Механізм економічної політики - Уманців Ю.М. - 14.3. Методи забезпечення економічної безпеки в країні

Функція безпеки як певний прояв узагальненої функції регулювання економіки зводиться до виконання ряду функцій, наведених у табл. 14.1.

Залежно від стану розвитку економіки змінюються функціональні пріоритети держави. Так, у розвинутій економіці, при сформованій законодавчій та нормативній базі, досконалій /нституційній та інформаційній інфраструктурі, відпрацьованих системах моніторингу, захисту інвесторів та механізмах збалансування інтересів всіх учасників, перевага віддається саме функціям макрорегулятивним, безпеці контрольно-наглядовим та правозастосовуючим засобам. Для економіки, що розвивається, навпаки, роль держави повинна бути ще більш активною та ефективною. Це пов'язано з тим, що на такому ринку держава ініціює та розбудовує одночасно дві взаємнодоповнюючі та взаємозв'язані функції: а) формування (розвитку) ринку, присутності на ньому держави в якості безпосереднього суб'єкта функціонування його інфраструктури та б) безпеки. Обидві функції для цих ринків настільки важливі, що неможливо встановити пріоритет однієї над іншою.

Таблиця 14.1 Функції держави у сфері забезпечення безпеки

Правове регулювання економіки полягає у впорядкуванні взаємодії та захисті інтересів його учасників шляхом встановлення певних правил, критеріїв і стандартів. Загальні правила, критерії та стандарти є обов'язковими без винятку для всіх учасників ринку. Порушення правил, критеріїв або стандартів з боку окремих учасників створює загрозу для існуючого порядку на ринку, а відтак зачіпає інтереси всіх учасників. У зв'язку з цим до порушників можуть застосовуватися заходи впливу та примусу.

Традиційно для країн, де існують розвинені ринки, правове регулювання, гарантування їх безпеки здійснюється за допомогою трьох типів правових норм і принципів: міжнародно-правових, національних державно-правових, а також інституцій-но-правових. Тобто в цьому випадку говорять про три типи правового регулювання. В основі поділу на типи лежать відмінності в порядку прийняття відповідних норм і принципів. Для міжнародно-правового регулювання характерним є те, що воно, як правило, здійснюється на основі публічних міжнародно-правових угод, тобто угод, укладених між державами-суверенами або уповноваженими органами останніх. Особливістю такого регулювання є те, що воно виникає внаслідок реалізації волі держав, які в правовому контексті є рівноправними і незалежними одна від одної. Кожна з держав є сувереном на власній території, жоден із суверенів не може нав'язувати волю іншому суверену. Таким чином, міжнародно-правові угоди укладаються державами на добровільній основі, тобто внаслідок добровільного вияву волі до вчинення вказаних дій. Міжнародно-правове регулювання здійснюється в основному двома способами: у межах окремих міжнародних договорів і в межах міжнародних організацій. У першому випадку дві або декілька держав домовляються про режим економічної діяльності на своїх територіях шляхом укладання окремих договорів між ними. У другому - міжнародно-правове регулювання являє собою регулювання поведінки учасників ринку, установлюване в масштабах конкретної міжнародної організації. У практиці міжнародно-правового регулювання зустрічаються також випадки, коли окремі аспекти ринків регулюються договорами, однією стороною у яких виступають держави, а другою - міжнародні організації.

Головними елементами національного державно-правового регулювання ринку є: здійснення його державними органами, які мають на це відповідні повноваження, вказані державні органи виконують регулятивні функції у межах визначеної їм компетенції, державно-регулятивна діяльність провадиться шляхом виконання певних дій, наприклад, шляхом видання обов'язкових для загалу нормативних актів, забезпечення їх застосування, здійснення контролю за виконанням актів тощо.

В окремо взятій країні державно-правове регулювання ринку, як правило, здійснюється не одним, а певною сукупністю нормативних актів. Причому така сукупність складається із сукупності законів, що регулюють вказану сферу відносин, сукупності підзаконних актів, які видаються з метою правильного застосування законів, а також впорядкування відносин, що залишилися неврегульованими останніми, сукупності актів (роз'яснень) судових органів.

Блок безпеки ринку включає також такі елементи регулятивної інфраструктури, як нагляд, контроль, правозастосування, проведення розвідувальної діяльності. Це передбачає:

а) створення інформаційної бази, здійснення об'єктивного та всебічного моніторингу про діяльність всіх учасників ринку;

б) аналіз звітності з метою встановлення відповідності діяльності учасників ринку вимогам законодавства (зокрема, вимогам майнового та фінансового стану, ліквідності, фінансової забезпеченості тощо);

в) створення потужних аналітико-моніторингових центрів з метою здійснення розвідувальної діяльності та проведення аналізу і отримання будь-якої інформації та відомостей щодо подій, тенденцій та процесів на ринку з метою виявлення ознак порушень законодавства та умов, які сприяють їх скоєнню;

г) безпосередній нагляд за діяльністю професійних учасників ринку у процесі здійснення ними господарських операцій шляхом, зокрема, участі представників уповноваженого державного органу у торгових сесіях фондових бірж, позабіржових фондових торгових систем, у загальних зборах акціонерів тощо з метою недопущення порушень чинного господарського законодавства тощо.

Ефективність наглядової діяльності залежить від ряду факторів, пов'язаних, насамперед, з рівнем розвитку інформаційного забезпечення ринку, наявністю різноманітних баз даних, розгалужених інформаційних та телекомунікаційних мереж, досконалого аналітичного апарату та національної системи моніторингу ринку.

Якщо нагляд - це безперервний моніторинг процесів, які відбуваються на ринку, то контроль - це моніторинг діяльності учасників ринку з метою виявлення порушень законодавства. Без контролю навіть досконале законодавство нічого не варте. Об'єктами контролю виступають професійні учасники ринку, само регулятивні організації. Контроль за дотриманням законодавства на ринку можливий лише при наявності відповідного апарату, який складається з кваліфікованих спеціалістів, що здійснюють перевірки та ревізії фінансово-господарської діяльності учасників ринку. Контроль включає такі заходи:

а) провадження планових та позапланових (цільових - за скаргами та заявами юридичних та фізичних осіб або ініційованих - за поданням відповідних державних органів) перевірок та ревізій діяльності учасників ринку;

б) з'ясування всіх обставин та відомостей щодо факту виявленого порушення чинного законодавства, збір та аналіз необхідних матеріалів та інформації;

в) створення системи "внутрішнього" контролю шляхом впровадження у діяльність всіх професійних учасників ринку та їх об'єднань відповідних процедур самоконтролю.

Функція контролю за дотриманням законодавства на ринку є найбільш витратною тому, що вимагає залучення значних матеріальних, інтелектуальних та кадрових ресурсів. Це повністю справедливо як для розвинутих ринків, так і для ринків, що тільки розбудовуються.

Одним із елементів структури безпеки ринку є правозастосування, тобто здійснення відповідних заходів щодо запобігання та припинення порушень законодавства на ринку шляхом застосування різноманітних санкцій. Слід наголосити на такій закономірності розвитку засобів державного регулювання ринку: якщо в попередній період розвитку ринку акцент робився на розвиток функцій контролю та нагляду, то на даному етапі активно розвиваються засоби безпеки ринку. Відмінність останніх виявляється у необхідності якісного збільшення аналітичних функцій органів щодо регулювання, їх прогностичних та моніторингових можливостей, правозастосовчих функцій, які, утримуючи у собі позитивний потенціал функцій контролю та нагляду, повинні значно збільшувати їх можливість і перевести на якісно інший рівень за рахунок здійснення функцій безпеки ринку, які виступають як більш комплексні, аналітичні на відміну від можливостей попередніх.

Органи регулювання та безпеки не тільки повинні пасивно реагувати на загрози ринку і здійснювати заходи щодо застосування відповідних санкцій, але й активно розробляти механізми, в тому числі адміністративно-правового характеру, щодо усунення наслідків небезпек та механізмів попередження загроз.

Інституційно-правове регулювання здійснюється державними органами, як правило, внаслідок реалізації повноважень, наданих законами чи підзаконними актами, або внаслідок делегування повноважень відповідним державним органом. Структурна залежність трьох типів правового регулювання виражається таким чином.

Національне державно-правове регулювання не повинно суперечити міжнародно-правовому; інституційно-правове регулювання не повинно суперечити міжнародно-правовому і національному державно-правовому.

Ринкова взаємодія є складним суспільним явищем, яке має певну сукупність невід'ємних складових частин. Штучно змінити природу ринкової взаємодії неможливо, отож завдання учасників значною мірою полягає у тому, щоб знаходити засоби, які будуть допомагати здійснювати ринкові відносини успішно та ефективно. Зокрема, до таких засобів належать норми і принципи правового регулювання ринкової взаємодії.

На різних етапах функціонування ринку величина впливу з боку держави та сила втручання мають неоднаковий характер. Наприклад, на етапі становлення ринку завдання щодо його розвитку настільки великі, вимоги до формування інфраструктури та концентрації ресурсів настільки високі, що тільки державними зусиллями "зверху" можливо запустити ринок, а досягається це за допомогою відповідних засобів впливу.

Забезпечення економічної безпеки держави безпосередньо здійснюється за допомогою механізму її реалізації. Механізм забезпечення економічної безпеки держави - це система організаційно-економічних та правових заходів, яка впроваджується через діяльність системи державних органів економічної безпеки держави. Він включає в себе наступні елементи: розробку порогових значень індикаторів загроз та механізмів їх виявлення, опрацювання; проведення постійної аналітико моніторингової та розвідувальної діяльності щодо стану економіки та тенденцій у соціально-економічних процесах, накопичення в них потенціалу загроз; діяльність держави щодо виявлення та попередження внутрішніх та зовнішніх загроз економічній безпеці держави.

Систему державних органів, які є елементами системи економічної безпеки, становлять: спеціальні державні органи, які в державі, в межах покладених на них повноважень, безпосередньо здійснюють заходи щодо забезпечення економічної безпеки; Державні органи, які беруть участь або здійснюють певні функції забезпечення економічної безпеки.™

У разі необхідності, Верховною Радою України можуть бути створені на постійній або тимчасовій основі й інші спеціальні органи для забезпечення економічної безпеки. До державних органів, які є елементами системи економічної безпеки та беруть участь або здійснюють певні функції в боротьбі з економічною злочинністю, в межах виконання покладених на них інших основних функцій, належать:

- Рада Національної безпеки і оборони України;

- органи внутрішніх справ;

- органи Служби безпеки України;

- органи прокуратури України;

- судові органи України;

- органи і установи виконання покарань;

- митні органи і підрозділи Прикордонних військ України;

- органи Державної податкової адміністрації України; - державні органи контрольно-ревізійні служби, включаючи

і відомчі ревізійні підрозділи державних органів виконавчої влади;

- органи, що входять до структури Антимонопольного комітету;

- органи Національного банку України, а також інші кредитно-фінансові установи, де зберігаються державні активи;

- органи, що входять до структури Фонду державного майна, Національного депозитарію та Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку;

- відповідні органи і установи, що входять до структури Міністерства фінансів України, Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Міністерства закордонних справ України, Міністерства аграрної політики України, Державного комітету по статистиці України та деяких інших центральних та місцевих органів виконавчої влади.