Механізм економічної політики - Уманців Ю.М. - 4.1. Державні інститути економічної влади

Мета вивчення теми

Засвоїти особливості інституціональних засад економічної політики держави.

Основні питання

1. Державні інститути економічної влади.

2. Інституціональні чинники державного управління економікою.

3. Інституціонально-правове забезпечення трансформації економіки України.

Програмна анотація

Інституціоналізм як виклик часу. Зростання ролі інституціональних чинників економічного розвитку. Трансформація значення та ролі особистісних чинників виробництва. Методологічні аспекти інституціональних чинників економічного розвитку. Інституціональний підхід до вивчення економіки. Інституціональні аспекти трансформації постсоціалістичної економіки. Модифікація функцій держави під впливом інституціональних чинників. Механізм впливу інституціональних чинників на економічну політику. Взаємозв'язок економічних відносин та юридичних принципів. Інституціонально-правове забезпечення трансформації української економіки. Економічна стратегія і тактика. Вибір економічної моделі розвитку України.

4.1. Державні інститути економічної влади

Перехід від директивної економіки до ринкових засад господарювання та аналіз основних напрямів інституціональних перетворень доводить, що як у першому, так і в другому випадках конче потрібне державне регулювання цими процесами. Тим більше, що йдеться про формування нових інститутів і зміни в самій державній владі. їхнє функціонування має бути проаналізованим за умови ринкових відносин, а вплив держави - через певні інститути: державна власність, державне регулювання, соціальні інститути, контроль недержавного сектора економіки, державний бюджет, регіональні бюджети, зовнішньоекономічна діяльність. Аналіз передбачає виявлення позитивних і негативних ознак впливу на економіку, також підстав і умов формування нових інститутів влади - державної чи змішаної форми існування.

Виходячи з принципової позиції щодо ролі держави у сучасній економіці, слід вважати, що держава має власні інститути, через які здійснює свою економічну владу. До таких інститутів можна віднести:

o інститут державної власності, що складає державний сектор економіки і забезпечує гарантії власного підприємництва;

o інститут державного регулювання економіки, який розповсюджує свій вплив й на недержавні структури в єдиному механізмі з ринковими важелями регулювання;

o інститут контролю, у тому числі недержавного сектора економіки;

o інститут податкової системи і фіскальної політики, що концентрує державний бюджет; муніципальні органи влади, які здійснюють економічну владу через структуру підпорядкування;

o інститут муніципальної (регіональної) влади;

o інститут зовнішньоекономічної діяльності;

o інститут соціальної сфери;

o інститут політичної та ідеологічної влади, який забезпечує як правове поле економічної влади, так і ідеологічне тлумачення політико-економічних дій держави;

o інститут інформації - принаймні той, що монополізує певну інформацію.

Правомірність такого підходу слід визнати хоча б у тому, що насправді влада цих інститутів є досить відчутною. По-перше, не можна заперечувати зростаючий вплив держави на сучасне економічне життя, чого не заперечують навіть неокласики. По-друге, поряд з ознаками посилення регулюючої ролі держави дедалі поглиблюється підприємницька діяльність держави, яка на сьогодні не обмежується лише так званими суспільними товарами. По-третє, політична влада останнім часом, у тому числі в Україні, все наполегливіше втручається в економічне життя. По-четверте, зовнішньоекономічні стосунки все більше підпорядковуються державі як чи не єдиному органові їх регулювання та контролю.29 Кожний з зазначених напрямів економічної діяльності держави за сучасних умов набуває статусу інституціональних. Таку позицію можна представити схемою (рис. 4.1).

Рис. 4.1. Державні інститути економічної влади та їх підпорядкування

З рисунка видно, що дії держави за різними напрямами здійснення її влади може свідчити про формування певних інститутів, які посилюють свою значимість на шляху до постіндустріального суспільства. Спробуємо розглянути детальніше означені інститути економічної влади держави.

Перша інституційна одиниця - державний сектор економіки, на основі формаційного підходу розглядається історична логіка створення державної власності, розширення її сфери, а на основі цивілізаційного підходу розкривається зміст сучасних концепцій державної власності та подальша її еволюція у напрямі формування корпоративної власності. Тут же слід додати, що державна власність реалізує себе лише у межах державного сектора економіки.

Формування інституту державного сектора економіки в Україні можна відслідковувати за наступними причинами. По-перше, генетичною причиною, оскільки попередня економічна структура була сформована на принципах майже повного її одержавлення. По-друге, зворотним процесом відкидання економічної ролі держави на початковому етапі переходу до ринкових відносин господарювання. По-третє, одночасним руйнуванням навіть тих державних інститутів, які за визначенням повинні бути державними.

Однак сучасний розвиток економічних систем потребує все більшої централізації ресурсів і управління ними, принаймні за потребами національної та економічної безпеки країни, її обороноздатності, сталої соціальної сфери, підвищенням ефективності господарювання. Конкретно ці процеси виявляються у необхідності забезпечення дії важелів передбачення і послаблення економічних криз, згладжування циклічного характеру економічного розвитку, ліквідації так званих "провалів ринку". Головною метою існування та функціонування державного сектора економіки повинні бути соціально-економічна ефективність та підвищення добробуту населення.

Отже, існування державного сектора економіки може бути визнано об'єктивним процесом сучасності, оскільки, по-перше, вплив ринкового середовища на державний сектор є неминучим, по-друге, розвиток державного сектора мусить відбуватися у напрямі формування системи освіти, охорони здоров'я, культури і мистецтва, соціального страхування тощо, по-третє, грошово-кредитна та податкова системи, бюджетна і фіскальна політика в основному є прерогативою держави, однак, ринкові відносини накладають свій відбиток й на них. Таким чином, особливості функціонування державного сектора в ринковому середовищі обумовлено як наявністю двосекторної структури національної економіки, так і загальносвітовим досвідом діяльності державних підприємств та інших державних інститутів.

Інститут державної влади як регулювання економіки розглядається виходячи з того, що факт поєднання в єдиному механізмі регулювання економіки державних і ринкових важелів є доведеним. Головним завданням регулювання є встановлення пропорціональності, збалансованості економічного розвитку. Оскільки за сучасних умов такого збалансування можна досягнути лише співіснуванням ринку і державної економічної політики, то слід зазначити, що при цьому має головувати держава, оскільки саме державі належить створювати такий інститут влади, котрий був би спроможним швидко реагувати на негаразди, що неодмінно відбуваються в економіці, та знаходити способи їх подолання.

Якщо інститут за прийнятим визначенням є сукупністю формальних, фіксованих у праві, і неформальних, фіксованих у звичаях, традиціях, меж (рамок), що структурують взаємовідносини індивідів в економічному соціальному та політичному середовищі, то саме сукупність методів і важелів регулювання дій економічних суб'єктів з боку держави можна вважати певним інститутом. І оскільки йдеться, з одного боку, про економіку (об'єкт регулювання), а з іншого - про державу (суб'єкт регулювання) у певному їх упорядкуванні, то це й є державний інститут економічної влади.

Здійснення державного контролю як у державному, так і в недержавному секторах економіки є доведеним фактом. Про це може свідчити навіть не наявність органів контролю у всіх країнах світу, а об'єктивність їх функціонування і за ринкових умов господарювання. В Україні склалася певна система державного контролю діяльності різних сфер економіки, яку здійснюють кілька спеціально створених органів з власними повноваженнями.

Державний інститут соціальної сфери може бути розглянутий під тим кутом зору, що кожне суспільство вимагає так званого соціального регулювання, під яким зазвичай розуміють забезпечення соціальної справедливості і соціальної безпеки населення країни. До кола напрямів державної діяльності у цій сфері слід включити такі головні, як забезпечення кожному працездатному членові суспільства місця роботи та гідної оплати праці, турботу про непрацездатне населення.

Очевидним та унікальним Інститутом економічної влади держави є державний бюджет. Він являє собою комплекс, що вбирає співвідношення інтересів різних соціальних прошарків населення країни, оскільки видатки державного бюджету виконують функції економічного, соціального та політичного регулювання суспільних відносин. Головною метою бюджетної політики за визначенням є стабілізація, закріплення та пристосування економічної політики до мінливих умов. Виходячи з цього, конкретними цілями видаткової частини бюджету повинні бути забезпечення соціальних статей бюджету, що покликані пом'якшити значну диференціацію соціальних прошарків населення за доходами; дотації окремим сферам економіки; витрати на обороноздатність країни; оптимальне забезпечення адміністративно-управлінського апарату; витрати, що пов'язані з відшкодуванням внутрішнього та зовнішнього державного боргу. Важливе значення має і дохідна частина бюджету, головним інструментом наповнення якої є податки. Фіскальна політика держави, котра повинна, з одного боку, забезпечити фінансування державних витрат, з іншого - слугувати інструментом регулювання економіки, тобто вона є одночасно таким механізмом, який суттєво впливає на поведінку усіх суб'єктів господарської діяльності. Будь-яка держава приділяє ретельну увагу саме податковій системі країни. Значну роль відіграє механізм співвідношення фіскальної і трансфертної політики, що будується на підставі бюджету, у перерозподілі ВВП з метою підвищення ефективності всієї національної економіки.

Подальший аналіз державних інститутів економічної влади виявляє ще один з них - владу муніципальну (місцеву, регіональну). Те питання, чи можна її вважати такою, повинно вирішуватися залежно від того, як побудована система її підпорядкування центральним органам влади і як побудовано систему місцевого самоврядування. Якщо місцева влада має досить широкий діапазон власних дій з приводу регулювання економіки регіону, то дійсно вона перетворюється у певний інститут економічної влади.

Одним із головних факторів, що впливає на статус муніципальної влади, є фінансові ресурси, якими вона може розпоряджатися у регіоні. На сьогодні не припиняються суперечки з того приводу, яку частину акумульованих регіоном ресурсів слід перераховувати до державного бюджету, а яку залишати у регіоні. Вони ведуться саме за те, чи має місцева влада стати інститутом економічної влади. В основу розрахунків повинно бути покладено місце і роль того чи іншого регіону в економіці країни. Таким чином, якщо розглядати державні Інститути економічної влади у комплексі, то не слід виключати і такий з них, як муніципальна влада, навіть тоді, коли вона ще не являє собою інститут, а він лише формується.

Зовнішньоекономічна політика держави може розглядатися як інститут її економічної влади за будь-яких умов - існування державної монополії на неї чи заміни її лише державним контролем. Справа в тому, що практично всі державні важелі впливу на економічний процес країни суттєво впливають і на зовнішньоекономічні її зв'язки, зокрема податкова система, зміни облікової ставки, пільги щодо інвестування тощо. По-перше, від них залежить інвестиційний клімат в країні; по-друге, експортно-імпортні операції повинні сприяти виробництву вітчизняних товарів і послуг, руху національного капіталу, ефективному використанню науково-технічної продукції; по-третє, митна політика, яка має бути спрямованою на соціально-економічну доцільність зовнішньоекономічних зв'язків.30

Виникає питання про інформаційні ресурси. Дослідники цієї проблеми вважають, що вже зараз ті, хто володіє інформаційними і телекомунікаційними технологіями, набувають можливостей контролю над усім суспільством. Тому роль держави значно зростає, принаймні за такими основними напрямами, як залучення матеріальних, фінансових та кадрових ресурсів в інформаційне виробництво; законодавче регулювання всіх питань, пов'язаних з інформацією; розвиток міжнародного інформаційного обміну і співробітництва. Отже можна передбачити, що і в даному напрямі може сформуватися окремий інститут економічної влади.

Остання складова запропонованої схеми державних інститутів економічної влади - політична влада і державна ідеологія. Нагадаємо, що питання співвідношення економіки і політики є таким, котре дискутувалося і досі дискутується в економічній теорії, принаймні з приводу того, що тут є пріоритетом. Можна ці зв'язки представити такою схемою (рис. 4.2)?

Рис. 4.2. Схема взаємодії економічних законів і економічної політики

Доведено, що економічне життя країни неможливе без певної політичної організації суспільства, яку втілює в собі саме держава. Однак дія об'єктивних економічних законів не може бути скасованою ніякими правовими актами тієї чи іншої держави - остання спроможна або сприяти створенню умов їх дії, або ж стримувати цей процес.

Таким чином, розглянуті проблеми державних інститутів економічної влади надають підстави для наступних висновків. У сучасних умовах розвитку національної економіки ринкового (змішаного) типу актуальною є проблема економічної влади. У структурі її інститутів головного значення набуває влада держави, яка має власні інститути здійснення (реалізації) економічної влади, що відповідає процесу формування інституціональної економіки та її соціалізації. Цей підхід до аналізу економічної влади держави виявив такі її інститути, як державний сектор економіки, її державне регулювання, державний контроль, соціальна сфера, державний бюджет, муніципальна влада, зовнішньоекономічна діяльність та митний контроль, інформатизація суспільства, політична влада.

Кожний з цих інститутів економічної влади держави по-різному впливає на соціально-економічний стан країни, але всі вони перебувають у взаємодії. Державний сектор і державна економічна політика спричиняють на неї більш суттєвий вплив, ніж місцева влада.

Найвагомішим інститутом економічної влади держави слід вважати державний бюджет, оскільки саме він виступає дійовим механізмом перерозподілу ВВП в інтересах розвитку всієї національної економіки та зростання життєвого рівня населення країни. Основою цього механізму є оптимальне співвідношення фіскальної і трансфертної політики держави. Суттєвий вплив на національну економіку, її структуру і тенденції здійснює політична влада. Політична влада держави заснована на взаємозв'язку ДІЇ економічних законів і суб'єктивних дій уряду, тому і виступає у системі економічної влади держави як окремий її інститут.