Механізм економічної політики - Уманців Ю.М. - 3.3. Еволюція економічної ролі держави

Питання про економічну роль сучасної держави - одне з найважливіших у теорії і практиці державного будівництва і права. Економічна діяльність сучасної держави широка і багатогранна. Друга половина XX ст. характеризується тим, що в більшості країн світу до числа основних стала входити економічна функція держави. Тепер держава активно втручається в економіку, визначає темпи і напрями її зростання, встановлює пропорції між окремими її галузями. Свідченням тому, наприклад, є те, що в західноєвропейських країнах у 70-х роках XX ст. обсяг державних законодавчих актів, розпоряджень, указів і постанов, які регулюють макроекономічну ситуацію у країні та загальне економічне життя, вимірюється тисячами томів. Мережа законодавства охопила господарську діяльність. Наприклад, однією з умов нормального існування ринку і конкуренції є можливість у разі потреби швидко заснувати нове підприємство у будь-якій галузі. Проте, щоб створити нове або розширити існуюче підприємство, стало необхідним отримати дозвіл від десятків різних відомств, що вимагає значних витрат часу та праці. Так, якщо в 1966 р. у Західній Німеччині при оформленні замовлення на будівництво потрібно було врахувати 48 законів та розпоряджень, то у 1996 р. - вже 225. Тому сучасна держава виступає найбільшим підприємцем, відіграє роль великого банкіра, який зосередив у своїх руках велику частину позичкового капіталу. Сучасна держава здатна прогнозувати і гнучко регулювати економічні процеси у масштабі всієї країни.

Економічна функція держави має антикризову спрямованість і націлена на створення соціально орієнтованої ринкової економіки, що враховує й узгоджує інтереси виробників і споживачів. Вона захищає права та інтереси громадян - вкладників, акціонерів, споживачів, не допускає до участі у ринку несумлінних контрагентів. Держава приймає антимонопольне законодавство, здійснює ліцензування виробництва багатьох видів товарів широкого вжитку та торгівлі даними товарами, контроль над експортом та імпортом ряду товарів, стимулює розвиток пріоритетних галузей тощо.

Більше того, держава забезпечує зовнішні умови функціонування економіки. Так, по-перше, держава виконує функцію захисту країни від нападу зовні і тим самим охороняє економічний простір усередині країни. По-друге, вона інтегрує суспільство та забезпечує відносну стабільність в умовах його соціальної, класової, майнової диференціації: внутрішня єдність І стабільність суспільства - це необхідна передумова нормального функціонування та розвитку економіки. По-третє, держава виступає й активним суб'єктом економічних відносин, узявши на себе деякі економічні функції, що забезпечують цілісність економічної системи країни. По-четверте, з ускладненням під час історичного розвитку економічних зв'язків держава дедалі активніше втручається у господарське життя з метою перешкодити негативним тенденціям, що виникають у ринковій економіці, причому, йдеться не просто про державний, а про конституційно-правовий вплив на економіку з використанням публічного права.

Економічна функція держави в основному полягає у регулятивних, стимулюючих, консультаційних діях, проте ні в якому разі не у створенні розподільних або заборонних механізмів. У сучасному громадянському суспільстві лише господарські одиниці та трудові колективи (виробники) можуть вирішувати, які органи державного і господарського управління їм потрібні, у чому повинні полягати функції цих органів, скільки їм платити і за які послуги.

Звертають на себе увагу і негативні моменти впливу держави на економіку. Крайнім проявом такого впливу є можливе одержавлення економіки, за якого держава стає основним власником засобів виробництва і бере на себе управління господарством. Так, по-перше, держава "відключає" дію автоматичних механізмів узгодження попиту та пропозиції товарів і послуг, тобто інтересів споживача та виробника. По-друге, одержавлення економіки породжує відсутність відповідальності безпосереднього виробника економічних послуг. По-третє, надмірний вплив держави на економіку виражається у зайвій адміністративній зарегульованості економічних відносин. Це обмежує економічну свободу, призводить до корупції державного апарату, до виникнення тіньової економіки тощо.

Отже, під час дослідження форм і меж включення держави в економічні процеси важливо розрізняти державу як таку, що видає законодавчі акти та здійснює адміністративне регулювання, тобто діє як зовнішня сила щодо економіки, насамперед до ринкового господарства, і державу, яка виступає як власник деяких галузей народного господарства або окремих підприємств, тобто безпосередньо здійснює економічну діяльність.

Сукупність означених моментів значною мірою актуалізує проблематику співвідношення держави та економіки, викликаючи абсолютно обґрунтований інтерес представників юридичної науки до дослідження правових основ діяльності держави у сфері економіки на сучасному етапі. Слід зазначити, що глибоке, всебічне дослідження та розкриття корінних рис і особливостей цієї діяльності дозволяє не лише виробити науково обґрунтовані форми та стандарти державного впливу на економіку, а й змоделювати ефективні механізми захисту від надмірного втручання держави у сферу правосвобідного економічного простору функціонування громадянського суспільства та його інститутів. Отже, наукова розробка питань економічної діяльності сучасної держави є однією з найактуальніших проблем юридичної науки.

Поступове розширення економічних функцій держави з кінця XIX ст. проходить у три етапи. Початок першого етапу пов'язаний з Першою світовою війною. Він тривав до Великої депресії 1929-1933 рр. У цей період держава починає активно втручатися у регулювання економічних процесів, намагаючись обмежити монополістичні тенденції, створюючи державний сектор в економіці. Однак це втручання обмежується в основному галузями військового виробництва. В інших галузях панували приватнокапіталістичні методи господарювання.

Світова економічна криза 1929-1933 рр. відкриває другий етап, який триває до Другої світової війни. У цей період в історії суспільства виникає система постійної та активної участі держави в управлінні ринковим господарством. Розвиваються державні форми антициклічного регулювання економіки, а також елементи планування. Така політика одержала вираження у збільшенні державної власності, зростанні обсягу державного бюджету, що став використовуватися не тільки на утримання держапарату, а й для фінансування державної і приватної діяльності. Поряд з бюджетно-податковою для регулювання макроекономічних пропорцій держава активно використовує грошово-кредитну політику, спрямовану на стимулювання капіталовкладень, вирішення соціальних проблем.

Третій етап починається після Другої світової війни і триває до середини 50-х років. На відміну від попереднього етапу він характеризується тим, що антициклічна політика доповнюється системою заходів для стимулювання темпів економічного росту. У цей період держава активніше бере участь у розвитку ключових галузей промисловості, створенні економічної і соціальної інфраструктури.

Серед основних причин і факторів, які зробили середину XX ст. переломним етапом у становленні так званої соціальної системи на національному та світовому рівнях, вирізняються: наслідки Другої світової війни, які максимально збільшили рівень втручання держави у хід відтворення ринкового господарства, порушивши тим самим механізми мотивації до праці, що склалися у передвоєнні часи; швидке зростання диференціації доходів різних груп населення європейських держав, що викликало наростання соціальної напруги, особливо у переможених країнах, стимулювало потребу пошуку концепцій, моделей та механізмів розв'язання проблем, що склалися.

Об'єктивною матеріальною основою процесу швидкої соціалізації економічної системи капіталізму, особливо в європейських країнах, можна вважати процес масового оновлення основного капіталу під час відновлення зруйнованого війною господарства, який викликав: 1) значні структурні зміни у народному господарстві західноєвропейських країн; 2) масову потребу у кваліфікованій робочій силі; 3) потребу у формуванні системи мотивації до праці, яка б забезпечувала, якщо не класовий мир, то класове співробітництво; 4) прискорення НТП та становлення НТР.

У таблиці 3.2 наведено еволюційні моделі економіки та економічної політики, котрі змінювались з часом.

Таблиця 3.2. Еволюційні моделі економіки та економічної політики

Основними причинами еволюції економічної ролі держави виявилися зміни, що відбувалися, насамперед, у матеріальному виробництві, серед яких не тільки збільшення обсягів виробництва й ускладнення економічних зв'язків, а й посилення ролі особистого чинника у розвитку сучасного виробництва. Ці зміни вимагали втручання держави у регулювання макроекономічних пропорцій і вирішення соціальних завдань, її допомоги у боротьбі з монополістичними тенденціями.

Зміни у матеріальному виробництві, ускладнення економічних зв'язків, посилення державного втручання в економіку - такий причинний зв'язок дійсно досить чітко виявляється протягом усіх описаних вище етапів еволюції економічних функцій держави. Складніше простежити такий взаємозв'язок при переході до політики "ефективної держави".

Не можна сказати, що у 80-90-ті рр. XX ст. економічні зв'язки значно спростилися. Навпаки, економічні взаємовідносини стали сьогодні ще складнішими, ніж були 20-30 років тому. Суспільне виробництво навряд чи може залишатися сьогодні стабільним і тим більше розвиватися поза активною грошово-кредитною, бюджетно-податковою та інвестиційною політикою держави. Сучасному виробництву потрібний висококваліфікований і освічений працівник, який володіє не тільки вузькопрофесійними знаннями, а й широким світоглядом, що дозволив би йому вільно орієнтуватися в обстановці, що постійно змінюється, приймати самостійні рішення.

Перехід у сучасному світі до політики "ефективної держави" - це приклад порушення "балансу інтересів" під впливом тенденцій глобалізації й інтернаціоналізації світового політико-правового простору. Глобалізація, що відбувається на наших очах, виявляється у тому, що ті елементи, які тривалий час вважалися досягненнями і винятковою прерогативою соціалістичного ідеалу, присутні в капіталістичних країнах із соціально орієнтованою ринковою економікою, а елементи капіталістичної організації сприймаються й успішно реалізуються у країнах тоталітарного соціалізму. Більшість означених процесів мають своє місце саме у конституційній сфері.

Сучасні дослідження дають підстави зробити висновок, що глобалізація світової економіки має ряд взаємопов'язаних проявів: по-перше, на продуктовому рівні - у разі поширення стандартних товарів на світовому ринку; по-друге, виникнення на мікроекономічному рівні господарських організмів, які своїм функціонуванням виходять за межі національних кордонів; по-третє, перетворення держави під дією попередніх проявів глобалізації в активного учасника регулювання світових макроекономічних процесів; по-четверте, взаємне проникнення неурядових, локальних, національних та міжнародних суспільних процесів і виникнення на цій основі інтеграційних утворень.

Говорячи про державне регулювання економіки в цілому, не можна не враховувати однієї важливої обставини. Потреба у державному регулюванні - це цілком об'єктивна річ. Однак реалізується вона не прямо (через дію певних автоматичних ринкових механізмів), а опосередковано (через дії певних політичних сил). Ці сили можуть мати на меті як виключно загальнонаціональні інтереси, так і корпоративні (власні). Добре, якщо перші з них повністю збігаються з другими. У цьому разі немає жодних підстав для суперечностей. Але на практиці така ситуація трапляється не завжди. Певні політичні сили, що перебувають при владі у даний момент, можуть використати її при здійсненні державного регулювання економіки для реалізації не загальнонаціональних інтересів, а корпоративних (власних). Навіть у країнах з розвинутою ринковою економікою, де існують усталені демократичні традиції, історія знає чимало таких прикладів. Для постсоціалістичних і пострадянських держав, унаслідок нерозвиненості в них інститутів громадянського суспільства, ці випадки ймовірні ще більшою мірою.

Тому в суспільстві необхідно встановити певний громадський контроль за тим, як держава забезпечує регулювання економіки, тобто контроль, який суспільство здійснює за діями уряду опосередковано - через неурядові інституції (зокрема, громадські організації). І перша запорука дієвості такого контролю - це "прозорість" при здійсненні процедур державного регулювання економіки (за винятком тих, які пов'язані з державною таємницею).

Досвід розвитку країн пострадянського простору свідчить, що за умов становлення ринкових відносин, коли ще не встигали повністю сформуватися основи вільного підприємництва, роль держави та державного регулювання економіки повинна бути досить активною, зваженою та науково вивіреною. Лише за умов узгодженості та оптимальності поєднання державних важелів та ринкових принципів можна забезпечити розвиток країни у перехідний період своєї історії. Завдяки цьому посилюється соціальна спрямованість держави. Державне управління зосереджується на вирішенні проблем соціально-культурного розвитку суспільства на основі економічного зростання. Використовуються сучасні методи управлінської діяльності, відповідні стану соціально-економічного розвитку; підвищується професійний рівень працівників державного апарату, втілюються прогресивні управлінські технології.

Підводячи підсумки, можна зробити висновок, що становлення і зміцнення держави як суспільного інституту супроводжується розвитком економічних функцій, а історія їх розвитку - невід'ємна складова еволюції суспільства в його організаційних формах. Необхідність державного регулювання економіки витікає з економічних функцій, що об'єктивно формуються, виконання яких покладається на державу. Виникнення і розвиток економічних функцій держави - це результат розвитку продуктивних сил і об'єктивних суспільних потреб. Це підтверджується практичним досвідом державного регулювання економіки у різних країнах.

Економічна діяльність держави у більшості держав сучасного світу широка і багатогранна. Розширення й активізація економічних дій держави є практичним вираженням загально-еволюційного процесу розвитку і, соціалізації господарювання всіх країн. Виникнувши під час еволюційного розвитку суспільних відносин як відповідь на зміну ролі людини у структурі виробництва і зміни відносин, що відбулися за цим, у системі координат "особистість" - "економіка" - "право" - "держава" під впливом глобальної гуманізації у світі держава сама по собі стала важливим детермінантом не тільки політичного, а й економічного розвитку світу.

Розглядаючи еволюцію держави з погляду рівня розвитку, форм і способів реалізації економічних функцій, можна побудувати умовну періодизацію їхнього генезису. Виділення періодів державного розвитку з позицій особливостей економічних функцій кожного етапу дозволяє глибше зрозуміти не лише логіку прояву соціально-економічної сутності держави і механізми її реалізації, а й природу співвідношення найважливіших державних властивостей - економічної і соціальної, влади і права, суспільства й окремих соціальних груп, права й економіки, особистості і держави.

ЗА Необхідність втручання держави в економіку та поняття економічної політики

Необхідність державного втручання в економіку вперше з'явилася у другій половині XIX ст. у зв'язку з появою перших монополій і посиленням процесу усуспільнення капіталістичного виробництва. За тих умов ринок вже не міг сам контролювати економічні процеси. Одним з перших, хто висунув теорію, яка є спробою пояснити постійні зміни в поглядах на відповідну роль держави, був Альберт Отто Хіршман. Так, у XVII столітті, зокрема серед французьких економістів, домінувало твердження, що держава повинна відігравати активну роль у розвитку торгівлі та промисловості. Прихильниками цього погляду були представники меркантилізму.

Частково у відповідь на цю теорію А. Сміт написав книгу "Дослідження про природу та причини багатства народів", у якій він обстоював думку про обмеження ролі уряду. А. Сміт намагався показати, як конкуренція та мотив особистої вигоди стимулюють людей, що переслідують власні цілі, служити інтересам суспільства. Фактор особистої вигоди спонукає людей пропонувати товари, на які існує попит. В умовах конкуренції виживають тільки ті фірми, які виробляють найнеобхідніше за найнижчими цінами. А. Сміт стверджував, що економіка керується "невидимою рукою", яка спрямовує ЇЇ на виробництво потрібного товару найкращої якості.

Ідеї А. Сміта мали могутній вплив як на державу, так і на економістів. Більшість найвизначніших економістів XIX століття, таких як Джон Стюарт Міль оприлюднили доктрину, відому як "природна свобода", згідно з якою уряд не повинен втручатися у справи приватного сектора; він також не повинен намагатися регулювати чи контролювати приватні підприємства. Ринок є самодостатньою та саморегулюючою категорією та не потребує зовнішнього втручання та регулювання. Будь-які порушення механізму саморегулювання спричиняють нестабільність функціонування та, як результат, економічні кризи. Вільна ринкова конкуренція найкраще служитиме інтересам суспільства. На рубежі XX ст. спостерігалося прискорення розвитку монополій, зрощування промислового і банківського капіталу. Використання державного регулювання економіки було викликано потребами подолання економічних криз, обмеження зростання безробіття, розвитку конкуренції та пом'якшення соціальних наслідків стихії ринку.24

У другій половині XIX століття почався відхід від уявлень про необмежену конкуренцію і вільний від втручання держави ринок. Виникнення і розвиток корпоративних форм підприємницької діяльності призвело до того, що Ідеї вільної конкуренції зазнали своєрідної інверсії функцій. Якщо в період буржуазних революцій вони сприяли забезпеченню свободи економічного вибору, то на корпоративній стадії розвитку були використані для захисту інтересів великих компаній, які насправді підривали основи конкурентного ринку.

Віра в ринок як механізм саморегуляції економічної системи була значно підірвана економічною кризою 30-х років минулого століття і Великою депресією, що настала за нею, вихід із якої був пов'язаний з переосмисленням регулювальної ролі держави.

Пануючим підходом до державного регулювання стає концепція Дж. М. Кейнса, яка передбачає активне втручання держави в економічний цикл і забезпечення сталих темпів зростання і зайнятості населення.

Починаючи з 1930-х років, окреслюється тенденція посилення державного регулювання економіки, яке стає нормою. Після Великої депресії почали розглядати державні фінанси як інструмент макроекономічної стабілізації, в якому податкам відводили істотну роль регуляторів ринку. В рамках кейнсіанської доктрини почалася масштабна експлуатація регулювальної функції податків.25

У 50-70-ті роки минулого століття державне втручання в економіку базувалося на значному секторі державних фінансів, найважливішим чинником якого виступали податки. їхня регулювальна функція, яку використовували як інструмент перерозподілу ВВП, відбивала загальний екстенсивний підхід до державного втручання в економіку.

Проте активне використання інструментів регулювання мало і зворотний бік, який почав виявлятися в "ефекті зарегулювання" економіки. Було відзначено, що державне регулювання є доцільним лише тією мірою, якою воно виправляє диспропорції стихійного ринку, заповнює його недосконалість. Однак поза цими рамками застосування інструментів регулювання не лише не приводить до виправлення дефектів ринку, але породжує нові негативні наслідки, що виявляються, здебільшого, у спотворенні ринкових стимулів, і веде до зниження загальної економічної ефективності та темпів зростання економіки.

Відповіддю на ці явища стала певна реабілітація ідеї вільного ринку в рамках неоліберального напряму, представники якого виступили за обмеження регулювальної функції держави, зняття обмежень, що перешкоджають нормальній роботі ринкових механізмів, і полегшення державного навантаження на суспільство. На початку 1980-х років відбулася відмова від екстенсивного розширення державного втручання і його матеріальної основи - державних фінансів - і було узято курс на використання ринкових механізмів регулювання діяльності та стимулювання конкурентних відносин.

У фокусі уваги представників неокласичної школи, положення якої слугували ґрунтом для формування нового податкового курсу, перебуває питання про вплив податків на економічне зростання, актуалізоване ще в 1950-ті роки розвитком теорій зростання, пов'язаних з іменами Харрода, Домара, Тінбергена, Солоу та ін. Податки розглядають як інструмент реалізації головної економічної мети - досягнення сталого збалансованого зростання. З дослідження ролі податків як стабілізаторів економічного циклу, що передбачала їх використання для зміни характеру, розмаху і тривалості циклу, акцент переносять на вивчення негативного впливу, який податки можуть справляти на темпи зростання.

Податкові реформи 1980-х років, що отримали назву неокласичних, стали частиною активного курсу на лібералізацію методів державного регулювання економіки. Вони були підготовлені зміною концептуального підходу до державного втручання в економіку, в основі якого визнання того, що результати державного втручання мають суперечливий характер, часто істотно відрізняються від очікуваних, досягнення поставлених цілей супроводжується негативними "побічними" ефектами.

Пануючими поглядами на використання податкових важелів стають відмова від використання податкової системи як засобу перерозподілу ВВП і посилення її нейтрального характеру щодо ринкових механізмів. Згідно з концепцією нейтральності, яка стала теоретичним підґрунтям реформ, податкова система не має деформувати ринкові процеси і пропорції, що об'єктивно складаються. Фактично це означає, що податки не можна використовувати як інструмент регулювання пропорцій виробництва, обміну, розподілу і споживання.

Неокласичні податкові реформи охопили більшість країн ринкової економіки і вирізнялися досить високим ступенем синхронності й одно спрямованості перетворень. Було суттєво знижено максимальні ставки оподаткування особистих і корпоративних доходів, зменшено прогресію оподаткування, урізано пільги і розширено оподатковувану базу доходів, підвищено роль податків на споживання. Податкове регулювання ставало більш дозованим, точковим і цілеспрямованим.

У процесі історичного розвитку склалися певні моделі державного регулювання економіки, для яких характерні різні ступені участі держави в економіці та сфера її завдань і діяльності. Так, наприклад, традиційно ліберальнішої позиції дотримуються в США, Канаді, Великобританії, а в таких країнах, як Швеція, Японія, Німеччина, передбачено ширші масштаби державного інтервенціонізму в економічне життя.

Для американської моделі характерно використання правових інструментів, створення сприятливих для бізнесу "правил гри" головну увагу приділено захисним функціям держави. Шведська модель передбачає активне втручання держави в розподіл і перерозподіл доходів, забезпечення соціальної захищеності всіх верств населення. Японська заснована на національних ідеях колективізму, солідарності та відповідальності, які використовує держава в регулюванні темпів і пропорцій розвитку національної економіки.

Проблеми трансформації та перехідних станів економіки наприкінці XX - початку XXI століть актуалізували дослідження ролі та функцій держави в контексті реформ і структурних змін в економічній системі. Можна виокремити два фокуси уявлень про роль держави в періоди соціально-економічних і політичних трансформацій: в одному - обґрунтування необхідності розширення масштабів і посилення державного втручання; в іншому - негативна оцінка впливу цього втручання на темпи економічного і соціального розвитку.

Прихильники зростання ролі держави використовують дві базові платформи аргументації. Перша заснована на законі Вагнера про те, що підвищення ролі держави у процесі розподілу і перерозподілу ВВП має об'єктивний характер і не пов'язано безпосередньо з особливостями перехідного періоду, а збільшення державних затрат у XX столітті відображає розширення й ускладнення економічних і соціальних функцій держави. Друга платформа будується на доказах необхідності державного втручання у кризові періоди, зростанні ролі держави у формуванні інституційних засад ринкової економіки. Прикладом може бути концепція наздоганяючого розвитку, яка виявляє закономірності перетворень у країнах, що здійснюють прорив у розвитку з метою наближення свого рівня до рівня передових (піонерних) країн.

Відповідно до правил цього розвитку:

1) не можна просто прямувати шляхом найрозвиненішої країни;

2) потрібне здійснення глибоких структурних реформ; у наздоганяючому суспільстві виокремлюють негативний і позитивний аспекти діяльності держави: негативний полягає в усуненні перешкод до економічного зростання, позитивний - у створенні інститутів, що забезпечують економічне зростання, а також у прямій участі держави в економічному житті. Тут означення "негативний" і "позитивний" ужиті не як оцінка впливу на економічне зростання, а в сенсі руйнування і творення, причому обидва розглядаються як необхідні для досягнення заданої мети.

Якщо порівняти ці аспекти для країн-піонерів економічного зростання і країн наздоганяючого розвитку, то набір заходів негативного аспекту діяльності держави є цілком зіставним, а позитивна роль істотно розрізняється за розв'язання схожого кола завдань.

Аспекти позитивної функції держави в постіндустріальному світі мають, здебільшого, інституційний характер: політичний режим (забезпечення політичної стабільності й адекватності завданням розвитку); власність (насамперед, створення гарантій прав приватної власності); економічна свобода (стратегія наздоганяючого розвитку в постіндустріальному світі передбачає, по-перше, нижче бюджетне навантаження, ніж у країн, що перебувають в авангарді розвитку, по-друге, формування адекватної структури використання засобів); запозичення інститутів (наздоганяючий розвиток передбачає формування нової системи інститутів, але це не означає прямого й однозначного перенесення інститутів із країн-піонерів); структурна політика (посилюється роль універсальних рішень державної влади і спрямованість на створення єдиних правил поведінки для економічних агентів).

Інший підхід до визначення меж державного втручання в економічне життя полягає в тому, що їх розширення справляє гальмуючий вплив на темпи економічного зростання і знижує ефективність реформ. Втручання держави має зводитися до здійснення нею трьох головних видів діяльності (табл. 3.3).

Таблиця 3.3. Діяльність держави у процесі регулювання національної економіки

Економічна політика спрямована на створення нормальних умов ефективного функціонування ринку та вирішення складних соціально-економічних проблем розвитку національної економіки й всього суспільства. З часом змінювалися і причини необхідності державного регулювання ринкового господарства. На сучасному етапі до них можна віднести наступні:

1) відсутність досконалої конкуренції; у багатьох галузях існують переваги для великого виробництва, що призводить до формування монополії або олігополії;

2) для певної категорії товарів ціновий механізм не працює; наприклад, національна оборона - це "товар", якому не можна давати ціну і продавати його на ринку; з цих причин держава бере на себе відповідальність за виробництво такого "колективного" товару;

3) сприяння збереженню та відтворенню природного, культурного, національно-історичного середовища життєдіяльності людини;

4) наявність ринків, де адаптація здійснюється повільно порівняно з класичною моделлю саморегулювання (наприклад, ринок робочої сили);

5) розв'язання питань міжнародної співпраці.

Основні моделі державного регулювання в сучасних економічних системах набувають певних модифікацій унаслідок таких причин:

o розвиток ідеї історичного напряму економічної думки про національну систему регулювання, у зв'язку з чим виокремлюються моделі ринкової економіки і державного регулювання за національною ознакою (американська, німецька, японська, шведська та ін.);

o синтезування і взаємопроникнення багатьох протилежних теорій, зокрема щодо економічної ролі держави (кейнсіансько-неокласичний синтез, ліве кейнсіанство, марксизм, неокласична теорія економічного добробуту та соціально-інституціональний напрям тощо);

o урахування у сучасній економічній науці поряд з усталеними неокласичними та кейнсіанськими підходами здобутків нової інституціональної теорії.