Механізм економічної політики - Уманців Ю.М. - 13.3. Соціальний захист і регулювання доходів населення

Особливістю соціальної політики України є пріоритет соціального захисту населення, підвищення ролі особистого трудового доходу, формування нового механізму фінансування та регулювання розвитку соціальної сфери.

Основний зміст політики соціального захисту працездатного населення зводиться до створення необхідних умов підвищення кожним працівником свого добробуту за рахунок особистого трудового вкладу, підприємництва, ділової активності. З урахуванням стану економіки держава здійснює захист від зростання цін товарного дефіциту для гарантованого забезпечення прожиткового мінімуму. Державне регулювання здійснюється шляхом реалізації таких заходів: визначення мінімальної заробітної платні, мінімальних споживчих бюджетів, прожиткового мінімуму; створення державних і недержавних пенсійних фондів та фондів соціального захисту; зміни умов оплати праці, розробки нової системи пенсійного забезпечення, допомог, стипендій, окладів у бюджетних організаціях і установах та їх фінансове забезпечення; запровадження системи індексації доходів і збережень населення; розробки загальнодержавних і регіональних програм допомоги окремим верствам населення; реалізації заходів щодо захисту внутрішнього споживчого ринку; запровадження компенсаційного механізму для населення у зв'язку з підвищенням цін на товари і послуги.

При регулюванні доходів населення враховується низка різних показників. Зокрема рівень мінімальної заробітної плати, тарифна система оплати праці, пенсійне забезпечення та ін.

Оплата праці - це будь-який заробіток, обчислений у грошовому вимірі, який підприємства, підприємці, організації, установи оплачують своїм працівникам за виконану роботу або надану послугу. Функції заробітної плати показані на рисунку 13.1.

Рис. 13.1. Функції заробітної плети

Мінімальна заробітна плата - це встановлена державою величина заробітної плати, нижче якої не може проводитися оплата за фактично виконану найманим працівником повну місячну (денну або годинну) норму праці або робочого часу. Мінімальна заробітна плата регулюється з урахуванням рівнів економічного розвитку, продуктивності праці, середньої заробітної плати, величини прожиткового мінімуму (межі малозабезпеченості) та вартісної величини мінімального споживчого бюджету. Згідно МОП мінімальна заробітна плата в економіці повинна складати не менше 60% середньої заробітної плати. Станом на 1 липня 2010 р. мінімальна заробітна плата в Україні становить 888 грн.

Важливим питанням соціальної політики, а особливо політики доходів, є регулювання бідності. Бідність визначається двома факторами: часткою населення з доходами, меншими від вартості мінімального споживчого кошика та відхиленням величини прожиткового мінімуму відносно середнього рівня достатку.

В Україні оцінка бідності здійснюється відповідно до Методики комплексної оцінки бідності, якою передбачається розрахунок системи показників, які безпосередньо характеризують становище бідного населення. Комплексна оцінка бідності проводиться з використанням таких показників:

o межі бідності;

o рівня бідності;

o сукупного дефіциту доходів бідного населення;

o середнього дефіциту доходів бідного населення;

o глибини бідності.

Межа бідності - рівень доходу, нижче від якого є неможливим задоволення основних потреб. Держава повинна брати під опіку сім'ї, де рівень фактичного доходу на 10-20% перевищує межу бідності, оскільки вони можуть в будь-який час потрапити до групи бідних.

Рівень бідності - розмір доходу, що забезпечує прожитковий мінімум. Розраховується як співвідношення до середніх доходів у країні або прямими розрахунками. Кількісним показником рівня бідності є лінія бідності, що позначає виражену у відсотках частку населення, сімейний дохід якої є нижчим за певний абсолютний рівень. У США цей показник встановлюється централізовано федеральним урядом на рівні потрійної вартості продовольчого кошика і змінюється залежно від динаміки цін і складу сім'ї."4

Нбід. - чисельність бідного населення, тис. осіб; Н - загальна чисельність населення країни.

Сукупний дефіцит доходів бідного населення - це сума коштів, яких не вистачає бідному населенню країни в цілому до визначеної межі бідності. Середній дефіцит доходів бідного населення - це сума коштів, яких у середньому не вистачає одній бідній особі до визначеної межі бідності. Глибина бідності - відносний показник, який характеризує рівень дефіциту коштів до встановленої величини.

Методикою передбачаються показники розшарування серед бідного населення:

o межа крайньої бідності;

o рівень крайньої форми бідності;

o питома вага вкрай бідних серед бідного населення;

o коефіцієнт диференціації бідних.

Крайня форма бідності - бідність, яка порівняно із стандартами асоціюється з межею виживання. Межа крайньої форми бідності - вартісний поріг доходу (витрат), нижче якого є неможливим задоволення основних потреб людини. Її критерієм є 60% медіанного рівня сукупних доходів (витрат).

Рівень крайньої форми бідності - це питома вага населення, що має доходи, нижчі за межу крайньої форми бідності, в загальній чисельності населення країни:

Нк.ф.бідн - чисельність населення з доходами, нижчими за межу крайньої бідності.

Питома вага вкрай бідних (нужденних) серед бідного населення вказує на частку нужденних у кількості бідного населення. Коефіцієнт диференціації бідності - показник, який визначає ступінь розшарування серед бідного населення відносно межі бідності.

Показники бідності розраховуються по країні в цілому та за регіонами. Державне регулювання зводиться до захисту виявлених груп населення і гарантованого забезпечення прожиткового мінімуму шляхом надання адресної матеріальної допомоги, підвищення пенсійного забезпечення, утримання дитячих будинків, інтернатів, будинків для інвалідів і людей похилого віку, допомоги з безробіття, житлових субсидій, пільг тощо.

Поняття якість життя конкретизує категорію "рівень життя (ІЛР)". В ООН було запропоновано комбінований показник - індекс якості життя, який характеризує:

o рівень освіти;

o медичного обслуговування;

o тривалість життя;

o ступінь зайнятості населення;

o його платоспроможність;

o доступ до політичного життя тощо.

З метою забезпечення нормального рівня життя держава визначає розмір прожиткового мінімуму. В Україні його визнано базовим державним соціальним стандартом. При аналізі прожиткового мінімуму розрізняють: фізіологічний мінімум - вартість товарів та послуг, необхідних для задоволення тільки основних фізіологічних потреб, причому протягом відносно короткого періоду, практично без придбання одягу, взуття, інших непродовольчих товарів.

Соціальний мінімум (бюджет мінімального достатку) - мінімальні норми задоволення фізіологічних, соціальних і духовних потреб. Це вартість товарів та послуг, які суспільство визнає необхідними для збереження прийнятного рівня життя. Чинники, що обумовлюють рівень прожиткового мінімуму, наведено на рисунку 13.2.

Рис. 13.2. Фактори, що обумовлюють рівень прожиткового мінімуму

Прожитковий мінімум визначається на основі так званого кошика споживача. Кошик споживача - вартість стандартного набору товарів та послуг масового вживання середнього споживача в конкретній країні в певний час. Світова практика широко використовує і таку категорію, як індекс вартості життя - індекс роздрібних цін спеціального набору товарів і послуг, що входить в бюджет середнього споживача (споживчий кошик) і становить його прожитковий мінімум.

Соціальний захист - це державна підтримка верств населення, які можуть зазнавати негативного впливу ринкових процесів, з метою забезпечення відповідного життєвого рівня, тобто заходи, що включають надання правової, фінансової, матеріальної допомоги окремим громадянам (найбільш вразливим верствам населення), а також створення соціальних гарантій для економічно активної частини населення; комплекс законодавчо закріплених гарантій, що протидіють дестабілізуючим життєвим факторам (інфляція, спад виробництва, економічна криза, безробіття тощо).

Основні елементи системи:

1. встановлення допустимих параметрів життя (розміру прожиткового мінімуму, мінімальної пенсії, соціальної допомоги);

2. захист населення від зростання цін і товарного дефіциту для гарантованого забезпечення прожиткового мінімуму громадянам;

3. вирішення проблеми безробіття і забезпечення ефективної зайнятості, перепідготовка кадрів;

4. пенсійне забезпечення (людей похилого віку, інвалідів, сімей, що втратили годувальника);

5. утримання дитячих будинків, інтернатів, будинків для людей похилого віку тощо;

6. соціальні трансферти (допомога з безробіття, одноразові чи щомісячні виплати на дітей, з материнства, з хвороби та інших причин, житлові субсидії тощо);

7. соціальне обслуговування (надання соціальних послуг окремим категоріям громадян тощо);

8. надання необхідної медичної допомоги;

9. соціальне страхування тощо.

Соціальне страхування-система фінансового відшкодування (часткового або повного) фізичним особам певних життєвих ризиків. Основні форми соціального захисту наведено на рисунку 13.3.

Рис. 13.3. Форми соціального страхування

Основними принципами соціального страхування є:

o безпосередня фінансова участь у страхуванні всіх застрахованих осіб;

o обов'язковість страхування усіх працівників;

o державне гарантування виплат з соціального страхування.

Таким чином, основними завданнями соціальної політики є, по-перше, пошук оптимального співвідношення соціально-економічної стабільності з економічним зростанням, а, по-друге, вона повинна вирішити проблеми, що з'являються у суспільстві у певний період часу, наприклад погашення заборгованості з заробітної плати та соціальних виплат; забезпечення прожиткового мінімуму; боротьба з бідністю, надання адресної допомоги; захист громадян від інфляції за допомогою своєчасної індексації доходів; обмеження безробіття та стимулювання зайнятості населення; створення екологічно та соціально безпечних умов життя; запобігання соціальній деградації тощо.