Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності - Кириченко O.A. - 4.4. Механізми інтернаціоналізації ринків праці

Інтернаціоналізація ринку звичайно визначається ступенем лібералізації міжнародної мобільності фактора чи товару. Ступінь інтернаціоналізації ринків праці залежить від ступеня лібералізації міжнародної мобільності людей (особливо працездатного віку), міжнародної інтеграції трудового законодавства і зростаючої інтернаціоналізації трудових стандартів. Більше того, на ступінь інтернаціоналізації впливає все більша схожість у професійно-освітніх вимогах, спричинена постулатами нових технологій та інтегрованим (у міжнародному плані) виробництвом транснаціональних компаній. Вважається, що наслідки інтернаціоналізації ринків праці включатимуть кращий міжнародний баланс пропозиції праці та попиту на неї, а також зближення витрат.

Розвиток трудових ресурсів у XXI ст. практично у всіх країнах (і особливо в Європі, де інтеграційні процеси набули найбільшого розвитку) включає їх підготовку до інтегрованих глобальних ринків у глобалізованому світі.

Одним із наслідків глобалізації, про який згадують найчастіше, є зменшення бар'єрів і відстаней. Це передбачає не лише вільну, легку і низьковитратну міграцію людей, а й виникнення відповідної глобальної культури, яка починає змішуватися з національними культурними особливостями за допомогою засобів масової інформації, зокрема через Інтернет, телебачення, музику, фільми, книги, і навіть наркотики та злочинність. Згідно з Доповіддю з людського розвитку ООН, загальна кількість телевізорів у світі становить 1,2 млрд шт. Тільки Сполучені Штати щорічно експортують в Європу близько 120 000 год телевізійних програм. Ця культура включає новий, глобально прийнятний тип функціональної грамотності, універсальні людські вміння, знання іноземних мов та все, що покращує мобільність людей.

Іншим значним ефектом ринків праці та тенденцій зайнятості (у т. ч. вмінь, заробітної плати і стандартів праці) є зростаюча глобальна взаємозалежність. Це стосується того факту, що основна частина тримільярдної світової робочої сили функціонує всередині національних економічних інфраструктур. Іншими словами, уряди формулюють і запроваджують свою політику зайнятості у відповідь на внутрішні політичні, соціальні та економічні умови. Всередині країн зайнятість має специфічні демографічні, технологічні, макро- і мікроекономічні, політичні та інституційні виміри. Макроекономічна категорія, що базується на визначенні повної зайнятості (або природному рівні безробіття) на глобальному рівні втрачає свій сенс. Повна глобалізація ринку праці передбачатиме, що працівники можуть влаштовуватися на роботу будь-де у світі без інституцій них обмежень, тоді як роботодавці будуть вільні наймати працівників по всьому світу. Це також означатиме, що ступені мобільності праці та капіталу будуть однаковими. Щоправда, сьогодні ми бачимо, що праця є ще далекою від звільнення від впливу територіальних обмежень, навіть всередині ЄС, де поступовий розвиток європейського громадянства залишається офіційною метою.

На початку нового тисячоліття ринки праці є найменш інтернаціоналізованими порівняно з ринками товарів і послуг та грошей і капіталу. Проте є багато міжнародних аспектів проблем зайнятості. Національна зайнятість у взаємопов'язаному світі безпосередньо стосується змін зовнішніх умов попиту і пропозиції та міжнародної конкуренції, особливо в країнах, які значною мірою залежать від зарубіжної торгівлі чи прямих зарубіжних інвестицій (як джерела, так і реципієнти). У свою чергу, проблеми із зайнятістю впливають на характер режимів міжнародної торгівлі через ставлення країн до відповідної політики і угод у сфері міжнародної торгівлі. І тут доречною стає здатність до адаптації, оскільки ринки праці в різних країнах стали прямо пов'язані з відносно ліберальною системою міжнародної торгівлі через транснаціональні корпорації та їхню діяльність у сфері маркетингу і розподілу. Ця взаємозалежність впливає на зміни у пропозиції зайнятості та попиті на неї, а також зміни структур зайнятості. Ця тенденція також посилюється ерозією регулювання національних ринків праці та систем добробуту.

Усталеність сучасної, відносно ліберальної, системи міжнародної торгівлі багато в чому залежить від успішності нових можливостей у сфері зайнятості. Чи збільшать взаємозалежність та інтернаціоналізація національних ринків праці можливості зайнятості та покращення ефективності національної політики у сфері розвитку людських ресурсів?

Інтернаціоналізація національних ринків праці відбуватиметься, швидше за все, у регіональних структурах через поглиблення міжнародного співробітництва між відповідними країнами. Донині цей процес був важливий лише в Європі, в межах ЄС. Його характер і швидкість залишаються невизначеними і залежать від кількох політичних, соціальних та економічних факторів, зокрема тиску міграції, ставлення суспільства до іноземців, соціального миру, а також готовності національних груп прийняти європеїзацію соціальних політик, майбутніх шляхів економічного зростання і т. ін.

Чому ринки праці залишаються найменш інтернаціоналізованими порівняно з ринками товарів і капіталу ? По-перше, міжнародна мобільність людей є комплексним питанням, на яке впливають багато політичних, економічних, соціальних і культурних факторів, у т. ч. рівні розвитку і стабільність. Також є набагато більші обмеження у міжнародному русі людей, ніж у русі капіталу чи товарів. Лише обмежена частка робочої сили може розглядатись як мобільна у міжнародному плані. Інститути, які можуть забезпечувати мобільність (у т. ч. ті, що пов'язані з потоками інформації щодо попиту) і пропозицію мобільної праці, є високоспецифічними і менш розвинутими, ніж, наприклад, це має місце у випадку з рухом капіталів.

По-друге, на ринки праці сильно впливають національні, історичні, соціально-політичні та інституційні фактори. Ринки праці є різноманітними структурами, за якими є складні економічні реалії, зокрема широкі відмінності у рівнях розвитку, продуктивності та доході. Питання, пов'язані з інтернаціоналізацією ринків праці, є специфічними для Європи, Північної Америки чи регіонів світу, що розвиваються. Так, у певних розвинутих країнах профспілки мають значний вплив, тоді як в інших країнах роль профспілок є обмеженою. Якщо взяти розвинуті країни, то "покриття" профспілками процесу укладання трудових угод становить близько 18 % у США і 95 % у Швеції. Роль уряду на ринках праці також значно відрізняється за країнами, як, втім, і умови праці та стимули. Є також різноманітні програми надання допомоги по безробіттю, механізми перекваліфікації та регулювання імміграції.

Основною метою політики лібералізації ринків праці є не глобалізація чи досягнення міжнародної мобільності, а гнучкість. Збільшення гнучкості передбачає такі основні заходи.

1. Експозиція ринків праці відносно за конів попиту і пропозиції, використання праці у разі потреби, зменшення зайнятості при низькому попиті внаслідок циклічних факторів чи технологічних змін. При коригуванні пропозиції велике значення можуть мати працівники-іммігранти.

2. Гнучке використання робочого часу, у т. ч. неповна зайнятість, а час роботи має визначатися згідно з потребами роботодавців; запровадження контрактів з фіксованим терміном, наймання тимчасових працівників, у т. ч. за допомогою агенцій з працевлаштування.

3. Урізання витрат на працю за допомогою використання диференційних ставок заробітної плати і наймання працівників з меншими правами на соціальну допомогу (зокрема іммігрантів).

4. Зменшення (наскільки можливо) обсягів укладання колективних угод, оскільки це стримуватиме створення надлишку робочої сили. Це також означає обмеження влади профспілок.

У деяких країнах, які стали незалежними після дезінтеграції Радянського Союзу, навіть наявний процес деінтернаціоналізації ринків праці, що є результатом етнічної боротьби.