Механізм економічної політики - Уманців Ю.М. - 9.3. Цілі, завдання та форми конкурентної політики в Україні

Проблемою залишається вирішення питання щодо пошуку оптимального поєднання держави і ринку в контексті їх взаємодії в короткостроковому та довгостроковому періодах з урахуванням конкретних завдань перед економікою, які необхідно розв'язати в кожній окремій країні на певний історичний період. Означена проблема є предметом гострих наукових і політичних суперечок. Річ у тім, що ринкова реформа в постсоціалістичних країнах за моделлю "шокової терапії" розпочинається з так званої "лібералізації", тобто різкого обмеження економічної ролі держави та її відходу зі сфери економіки. Лібералізація проявилася в тому, що держава відмовилася від директивного планування, фондованого розподілу матеріальних ресурсів, адміністративного регулювання цін і зарплати, від монополії зовнішньої торгівлі. На першому етапі ринкових реформ політика лібералізації була необхідною і виправданою, оскільки привела до демонтажу командної, планово-розподільної системи І відкрила шлях розвиткові ринкових відносин. До цього слід додати, що йшлося про обмеження економічної ролі старої, тобто тоталітарної, держави. Проте етап "лібералізації" (скорочення економічних функцій держави) в Україні надмірно затягнувся, а тому призвів до ряду негативних наслідків, посиливши стихійний характер багатьох перехідних процесів. Ціпком очевидно, що на сучасному етапі ринкових реформ економічна роль держави має істотно зрости.

З огляду на особливості перехідної економіки, очевидно, що місце держави в таких економіках повинно суттєво відрізнятися від того місця, яке посідає держава в країнах з розвинутою економікою. Держава тут не тільки виконує регулюючі економічні функції, а й стає суб'єктом економічних відносин, що матеріалізуються у створюваному нею державному секторі економіки. Особлива роль держави реалізується в умовах необхідності розвитку приватного підприємництва та специфіки діалектики економіки та політики. Якщо у розвинених країнах посилення економічних функцій держави відбувається внаслідок високого рівня усуспільнення виробництва, проведення макроекономічної стабілізації, то в країнах з транзитивною економікою зміцнення економічних функцій держави є результатом відсталості, значної архаїчності та дезінтегрованості соціально-економічної структури. Життєво важливою проблемою є досягнення економічної незалежності і саме держава виступає домінантною силою у розв'язанні цього завдання.

У перехідній економіці лише започатковано формування окремих інституційних елементів ринкової економіки, що супроводжується непередбаченою появою величезних сегментів недосконалої конкуренції на так званих неорганізованих ринках. Водночас монополізм набуває нових форм і масштабів, що суперечить інтересам досягнення високої кінцевої ефективності. Фактично в країнах з перехідною економікою відмовилися від планування, що призвело до анархії та розбалансованості в економіці. Приватизація і лібералізація не виконали повною мірою функції створення підприємця та стимулювання зростання обсягів виробництва і підвищення його ефективності. Тобто незрілі й до кінця не доведені інституційні ринкові перетворення не привели до створення саморегулівного ринкового механізму, де конкуренція відігравала би визначальну роль.

Щодо причин виникнення монополій існує два погляди. За першим монополізм трактується як випадковий, не властивий ринковому господарству, за другим - монополістичні утворення визначаються як закономірні. Один із прихильників такого погляду - англійський економіст А. Пігу - наполягає на тому, що "монополістична влада не виникає випадково". Вона є логічним завершенням стратегії підприємства. Перефразувавши це, можна сказати, що всі дороги ведуть до монополії. Ще сформульований А. Смітом принцип економічної вигоди змушує підприємство постійно шукати можливості збільшення прибутків і однією з них є досягнення позиції монополіста. Отже, можна зробити висновок, що монополістичні тенденції в економіці виникають із закону максимізації прибутку.

Оскільки на початку 90-х років ХХ-го ст. в українській економіці повсюдно панував монополізм, то головний акцент у законах, які розроблялися і приймалися в той час, робився на його подоланні. Українське законодавство, що регулює економічну конкуренцію, зароджувалося насамперед як антимонопольне законодавство. Першим правовим актом України щодо регулювання монополізму став Закон України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності" від 18 лютого 1992 р. Структура, компетенція, організація діяльності та підзвітність Антимонопольного комітету України були визначені Законом України "Про Антимонопольний комітет України" від 26 листопада 1993 р. У процесі ринкових перетворень було ліквідовано більшість монопольних структур. Верховна Рада України 21 грудня 1993 р. прийняла Постанову "Про Державну програму демонополізації економіки і розвитку конкуренції", а Указом Президента України від 21 березня 1995 р. було створено Міжвідомчу комісію з питань демонополізації економіки, що до 2001 р. була постійно діючим органом, спеціально створеним для координації дій міністерств, відомств, інших державних органів та органів місцевого самоврядування. Відповідні норми закріплено в Конституції України: "Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом". Завдяки наведеним вище законодавчим актам було визначено основні принципи антимонопольної політики України, що полягали у комплексному впровадженні заходів демонополізації економіки й розвитку конкуренції у взаємозв'язку з іншими напрямами економічної реформи. У результаті цього на загальнодержавних і регіональних ринках з'явилися десятки тисяч самостійних суб'єктів господарювання, що стало передумовою для подальшого розвитку конкурентного середовища.

Наведені обставини спричинили у 1999-2001 рр., перенесення акцентів у державній економічній політиці зі здійснення заходів демонополізації на забезпечення розвитку її удосконалення конкурентного середовища. Державна політика у сфері обмеження монополізму та захисту конкуренції остаточно набула рис політики конкурентної. Антимонопольне законодавство трансформовано в законодавство про захист економічної конкуренції. У 2002 р. набрав чинності Закон України "Про захист економічної конкуренції", який визначає правові засади підтримання і захисту конкуренції.

Основним змістом сучасного етапу конкурентної полі* тики в Україні є захист уже створеного конкурентного середовища, підвищення ефективності функціонування існуючих конкурентних відносин.

Виділяємо основні етапи розвитку конкурентної політики в Україні:

o І етап (1992-1995 pp.), який передбачав започаткування конкурентних механізмів, включення ринкових регуляторів, лібералізацію цін, проведення демонополізації товарних ринків, намагання застосувати адміністративну модель регулювання цін монопольних утворень, започаткування антимонопольного законодавства;

o II етап (1996-2000 pp.), котрий передбачав трансформацію економічних відносин власності, структурну перебудову економіки, масову демонополізацію економіки, реструктуризацію монополізованих ринків, організацію постійного антимонопольного контролю, подальший розвиток антимонопольного законодавства;

o III етап (з 2001 p.), який передбачає налагодження ринкових механізмів дня досягнення світового рівня соціально-економічної ефективності, становлення реальної конкуренції, дію ефективного механізму запобігання монополізму товарних ринків, набуття чинності Закону України "Про захист економічної конкуренції", який сформував основи національного конкурентного законодавства.70

На сучасному етапі конкурентна політика передбачає здійснення комплексу заходів щодо формування ефективного конкурентного середовища, зменшення частки монопольного сектора в економіці України, удосконалення правил конкуренції, упровадження сучасних методів державного регулювання діяльності суб'єктів природних монополій, зменшення частки монопольного сектора у внутрішньому валовому продукті, розвитку інституційного забезпечення конкурентної політики.

З огляду на відносно невеликий досвід роботи АмКУ щодо захисту економічної конкуренції в Україні активна діяльність його обмежується низькою правовою культурою та недосконалістю розмежування прав між суб'єктами господарювання та державними органами управління, Повноваження АмКУ за чинним і перспективним (ураховуючи проекти) законодавством про захист економічної конкуренції можна поділити на три великі групи:

> повноваження щодо здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції;

> повноваження зі здійснення контролю за узгодженими діями та концентрацією; т

> повноваження щодо формування та реалізації конкурентної політики, нормативного й методичного забезпечення узгодженої діяльності органів Антимонопольного комітету.

Антимонопольний комітет України здійснює свої повноваження з додержанням Конституції та Законів України незалежно від органів влади, органів адміністративно-господарського управління та контролю, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб та суб'єктів господарювання, а також об'єднань громадян чи їх органів.

Основними завданнями Антимонопольного комітету України є:

o здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції;

o запобігання, виявлення і припинення порушень конкурентного законодавства;

o контроль за економічною концентрацією;

o сприяння розвитку добросовісної конкуренції.

Антимонопольний комітет України будує свою діяльність на принципах законності, гласності, захисту прав суб'єктів господарювання на засадах їх рівності перед законом та пріоритету прав споживачів.

Основними напрямками діяльності Антимонопольного комітету України як регулятивного органу влади є: стимулювання конкуренції на внутрішньому та зовнішньому ринках, формування конкурентного середовища на внутрішньому ринку, сприяння розвиткові добросовісної конкуренції, контроль за економічною концентрацією.

Серед монополізованих загальнодержавних ринків переважають ті, для яких є характерними високі бар'єри входження внаслідок значної фондомісткості, а також обмеженості ресурсів. Це - ринки продукції машинобудування, металургії, хімічної та нафтохімічної промисловості. Серед монополізованих регіональних ринків найбільше ринків природних монополій (централізоване водопостачання і водовідведення, теплопостачання тощо), а також ринків комунальних послуг, що не належать до сфери природних монополій (ринки з експлуатації і поточного ремонту житлового фонду, технічного обслуговування та ремонту приладів обліку води, газу, тепла, електроенергії та ін.). Монополізованими залишаються регіональні ринки послуг, пов'язаних зі здійсненням функцій держави та самоуправління. Серед них - оформлення та реєстрація документів на право власності на нерухоме майно, аналіз і підготовка висновків та інших документів для оформлення дозволів, ліцензій.

Існують потенційно конкурентні ринки, демонополізацію яких з різних причин не завершено. Обмеження конкуренції на багатьох ринках пов'язане зі збереженням неринкових організаційних структур та розподільних систем. До них належать, зокрема, ринки послуг роздрібної торгівлі у сільській місцевості, де в багатьох регіонах зберігається монопольне становище споживчої кооперації, послуг будівництва, ремонту та утримання доріг загального користування.

Таким чином, основна частина монополізованих товарних ринків в Україні - це ринки, монополізація яких зумовлена природними причинами та адміністративними факторами. Тому хоча можливості подальшого розвитку конкуренції шляхом дроблення, ліквідації успадкованих від Радянського Союзу монопольних утворень частково вичерпані, але вже спостерігається формування нових структурних монополістичних угруповань (ринок нафтопродуктів, металургійної промисловості тощо). Основним змістом нового етапу конкурентної політики є захист уже створеного конкурентного середовища, перетворення існуючих конкурентних відносин в ефективніші.

Механізм ринкового саморегулювання не може гарантувати стабільності та пропорційності економічного розвитку. Тому держава й потрібна для відповідної корекції ринкових важелів саморегулювання економіки. Це передусім стосується створення умов конкуренції для реалізації мотивів, що забезпечують ефективне функціонування підприємств. Для української економіки вирішення цього питання значною мірою є новою проблемою.

В окремих сферах економіки конкуренція є небажаною, суперечливою чи навіть неприйнятною формою економічних відносин. Це ті галузі господарської діяльності, що потрапляють до розділу винятків із загального правила, які за своєю технологічною специфікою не вписуються в можливість досконалого конкурентного змагання. До таких відносять підприємства, що забезпечують постачання населення електроенергією, газом, водою, багатьма послугами зв'язку і транспорту. Не тільки неможливо, а й не вигідно з суспільного погляду, щоб у певному районі, наприклад, паралельно діяло б кілька незалежних підприємств щодо теплозабезлечення житла і кожне з них прокладало б свої власні комунікації до квартир чи будинків.

Необхідність антимонопольного регулювання економіки обумовлена насамперед перевагами вільної конкуренції, завдяки яким досягається суспільний прогрес. До таких переваг необхідно віднести таке.

По-перше, конкуренція забезпечує можливість вибору покупця чи продавця товару, що спричиняє активну боротьбу між ними за отримання відповідного контракту чи угоди. Цим самим і стимулюється процес підвищення якості та розширення асортименту продукції, зниження цін тощо. Можливість вибору - це створення умов змагання за відповідний ресурс чи товар. Тобто змагання (конкуренція) є активним інструментом впливу однієї сторони обміну на іншу.

По-друге, конкуренція завдяки механізму вільного ціноутворення виконує функцію ефективного розподілу ресурсів і кінцевих товарів. Вільне ціноутворення є необхідною і засадною складовою ринкового механізму. На принципах вільного ціноутворення базується ринок як саморегулююча система.

По-третє, конкуренція виконує контрольну функцію щодо відповідності інтересів приватного підприємництва суспільним інтересам. Тільки ефективне та рентабельне підприємництво залишається учасником ринкової діяльності, всі інші неефективні структури змушені покинути ринкове середовище. У цьому аспекті конкуренція, з одного боку, забезпечує відбір ефективніших підприємств, з іншого - у разі банкрутства виникає проблема безробіття, яку ринок сам не в змозі вирішити.

По-четверте, конкуренція створює зацікавленість в удосконаленні системи машин та технології, науково-технічному відновленні виробництва.

Суспільне регулювання діяльності економіки може здійснюватися на основі використання різних форм. Звичайно держава вдається до цінового контролю, установлюючи конкретні значення цін чи їхні граничні рівні для підприємств-монополістів. Нерідко держава для таких суб'єктів визначає територію діяльності, контролює якість продукції. Існує необхідність не допускати обмежень конкуренції у випадках, коли державні органи одночасно здійснюють на певному ринку господарську діяльність і функції державного регулювання. Потрібно визначитися з обсягами господарської діяльності державних органів і, де можливо, скоротити їх, а там, де від неї відмовитися не можна, слід ввести регулювання цін на платні послуги органів державної влади.

Стратегічною метою конкурентної політики є державна підтримка ефективної конкуренції і створення рівних умов для всіх агентів ринкових відносин. Стратегічна мета конкурентної політики відбиває її взаємозв'язок з іншими складовими економічної політики в Україні. Головне завдання конкурентної політики - формування такого середовища, за яким дії ринкових агентів, що порушують конкурентні правила, стають економічно невигідними.

Мета і завдання конкурентної політики повинні бути поєднані з усім комплексом проблем соціально-економічного розвитку в Україні. Більшість питань у сфері конкурентної політики мають системний характер і потребують комплексних заходів та повсякденного контролю.

Втручання держави у конкурентні відносини здійснюється, як правило, у трьох випадках:

o у разі порушення чинного законодавства про захист економічної конкуренції;

o у разі необхідності попередження (запобігання) порушень законодавства про захист економічної конкуренції;

o у разі відсутності конкуренції з об'єктивних причин, насамперед, на ринках суб'єктів природних монополій.

Конкурентна політика включає дії держави, спрямовані на припинення, попередження та обмеження анти конкурентної діяльності. Важливо стимулювати конкурентну поведінку суб'єктів господарювання, сприяти прийняттю ними більш ефективних ринкових рішень, кращому захисту прав та інтересів споживачів.

Кінцева мета конкурентної політики - підвищення конкурентоспроможності вітчизняного виробництва. Це досягається на основі диверсифікації, зниження бар'єрів для вступу на ринок, залучення інвестицій для модернізації виробництва тощо.

Вирішальним завданням конкурентної політики є створення рівних умов у здійсненні підприємницької діяльності. Реалізація дійової конкурентної політики забезпечує рівні умови здійснення підприємницької діяльності для всіх суб'єктів господарювання незалежно від форми власності. Цього неможливо домогтися без розвитку конкурентного середовища, що передбачає, зокрема: усунення бар'єрів доступу підприємців на окремі потенційно привабливі ринки, удосконалення правил надання послуг суб'єктами природних монополій та механізмів формування цін на них, упорядкування процесу надання платних послуг органами влади та наближеними до них структурами та ін. Важливою складовою конкурентної політики має стати регулювання державної допомоги (підтримки).

Чималого значення має забезпечення умов для ефективного функціонування національних товарних ринків. Необхідним є налагодження постійного моніторингу найважливіших ринків, стану конкуренції на них, вивчення реальних проблем попиту та пропозиції, що виникають на цих ринках. Державне втручання на монополістичних і олігополістичних ринках повинно бути активним і цілеспрямованим. Особливої гостроти набуває необхідність вжиття рішучих заходів з обмеження анти-конкурентних дій на найбільш соціально важливих ринках (житлово-комунальних послуг, хліба, молока тощо).

З-поміж завдань конкурентної політики є, зокрема, запобігання монополізації товарних ринків, протидія негативним проявам ринкової влади з боку окремих суб'єктів господарювання, сприяння розвитку конкурентного середовища та ін. Важливим є визначення, недопущення та припинення суспільно загрозливих форм шкідливого використання об'єктів права власності, а саме регулювання відносин приватної власності як інституту ринкової конкуренції.

В Україні ефективніше з конкурентною політикою мають бути поєднані процеси приватизації. На практиці нерідко приватизація використовується як один із методів активної боротьби з конкурентами. Йдеться про те, щоб на основі приватизації створити ефективне конкурентне середовище на відповідних ринках.

Основними формами конкурентної політики держави вважаються:

o боротьба зі зловживанням монопольним (домінуючим) становищем;

o надання дозволу на узгоджені дії та концентрацію;

o заборона анти конкурентних узгоджених дій;

o захист від анти конкурентних дій органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю;

o заборона обмежувальної та дискримінаційної діяльності суб'єктів підприємництва;

o контроль за економічною концентрацією, якщо це призводить до обмеження конкуренції.

Контроль за рівнем економічної концентрації об'єктів господарювання - це, насамперед, контроль за злиттям підприємств (фірм), яке призводить до посідання домінуючої позиції на ринку.

Основними напрямками реалізації конкурентної політики

в Україні у сучасних умовах є:

o узгодження промислової, зовнішньоекономічної, регуляторної політики та політики у сфері приватизації з конкурентною політикою;

o забезпечення ефективного розвитку конкурентних відносин та подальше зменшення рівня монополізації вітчизняної економіки;

o підвищення конкурентоспроможності національного виробництва;

o оптимізація діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування як суб'єктів конкурентних відносин;

o удосконалення регулювання діяльності суб'єктів природних монополій;

o розвиток законодавства про захист економічної конкуренції.

Для результативного проведення конкурентної політики слід забезпечити прозорість, досконалість та ефективність процесів приватизації; обмеження та подолання тіньового сектора економіки; захист національних інтересів України на міжнародній арені; сприяння узгодженим діям суб'єктів вітчизняної економіки на світовому ринку тощо.