточнити сам статус цієї фундаментальної сфери і традиційно метафізичного знання. Адже, починаючи з "Метафізики" Арістотеля, кожна класична філософська система, яка ставила завдання витлумачити знання про суще як таке, утворює свою концепцію гносеологічного відношення до світу.

"Метафізика економіки", як і класична, традиційна метафізика, містить у собі спектр гносеологічних інтенцій. Це само собою зрозуміло, тому йдеться про інше — адекватність її пізнавальних можливостей сучасним потребам науки в цілому. Така постановка питання зумовлена консервативністю вітчизняної гносеології: пануванням натуралізму, ідеалів природничо-наукового пізнання, віджилих методологічних принципів, що робить її безпорадною перед проблемами XXI ст. Водночас спроби її оновлення часто виглядають як втрата легітимісті, раціональності, "науковості", "предметності" та інших "амбіцій". Важливе значення має також невиявленість її відношення з антропологією, екзистенціалізмом, герменевтикою, а також гуманітарним, художнім і позанауковим знанням. Економічна теорія і до сьогодні ґрунтується на класичній теорії пізнання (гносеології), яка сформувалась в історії філософії як певний абстрактно-понятійний конструкт, котрий зобов'язує дивитись та інтерпретувати діяльність людей у суб'єктно-об'єктному ракурсі, спираючись на "метафори дзеркала", виходячи "з ідей відображення репрезентації"⁴¹. Враховуючи обсяг і глибину сучасного знання, когнітивні та пояснювальні потенції традиційної теорії пізнання у співвідношенні з реальністю викликають сумнів, хоч і далеко не у всіх, оскільки така суб'єктно-об'єктна гносеологія, яка впродовж століть панувала в європейській культурі, пов'язана з іменами Р. Декарта, Дж. Локка, Г. Лейбніца, І. Канта, здійснила визначальний вплив не тільки на різні філософські, етичні, естетичні, наукові, теоретичні побудови, але й на численні методики у сфері навчання і освіти, на педагогіку в цілому. В результаті сформувалася система гносеологічних традицій, яку не так легко подолати.

Мета наукового пошуку "метафізики економіки", крім інших завдань, — створити нову гносеологічну реальність, яка дасть змогу реалізувати "претензії знання" (Ф.А. Хайєк), котрі репрезентує сучасна економічна теорія. Для цього потрібно залучити і використати досвід сучасних спроб, намагань пояснити та "відрефлексувати" природу гносеології, удосконалити і розробити інші за природою принципи пізнання. Адже "метафізика економіки" в жодному разі не стає на шлях копіювання метафізики Нового часу, котра репрезентує суб'єктно-об'єктну гносеологію.

До нових способів розуміння і бачення пізнання належить. У першому випадку, прагнення додати методологічні принципи і категорії наук про дух (культуру), як це намагалися зробити В. Дільтей, розширюючи поле досвіду і раціональності, а також представники екзистенційно-герменеетичної традиції в цілому. У другому випадку розроблялася онтологія пізнання і знання, на основі чого пропонувалися нові принципи і категорії структури, котра розуміла і пояснювала пізнання. Найбільш радикальні для XX ст. Л. Вітгенштейн, М. Гайдеггер, Дж. Дьюї, як зазначив Р. Рорті, просто відкинули традиційну теорію пізнання, не вважаючи розумним її критикувати, оскільки вона становить "суміш соціальних практик і постулювання психологічних процесів", де "домінують візуальні метафори греків". А поняття істини як "точної репрезентації" реальності "є автоматичним і пустим компліментом, який відпускається тим вірам, які допомагають нам робити те, що ми хочемо"⁴². Зауважимо, що філософські дискусії щодо нової теорії пізнання справили безпосередні й опосередковані впливи на формування і розвиток неокласичних економічних теорії.

Для "метафізики економіки", після ознайомлення з "досвідом" радикальних заперечень філософських традицій, важливо визначити свій аспект у розгортанні теоретико-пізнавальної діяльності. Для цього необхідно враховувати критико-аналітичний підхід, діалог і синтез ідей, а також зміну способів проблематизації або тематизації при "утриманні" змісту попереднього досвіду. Як це не буде видаватися несприйнятливим для поборників "методологізмів", однак "метафізика економіки" повинна подолати головну принципову особливість традиційної теорії пізнання — побудову системи знання у своїх вихідних позиціях і принципах за "образом і подобою" природничо-наукової теорії⁴³. За такого підходу зовсім не враховувалася особливість людського пізнання, "глибинний шар" якого, за висловом Б. Дільтея, становить "душевний зв'язок ". На його думку, " духовні факти, які утворюють матеріал теорії пізнання, не можуть бути пов'язані між собою інакше, як на фоні якого-небудь представлення душевного зв'язку. Гносеолог розпоряджається цим зв'язком у своїй власній живій свідомості та переносить її звідти у свою теорію"⁴⁴. Не можна не погодитися зі здійсненим ним поділом предмета природничих наук і особливого предмета наук про дух (культуру) — сфери "духовного зв'язку", свідомості, а потім і "внутрішнього досвіду" як первинного в реальності життєздійснення людини, яка пізнає.

Як для В. Дільтея, так і для багатьох інших філософів теорія пізнання не просто термін або службове слово замість вчення, концепції чи філософської теорії, а скоріше символ "науковості", точний маркер "світу теоретизму", де суб'єкт, об'єкт, істина — найбільш абстрактні поняття — слугують для означення предметної оприявленості дійсного світу в науках про дух (культуру) і передбачають визнання ролі при-чинно-наслідкових зв'язків у цій сфері за аналогією з природознавством. Теорія заявляє про претензію на об'єктивну істинність, раціональність, легітимність того, що називається "теорією пізнання", причому відповідно до того, як ці параметри трактуються в класичній науці про природу. Досвід наук про дух, а також феноменології, екзистенціалізму, герменевтики, філософської антропології як такий, що не відповідає цим параметрам, залишається за межами традиційної теорії пізнання⁴⁵. "Метафізика економіки", всупереч назві, яка може показувати на її зв'язок з традицією, виходить за межі конструкцій "теоретизму", зосереджуючи увагу на теорії пізнання як множині "ідеал-конструктивних утворень" (М.К. Мамардашвілі). Як феномену, створеному абстрактним мисленням, філософським розумом, "метафізика економіки" дозволяє присвоювати собі право визначати норми пізнавального процесу в економіці. Завдання "метафізики економіки" полягає у зміні самого "описового апарату" економічної теорії пізнання — не норми, в яких повинен виконуватися пізнавальний акт, але "утворення, які мають власне, природне життя, продуктом якого є наші гадки, думки, і спостереження якої дають можливість формулювати закони як необхідні відношення, котрі випливають з природи речей"⁴⁶.

Сьогодні звернення до феномену життя в його єкзистєнційно-герменевтичному смислі — шлях, який приводить не тільки до збагачення методології гуманітарних наук, а знач­ною мірою і понятійного апарату епістемології, філософії пізнання в цілому, а головне — розширення поля раціональ­ності, усвідомлення і розгортання її антропологічного типу. Відповідно виникає можливість врахувати досвід різних когнітивних практик, зокрема: феноменології, де "життєвий світ" розуміється як форма первісних очевидностей і суб'єктивної донаукової практики, інтерсуб'єктивного досвіду; теорії ево­люції Бергсона, де "життєвий порив" розуміється як розгор­тання життя й основа еволюції всіх стадій і форм аж до су­спільства; "метафізики споглядання життя" Г. Зіммеля з його "потоком життя" формами культури "більше-життя" "більш-ніж-життя"; "морфології культури" О. Шпенглера, де життя постає як історична формотворчість народів і культур; "фор­ми життя" — від Е. Шпрангера до Я. Вітгенштейна, для якого вони втілюють культурні смисли мовних ігор та ін. Зрозуміло, узагальнення такого багатого когнітивного досвіду передбачає методологічну коректність, що попереджає вульгарну еклек­тику шляхом усвідомлення вихідних принципів і контексту, в якому в кожному випадку здобуває свої іпостасі феномен життя, де обґрунтовується комплементарність підходів, їх взаємодія на конвенційній або іншій основі.

Л.А. Мікешина

Залучення і використання такого підходу розкриває перед "метафізикою економіки" можливості й необхідність нових інтерпретацій всієї пізнавальної діяльності людини в предметному полі економічної теорії. І вже не теорії, а філософії економічного пізнання, оскільки перед нами пізнання економічного буття постає не як поверховий логічний акт, а як цілісна філософія пізнання, оскільки її центром є цілісна людина, котра намагається пізнати множину економічних явищ, але не дискурсивних, а метафізичних. Такими їх і прагне побачити сучасна філософія пізнання, котра претендує на нове бачення економічної теорії пізнання.

Філософія XX ст., переосмислюючи метафізичну гносеологічну спадщину, ставить завдання переходу від редукованої "реконструкції людської суб'єктивності" до конкретного стосовно життєвого, тобто господарського (економічного), світу, який необмежено охоплює людину у всіх її поглядах на трансцендентні можливості суб'єктивності. Тим самим виокремлюються як визначальний фактор метафізичні смисли економічного знання, які залишаються поза "гносеологічною увагою" традиційної теорії пізнання.

Метафізика європейського мислення XX ст. демонструє низку кардинальних підходів щодо реконструкції пізнання, котра не обмежувалася гносеологічним суб'єктом або "свідомістю взагалі", а здійснювалася відповідно до різних основ, уявлень і цілей, зокрема "чистого мислення" або "чистої свідомості", "чистого Я" або "тут-буття", або мови ("лінгвістичний поворот"), або "дії" (життєдіяльності). Ця реконструкція прослідковується "у феноменологічному русі "від чистого Я до тут-буття", від Е. Гуссерля, який прийшов до "життєвого світу", до М. Гайдеггера, котрий відмовився від поділу на емпіричний і трансцендентальний суб'єкт, здійснивши поворот до Dasein. Оскільки буття конституююче діє у фактичному, остільки його можна вивести з фактичного суб'єкта зовні (герменевтика). Отже, трансцендентальний метод є вже не чистою логікою чи психологією, а "трансцендентальною герменевтикою". У поступі "від життя до дії" В. Дільтея відкривається конкретна людина, її мовна, історична і соціальна визначеність, чим долається як картезіанський дуалізм, так і дихотомія конкретної суб'єктивності, що завершується створенням М. Шелером і Г. Плеснером філософської антропології"⁴⁷. Кожна з цих реконструкцій виявила нові можливості для економічного пізнання, котре в неокласичних теоріях, у кейнсіанстві, інституціоналізмі та їх модифікаціях здійснило поворот до реальної людини і "живого" знання. їх метафізичний аналіз дасть змогу виразити не лише суб'єктивне бачення, котре здійснюється мислителями з його "філософської перспективи", а й різні образи та контексти самого економічного пізнання і людини, яка пізнає.

Що може бути найбільш сприятливим для "метафізики економіки"? Це виявлення об'єктивних можливостей і різноманітних способів отримання достовірного знання "цілісною людиною", яка пізнає. Адаптація в процесі еволюції забезпечила наше мислення внутрішньою структурою, яка тією чи іншою мірою відповідає реальному світу, що зміцнює віру в справедливість довіри до об'єкта пізнання. Справа полягає в розумінні суб'єктивного, котре не повинно розумітись як довільна, тенденційна позиція, що залежить від випадкових оцінок; прагнення до отримання достовірного знання підкреслюється здатністю суб'єкта враховувати, компенсувати або виключати вплив "внутрішніх факторів" на результати пізнання. Широко користуючись "внутрішнім", "уявленням", суб'єкт пізнання може далеко відійти від дійсності.

Метафора, що домінувала тривалий час, "пізнання — дзеркало" , суттєво спотворювала реальний стан справ, змушуючи чекати копій, дзеркального відображення дійсності. Насправді, очікування і відповідно оцінки результатів повинні бути іншими, оскільки пізнання завжди відбувається в "режимі" висунення гіпотез, що передбачає панування творчого, інтуїтивного, конструктивного начала, інтерпретацію і перевірку гіпотез, активне смислопокладання, створення ідеальних моделей та інші засоби не відображу вального, а конструктивного та тлумачного (інтерпретативного) характеру. Сама економіка є творчістю, а тому пізнання її реальності не може бути "дзеркальним". Все сказане дає підстави стверджувати про наявність феномену "господарської деміургів" (Ю,М. Осипов), тобто творення людиною власного економічного життя, навколишнього середовища "із себе"⁴⁸. Тому в реальному процесі дослідження економічної реальності, а також економічної теорії "метафізика економіки" не елімінує суб'єкта пошуку, а надає йому максимальні можливості у творчому пошуку, "дозволяючи" навіть виходити у "віртуальний світ" під час мисленнєвого експерименту. Тим самим "метафізика економіки" повинна виявити всезагальні й необхідно суттєві закони економічного буття, "останнє" обґрунтування яких потрібно поширювати на "абсолютне буття" (Е.Корет).

У реалізації власної гносеологічної позиції "метафізика економіки" відкриває здібності суб'єкта пізнання, які реалізують його активну взаємодію зі світом, а також смисл опокладання, творення, які продукують нове знання. В рамках метафізичного пізнання економічної теорії можливе все розмаїття тематизації і перспектив. Звертаючись не стільки до традиційної гносеологічної абстракції суб'єкта, напрацьованої класичною філософією, скільки до " цілісної людини " (яка пізнає), саме "метафізика економіки" висуває нові й актуалізує такі, що давно існують в історії економічних вчень, проблеми, не виявлені в наявній традиції економічного пізнання. "Невдачі економістів, — говорив Ф.А. Хайєк, — пов'язані з їх схильністю якомога сильніше копіювати процедури здійснення в конкретній науці"⁴⁹. Або, іншими словами, йти насамперед у руслі раціоналістичної традиції, напрацьованої в класичній економічної теорії.

У "метафізиці економіки" теорія пізнання (гносеологія), епістемологія й економічна теорія зберігають свою абстрактно-гносеологічну й логіко-методологічну природу й форму, але одночасно набувають екзистенційно-атропологічного, історико-метафізичного, філософсько-господарського й економіко-епістемологічного осмислення. Відповідно тут репрезентовані прагматика пізнання економічного буття, його соціокультурна й історична зумовленість, "включеність" у комунікації й систему цінностей економічного світогляду. Це знайшло відображення у виокремленні таких форм економічного знання й пізнавальної економічної діяльності, як наукова картина економічного (господарського) буття світу, стиль науково-економічного пізнання (мислення), філософські, економічні й загальнометодологічні принципи, а також конструкти "здорового глузду". Необхідно усвідомити, що це не розрізнені ідеали і норми, а елементи цілісної системи — світоглядно-ціннісного знання, котре "вписує" наукове, економічне, взагалі спеціальне знання в контекст соціуму, культури та економічного буття.

Не викликає заперечення включення в пізнавальні інтенції "метафізики економіки" феноменів пізнання, які критикувалися і заперечувалися гносеологією та епістемологією під впливом критеріїв і норм класичної раціональності. Це насамперед психологізм, який вже з "нової історичної школи" в економічній теорії включений у неї й активно працює, історизм, і як наслідок, релятивізм, існування поряд зі знанням і сумнівом когнітивної віри; а також визнання одночасно з логічним дискурсом феномену розуміння й інтерпретації її не тільки в окремих — логіко-методологічних, айв екзистенційно-герменевтичних, змістовно-ціннісних смислах. Всі ці феномени надають можливість "метафізиці економіки" створювати розгорнуте об'ємне уявлення про економічне знання й економічну пізнавальну діяльність, де суб'єктом пізнання стає не окрема гносеологічна, але цілісна людина, яка пізнає. Економічне знання не зводиться лише до наукових абстракцій, воно передбачає також буденні, позанаукові, художні та інші форми, відмінності між якими мають "умовний характер"⁵⁰. Це цілком закономірно, оскільки будь-який теоретико-пізнавальний релятивізм (суб'єктивізм, психологізм, історизм та ін.), на думку Е. Корета, може визначити свою позицію лише завдяки розмежуванню "для мене" значимого і "самого по собі" значимого⁵¹. Під останнім розуміється як предметна, так і теоретична сфери, в яких відбувається процес пізнання.

Розмаїття видів знання і підходів, які інтерпретують саму пізнавальну діяльність, відкриває для "метафізики економіки" перспективи подолати позицію, котра вимагає визнання "привілейованих репрезентацій" (Р. Рорті) — того чи іншого вчення про пізнання — традиційної гносеології або епістемології, яка активно використовується в макро- і мікроекономіці, тобто вчення емпіризму або раціоналізму, концепцій трансцендентального або емпіричного суб'єкта, герменевтики або логічного аналізу мови. У "метафізиці економіки" актуалізуються їх діалог, доповнюваність, можливість (або неможливість) синтезу, розуміння різних підходів як різних іпостасей економічної проблеми, що вирішується. Це той "метарівень", на якому можна виокремити для різних традицій у філософії, науці (зокрема традицій емпіризму, номіналізму, детермінізму, фрейдизму, біхевіоризму, утилітаризму, інтуїтивізму тощо) спільні для них метафізичні, методологічні та темпоральні ("визрівання" в часі) особливості, подати їх як певну "епістемологічну цілісність"⁵². У контексті "метафізики економіки" це буде специфікація основних видів "економічної сутності", які в пізнавальних відношеннях релятивізуються і передбачають "раціонально-епістемологічну" (Л. Лаудон) інтерпретацію.

Стандартна гносеологічна парадигма існує в економічному знанні як "закрита раціональність" — концептуальний простір, "світ теоретизму", який інтерпретує і відтворює пізнання за іманентними, причому фіксованими, законами. Але якщо ми звертаємося до пізнання з позицій "метафізики економіки", яка претендує бути "відкритою раціональністю", то це передбачає вихід до реального, живого пізнання, адекватного "живому світу економіки", за межі "єдино правильних" критеріїв, правил, однозначних принципів, або визнання можливості зміни останніх. Відповідно стає ширшим "поле" раціональності, враховується не тільки доцільність, а й цілепокладання, вводяться змістові параметри, які визначаються можливостями трансцендентального суб'єкта, цілісної людини з багатоманітними формами пізнавального відношення до світу, культури і життєдіяльності⁵³. Раціональність є основою економічної реальності. "Стихія" економічного життя повинна бути принциповою як обов'язкова складова при раціоналізації реального пізнання в процесі господарської діяльності. "Метафізика економіки" для її вираження повинна знайти понятійні засоби і прийоми описання, виправданий у процесі використання досвід різних філософських течій. Багатство засобів, прийомів, а також уявлень і понять, бачень і обґрунтувань пізнання може стати здобутком метафізико-економічного аспекту економічного пізнання — як синтезу багатоманітних когнітивних практик, які створені й реалізуються у культурі філософського мислення та економічної науки в минулому і тепер.

Звернення "метафізики економіки" до емпіричного суб'єкта, включення його поряд із трансцендентальним суб'єктом у пізнання економічної реальності породжує множину власне когнітивних проблем, пов'язаних із принципом довіри, змістовними "процедурами" розуміння та інтерпретації, висуненням гіпотез замість строго визначеного логічного руху, відповідних неформальних процедур, оцінок, переваг, які вимагають осмислення їх когнітивної природи і функцій, спеціального аналізу цих форм, котрі традиційно вважалися ірраціональними. Людина, яка пізнає, яка реально існує в цілісності мислення, чуття і діяльності, не може обмежитися абстрактною рефлексією, застиглими формами "абсолютних сутностей", розсудковими нормами і правилами пізнавальних процедур. У процесі виконання акту пізнання необхідно зауважувати його відкритість для економічного буття, він "виконує себе в безумовному і необмеженому горизонті буття, отже, він "метафізичного" виду і обґрунтовує можливість метафізик. Виявляти цього вимагає трансцендентальна рефлексія над умовами можливості виконання акту пізнання"⁵⁴.

Цей акт пізнання внаслідок своїх продуктивних можливостей найбільш конструктивно може здійснювати "метафізика економіки", за умови врахування в практиці своєї теоретичної діяльності комплексу проблем, напрацьованих філософією і стверджених наукою. Вона стає основою крити-ко-аналітичної, синтетичної роботи й переосмислення базисних когнітивних ідей. У контексті здійснення цілісної реконструкції економічного знання це веде до виявлення смислів економічної реальності.

Примітки

1 Гусєв В.І. Вступ до метафізики. — К., 2004. — С. 29.

2 Корет Э. Основы метафизики. — К., 1998. — С. 23.

3 Там же.— С. 23—24.

4 Миронов В.В. Трансформации философии в эпоху глобализма // Философия хозяйства. — 2002. — № 4 (22). — С. 155.

5 Там же. — С. 156.

6 Миронов В.В. Образы науки в современной культуре и философии. — М., 1997. — С. 30—48.

7 Микешина Л А. Философия познания: диалог и синтез подходов // Вопр. философии. — 2001. — № 4. — С. 71.

8 Миронов В.В. Трансформации философии в эпоху глобализма. — С. 162.

9 Там же.— С. 163.

10 Там же. — С. 164.

11 Корет Э. Основы метафизики. — С. 23.

12 Там же.

13 Осипов Ю.М. Философия хозяйства. — М., 2001. — С. 41.

14 Там же.

15 Там же. — С. 42.

16 Гусєв В.І. Вступ до метафізики — С. 24.

17 Корет Э. Основы метафизики. — С. 37.

18 Осипов Ю.М. Философия хозяйства. — С. 206.

19 Там же. — С. 318.

20 Корет Э. Основы метафизики. — С. 29.

21 Касавин И.Т. Проблема и контекст. О природе философской рефлексии // Вопр. философии. — 2004. — № 11. — С. 20.

22 Богомолов А.С., Ойзерман ТЛ. Проблемы историко-философской науки. — М., 1982. — С. 164.

23 Касавин И.Т. Проблема и контекст. О природе философской рефлексии. — С.21.

24 Корет Э. Основы метафизики. — С. 26.

25 Касавин И.Т. Проблема и контекст. О природе философской рефлексии. — С. 23.

26 Там же.— С. 28.

27 Гусєв B.І. Вступ до метафізики. — С. 19.

28 Микешина Л А. Специфика философской интерпретации // Вопр. философии. — 1999. — № 11. — С. 3.

29 Ницше Ф. К генеалогии морали // Соч: В 2 т. — М., 1990. — Т. 2. — С. 491. Див. також: Ницше Ф. Воля к власти. — М., 1994. — С. 224, 241, 298.

30 Хайек ФЛ. Претензии знания // Вопр. философии. — 2003. — № 1. — С. 169.

31 Хайдеггер М. Бытие и время. — М., 1997. — С. 148.

32 Микешина Л А. Специфика философской интерпретации. — С. 5.

33 Гадамер Х.-Г. Истина и метод. Основы философской герменевтики. — М., 1988.—С. 461.

34 Хабермас Ю. Познание и интерес // Философские науки. — 1990. —№1. —С. 94.

35 Гадамер Х.-Г. Актуальность прекрасного, — М., 1991. — С. 7.

36 Хабермас Ю. Познание и интерес. — С. 94.

37 Деррида Ж. Структура, знак и игра в дискурсе гуманитарных наук // Вести. МГУ. — Сер. 9. — 1999. — № 45.

38 Микешина ЛА. Специфика философской интерпретации. — С. 8. 89 Корет Э. Основы метафизики. — С. 30.

40 Микешина Л А. Специфика философской интерпретации. — С. 10.

41 Микешина ЛА. Философия познания: диалог и синтез подходов. — С. 70.

42 Рорти Р. Философия и зеркало природы. — М., 1997. — С 6.

43 Микешина ЛА. Философия познания: диалог и синтез подходов.—С. 71.

44 Там же.

45 Там же.

46 Мамардашвили М.К. Стрела познания. Набросок естественноисторической гносеологии. — М., 1996. — С. 13.

47 Микешина ЛА. Философия познания: диалог и синтез подходов. — С. 74.

48 Осипов Ю.М. Философия хозяйства. — С. 216.

49 Хайек ФА. Претензии знания. — С 168.

50 Лекторский ВА. Научное и вненаучное мышление // Разум и экзистенция. — СПб., 1999. — С. 46—47.

51 Корет Э. Основы метафизики. — С. 56.

52 Микешина ЛА. Философия познания: диалог и синтез подходов. — С. 77.

53 Там же. — С. 78.

54 Корет Э. Основы метафизики. — С 28.