Механізм економічної політики - Уманців Ю.М. - 8.1. Теоретичні аспекти інвестиційної політики

Мета вивчення теми

Засвоїти зміст, особливості та інструментарій інвестиційної та інноваційної політики держави.

Основні питання

1. Теоретичні аспекти інвестиційної політики.

2. Інвестиційна стратегія економічної діяльності держави та засоби її реалізації.

3. Вплив інвестиційної діяльності держави на економічні процеси.

4. Інноваційний процес та інвестиційна діяльність держави.

5. Сутність і основні методи національної інноваційної політики.

6. Формування національної інноваційної системи України.

Програмна анотація

Економічна сутність інвестицій та їх роль в економіці. Загальна характеристика процесу інвестування у сучасній економіці. Інвестиційний процес як об'єкт управління у трансформаційній економіці. Вплив суб'єктів господарювання на формування інвестиційного потенціалу. Тенденції соціально-економічного розвитку та зміна інвестиційної парадигми на початку XXI століття. Стан та етапи розвитку системи управління інвестиційною діяльністю у трансформаційній економіці. Зміна механізмів державного впливу на реструктуризацію інвестиційного процесу в умовах формування постіндустріального суспільства. Інвестиційна політика як важливий елемент економічної політики держави. Вплив глобалізації на державну інвестиційну політику. Роль держави у стимулюванні національної інноваційної системи. Різноманітні форми науково-технічної діяльності. Структуризація інноваційного потенціалу та завдання держави.

8.1. Теоретичні аспекти інвестиційної політики

Інвестиції є багатогранною категорією. Однак для державної інвестиційної політики найбільше значення має визначеність мети, джерел фінансування та об'єктів інвестиційної діяльності. Якщо інвестиції - це всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в економічні об'єкти для отримання прибутку або досягнення певного соціального ефекту, то інвестиційна діяльність являє собою сукупність практичних дій економічних суб'єктів, спрямованих на реалізацію інвестицій. Класифікацію інвестицій можна розглядати за такими класифікаційними ознаками (табл. 8.1).

Таблиця 8.1. Класифікація інвестицій

Головними етапами інвестування є такі:

o перетворення ресурсів у капіталовкладення (витрати), тобто спрямування інвестицій у конкретні об'єкти інвестиційної діяльності (власне інвестування);

o перетворення вкладених коштів у приріст капітальної вартості, що характеризує кінцеве перетворення інвестицій та отримання нової споживної вартості;

o приріст капітальних вартостей у формі доходу або соціального ефекту, тобто кінцева мета інвестиційної діяльності.

Інвестиційна політика - це суттєвий важіль впливу як на економіку країни, так і на підприємницьку діяльність її суб'єктів господарювання. Під інвестиційною політикою держави розуміється комплекс цілеспрямованих заходів щодо створення сприятливих умов для всіх суб'єктів господарювання з метою пожвавлення інвестиційної діяльності, піднесення економіки, підвищення ефективності виробництва, а також вирішення соціальних проблем. Інвестиційна діяльність держави має певні види, що зображено на рисунку 8.1.

Основною метою інвестиційної політики є створення оптимальних умов для активізації інвестиційного потенціалу. Напрямами інвестиційної політики є організація сприятливого режиму для діяльності вітчизняних та іноземних інвесторів, збільшення прибутковості і мінімізації ризиків в інтересах стабільного економічного і соціального розвитку, підвищення життєвого рівня населення. Результат здійснення інвестиційної політики оцінюється залежно від обсягу залучених до розвитку економіки інвестиційних ресурсів.

Рис. 8.1. Основні види інвестиційної діяльності

Передумовою інвестиційної діяльності є наявність джерел фінансування інвестицій, до яких відносяться заощадження домашніх господарств; нерозподілений прибуток та амортизаційні кошти підприємств; кошти державного бюджету, які залишаються після здійснення видатків на державне споживання; іноземні заощадження.

Об'єктами інвестиційної діяльності можуть бути основні фонди, що створюються або модернізуються, оборотні кошти в усіх сферах економіки, науково-технічна продукція, фінансові активи та інші об'єкти власності, а також майнові права на інтелектуальну власність.

Суб'єктами інвестиційної діяльності можуть бути інвестори (фізичні та юридичні особи, в тому числі й органи державної влади та управління) або її учасники, зокрема:

o громадяни, недержавні підприємства, господарські асоціації, спілки і товариства, громадські й релігійні організації та інші юридичні особи;

o держава в особі центральних органів державної влади й управління, органів місцевої влади за рахунок коштів бюджетів, позабюджетних фондів і позичкових коштів, а також державні підприємства й установи за рахунок всіх джерел фінансування;

o іноземні громадяни, юридичні особи та держави.

Формування ефективної державної інвестиційної політики в першу чергу залежить від правильного визначення її суті. В сучасній економічній літературі не існує єдиного погляду на державну інвестиційну політику. Вона визначається як частина державної економічної політики, спрямованої на забезпечення ефективної інвестиційної діяльності економічних агентів, або - як комплекс правових, адміністративних та економічних заходів, спрямованих на поширення й активізацію інвестиційних процесів. Перше визначення носить надто загальну форму; інше - зводить інвестиційну політику держави лише до її заходів. Державна інвестиційна політика розглядає діяльність держави щодо визначення мети, основних завдань і пріоритетних напрямів розвитку інвестиційного процесу в країні та комплекс заходів, спрямованих на реалізацію поставлених завдань.

Мета інвестиційної політики не є постійною, а може змінюватись залежно від умов економічного розвитку країни. Так, метою інвестиційної політики держави є створення привабливого інвестиційного клімату і розвиток інфраструктури інвестиційної діяльності для забезпечення сталого економічного зростання та підвищення життєвого рівня населення.

Завдання, передбачені державною інвестиційною політикою, повинні спиратися на комплекс заходів, які здатні забезпечити їх вирішення. Заходи - це способи застосування відповідних інструментів, за допомогою яких держава спрямовує поведінку економічних агентів на вирішення завдань щодо інвестиційного розвитку. Тому ефективність інвестиційна спрямованих заходів залежить від того, якою мірою вони здатні корелювати із завданнями, передбаченими інвестиційною політикою держави. Завдання інвестиційної діяльності зображено на рисунку 8.2.

Інвестиційна політика держави є складовою економічної політики щодо забезпечення довготермінового розвитку економіки і становить систему заходів, спрямовану на формування централізованих та децентралізованих фондів фінансових ресурсів, у результаті цільового використання яких забезпечується ефективність процесів розширеного відтворення економіки. Отже, державна інвестиційна політика є сукупністю макроекономічних підходів і рішень, що визначають напрямки інвестування, мобілізують засоби підприємств та створюють сприятливий інвестиційний клімат за допомогою податкових, амортизаційних пільг, методів грошово-кредитного регулювання, забезпечують інституційну визначеність в управлінні процесом залучення, планування та реалізації інвестицій.

Рис. 8.2. Завдання інвестиційної діяльності

Складовою стратеги економічної діяльності держави є інвестиційна стратегія, головна мета якої - сприяти нарощуванню інвестиційного потенціалу економіки. Інвестиційна стратегія включає напрями, весь необхідний набір методів і засобів реалізації поставлених цілей, основні етапи цього процесу і реальні строки їх досягнення. Інвестиційна стратегія - система вибраних довгострокових цілей і засобів їх досягнення, що реалізуються в інвестиційній діяльності. Основними стратегічними цілями інвестиційної політики є такі; створення сприятливого інвестиційного клімату і стимулювання припливу капітальних вкладень у виробництво; інвестиційне забезпечення структурної" перебудови економіки; мобілізація всіх джерел інвестиційних ресурсів та їх ефективне використання; стимулювання розвитку промислової сфери економіки; забезпечення зростання валового внутрішнього продукту і створення умов для нарощування внутрішніх інвестиційних ресурсів.

Доцільність інвестиційної стратегії визначається такими критеріями:

o узгодженість з фінансовими ресурсами, які можуть бути спрямовані на інвестиції;

o ефективність, тобто узгодженість результатів і реальних витрат на їх досягнення;

o визначеність за термінами досягнення встановленої мети;

o оптимальність поєднання очікуваного досягнення потрібної прибутковості та можливих ризиків і невизначеності майбутнього періоду;

o узгодженість запланованих інвестицій із загальноекономічними умовами зовнішнього для підприємства середовища.

Визначившись з інвестиційною стратегією, використовується ціла низка важелів, що забезпечують оптимальну інвестиційну діяльність держави. Систему важелів державного регулювання умов інвестиційної діяльності зображено на рисунку 8.3.

Рис. 8.3. Форми державного регулювання інвестиційної діяльності

Визначаючи інвестиційну привабливість окремої сфери діяльності, потрібно враховувати комплекс факторів, що становлять зовнішні умови інвестиційного проекту:

o важливість галузі - значення продукції, її особливості, частка експорту, залежність від імпорту, рівень забезпеченості внутрішніх потреб країни, частка галузі або конкретної продукції у ВВП, основні споживачі продукції;

o характеристика споживання продукції галузі, рівень конкуренції чи монопольності, особливості ринку збуту, фактичні та потенційно можливі обсяги ринку, сталість галузі щодо загального економічного спаду у країні;

o рівень державного втручання в розвиток галузі - низький, середній чи великий, включаючи державні капітальні вкладення, податкові пільги, можливість прискореної амортизації;

o соціальна значущість сфери діяльності - кількість робочих місць, регіональне розміщення виробництв, середня заробітна плата, діяльність профспілок, екологічна небезпечність виробництва та продукції, статистика страйків і збитків від них;

o фінансові умови роботи галузі - рівень загальної прибутковості, середня рентабельність, віддача на вкладений капітал, оборотність активів, їх середня ліквідність.

Отже, створення сприятливого інвестиційного клімату в державі, галузі, регіоні або на окремому підприємстві пов'язане з чітким регулюванням інвестиційної діяльності. Інвестиційний клімат формується під впливом різноманітних політичних, інституційних, правових, економічних і соціальних чинників: політична і фінансова стабільність, ступінь державного втручання в економіку; рівень загальноекономічного розвитку країни; рівень розвитку ринкової та інвестиційної інфраструктури; характеристика банківської сфери; стабільність національної валюти; характеристика податкової системи; вартість та кваліфікація робочої сили; купівельна спроможність населення; наявність та доступ до факторів виробництва; рівень криміногенних та інших ризиків.

Забезпечення сприятливого інвестиційного клімату та інвестиційної привабливості окремих галузей чи регіонів здійснюється за допомогою державного регулювання інвестиційної діяльності через податкові пільги та канікули, пільгові кредити, державні субсидії, заохочення створення підприємств із іноземними інвестиціями, міжнародних концернів і консорціумів, вільних (спеціальних) економічних зон.

Таким чином, у макроекономічному аспекті інвестиційна діяльність є процесом закладання майбутнього економіки країни, оскільки зростання обсягів інвестицій сьогодні є підґрунтям високих темпів зростання валового внутрішнього продукту країни у подальшому. За макроекономічне сприяння інвестиційній діяльності підприємств відповідають органи державної влади країни. Управління інвестиційною діяльністю є свідомим впливом держави на об'єкти та інвестиційні процеси, а також на учасників цих процесів за допомогою економічних та регулюючих методів, що здійснюється з метою надання необхідної спрямованості інвестиційній діяльності та отримання бажаних результатів. Державне регулювання інвестиційної діяльності здійснюється з метою реалізації економічної, науково-технічної та соціальної політики і визначається планами і програмами розвитку народного господарства, бюджетами та передбаченими в них обсягами державного фінансування. При цьому створюються пільгові умови для інвесторів, які здійснюють інвестиційну діяльність у найважливіших для задоволення суспільних потреб напрямках, і насамперед у напрямку технічного вдосконалення виробництва та впровадження відкриттів і винаходів.