Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності - Кириченко O.A. - Глобалізація і конкурентоспроможність

Теорія порівняльної переваги є доречною при поясненні того, чому окремі країни найбільше підходять для експорту товарів і послуг для підтримки глобального ланцюга поставок як багатонаціональних підприємств, так і національних фірм. Проте порівняльна перевага у XXI ст. базується більше на послугах та полегшенні процесу їх надання за допомогою систем телекомунікацій та Інтернету. Джерело порівняльної переваги країни все ще формується комбінацією вмінь її робочої сили, доступу до капіталу і технологією.

Сьогодні є багато місць для інтернаціоналізації систем поставок. На рис. 2.2 представлено географічний огляд сучасної "реінкарнації" концепції порівняльної переваги.

Рис. 2.2. Глобалізація порівняльної переваги

Для того щоб довести доцільність спеціалізації на певних видах діяльності, необхідно знати, якою буде вартість відповідної діяльності у країні, що імпортує певні товари послуги, порівняно з вартістю відповідної діяльності її власних галузей. Пам'ятайте, що для створення порівняльної переваги необхідна відносна, а не абсолютна перевага з витрат. Наприклад, Індія створила високоефективну і низьковитратну галузь з розробки комп'ютерних програм. Ця галузь не лише розробляє програми на замовлення, а й також пропонує послуги з інформаційного обслуговування клієнтів. Індійська галузь з розробки комп'ютерних програм представлена як дочірніми підприємствами багатонаціональних компаній, так і незалежними компаніями.

Якщо ви як користувач персонального комп'ютера телефонуєте до служби роботи з клієнтами з метою отримання допомоги, то вас, скоріше за все, з'єднають з обслуговуючим центром в Індії. З вами розмовлятиме кваліфікований індійський інженер чи програміст, який "проведе" вас через вашу проблему. Індія має велику кількість добре освічених англомовних технічних експертів, які отримують за свою роботу лише частку заробітної плати і преміальних, які заробляють їх американські колеги. Значний потенціал і низька вартість міжнародних телекомунікаційних мереж і надалі посилюють порівняльну перевагу Індії у цій сфері.

Як можна побачити з табл. 2.6, ступінь глобалізації системи постачань вже досягає кожного куточка земної кулі. Сучасні засоби телекомунікацій тепер "доставляють" роботу працівникам (від фінансових офісів у Манілі до інженерів у сфері інформаційних технологій в Угорщині), що відкидає необхідність їх міграції до місця розташування самого бізнесу.

Отже, ми робимо висновок, що навіть країни, чия продуктивність за всіма товарами перебуває на найнижчому рівні, можуть отримувати вигоди від міжнародної торгівлі. Спеціалізуючись згідно з принципом порівняльної переваги, міжнародна торгівля стимулює розвиток країн незалежно від ступеня неефективності обраної спеціалізації в абсолютному вимірі.

Глобалізація і конкурентоспроможність

Чи поліпшує конкуренція зі світовим лідером у певній галузі продуктивність певного підприємства? Згідно з дослідженнями продуктивності праці у виробничих галузях Японії, Німеччини і США (які проводилися американськими вченими), глобальна конкурентоспроможність є дещо схожою на гольф: ви починаєте краще грати, якщо граєте з людьми, кращими за вас. Було виявлено, що Японія є лідером у п'яти галузях: автомобілі та комплектуючі, побутова електроніка, металообробна і сталеливарна галузі. Сполучені Штати лідирують у чо

Таблиця 2.6. Приклади використання порівняльної переваги щодо інтелектуальних вмінь на глобальному рівні

тирьох галузях: комп'ютери, продовольчі товари, мило і пральні засоби, пиво. Німеччина не була найбільш продуктивною у жодній з галузей. Середньозважена продуктивність японських працівників у досліджуваних галузях була на 17 % нижчою порівняно з аналогічним показником по США, а продуктивність німецьких працівників була на 21 % нижчою порівняно з відповідним американським показником.

Дослідники також проаналізували джерела відмінностей у продуктивності між цими країнами для досліджуваних галузей. Вони виявили, що за допомогою традиційних аргументів, зокрема економії від масштабу і різних виробничих технологій, не можна було повністю пояснити розриви у продуктивності для виробництва сталі, пива і продовольчих товарів, а також металообробки. Проте ці фактори, разом з фактором професійного рівня та освіти працівників (які були схожими у всіх трьох країнах), мало пояснюють розриви у продуктивності і для інших галузей. Не причому тут була, і вартість сировини, ціна якої є приблизно однаковою в усьому світі. Як з'ясувалося, висока продуктивність базувалася на здатності менеджерів видумувати нові, більш ефективні способи виробництва, а також на здатності інженерів розробляти нову продукцію.

Взагалі менеджери та інженери (чи то автомобільна галузь в Японії, чи продовольча галузь у Сполучених Штатах) здійснюють інновації, оскільки зазнають інтенсивної світової конкуренції, де покращення продуктивності праці є ключовим фактором успіху. Так, створення японцями автоскладальних заводів у США стало фактором підвищення продуктивності у самих Сполучених Штатах через запровадження передових технологій і стимулювання конкуренції.

Щоправда, ступінь впливу глобальної конкуренції залежить від торговельного законодавства, інвестиційної активності та структури ринку. Торговельні обмеження з боку урядів захищають неефективні підприємства від світової конкуренції. Так, коли вітчизняна галузь є ізольованою від світової конкуренції (зазнаючи лише локальної чи регіональної конкуренції), то стимул до інновацій є слабким, а продуктивність - низькою. Адже коли галузі зазнають впливу новітніх зарубіжних технологій, то зростають як стимул до здійснення інновацій, так і продуктивність; отже, зменшується розрив у продуктивності порівняно з країною-лідером. Дослідження доводять, що найкращим способом досягнення високої продуктивності (а звідси - і вищого рівня життя) є лібералізація торговельної та інвестиційної політики, а також розвиток конкурентних відносин.

Як ми вже зазначали, уряд може активно втручатися у процес формування порівняльної переваги; як правило, це часто стосується промислової політики, що становить стратегію пожвавлення (ревіталізації) активності, поліпшення ситуації і загального розвитку певної галузі. Прибічники такої політики вважають, що уряд має стимулювати розвиток нових галузей (зокрема високотехнологічних). Ця стратегія потребує спрямування ресурсів у галузі з найвищими рівнями продуктивності й найбільш сильними зв'язками з рештою економіки. Як результат, конкурентоспроможність національної економіки на світових ринках зростатиме.

Для ревіталізації і стимулювання розвитку галузей можуть використовуватися різноманітні види державної політики. Як приклади, можна навести запровадження імунітету від заходів антимонопольного регулювання, надання податкових пільг, субсидій на наукові дослідження і розробку нових продуктів, кредитні гарантії, а також протекціоністську політику. Формування порівняльних переваг потребує від держави ідентифікувати "переможців", стимулюючи при цьому перерозподіл ресурсів на користь галузей з найвищими перспективами зростання.

Сьогодні промислова політика індустріальних країн, а також більшості менш розвинутих країн спрямована на стимулювання розвитку чи ревіталізацію основних галузей. Кожен з різновидів промислової політики відрізняється характером підходів, проте спільною для них є активна роль уряду в економіці. Як правило, промислова політика є стратегією, розробленою спільно державою, бізнесом і працівниками шляхом процесу тристоронніх консультацій.

Прибічники активного використання промислової політики, як правило, наводять приклад Японії як країни, що мала великий успіх при проникненні на зарубіжні ринки і досягненні високих темпів економічного зростання. Після Другої світової війни японці мали високі витрати у багатьох базових галузях (наприклад сталеливарній). У цій ситуації концепція статичної порівняльної переваги потребувала б від них пошуку секторів з найменшою виробничою неефективністю і найбільшою працемісткістю (наприклад текстильна галузь). Така стратегія змусила б Японію розвивати низькопродуктивні галузі, які б фактично конкурували з відповідними галузями в інших східноазіатських країнах, які мають надлишок трудових ресурсів і низькі рівні життя. Замість цього японці здійснили інвестиції в галузі (сталеливарну, автомобільну, а потім в електронну, у т. ч. комп'ютерну), які потребували інтенсивного використання капіталу і праці.

З короткострокового, статичного погляду Японія обрала не ті галузі. Проте у довгостроковій перспективі це були галузі, в яких технологічний прогрес був швидким, продуктивність праці стрімко підвищувалась, а питомі витрати зменшувалися з розширенням обсягів виробництва. Це також були галузі, від яких очікували стрімких темпів зростання попиту в міру підвищення національного доходу. Ці галузі поєднували потенціал стрімкої експансії, збільшення потужностей і можливості використання новітніх технологій, реалізуючи стратегії зменшення витрат на основі зростання продуктивності. Як відомо, сьогодні Японія стала світовим лідером як низьковитратний виробник багатьох продуктів, виробництво яких спочатку було високовитратним.

Щоправда, опоненти промислової політики вважають, що причинний фактор успіху японської промисловості є іншим. Вони припускають, що конкурентоспроможність деяких японських галузей, яким уряд приділяв особливу увагу (зокрема напівпровідниковій, сталеливарній, судно- і верстатобудівній), швидше за все є більшою, ніж була б у разі відсутності державної допомоги. Проте вони стверджують, що Японія також приділяла увагу і галузям -"невдахам", зокрема нафтохімічній та алюмінієвій, рентабельність інвестицій в які була незадовільною, а тому їхні потужності слід було зменшити. Більше того, є приклади успішних японських галузей, які взагалі не отримували державної допомоги; це стосується виробництва мотоциклів, велосипедів, паперу, скла і цементу.

На думку критиків промислової політики, якби всі країни пішли шляхом використання комбінації торговельних обмежень на імпортні товари і субсидій на експортні товари, то в результаті мав би місце так званий процес розорення сусіда (beggar-thy-neighbor process). Вони також зазначають, що запровадження промислової політики може призвести до так званої політики казенного пирога {pork-barrel politics), за якої державну допомогу отримуватимуть впливові у політичному плані галузі. І, нарешті, вважається, що в умовах вільного ринку у підприємств, які максимізують прибутки, є стимул розвивати нові ресурси і технології, змінюючи порівняльну перевагу країни. Це порушує питання щодо значення ролей уряду і приватного сектору при створенні порівняльної переваги.