Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності - Кириченко O.A. - Міжнародна конкурентоспроможність і політика екологічного регулювання

Сьогодні цілком закономірно виникають питання щодо того, чи можуть спроби окремих країн покращити якість життя спотворювати структуру міжнародної торгівлі. Зокрема, вважається, що оскільки Сполучені Штати є більш сутяжницькою країною порівняно з іншими країнами, то американські компанії зазнають відносно високих регуляторних витрат, які завдають шкоду їх міжнародній конкурентоспроможності, причому більша частина вартості соціального регулювання у США пов'язується з екологічною політикою.

Так, з початку 1960-х років уряд США почав приділяти все більшу увагу різноманітним аспектам якості життя свого населення, зокрема умовам виробництва товарів і послуг, впливу виробництва на суспільство, фізичним характеристикам продукції. Як результат, відповідне державне регулювання спрямовувалося на забезпечення виробництва більш безпечної продукції кращої якості, зменшення забруднення, поліпшення умов праці, а також вирівнювання можливостей. І хоча цілі такого регулювання взагалі визнавались як прийнятні, було очевидно, що вони значно збільшували витрати і ціни підприємств, оскільки вартість природоохоронного обладнання сягнула мільйонів доларів.

На початку 1990-х років Сполучені Штати, Канада і Мексика уклали Північноамериканську угоду про вільну торгівлю (NAFTA), метою якої було усунення взаємних торговельних бар'єрів. Проте екологічні активісти у цих країнах висловлювали занепокоєння тим, що ця угода стимулюватиме багато американських компаній-забруднювачів переносити своє виробництво у Мексику, де екологічні вимоги вважалися менш суворими. Вони також вважали, що конкуренція за інвестиції між країнами зони вільної торгівлі може призвести екологічні стандарти до найнижчого загального знаменника. Деякі екологічні групи навіть стверджували, що NAFTA стимулюватиме імпорт екологічно небезпечних продуктів (наприклад, aгpoпродукції з високим вмістом пестицидів) у Сполучені Штати. Більше того, було занепокоєння щодо впливу NAFTA на прикордонні території між Сполученими Штатами і Мексикою, де розміщуються зарубіжні виробництва. Населення побоювалося, що збільшення обсягів торгівлі згідно з NAFTA призведе до подальшої деградації довкілля всіх трьох країн-учасниць NAFTA.

Взагалі екологічні стандарти розвинутих країн, як правило, є набагато суворішими за стандарти країн, що розвиваються. Проте відповідні регуляторні витрати не є достатньо великими для того, щоб заперечувати результати інших дослідників щодо важливості капіталу, сировини, кваліфікації працівників і заробітків, як факторів ефективності торгівлі. Так, згідно з останніми дослідженнями, у більшості випадків витрати на екологічне регулювання становлять менше ніж 5 % загальновиробничих витрат виробників у США.

Порівняно в екологічними стандартами багатьох країн, що розвиваються, екологічні стандарти Сполучених Штатів (та інших індустріальних країн) є більш суворими. Країни, що розвиваються (Мексика, Південна Корея, Бразилія і Таїланд) піддаються критиці за те, що вони є так званими гаванями для забруднення внаслідок не-суворих екологічних вимог, які стимулюють розвиток "брудного" виробництва. Щоправда, тут слід зазначити, що основна маса індустріальних країн є більшими забруднювачами, ніж менш розвинені країни. Країни, що розвиваються, погоджуються, що індустріальні країни, замість запровадження радикальних змін у внутрішній екологічній політиці (які загрожуватимуть їх власному економічному зростанню), намагаються нав'язувати суворі екологічні стандарти країнам, що розвиваються, без надання будь-якої фінансової допомоги. У свою чергу, відсутність відповідної компенсації зменшує можливості зростання для менш розвинутих країн.

Отже, чому менш розвинуті країни застосовують менш суворі різновиди екологічної політики порівняно з індустріальними країнами? Бідніші країни можуть надавати вищі пріоритети (порівняно із заможними країнами) соціально-економічним вигодам від виробництва (більша кількість робочих місць і вищі доходи) порівняно з вигодами від кращої якості довкілля. Проте, у міру підвищення доходів зростатиме і попит на екологічну якість.

Деякі експерти вважають, що торговельні та екологічні проблеми взаємопов'язані. Вважається, що суворі екологічні стандарти можуть стимулювати створення і покращення конкурентної переваги, змушуючи компанії покращувати якість і технології. Особливо корисним є суворе екологічне регулювання, що приводить до прийняття схожих стандартів в інших країнах.

Проте, що все-таки можна зробити, коли національні виробники втрачають конкурентоспроможність внаслідок суворих екологічних стандартів? Уряд має надавати національним виробникам субсидії з метою компенсації втрати виробничої ефективності в результаті екологічного регулювання. Однак субсидії мають фінансуватися шляхом підвищення податків, що може не відповідати національним інтересам. Міжнародні відмінності у вартості екологічного регулювання також можуть бути нейтралізовані за допомогою тарифів (податків) на імпорт товарів, вироблених зарубіжними галузями-забруднювачами. Проте, така політика може спричинити так звану тарифну помсту з боку урядів інших країн.

Міжнародна екологічна політика індустріальних країн, зокрема США, базується на принципі "забруднювач сплачує", згідно з яким вартість попередження забруднення і витрати на заходи щодо контролю за ним мають відображатися в цінах товарів і послуг, виробництво чи споживання яких стало причиною забруднення. Метою такого підходу є надання виробникам стимулу розробляти більш ефективні методи контролю за забрудненням та впроваджувати виробничі процеси, які є не такими брудними, а також знаходити товари-замінники, використання яких зменшить обсяги забруднення. Водночас субсидії на здійснення контролю за забрудненням розглядаються як такі, що послаблюють ці стимули.

Щоправда, є винятки з принципу "забруднювач сплачує". Всі індустріальні країни, у т. ч. Сполучені Штати, запропонували вітчизняним компаніям державну допомогу щодо фінансування витрат на зменшення забруднення. Наприклад, уряд США сприяє отриманню компаніями кредитів за субсидованими відсотковими ставками.