Механізм економічної політики - Уманців Ю.М. - 12.2. Завдання державного регулювання розвитку промислового виробництва

Об'єктами державного регулювання на макроекономічному рівні є міжгалузеві комплекси - єдині господарські системи, які складаються з групи взаємопов'язаних галузей і покликані забезпечити потребу національної економіки у певному виді кінцевої продукції (послуг). Кожен комплекс має низку спеціалізованих галузей, технологічно, економічно й організаційно пов'язаних між собою.

Залежно від типу галузей і форм власності, державне регулювання промислового виробництва ведуть у вигляді прямого державного управління об'єктами (підприємствами) і регулювання їхньої підприємницької діяльності. Пряме управління промисловим виробництвом передбачає: управління з боку міністерств об'єктами, що є у сфері державної власності; організацію монопольного виробництва деяких видів промислової продукції; індикативне планування; контроль за виробництвом і розподілом частини продукції, яку виготовляють на державних підприємствах.

За умов кризи, монополізму виробників та інших особливостей перехідного періоду до ринкових відносин найефективнішими засобами державного впливу на процеси виробництва промислової продукції є методи індикативного планування, які реалізують державні органи, підпорядковані Кабінету Міністрів України.

В Україні у процесі формування індикативного плану державні органи визначають напрями економічного розвитку машинобудівного, паливно-енергетичного, хіміко-лісового, оборонного комплексів, легкої та інших галузей промисловості з огляду на прогноз потреб населення, уряду та національного виробництва, передбачають орієнтовні обсяги промислового виробництва, формують державні замовлення, укладають державні контракти.

Система державного замовлення (державного контракту) в промисловості покликана задовольнити потреби держави у виробництві продукції виробничо-технічного призначення, товарах народного споживання, а також надати державну підтримку найважливішим галузям та забезпечити виконання міждержавних угод.

До методів регулювання підприємницькою діяльністю

в промисловому виробництві належать:

o державні дозволи та контроль за розміщенням промислових підприємств;

o залучення промислових підприємств (незалежно від форм власності) до виконання державних та регіональних цільових комплексних програм;

o антимонопольні заходи;

o застосування системи податків (ПДВ, акцизного збору, податку на прибуток) і податкових пільг;

o грошово-кредитне регулювання;

o регулювання цін на деякі види промислової продукції аж до впровадження державних цін;

o використання норм амортизації та інших норм і нормативів.

Важливою нормою державного регулювання розвитку підприємництва є створення макроекономічних прогнозів та планів. У процесі формування прогнозів, індикативних планів, вироблення регуляторів щодо суб'єктів ринку, які функціонують у сфері промислового виробництва, обсяги виробництва продукції оцінюють у натуральному і вартісному вираженнях.

Прогноз потреби національної економіки і населення у продукції промисловості й товарах народного споживання, визначення орієнтовних обсягів виробництва промислової продукції, планування обсягу державного замовлення, а також формування виробничої програми на підприємствах промисловості розпочинають з розрахунків натуральних показників.

Державне регулювання якості продукції виконують за допомогою системи стандартизації та сертифікації. Державна система стандартизації спрямована на забезпечення якості продукції відповідно до розвитку науки і техніки, потреб населення і народного господарства, її гарантує Державний комітет України зі стандартизації, метрології та сертифікації. Державні стандарти України розробляють на вироби загально машинобудівного застосування (підшипники, інструмент, деталі, кріплення тощо), продукцію міжгалузевого призначення, продукцію для населення. На промислову продукцію, якщо нема державних стандартів України, розробляють галузеві стандарти, на продукцію, яку використовують лише на конкретному підприємстві, - стандарти підприємств.

Сертифікацію продукції в Україні поділяють на обов'язкову та добровільну. Обов'язкова сертифікація передбачає перевірку та випробовування продукції для визначення її характеристик і подальший технічний нагляд за нею. У разі позитивного вирішення органу з сертифікації, заявникові видають сертифікат на право маркувати продукцію спеціальним знаком відповідності.