Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності - Кириченко O.A. - 16.2.8. Захист вітчизняних виробників від імпорту

Розмір мита на товар може бути вищим від тарифної ставки, що застосовується в більшості випадків. Це може відбутися в результаті застосування до цього товару "антидемпінгових заходів" або "компенсаційних заходів". Антидемпінгові мита стягуються за вимогою вітчизняних виробників у відповідь на дії іноземних торговців, що в країні-імпортері вважаються "демпінгом". Під "демпінгом" звичайно розуміють продаж товару за ціною, нижчою від тієї, за якою той самий або подібний товар продається в країні експорту ("справедлива ціна"). "Компенсаційні" мита стягуються у відповідь на допомогу, яку інша країна надає своїм виробникам, щоб штучно домогтися їхньої більшої конкурентоспроможності на зовнішньому ринку (так звані субсидії).

Для вітчизняних виробників є ще й третя альтернатива. Якщо імпортні товари ввозяться в таких кількостях, що це створює істотну загрозу розвитку вітчизняної промисловості, в багатьох країнах вітчизняні виробники можуть почати спеціальні процедури, результатом яких може стати обмеження імпорту таких "небезпечних" товарів, причому не тільки шляхом підвищення мита, а й через кількісні обмеження.

Складність полягає в тому, що в різних країнах використовуються різні підходи до визначення таких понять, як "істотна загроза вітчизняним виробникам", "демпінг" і т. ін.

З 1995 р. діють три угоди, що разом часто називають "Антидемпінговим кодексом СОТ":

- Угода про застосування Статті VI ГАТТ (про антидемпінг);

- Угода про субсидії і компенсаційні заходи;

- Угода про спеціальні заходи.

Участь у цих угодах є обов'язковою умовою членства у СОТ.

Угода про застосування Статті VI ГАТТ (про антидемпінг) і Угода про субсидії і компенсаційні заходи дозволяють застосування антидемпінгових і компенсаційних мит для захисту вітчизняних виробників. Проте при цьому повинні бути дотримані дві умови:

1) здійснення несправедливої торгової практики, тобто:

- продаж товарів нижче справедливої ціни або

- продаж товарів, щодо яких у країні експорту діють субсидії, заборонені за правилами СОТ, або субсидії, що не заборонені СОТ, але до яких країни імпорту можуть застосовувати компенсаційні заходи;

2) результатом такої "несправедливої практики" є:

- збитки вітчизняних виробників, або

- негативні торгові ефекти для вітчизняних виробників.

На відміну від цих двох угод, третій договір в "Антидемпінговому кодексі СОТ" (Угода про спеціальні заходи) встановлює єдину умову застосування спеціальних заходів: імпорт товарів (неважливо, "справедливий" або "несправедливий") має бути істотною причиною серйозного збитку або становити небезпеку такого збитку.

Не всі субсидії в рамках СОТ заборонені.

Угода передбачає, що застосування спеціальних заходів неприпустиме, коли є декілька причин збитку вітчизняному виробнику, серед яких і "занадто" великі обсяги імпорту або будь-які обставини імпорту (наприклад ціна імпортних товарів).

Необхідно підкреслити, що відповідно до вимог "Антидемпінгового кодексу СОТ" жоден із цих заходів не може застосовуватися як відповідь на дії іншої держави. Кожен захід може застосовуватися тільки з ініціативи зацікавлених вітчизняних виробників і після проведення розслідування уповноваженим державним органом.

Демпінг і антидемпінгові мита

Для підвищення результативності своєї діяльності торговці використовують різноманітні прийоми.

Якщо між територіальними сегментами ринку є торгові бар'єри (наприклад державні кордони між країнами, що не входять до одного митного союзу), торговець може продати товар в одному "сегменті" за нижчою ціною, ніж в інших "сегментах" (наприклад в країні імпорту за нижчою ціною, ніж на внутрішньому ринку). Метою такої політики може бути витіснення конкурентів або підвищення довгострокових прибутків.

Угода про застосування статті VI ГАТТ передбачає, що демпінгом може вважатися тільки "продаж товару за ціною, нижчою від його "нормальної вартості", тобто ціною за той же або подібний товар, яка сплачується в країні експорту при продажу на внутрішньому ринку в звичайному процесі торгівлі.

На жаль, не завжди таку ціну можна встановити, наприклад, тому що такий же або подібний товар не продається в країні експорту; метод продажу такого ж або подібного товару в країні експорту істотно відрізняється від методу продажу в іншій країні (наприклад, не звичайна купівля-продаж, а лізингова операція).

Для цих випадків у зазначеній угоді СОТ передбачена ієрархія9 методів штучного обчислення "нормальної вартості".

1. Ціна, за якою подібний товар експортується в третю країну в звичайному процесі торгівлі.

2. Вартість виробництва товару в країні експорту плюс "розумний" прибуток, "розумні" адміністративні витрати, витрати на продаж і будь-які загальні витрати.

Субсидії і компенсаційні заходи

Субсидії можуть встановлюватися в різноманітних формах, наприклад:

- звільнення від сплати податків;

- податкові інвестиційні кредити (коли підприємству дозволяється сплатити податок пізніше, за умови виплати відсотка або без такої умови);

- інші податкові пільги;

- пряме переведення коштів із бюджету (гранти, позики або капітальні вкладення);

- державні гарантії виплати позики;

- кредити від державних банків на пільгових умовах (наприклад, під низькі відсотки) іноземним підприємствам, за умови, що останні імпортують з країни банку визначені товари.

Теоретично розмір компенсаційного мита повинен точно відповідати тим негативним ефектам, які створює субсидування в країні експорту відповідного товару. На практиці цього не завжди легко домогтися.

Прагнення торговців звести до мінімуму "зловживання" компенсаційними заходами призвело до того, що до ГАТТ були включені положення, що стосуються субсидій і компенсаційних заходів. Зрештою, в рамках ГАТТ у 1994 р. було укладено Угоду про субсидії і компенсаційні заходи10. Згідно з цією угодою держава імпорту може накладати компенсаційні мита тільки після проведення розслідування, розпочатого з ініціативи зацікавлених вітчизняних виробників. Вживати такі заходи можна тільки якщо розслідування показало, що:

- встановлено субсидію;

- наявні негативні торгові ефекти, як, наприклад, надана шкода вітчизняним виробникам;

-- є причинно-наслідковий зв'язок між субсидією і негативними торговими ефектами.

Угода про субсидії і компенсаційні заходи поділяє субсидії на три групи:

1) "зелені" субсидії, застосування яких правомірне і які не дають права на вжиття відповідних заходів;

2) "жовті" субсидії, застосування яких дозволено, але при цьому надається право державі, якій завдано істотного збитку в результаті застосування субсидій, на вжиття "відповідних заходів";

8) "червоні" субсидії, застосування яких не допускається.

Угода дає чіткі критерії, за допомогою яких можна віднести ту або іншу субсидію до одного з цих видів.

Угода не стосується субсидій, що налаються сільськогосподарським товарам. Порядок застосування таких "сільськогосподарських" субсидій встановлений в Угоді про сільське господарство11.

Спеціальні заходи обмеження імпорту

Стаття XIX ГАТТ дозволяє підвищувати тарифи стосовно деяких країн (залишаючи водночас тарифи незмінними щодо інших країн), якщо збільшення обсягів імпорту заподіє серйозного збитку вітчизняним виробникам або така загроза існує.

У 1995 р. набрала чинності Угода про спеціальні заходи. Угода забороняє державам укладати договори про добровільне обмеження імпорту або експорту. Вона вимагає також розірвати такі договори, які були укладені до набрання нею чинності. Винятки становлять тільки договори, дія яких закінчується не пізніше 1999 р. Угода також містить вимоги до процедури спеціальних розслідувань, встановлює максимальні терміни застосування спеціальних заходів - вони не повинні перевищувати 4 роки (цей термін можна продовжити до 8 років). Протягом перших трьох років застосування спеціальних заходів країна, відносно якої були застосовані ці заходи, має право піти на відповідні кроки.

Крім того, в Угоді визначено для країн, що розвиваються, спеціальні правила, які:

- обмежують можливість використання спеціальних заходів проти експорту з країн, що розвиваються;

- надають додаткові права країнам, що розвиваються, в сфері застосування спеціальних заходів.

Ситуація в Україні. Український "Антидемпінговий кодекс"

В Україні, як і в багатьох інших країнах, діє законодавство, яке дозволяє обмежувати імпорт на вимогу вітчизняних виробників. Цим питанням спеціально присвячені три закони, які разом часто неофіційно називають "Антидемпінговим кодексом України":

- Закон України "Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту" від 22 грудня 1998 р. № 330-ХІV;

- Закон України "Про захист національного товаровиробника від субсидійованого імпорту" від 22 грудня 1998 р. № 331-ХІУ;

- Закон України "Про застосування спеціальних заходів щодо імпорту в Україну" від 22 грудня 1998 р. № 332-ХГУ.

Крім них, було прийнято ще три закони, які внесли зміни до вже чинних законів:

- Закон України "Про внесення змін у Закон Української СРСР "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 22 грудня 1998 р. № 335-XIV;

- Закон України "Про внесення змін у Заков України "Про єдиний митний тариф" № 334-XIV від 22 грудня 1998 року;

- Закон України "Про внесення змін у Закон України "Про систему оподаткування" від 22 грудня 1998 р. № ЗЗЗ-ХІУ.

Уповноваженим органом, який має право проводити розслідування і вживати заходи до імпорту, є Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі. Членами цієї комісії є представники різноманітних центральних органів влади (міністерств, служб і т. ін.). На сьогодні в Україні вже було проведено декілька спеціальних розслідувань, у тому числі з приводу імпорту електричних лампочок.

Є думка, що "Антидемпінговий кодекс" не повністю відповідає вимогам СОТ, куди Україна прагне вступити12. У цієї думки є як прихильники, так і противники.

16.2.9. Обмеження імпорту. Фінансовий контроль

Міжнародна торгівля, як правило, пов'язана з використанням іноземних валют. За товари, продані в Японії, можуть заплатити єнами, за товари, продані в Казахстані, можуть заплатити теньге. Продавцю з Європи швидше за все неважко перевести єни в долари. А от якщо мова йде про теньге, банк продавця може не прийняти від нього таку валюту: якщо цей банк потім спробує обміняти її в будь-якому казахському банку, в останньому може не виявитися в наявності доларів. Країни, що розвиваються, дуже часто мають обмежені запаси конвертованої валюти. Конвертованою валютою називають валюту, що вільно обмінюється на інші валюти, в той час як інші валюти називають неконвертованими.

Питання про валюту виникають не тільки при продажу товарів за кордон. Якщо американська компанія планує здійснити інвестицію в Мексику, їй будуть потрібні песо. Якщо мова йде про будівництво нового заводу, песо будуть потрібні для оплати будівельних робіт, а потім для виплат робітникам заводу. Американська компанія може; використовувати валюту, отриману в ході попередньої діяльності, або перевести наявні в неї долари в песо.

Уряди часто регулюють обмінні курси й обмежують конвертованість валют. Йдеться насамперед про країни, що розвиваються. Курси валют основних промислово розвинутих країн і порядок їхнього обігу, як правило, визначаються вільним ринком.

Іноді уряди і центральні банки втручаються в процес торгівлі валютою, намагаючись стабілізувати обмінні курси. Наприклад, центральний банк може скуповувати слабші валюти. Наприкінці 80-х років XX ст. центральні банки Німеччини і Японії купували долари США, щоб підтримати американську валюту, яка "падала".

У деяких державах встановлено офіційний обмінний курс своєї валюти стосовно долара США. Курс мексиканського песо був довгий час "прив'язаний" до курсу долара США, тобто його курс коливався паралельно курсу долара США.

Ліцензування й обов'язковий продаж через центральний банк можуть використовуватись як засоби гарантії фіксованого обмінного курсу валюти, але ці заходи можуть також означати, що курс валюти буде коливатися залежно від коливань курсу іншої валюти, найчастіше долара США.

У деяких країнах заборонено одержувати "тверду" валюту для здійснення попередньої оплати за імпортні товари або встановлюються інші обмеження на купівлю-продаж валюти.