Інтелектуальна власність - Базилевич В.Д. - 3.2. Ейдоси економічної практики: сутність і явище

Основу конструктивного розуміння співвідношення практики і економіки становить соціальний спосіб життєдіяльності людей, продуктом якого виступають "олюднена" природа — культура, світ економічного буття і сама людина. Соціальна, господарська життєдіяльність є предметно-практичним перетворенням людьми зовнішньої природи в життєві засоби і умови свого існування. Водночас вона виступає процесом формування самого економічного буття, включаючи дійсні й можливі форми його освоєння. Дійсні — у практичній господарській діяльності, можливі — в економічній теорії, де створюються проекти, моделі, конструкції "гармонійного" соціуму. Господарська життєдіяльність становить практичне ядро суспільного буття в цілому і культури економічного мислення зокрема. Останнє, в найбільш узагальненій формі, є суспільно виробленою, сукупною здатністю мисленнєвої діяльності до перетворення світу — матеріального і духовного, відповідно до потреб суспільства і людини. Істинне звернення до економічного буття може мати успіх лише тоді, коли його суттєві властивості будуть розумітись як моменти історичного процесу розвитку і будуть покладені в основу критичного (отже, мисленнєвого) розгляду, відповідно до "специфічного характеру історичності й конкретному в цьому випадку роду буття"¹⁴. Визначальною його рисою є економічна домінанта, основоположна для всього суспільного життя.

Суспільне життя, по суті, є практичним. Це означає, що оприявлення, ствердження і розуміння цього життя знаходить своє вирішення у практиці. Людина, перетворюючи навколишню дійсність (природну і соціальну) завдяки і через практику, тим самим формує соціокультурний образ життя, його конкретну історичну форму. В кожній з цих форм практика як спосіб діяльності виступає або в розсудковій, або в розумній формах. І перша, і друга форми утворюють цілісність економічного мислення. У суспільно визначеній діяльності економічне мислення не просто практично організовує життя; воно утворює саме це життя, його історичну конкретну форму. Звідси соціальна сутність людини не просто "надприродна надбудова", а вплетена у зміст людини всесвітньо-історичним процесом і становить її внутрішню сутність. У цьому полягає складність розуміння проблеми сутності економічного буття і разом із тим необхідність розгляду його у формі предметної економічної практики, в якій співвідношення людського життя і людської сутності єдині.

Поняття "економіка" формується історично і є суспільним духовно-практичним утворенням. Воно відображає соціально-історичне, предметно-практичне узагальнення соціальної реальності через життєдіяльність людського роду. Подібно до того, як індивід виявляє свої природні й суспільні якості у сфері суспільно-господарської практики, економічна реальність виявляє визначеність "бути основою" стосовно людської життєдіяльності і через неї. Саме поняття "економіка" визначає своєрідну "межу" життєдіяльності людства відносно об'єктивних умов його існування. Воно фіксує буття соціальної реальності стосовно внутрішньої життєдіяльності людського роду, особливо те, що ця реальність об'єктивна. Інакше кажучи, сам практичний взаємозв'язок життєдіяльності людини із зовнішніми, природно-соціальними умовами її існування й фіксується в понятті "економіка". Вона є відображенням сукупності властивостей зовнішньої реальності, оприявлених і узагальнених у процесі її взаємодії із суспільною життєдіяльністю.

Матеріальна дійсність не має своєї історії, вона абсолютна, вічна. Водночас економіка має свою історію у вигляді генезису сукупності тих об'єктивних умов господарського буття соціуму, які утворюють основу людського існування. Тому поняття "економіка" акумулює і зовнішню відносно людини дійсність, і внутрішню, метафізичну реальність індивідуального життя в суспільстві. Адже поняття "людське суспільство" — духовний результат практичної взаємодії господарських зв'язків людей із зовнішніми економічними умовами їх життя. Воно відображає і зовнішню діяльність, і внутрішнє життя суспільства як певний стан економічного буття. Таким чином, поняття "суспільство" і "економіка" характеризують обширний аспект господарської спільноти соціального світу, спільноти, яка виникає в результаті колективної життєдіяльності людей.

Поняття "суспільство" й "економіка" є відображенням розділення первісного синкретизму соціоприродних зв'язків у процесі виокремлення людини із зовнішньої матеріальної дійсності та конституювання специфічної суспільно-історичної реальності. Причому вказані щаблі потрібно розуміти діяльнісно-практично, як "занурення" людини всередину господарської реальності, як моменти самовизначення людини в її життєдіяльності в навколишній об'єктивній дійсності — економічному бутті. Тому суспільна життєдіяльність виступає і способом самовизначення людини у світі економіки, і самовизначенням економіки через життєдіяльність людини в суспільному бутті.

Нова практика — це універсальна критика всього життя і всіх життєвих цілей, всіх народжених життям людства куль­турних утворень і систем культури, тим самим критики само­го людства і таких, що визначають його, виразно чи невираз­но виражених цінностей; у процесі розвитку ця практика повинна силою універсального наукового розуму привести людство до норм істини у всіх її формах, зробити його людс­твом аж до основ новим, здатним на основі абсолютних тео­ретичних поглядів до універсальної відповідальності перед собою. Однак цьому синтезу теоретичної універсальності й універсально орієнтованої практики передує інший синтез теорії і практики, а саме використання окремих результатів теорії, результатів, які відпали від універсального теоретич­ного розуму в спеціалізацію окремих наук у практику природ­ного життя. Тут первісно натуральна і теоретична установки виявляються пов'язаними в кінечному.

Е. Гуссерль

Економіка існує для людини як сукупність об'єктивних умов і всезагальний предмет людської праці, завдяки якій здійснюється життєдіяльність людини і суспільства. Як об'єктивна умова і предметний засіб економіка виступає "арсеналом" знарядь виробництва, джерелом соціальних ресурсів і предметів споживання. В єдності цих моментів вона утворює матеріально-культурний субстрат суспільної життєдіяльності в цілому і в узагальненому вигляді виявляє себе як "зовнішнє середовище". Разом із тим економіка — об'єктивне, розумне начало в самій людині, її тілесна і соціальна організація, включаючи ті культурні процеси, які в них здійснюються. В цьому розумінні поняття "економіка" репрезентує "внутрішнє середовище". Тут економіка виступає визначальною умовою людського існування, засобом до життя і самим життям. Суспільна практика не заміщає економіку, а є своєрідним способом, за допомогою якого людина перетворює економічне буття в "неорганічне тіло" і в матеріальні фактори живої праці — засоби виробництва і людські здібності до праці та діяльності.

Людина, освоюючи економічну реальність, виявляє її об'єктивні характеристики як предметно-чуттєві стан самої практики. Вона перетворює зовнішню дійсність у процесі господарської діяльності, відтворює своє індивідуальне буття, створює світ матеріальної та духовної культури, стверджують себе як соціокультурна і духовна істота. В єдності цих моментів практика — не просто виробництво засобів людського існування, а по суті, "життя, яке породжує життя" (К. Маркс). Ось чому для кожної людини економіка і суспільна практика є не просто "постачальниками" умов і засобів буття, а справжнім життєвим світом, сферою ствердження і розвитку талантів, вмінь, здібностей¹⁵.

Відносини людей між собою визначають їх ставлення до економіки, в чому полягає активний, перетворювальний характер суспільної практики, її можливість, по-перше, створювати неіснуючі в готовому вигляді у природі предметні форми людської культури. По-друге, об'єднувати й узгоджувати в процесі господарської діяльності логіку буття феноменів економіки (як результатів людської раціональної діяльності) з логікою соціокультурних умов життєдіяльності людини.

Процес суспільно-історичної практики характеризується двома нерозривними моментами: перетворенням зовнішньої матеріальної реальності за допомогою засобів праці, пізнанням і практичним формуванням її в предмети попиту і засоби людського життя, які утворюють предметний світ культури; розвитком людини як соціокультурної істоти через засвоєння нею соціальних форм господарської діяльності. Перший момент фіксує технологічний аспект практики і економіки, другий становить, власне, специфіку соціоекономічного буття у всьому розмаїтті предметно-духовних форм його прояву й оволодіння ним людиною. Практика — головне знаряддя людини для перетворення предметів навколишньої (природної) дійсності в засоби і предмети людських потреб і споживання. В цьому плані практика є показником міри знання і міри реального використання людиною економічного буття, а отже, виявляє у всій повноті економічно-перетворювальну функцію господарсько-соціальної практики. Разом із тим практика — один із найважливіших факторів формування і розвитку особистості, її продуктивно-економічних здібностей і духовно-культурних якостей. У цьому плані вона є середовищем становлення культурної, а конкретніше "економічної людини".

В економічному бутті практичне ставлення до дійсності реалізується через працю. Для СМ. Булгакова праця — основоположний феномен життя взагалі, "нова сила природи, новий світоутворюючий, космогонічний фактор, принципово відмінний притому від усіх інших сил природи"¹⁶. На думку З. Фрейда, праця забезпечує людину найбільш міцним зв'язком з реальністю, тоді як, чистий, вільний час поза осмисленою діяльністю є протилежністю самореалізації. У персоналіста Е. Муньє праця відрізняється від діяльності взагалі й від творення зокрема, хоч останнє є найбільш духовною формою діяльності. У Е. Муньє праця є природним, тяжким, спрямованим на створення корисного продукту підкоренням матерії. Праця — це необхідна, але приземлена умова існування людини, яка відрізняється відсутністю будь-якого елементу духовності та творчого начала. Хоча духовне також має потребу в праці¹⁷. Ця суперечність, не вирішена Е. Муньє, набуває реалізації в єдності матеріальної і духовної практичної діяльності.

Для B.C. Соловйова праця як невід'ємна частина економічної практичної діяльності виступає у зв'язку з морально-етичною стороною життя людини. На його думку, "визнавати в людині лише діяча економічного — виробника, власника, споживача предметних благ — є позицією хибною й аморальною. Згадані функції не мають самі по собі значення для людини і ніяк не виражають її сутності та гідності. Виробнича праця, володіння і користування її результатами є однією зі сторін життя людини або однією зі сфер її діяльності"¹⁸. Необхідність працювати для добування засобів існування є лише поштовхом, який спрямовує людину до діяльності, подальший хід якої визначається вже причинами психологічного й етичного характеру. З метою збереження праці в полі моральних відносин B.C. Соловйов формулює низку умов: по-перше, "загальна умова полягає в тому, щоб сфера економічної діяльності не відокремлювалась і не стверджувалась як самостійна, самодостатня; по-друге, виробництво здійснювалося не за рахунок людської гідності виробників, щоб жоден із них не ставав лише знаряддям виробництва, щоб кожному були забезпечені матеріальні засоби до гідного існування і розвитку; по-третє, мета праці стосовно матеріальної природи — не користування нею для добування речей і грошей, а вдосконалення її самої — оживлення в ній мертвого, одухотворення предметного"¹⁹. Таким чином, для B.C. Соловйова праця обмежена взаємодією людей у сфері матеріальній, а її сутність з боку вищої причинності полягає в тому, щоб забезпечити всім і кожному необхідні засоби до гідного існування і всебічного вдосконалення у своєму остаточному покликанні перетворити й одухотворити матеріальну природу. Як бачимо, в такому контексті економічне буття набуває нового аспекту оприявлення — метафізичного, оскільки праця набуває людського смислу лише в контексті етичного.

Ключ до розуміння діалектики розвитку полягає в розумін­ні ролі людської діяльності, практики суспільної форми руху. Остання форма займає особливе місце в кругообізі ма­теріального руху, але вона не просто форма поряд з іншими, більш висока і складна. У процесі суспільного виробництва діяльно перетворюються за їх же власним законам всі попередні форми руху. Саме діяльність є такого типу розвитком, який виступає необхідною умовою перетворення окремих конкретних розвитків у дійсності в розвиток взагалі. Однак потреба (і можливість) у свідомому розумінні та здійсненні розвитку з'являється в історії лише тоді, коли в практичне пе­ретворення вступає сама суспільна форма руху, тобто коли відбувається не просто процес зміни предметних умов, а процес суспільної самозміни. Але не просто зміна, перетво­рення речей, а зміна способу зміни речей, тобто перетворен­ня самого способу відношення людини до природи і людей один до одного, — ось що наповнює дійсним змістом поняття розвитку, яке утримує в собі весь шлях свого розвитку, схо­дження як процесу, що сам себе конструює.

В.А. Босенко

Праця є необхідною складовою практичної діяльності людини. Економічна форма діяльності — спосіб присвоєння людиною природних, соціальних умов і самої себе. Вона є, власне, тим, що відрізняє економіку від інших способів освоєння людиною дійсності — культури, науки, технологічного виробництва. Взята як безпосередній засіб перетворення речовини природи відповідно до потреб праці та людської життєдіяльності в цілому, економічна форма становить духовно-практичний зміст діяльності; якщо така форма взята опосередковано, відносно формування людини як суб'єкта економічної діяльності та пізнання, вона виступає саме економікою. Таким чином, економіка — це таке відношення людини до дійсності, людини до самої себе, котре характеризує спосіб самореалізації та самовизначення економічної форми діяльності як об'єктивного соціального процесу. Економіка — це " відкриє талізовані" практикою і духовним розвитком всезагальні механізми реалізації господарської діяльності, способи закріплення їх у виробничих шляхах людини і матеріальному виробництві в цілому. Економіка — це те, що і як створює жива людська діяльність, коли остання, опредметнюючись у речах природи і закріплюючись у продуктах, "відображається" в людині, її творчо-перетворювальних здібностях і меті життєдіяльності²⁰. Але не тільки відображається, вона усвідомлюється, виступаючи, залежно від часу і суспільної потреби, в теоретичних побудовах, які визначаються або розсудковою, або розумною спрямованістю. І перше, і друге виправдане в кінцевому підсумку парадигмою наукового мислення і запитами часу.

Внаслідок цього економіка характеризує додаткове сукупне прирощення господарської діяльності, яку вона продукує своїм здійсненням. Вона є вираження процесу самозростання "частки" саме економічної форми практики в соціумі, зростання її універсальних здібностей і можливостей трансформувати вироблений продукт в життя людини за будь-якими мірками і наперед встановленими зразками. Таким чином, економіка — матеріальний показник і духовно-практичний еквівалент того, як суспільство, зазнаючи випробування діяльністю в процесі всесвітньої історії, набирає економічної форми буття, а остання, у свою чергу, утворює об'єктивну внутрішню самовизначеність суспільства. "Економіка сама господарює, причому не в образі якихось процесів, які достатньо повільно розгортаються, що характерно і для природного господарства, а в образі швидкодіючого і цілком розумного суб'єкта. Економіка думає, приймає рішення, проектує, реалізує, досягає результатів. Це більше, ніж просто господарство-суспільство. Це суспільство, перетворене в суб'єкта господарювання, здатного представляти це суспільство, від нього при цьому немовби відриваючись. Це щось подібне до над-су-спільного суб'єкта, що діє в суспільстві та завдяки суспільству, але своєю активністю перетворює його в якусь персону. І ця персона є такою активною і зацікавленою настільки, що змушує рахуватися із собою кожного суб'єкта господарювання, як і суспільство в цілому"²¹. Реальність такого суспільства досягається у практиці економічної діяльності та соціальних відносинах у найбільш широкому розумінні.

"Опредметненість" практикою суспільного та індивідуального розвитку можлива через включеність в економічну діяльність процесу осмисленості, який здійснюється завдяки свідомості. Економіка — це своєрідна міра співвідношення "людського" в соціоприродному бутті та "соціоприродного" в людині, критерій їх гармонійної узгодженості та єдності, котрі виявляють себе в конкретно-історичних типах практики, які акумулюються в самосвідомості людини і здійснюються у вигляді "механізмів" самореалізації та самовизначення людської діяльності як такої. Економіка виступає сукупною здатністю людини до багатогранної діяльності, але ця здатність реалізується завдяки свідомості. В чому ж суть цієї свідомості і як вона стосується практики? Що більш значиме в "життєвому світі", у світі економічного буття людини — практика чи свідомість, і чи взагалі можлива така постановка проблеми?