Механізм економічної політики - Уманців Ю.М. - 4.2. Інституціональні чинники державного управління економікою

За умов відсутності успадкованих традицій та наукових переконань державного управління державні менеджери, що постійно змінюються, на свій суб'єктивний лад створюють нові системи управління, які не завжди є ефективними І не націлені на вирішення реальних потреб економіки.

Спосіб мислення, сприйняття навколишнього середовища, обробка інформації та на її основі прийняття рішень якраз і визначають поведінку людини. Крім цього, на поведінку впливають людські цінності, що домінують у державі. Йдеться про реформування економіки, яке обов'язково в нас супроводжується радикалізмом, бездумним ігноруванням набутих здобутків в управлінні економікою та державою.

Слід звернути увагу також і на нерозвиненість неофіційних правил (їх ще можна назвати традиціями, звичаями, нормативними правилами, тобто правила, що стали законом поведінки за різноманітних обставин для кожного індивіда і які не стверджуються державою). Особливість України полягає в тому, що у нашій країні не було державності, а це означає, що не сформовані офіційні правила, а з іншого боку, національна неоднорідність не сприяли розвитку та встановленню неофіційних правил. Таким чином, національна психологія поведінки не викристалізувалася в єдине органічне ціле з відповідними рисами та вимогами, цим самим ще більшою мірою ускладнює формування органічно-цілісної ефективної системи державного управління. Історія свідчить, що величність держави завжди пов'язується з існуванням у відповідний історичний період особистості чи філософії, яка забезпечує реалізацію державності. Конфуціанство дозволило відродитись у формі держави китайському народу. Німецька філософія, історична школа в економіці зуміли спонукати до створення єдиної німецької держави. Сила мови, духу та неофіційних правил стали визначальними у постійному відродженні держави. Тисячолітня боротьба українського народу за незалежність сформувала у суспільстві тільки прагнення до державності, тоді як наукового обґрунтування і практичного досвіду державотворення ще обмаль.

Державне управління - це не тільки організаційно-управлінська діяльність, а й органічно цілісна система інструментів, за допомогою яких держава досягає відповідних цілей та вирішення соціально-економічних і політичних проблем. Будучи основним носієм економічних знань та їх втіленням у життя, державне управління є також виразником розвитку таких наукових дисциплін, як право, економічна культура, економічна географія, муніципальні фінанси, менеджмент, економічна історія, статистика, галузеві та функціональні економіки. Державне управління, по суті, пронизує всі сторони суспільного буття, тому на його ефективність та результативність впливають чинники економічного та інституційного спрямувань.

Основою сутності державного управління є визначення цільової мети функціонування економічної системи, конкретних функцій кожного елемента системи щодо реалізації цієї мети та їх взаємодії з іншими елементами системи державного управління.

Теорія державного сектора та управління національною економікою вже використовує у своєму арсеналі такі концепції, як державне регулювання, державна економічна політика, державне прогнозування та планування, державне управління фінансами, державна антиінфляційна політика тощо. Окрім цього, процеси глобалізації вимагають активної ролі держави щодо управління процесами інтеграції національної економіки у світове господарство, також захисту її від надмірної фінансової експансії міжнародного капіталу.

Одночасно законодавство, політичні інституції, ринкова інфраструктура, політичні інституції ще не настільки зрілі, щоб можна було досягнути вищого рівня ефективності державного управління. Інституційні зміни як результат трансформації економіки України є визначальними чинниками дієвості державного управління. Це обумовлено такими трансформаційними змінами.

По-перше, незавершеність приватизації є протидіючим важелем подальшого розвитку державного управління. Приватизація постійно продукує боротьбу за перерозподіл власності, а отже й порушення юридичного статусу суб'єкта ринку, що веде до збурень у мікро- та макросередовищі.

По-друге, зосередження уваги державного менеджменту навколо об'єктів приватизації, обсяги яких постійно зменшуються, відволікає увагу від головного - вирішення проблем державного управління післяприватизаційними процесами.

По-третє, оскільки сама державність в Україні перебуває на етапі активного утвердження, то й державне управління ще потребує суттєвого вдосконалення.

Крім того, має місце відносна архаїчність формування державних структур управління, відсутність наукового обґрунтування моделі управління, що пов'язана з пошуком моделі державного устрою. Гіпотетичне державне управління є за своєю сутністю правильним, але надто абстрактним, щоб можна було застосувати до конкретної ситуації в Україні.

Якщо державні організації здійснюють управлінську діяльність, то державне управління при цьому зміцнюється та вдосконалюється, якщо цього не відбувається, то й не самоутверджуються елементи державного управління. Інколи окремі організаційні структури державного управління створюються для вирішення окремих питань або працевлаштування, що є результатом помилкових спонукальних мотивів чи результатом суб'єктивного рішення окремих творців державної діяльності.

Зростання кількості закладів освіти з власними навчальними програмами і впливом на державу розширює горизонти та багатоваріантність теоретичного обґрунтування державного управління. Все це веде до еволюції поглядів на державу та державне управління і до утвердження толерантного ставлення до нових підходів у трактуванні співвідношення державного управління та економіки.

Економіка виступає фінансовою базою здійснення державного управління будь-якою сферою. Не може бути державного управління збройними силами, міліцією тощо без фінансового забезпечення. Тобто акумуляція фінансових ресурсів у держави для виконання її функцій означає передусім управління економікою через систему перерозподілу створеного національного доходу.

Недостатньо сказати про дію чинників національної економічної психології, необхідно проаналізувати їх. Так, сьогодні поза увагою науки залишилося дослідження впливу на систему управління таких національних рис, як заздрість, рабська психологія, відсутність знань та наукових переконань у галузі економіки, права та політики тощо.

Самоцінність та суверенітет людської особистості формується протягом кількох століть. Психологічні та морально-етичні риси людини є інституційним чинником, що стримує чи спонукає до прийняття відповідних рішень. Раціональна чи ірраціональна поведінка державної бюрократії, яка на відповідному етапі починає розвиватися за властивими їй законами, веде до її відокремлення від суспільства та громадських інтересів.

Недорозвиненість державних інституцій, а також великий вплив корпоративного капіталу на економічну політику держави створили в Україні анархію владних угруповань. Розглядаючи питання економічного і державного порядку, Вальтер Ойкен підкреслював, що в історії середньовіччя анархія спричинила тенденцію до абсолютизму, а сучасна анархія владних структур веде до панування більш страхітливих порівняно з абсолютизмом сил, а саме до тиранії.