Митне регулювання зовнішньоекономічної діяльності - Гребельник О. П. - РОЗДІЛ 11. ПЕРЕДУМОВИ ТА ЕТАПИ ІНТЕГРУВАННЯ МИТНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ ДО СВІТОВОЇ СИСТЕМИ ГОСПОДАРЮВАННЯ

Світова організація торгівлі як організаційно-інституціональне підґрунтя розвитку митно-тарифної системи. всесвітня митна організація — основний суб'єкт регулювання митно-тарифних відносин на мегарівні. Митно-тарифні аспекти економічної інтеграції. реалізація економічних інтересів країни за умов участі у митному союзі. удосконалення системи митного регулювання в Україні на основі використання досвіду зарубіжних країн.

11.1. Світова організація торгівлі як організаційно-інституціональне підґрунтя розвитку митно-тарифної системи

Найважливішим напрямом інтегрування України до світового економічного простору є співробітництво з міжнародними організаціями у сфері митно-тарифного регулювання. Одним з основних регуляторів міжнародних економічних відносин на мегарівні є Генеральна угода з тарифів і торгівлі, з 1995 року — Світова організація торгівлі, до якої входить 148 країн світу. З 1993 р. Україна отримала статус спостерігача при ГАТТ.

Спочатку ГАТТ була винятково митно-тарифною угодою, до якої з метою недопущення впливу на торгівлю не тарифних норм і правил було включено ряд положень, пов'язаних з іншими формами регулювання зовнішньої торгівлі (кількісні обмеження, субсидії, демпінг і под.). Наприклад, у статті XI ГАТТ обумовлено, що "жодна з країн-учасниць не повинна встановлювати на ввезення будь-якого товару з території іншої країни-учасниці або на вивезення, або на продаж для експорту будь-якого товару, що призначається для території іншої країни-учасниці, ніяких обмежень чи заборон, будь це у формі квот, імпортних чи експортних ліцензій або інших заходів, крім митних зборів, податків або інших зборів".

Практично всі основні принципи СОТ митного характеру — це принцип найбільшого сприяння в торговельних відносинах; захист внутрішнього ринку країн-учасниць за допомогою тільки митних тарифів, рівень яких необхідно поступово знижувати; проведення переговорів у рамках Угоди з урахуванням взаємного зниження мита і зняття інших перешкод у сфері торгівлі, полегшення митних формальностей.

З моменту підписання Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ) протягом восьми раундів багатосторонніх торговельних переговорів, проведених з того часу під егідою ГАТТ, митні тарифи завжди були основним предметом переговорів країн-учасниць. Слід зауважити, що відповідно до ГАТТ митні тарифи є, по суті, єдиним визнаним легітимним засобом захисту національного ринку від імпорту.

У 1947—1948 роках у рамках Підготовчого комітету Конференції ООН з торгівлі та зайнятості відбувся перший раунд багатосторонніх переговорів (Женева). Формально перші чотири раунди називалися тарифними конференціями. У результаті переговорів країни-учасниці узгодили між собою 45 тис. тарифних поступок. Другий раунд відбувся у 1949 році (Аннесі). Основна ціль цього раунду полягала в сприянні приєднанню до ГАТТ 10 країн: Гаїті, Греції, Данії, Домініканської Республіки, Італії, Ліберії, Нікарагуа, Фінляндії, Швеції та Уругваю, які не брали участі у першому раунді переговорів.

З 1950 по 1951 рр. було проведено третій раунд багатосторонніх переговорів (Торнкей), у ході якого відбулися як тарифні переговори, так і переговори щодо приєднання 6 країн, а саме: Австрії, Республіки Корея, Перу, ФРН, Філіппін і Туреччини.

Четвертий раунд переговорів відбувся у 1956 році (Женева) і через обмежені повноваження делегації США не приніс вагомих результатів. Незначними були і результати п'ятого раунду (раунд Діллона), який відбувся у 1960—1961 рр (Женева). В ході переговорів було узгоджено 4400 тарифних поступок. Крім того, були проведені тарифні переговори у зв'язку з утворенням Європейського економічного співтовариства і введенням ним спільного зовнішнього митного тарифу.

У 1963—1967 роках проходив шостий раунд переговорів (Кеннеді-раунд, Женева). Починаючи з Кеннеді-раунду до порядку денного багатосторонніх переговорів були включені питання застосування нетарифних заходів у торгівлі. У ході переговорів вперше був застосований принцип лінійного зниження тарифів. Результатом раунду стало зниження тарифів на промислові товари у середньому на 35 %, за винятком текстильних виробів, хімічних і деяких інших чутливих товарів, а на сільськогосподарські та продовольчі товари — на 15—18 %.

З 1973 по 1979 рік проходив сьомий (Токійський раунд), в результаті якого імпортні тарифи на промислові товари в розвинених країнах були знижені в середньому на 35 %. Тарифні переговори проводились на основі швейцарської формули. Крім того, було підписано 9 окремих угод, шість з яких були названі "Кодексами" і чотири угоди щодо цілей і діяльності ГАТТ. Результатом проведення семи раундів переговорів стало скорочення середніх рівнів тарифів у розвинених країнах з 40 % до 10 %.

Восьмий, Уругвайський, раунд багатосторонніх торговельних переговорів проходив у 1986—1994 pp.. Після цього раунду розвинені країни взяли на себе зобов'язання скоротити свої митні тарифи у середньому на 40 %, а країни, що розвиваються, — на 30%. Крім того, були підписані Генеральна угода про торгівлю послугами (ГАТС) і Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (ТРІПС).

Після Уругвайського раунду були підписані Угода про торгівлю товарами для інформаційних технологій, про основні телекомунікаційні послуги і про фінансові послуги, в яких містяться зобов'язання країн-членів щодо лібералізації відповідних секторів. Результатом діяльності ГАТТ за останні 10 років стала тенденція до зниження всіх імпортних тарифів на 50%, що вплинуло на збільшення світового товарообігу на 250 млрд дол. США.

Процес одержання повноправного членства в цій системі є невід'ємною частиною трансформації економіки України, важливим фактором прискорення процесу законодавчої (торговельної, тарифної, податкової, інвестиційної, фінансової) інфраструктури відповідно до міжнародних вимог.

Варто зауважити, що до створення ГАТТ відносини між державами будувались на основі двосторонніх договорів і угод, в яких, як правило, визначалися режим найбільшого сприяння у взаємній торгівлі і національні режими для юридичних і фізичних осіб, які здійснювали комерційну і виробничу діяльність на території країн-партнерів.

Головною метою проведення тарифних переговорів у рамках вступу до СОТ є досягнення взаємоприйнятної та збалансованої угоди про зв'язування і зниження тарифів на різноманітні товари країною, що вступає. Це означає, що в ході переговорів така країна бере на себе зобов'язання не підвищувати тарифи на конкретні товари понад узгоджений "зв'язаний" рівень.

У переговорах між країнами-членами СОТ щодо зв'язування і зниження тарифів застосовуються два головних методи: зниження тарифів на основі узгодженої формули або принципу (наприклад, лінійне зниження тарифів) та проведення переговорів на по товарній основі у формі запитів і пропозицій.

Лінійне зниження тарифів застосовується в рамках проведення раундів багатосторонніх торговельних переговорів. Перед проведенням переговорів погоджується певна формула або принцип. Головними елементами, що враховуються при визначенні формули, є:

— періоду часу, протягом якого має відбутися зниження всіх тарифних ставок на певний відсоток;

— граничний рівень ставок тарифів, вище якого будь-яка країна-член не може підвищувати свої ставки діючих тарифів;

— встановлення спільного зниження на визначений відсоток від середньозваженого рівня тарифу, За умови, що буде встановлене деяке Мінімальне Відсоткове зниження по кожній тарифній Позиції і що граничний рівень тарифу не буде перевищувати визначений рівень;

— мінімальна кількість тарифних позицій, які мають бути зв'язані.

У ході Токійського раунду Переговори між країнами-членами по Зниженню тарифів проводилися на основі формули, запропонованої Швейцарією. Ця формула була призначена для більшого пропорційного зниження високих тарифів і мала такий вигляд:

ЕС, скандинавські країни і Австралія застосовували коефіцієнт 16, США, Японія і Швейцарія — 14.

Як тільки приймається формула проведення переговорів, країни-члени розробляють свої графіки зниження тарифів, які потім перевіряються іншими країнами-членами СОТ.

Зменшені тарифи зазначаються у Розкладах поступок кожної країни. Ставки, наведені у таких розкладах, відомі як зв'язані ставки. Потім дані тарифні поступки консолідуються у переліку тарифних поступок, який стає частиною Генеральної угоди. Крім того, від кожної країни-члена СОТ вимагається, щоб вона публікувала інформацію про свої тарифні ставки.

Слід зазначити, що Розклади поступок не є простою констатацією тарифних ставок. Це є певне зобов'язання країни не підвищувати тарифи понад фіксовані ставки — тобто їх "зв'язування". В економічно розвинутих країнах "зв'язані" ставки — це, як Правило, митні тарифи, що фактично стягуються. У країнах, які розвиваються, дані ставки трохи вищі від фактичних, а отже, зв'язані тарифи виконують роль верхніх граничних показників.

Включення тарифних позицій до Розкладу поступок означає, що після його ратифікації компетентним органом країни, яка вступає, відповідні тарифні позиції будуть зв'язані. Якщо країна, що вступає, взяла зобов'язання зв'язати будь-яку тарифну ставку, то в подальшому вона не може відкликати або збільшити цю ставку понад зв'язану без виконання процедури, передбаченої Статтею XXVIII ГАТТ 1994 року. Тарифні ставки, які включені до Розкладів поступок, також називаються "поступками" у тому розумінні, що вони, як правило, були досягнуті в ході переговорів і поступок.

Відповідно до Угоди про сільське господарство всі тарифи на сільськогосподарські товари повинні бути зв'язані, за винятком товарів, що зазначені в Додатку 5 даної Угоди, який дозволяє країнам-членам СОТ зберегти деякі нетарифні заходи за умови, що вони відповідають певним критеріям. Так, наприклад, Японія і Корея зберігають імпортні квоти на рис, які позначені в їх списках поступок знаком "SSG". Проте з юридичної точки зору країна, що вступає, має право не зв'язувати всі тарифні позиції. Сьогодні у Розкладах поступок країн-членів СОТ, що розвиваються, можна знайти багато товарів, по яких тарифні ставки не зв'язані. Навіть такі високорозвинені країни, як США, Японія, Канада, Австралія не зв'язали всі тарифні позиції (кількість зв'язаних тарифних позицій розвиненими країнами становить: США — 99,0 %, Японія — 98,8 %, Канада — 99,6 %, Швейцарія — 98,8 %, Австралія — 96,0 %, Ісландія — 94,9 %). Зв'язали митні тарифи на всі товари тільки такі країни, як СС, Нова Зеландія і Норвегія.

В Угодах СОТ фактично немає положення, що визначає певний рівень тарифних поступок для окремих країн, що вступають. Ставки тарифів у кожному конкретному випадку залежать від результатів тарифних переговорів країни, що вступає, із країнами-членами СОТ. Проте при вирішенні питання про бажану ставку тарифу необхідно брати до уваги відносні ставки зв'язаних тарифів інших країн-членів СОТ, економічний рівень розвитку і соціальні умови яких є подібними, у тому числі і для проведення тарифних переговорів у СОТ у майбутньому.

Проте необхідно мати на увазі, що ці дані можуть використовуватись як довідкові, тому що вступ кожної конкретної країни являє собою унікальний процес, і спільний рівень тарифних ставок буде залежати від конкретних переговорів і інтересів.

Існують три такі можливі варіанти зв'язування окремих тарифних ставок (базові тарифні ставки повинні бути визначені до початку переговорів, причому це можуть бути ставки тарифу, які діють у поточному році, або ті, що існували на момент подання заяви про приєднання):

Варіант 1. Зв'язати тарифні ставки на рівні діючих ставок тарифу.

Варіант 2. Зв'язати тарифні ставки на більш низькому рівні, ніж діючі ставки тарифу.

Варіант 3. Зв'язати тарифні ставки на більш високому рівні, ніж діючі ставки тарифу (граничні зв'язування).

Цілком імовірно, що країни, які ведуть переговори, попросять країну, що вступає, вибрати перший або другий варіанти. У багатьох випадках доцільно вибрати варіант 2 (наприклад, для товарів, що не виробляються і не будуть вироблятися в країні, що вступає, але які становлять особливий інтерес для її торгових партнерів) для того, щоб захистити інші чутливі товари. Коли країна, що вступає, хоче вибрати граничні зв'язування (варіант 3), вона повинна бути готовою обґрунтувати свою позицію. Одним із варіантів пояснення може бути те, що тарифні ставки на окремі товари не можуть бути зв'язаними на рівні діючих ставок, оскільки з певних причин ставки застосовуються тільки тимчасово (наприклад, тарифи на товари, що підпадають під проведення узгодженої з МВФ економічної реформи, або на товари, яких тимчасово бракує на внутрішньому ринку, або на ті товари, що потребують потенційного захисту в майбутньому: з урахуванням національної стратегії економічного розвитку).

Що стосується тарифних піків, то країни-члени СОТ будуть вимагати їх значного скорочення. Проте навіть США, ЄС, Канада та Японія мають багато тарифних піків, які перевищують 100 %. Кількість тарифних ставок, які перевищують 100 %, складає відповідно в США — 26 %, ЄС — 33 %, Канаді — 68 % і в Японії — 98 %. Деякі з них перевищують рівень 300 %. Наприклад, тарифна ставка на імпорт рослинної олії складає в Канаді 360 %, на зернові в Японії— 388,1 %, пшеницю — 352,7 %, ячмінь — 361 %. Виходячи з цього країна, що вступає, може мати аргументи на користь збереження деяких тарифних піків.

Таким чином, цілком доречно, щоб країна, що вступає, зберігала певну гнучкість у своїй і пропозиції для майбутнього потенційного збільшення тарифних ставок. Який би з варіантів не був обраний, необхідно мати обґрунтування запропонованих тарифних ставок.

При прийнятті рішення щодо специфічних тарифних ставок необхідно звертати увагу на "тарифну ескалацію". Якщо застосовуються більш низькі тарифні ставки щодо сировини, з якої виготовлений товар, ніж до самого товару, то ефективний рівень захисту (ЕРЗ) товару буде вище і номінальної тарифної ставки.

Перехідний період зниження тарифних ставок дозволяє країні, що вступає, поступово знижувати тарифи (поетапний підхід) протягом кількох років (5 або більше). Це дає можливість вітчизняним виробникам підготуватися до зниження тарифів. Узгодження такого періоду також є предметом переговорів. Наприклад Болгарія, що вступила до СОТ у 1996 році, домовилася про перехідний період для завершення зниження тарифів по більшості товарів, включених до Розкладу поступок, протягом 5, 10 і 15 років. Еквадор одержав п'ятирічний період для реалізації результатів тарифних переговорів, Панама — максимум 15 років.

Разом з тим слід зауважити, що Угода про сільське господарство СОТ дозволяє країнам-членам застосовувати тарифні квоти. Варто підкреслити, що це дозволяється лише щодо сільськогосподарських товарів. Тарифна квота — це спосіб регулювання імпорту з використанням двох рівнів тарифних ставок, а саме — головна (мінімальна) ставка мита застосовується щодо певного обсягу (квоти) імпорту товару, а додаткова (підвищена) ставка мита — у випадку імпорту товару, що перевищує розмір квоти. Як правило, квота розраховується шляхом віднімання обсягу внутрішнього виробництва від обсягу внутрішнього попиту (споживання). Тарифні квоти були застосовані в рамках Уругвайського раунду для забезпечення мінімального/поточного доступу на ринки сільськогосподарських товарів у тих випадках, коли нетарифні заходи були перетворені в тарифні еквіваленти (процес тарифікації) відповідно до Статті 4 Угоди про сільське господарство. Слід зазначити, що у випадку вступу до СОТ протягом останніх п'яти років застосування тарифних квот міститься тільки у Розкладах поступок Болгарії і Латвії.

Передбачені статтею II ГАТТ 1994 року "інші мита і збори", що описуються як інші, ніж звичайні митні збори, накладаються тільки на імпорт товарів. Необхідно підкреслити, що фактично вони є додатковими митами. Так, наприклад, ЄС на додаток до мит мав різноманітні збори, еквівалентні різниці між внутрішньою і зовнішньою довідковою ціною. Японія застосувала інші ніж мита додаткові збори на цукор. Багато країн, що розвиваються, також мають "інші мита і збори" у своїх Розкладах поступок.

При цьому слід зауважити, що відповідно до принципу режиму найбільшого сприяння тариф на будь-який товар має застосовуватися однаково щодо цього товару незалежно від того, з якої країни він походить. Винятками з цього правила СОТ є: а) угоди про митний союз або зону вільної торгівлі: б) преференції на користь країн, що розвиваються, у рамках Генеральної системи преференцій (ГСП).

Необхідно зауважити, що не всі тарифні позиції мають бути "зв'язаними". Це означає, що тарифні ставки на товари, не зв'язані країною-членом, можуть підвищуватися в будь-який час без обмежень. Проте у ході вступу до СОТ провідні країни-члени наполягають, щоб країни, що вступають, зв'язали 100% своїх імпортних тарифів.

Угода фіксує чітку домовленість про намір країн, що підписали її, добиватися зниження митних зборів та інших обмежень у міжнародній торгівлі. Зменшення та скасування тарифів та інших бар'єрів у торгівлі в рамках СОТ відбувається шляхом проведення дво- та багатосторонніх переговорів. Правила проведення переговорів про зниження митних зборів, а також процедура підготовки і зміни списків тарифних поступок визначаються статтями XXVII і XXVIII, в яких передбачено, що вступаюча країна проводить з іншими державами переговори, висунувши зустрічні пропозиції про зниження ставок власного митного тарифу.

Будь-яка країна, що вступає до СОТ, має провести три види переговорів:

— багатосторонні переговори в рамках Робочої групи (з усіма зацікавленими країнами-членами СОТ), у ході яких обговорюються загальноекономічні питання і торговий режим на основі поданих країною, що вступає, Меморандуму про зовнішньоторговельний режим (головного документа на початковій стадії}, національного законодавства, що стосується торгівлі, та таких письмових питань і відповідей;

— двосторонні переговори (із зацікавленими країнами-членами СОТ) щодо поступок у сфері тарифів і щодо зобов'язань в сфері сільськогосподарських субсидій (відомі як переговори щодо доступу на ринки товарів);

— двосторонні переговори (із зацікавленими країнами-членами СОТ) щодо зобов'язань у сфері торгівлі послугами (відомі язе переговори щодо доступу на ринки послуг).

Двосторонні тарифні переговори щодо поступок у сфері тарифів і щодо зобов'язань у сфері сільськогосподарських субсидій у рамках вступу до СОТ істотно відрізняються від тарифних переговорів між країнами-членами, описаних вище. Насамперед при вступі до СОТ мова йде про односторонні тарифні поступки країни, що вступає, яка таким способом вносить "вхідну плату" за членство. Крім того, до країн, що вступають, можуть висуватися підвищені вимоги, що не регламентуються правилами СОТ. Як уже згадувалося, від країн, що вступають, провідні країни-члени СОТ вимагають 100% зв'язування тарифних позицій, застосування тільки адвалорних мит, приєднання до так званих нульових секторальних ініціатив тощо.

Від країни, що вступає, звичайно вимагається надання тарифних пропозицій на переговори щодо доступу на ринки товарів у формі Розкладу поступок. Час надання початкової пропозиції не регламентується, але, як правило, це відбувається тоді, коли торговий режим країни, що вступає, після проведення в Робочій групі обговорень Меморандуму про зовнішньоторговельний режим і національного законодавства, стає більш-менш зрозумілим для країн-членів СОТ. Звичайно двосторонні переговори проводяться у формі запитів і пропозицій. Для прискорення процесу вступу рекомендується спочатку надати початкову пропозицію і очікувати від країн-членів СОТ конкретні запити, до яких включаються товари, що становлять експортний інтерес для країн, які ведуть переговори. Після розгляду таких запитів країна, що вступає, може внести переглянуту пропозицію. Потім країни, що ведуть переговори, можуть надати інші запити. Цей процес триває доти, доки обидві сторони не досягнуть прийнятного результату. У підсумку, усі поступки, які були зроблені країною, що вступає, в процесі переговорів відносно до будь-якої країни-члена СОТ будуть застосовуватися до такого ж товару, що походить з усіх інших країн-членів СОТ, на основі режиму найбільшого сприяння.

При проведенні переговорів дуже важливо знати, які товари становлять найбільший експортний інтерес для країн-членів СОТ. Цілком імовірно, що країни, які ведуть переговори, звернуться з пропозицією щодо значного зниження тарифів по широкій номенклатурі товарів. Країна, що вступає, повинна зуміти визначити так звані "чутливі" товари і спробувати досягти взаємоприйнятної угоди в процесі переговорів.

У проведенні такого роду переговорів беруть участь, як правило, дві країни. Наприклад, країна А зацікавлена в експорті товару М до країни Б, а країна Б, у свою чергу, зацікавлена в експорті товару Н до країни А. У даному випадку країна А просить країну Б скоротити тариф на товар М, так само як країна Б попросить країну А скоротити тариф на товар Н. Після цього країни шляхом переговорів спробують досягти остаточного взаємоприйнятного результату.

Проводячи двосторонні переговори, кожна країна подає свій власний запит (список товарів, по яких вона хотіла б одержати поступки) іншій країні, а також пропонує свою відповідну пропозицію на аналогічний запит.

Приймаючи рішення щодо включення того або іншого товару до свого запиту, країна А повинна брати до уваги таке: існуючі та потенційні перспективи виробництва цього товару в країні А повинні бути хорошими; повинен бути високий попит або потенційний попит на цей товар у країні Б; тарифна ставка на цей товар у країні Б повинна бути високою, що несприятливо впливає на його експорт із країни А в даний час.

Аналогічно, при виборі того або іншого товару для включення у пропозицію-відповідь, яку країна А надасть країні Б, необхідно враховувати такі чинники: чи відчуває країна А потребу в цьому товарі; чи являє цей товар експортний інтерес для країни Б; зниження тарифу на цей товар не повинно завдавати шкоди перспективам виробників у країні А.

Для захисту інтересів країни, що вступає, необхідно повною мірою розуміти і використовувати відповідні статті Угод СОТ. Так, у статті XXXVІ/8 ГАТТ 1994 року говориться, що "розвинені сторони, що домовляються, не очікують взаємності у зобов'язаннях, взятих на себе у ході торговельних переговорів щодо зниження чи скасування тарифів та інших бар'єрів для торгівлі менш розвинених країн". При цьому відповідно до Приміток і додаткових положень даної статті "фраза "не очікують взаємності" означає <...>, що від менш розвинених договірних сторін у ході торговельних переговорів не повинні очікуватися пропозиції, які не відповідають їх власним розвитковим, фінансовим і торговельним потребам, з урахуванням розвитку торгівлі у минулому". Це положення було внесено у ході Уругвайського раунду, тому тарифні поступки країн, що розвиваються, менш жорсткі, ніж поступки розвинених країн щодо ставок тарифу, сфери застосування зв'язувань і періоду імплементації. Проте необхідно відзначити, що в ході переговорів щодо вступу можуть виникнути дуже жорсткі, а часом і необгрунтовані вимоги з боку країн-членів СОТ. Тому країна, що вступає, повинна мати добре зважену позицію для обґрунтування рівня захисту з метою протидії таким запитам/вимогам.

Перед початком тарифних переговорів необхідно чітко визначити національні інтереси країни, що вступає. Є декілька елементів, що могли б бути розглянуті при підготовці тарифних пропозицій: скорочення урядових (бюджетних) доходів; необхідність захисту національного ринку; вплив на національну економіку; зовнішній тиск (двосторонній/багатосторонній); маневр для майбутніх багатосторонніх торгових переговорів.

Скорочення урядових (бюджетних) доходів. Прямим результатом зниження тарифів може стати скорочення урядових (бюджетних) доходів. Якщо зв'язані тарифні ставки були встановлені на більш низькому рівні, ніж діючі тарифні ставки, то скорочення бюджетних доходів може бути значним. Це питання має уважно розглядатися в тих країнах, які вступають до СОТ, де надходження від імпортних мит забезпечують значну частку доходів бюджету. Очікуване скорочення доходів повинно компенсуватися збільшенням доходів з інших джерел, тобто збільшенням прибуткового податку, податку на споживання тощо або скороченням бюджетних витрат.

Необхідність захисту національного ринку. Важливо вивчити питання щодо необхідності захисту деяких секторів економіки та розвитку нових галузей або стратегічних секторів промисловості. Варто мати на увазі, що відповідно до ГАТТ 1994 року тарифи є цілком законним інструментом захисту національних виробників.

Вплив на національну економіку. Необхідно брати до уваги можливий вплив зниження тарифів на внутрішні макроекономіч-ні показники, такі як валовий внутрішній продукт, платіжний баланс, рівень зайнятості.

Зовнішній тиск (двосторонній/багатосторонній). Варто мати на увазі, що країни-члени СОТ, які експортують значні обсяги певного товару на ринок країни, що вступає, обов'язково подадуть цій країні досить жорсткий запит. Країна, що вступає, повинна захищати свої національні інтереси. У цьому контексті, перша тарифна пропозиція може бути вищою, ніж реально необхідний рівень захисту. Іншими словами, у тарифній пропозиції рекомендується лишати певний "запас міцності" для подальших знижень.

Маневр для майбутніх багатосторонніх торгових переговорів. Дуже важливо мати на увазі, що узгоджені тарифні поступки можуть стати основою для майбутніх торгових переговорів. Якщо тарифна ставка на певний товар пов'язана на "нульовому" рівні, то у такому випадку немає запасу для наступного зниження тарифу в майбутньому.

Останнім часом виразно проглядається тенденція посилення тиску з боку країн-членів СОТ на країни, що вступають, з тим щоб схилити їх до участі у "нульових" секторальних ініціативах, таких як Угода про торгівлю товарами для інформаційних технологій, Угода про торгівлю фармацевтичною продукцією тощо. У цьому контексті країнам, що вступають, необхідно старанно вивчити переваги і недоліки участі в секторальних ініціативах з точки зору конкретних національних інтересів. Наприклад, Монголія взяла на себе зобов'язання щодо участі в ініціативі по гармонізації хімічної продукції, Киргизька Республіка, Латвія й Естонія — у більшості "нульових" ініціатив. Це може бути прийнятним для окремих країн, що вступають, з точки зору їх національних інтересів, для того щоб зберегти досить високий рівень захисту в інших секторах, наприклад у сільському господарстві.

У подальшому до Угоди було внесено ряд доповнень, зумовлених змінами ситуації у світі. Так, відповідно до статей XXXVI та XXXVII визначається право країн, що розвиваються, підвищувати митні збори для захисту своєї економіки, а також фіксується зобов'язання розвинутих країн знижувати мито на товари з країн, що розвиваються. Разом з тим слід зазначити, що у випадку порушення своїх зобов'язань, підвищивши митний тариф понад "зв'язаний" рівень, країна повинна провести переговори з найбільш зацікавленими партнерами і в кінцевому підсумку відшкодувати їм завдані збитки.

Як доводить практика, неможливо ефективно діяти в системі міжнародної торгівлі, не будучи повноправним членом ГАТТ/СОТ. Це стосується й України. З одного боку, розбіжності нашого законодавства зі стандартами ГАТТ/СОТ призводять до того, що світові товаропотоки минають нашу країну або лише просочуються до її торговельно-економічної системи на невигідних для нас умовах. З іншого — українські товари не можуть здолати бар'єри законодавчих і тарифних розбіжностей на зовнішніх ринках.

Під кутом зору митно-тарифних відносин членство для України у даній міжнародній організації матиме такі переваги:

• зменшаться нетарифні і тарифні обмеження для українських товарів практично на всьому світовому ринку. Доступ до нових ринків збуту дасть змогу збільшити частку українського експорту і валютних надходжень;

• відкриється можливість не тільки кількісно збільшити обсяги експорту, але й змінити його структуру. Відомо, що багато підприємств України випускають наукоємну високотехнологічну продукцію. Але через аутсайдерський статус України відносно ГАТТ ця продукція не виходить за межі України. І причина тут не стільки в рівні конкурентоспроможності такої продукції, скільки в різних політико-правових тарифних і нетарифних обмеженнях. З членством в ГАТТ/СОТ експортери України отримають доступ до уніфікованого правового простору країн-учасниць, а також можливість міжнародного правового захисту в інших країнах. З'явиться також можливість вирішувати і запобігати виникненню торговельних конфліктів і суперечок за допомогою спеціального механізму в рамках СОТ;

♦ українська зовнішня торгівля може кількісно і якісно поліпшитись одночасно майже з 150 країнами світу, які визначають 93 % світової торгівлі. Впродовж останніх років Україна уклала торговельні угоди за режимом найбільшого сприяння з 50 країнами, але, приєднавшись до ГАТТ, Україна автоматично отримає такий режим з усіма країнами-членами даної організації (понад 148 країн);

♦ збільшаться можливості імпорту сучасних технологій виробництва, участі українських суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності в міжнародних ринках капіталів і залучення до країни іноземних інвестицій, а також участі у міжнародних виробничих операціях і т. д;

♦ кардинально розв'язується проблема застосування дискримінаційних антидемпінгових торговельно-обмежувальних заходів стосовно українських товарів.

Слід зауважити, що приєднання до ГАТТ пов'язано передусім із системою трансформації, модернізації і реконструкції українського законодавства відповідно до принципів, норм і стандартів даної організації. Тобто це означає, що норми і принципи системи ГАТТ/СОТ підлягають поступовому закріпленню у нормативних актах України. Аналіз сучасного стану законодавства України свідчить, що основними проблемами уніфікації у сфері митного законодавства є:

♦ необхідність формування ставок імпортного мита та внесення змін до ставок митного тарифу;

♦ недосконала система митних зборів та сертифікації імпортної продукції;

♦ необхідність вдосконалення статистичної звітності у галузі економічної діяльності;

♦ потреба в уніфікації ставок акцизного збору на імпортні та вітчизняні товари.

Отже, основна проблема приєднання — це зниження тарифних і нетарифних обмежень, які захищають національний ринок. Виходячи з економічної ситуації, яка склалася в Україні, на нашу думку, автоматичне виконання вимог системи ГАТТ/СОТ неможливе. Тому діяти у даному напрямі потрібно досить обережно, виборюючи право на поступове відкриття національного ринку впродовж певного часу. Необхідно враховувати винятки з правил, застереження, прецеденти, які мають місце у положеннях ГАТТ і які Україна могла б використати у своїх національних інтересах.

Серйозність проблем, розв'язування яких в Україні необхідне у зв'язку з вдосконаленням зовнішньоекономічної політики, вимагає комплексного, систематизованого аналізу основних положень Угоди кодексів і домовленостей, які вироблено відповідними раундами. Разом вони утворюють систему норм, вимог і положень, на підставі яких функціонує міжнародна торгівля і побудовані національні системи регулювання зовнішньоекономічних відносин більшості країн світу.

Основний текст ГАТТ містить 38 статей, які об'єднані в чотири розділи. Перший розділ включає положення про режим найбільшого сприяння і положення про взаємні тарифні поступки (ст. І і ІІ). Другий розділ (ст. III—XXIII) містить принципи, правила і правові норми, які регулюють торговельно-політичний режим і якими країни-учасниці повинні керуватись у взаємній торгівлі. Третій розділ (ст. XXIV—XXXV) характеризує головним чином питання процедурного характеру, пов'язані з діяльністю ГАТТ. Четвертий розділ (XXXVI—XXXVIII) "Торгівля і розвиток" стосується участі в ГАТТ країн, що розвиваються.

Ключовою в Угоді є перша стаття, яка містить положення стосовно експортних, імпортних і транзитних торговельних операцій, а також міжнародних платежів з експортних та імпортних операцій. Даний режим поширюється на мито та інші збори, на всі правила і формальності, що пов'язані з ними, на внутрішні податки і збори, правила і закони, якими регулюється закупівля товарів на внутрішньому ринку.

Отже, режим найбільшого сприяння має безумовний характер, і країни, які вступили до ГАТТ, повинні застосовувати цю вимогу повним обсягом.

Важливим є положення першої статті ГАТТ, а саме: дозвіл країнам, що розвиваються, використовувати на постійній основі, як виняток з принципу режиму найбільшого сприяння, чотири категорії пільг: тарифні преференції за Генеральною схемою преференцій; тарифні преференції, які діють у відносинах між країнами, що розвиваються; вищі пільгові диференційовані умови, які сформульовані в ряді угод "Токіо-раунд"; спеціальний режим відносно слаборозвинутих країн. Україна як країна з перехідною економікою, ставши членом ГАТТ/СОТ, могла б використовувати ці винятки з точки зору своїх економічних інтересів.

При створенні ГАТТ передбачалось, що основним, а в перспективі і єдиним інструментом регулювання експорту й імпорту країн-учасниць будуть митно-тарифні засоби. Так, стаття XI ГАТТ наголошує, що жодна із країн-учасниць не повинна встановлювати на ввезення або вивезення будь-якого товару ніяких заборон у формі квот, імпортних або експортних ліцензій та ін., крім мита, податків або інших зборів.

Так, країна повинна враховувати, що в статті 2 ГАТТ задекларована умова, за якою члени даної організації не можуть стягувати податки і збори, які перевищують рівні тарифів, що перераховані у відповідних переліках ГАТТ. Тобто йдеться про досить жорстку прив'язку національного митного тарифу до. рівня податку, зазначеного в переліку так званого зв'язаного тарифу.

Але існує суттєва різниця у застосуванні імпортного тарифу в різних країнах. Так, економічно розвинуті країни мають значний рівень зв'язування тарифів та відносно низькі рівні тарифів, тоді як країни, що розвиваються, поєднали незначну кількість тарифів і застосовують досить високий рівень мита.

Така ситуація склалась у результаті існування певних домовленостей на Уругвайському раунді, які полягають у такому:

• суттєве зростання безпеки ринкового доступу при вищому рівні зв'язування митних тарифів;

• стопроцентна безпека для сільськогосподарських продуктів завдяки тарифікації та зв'язуванню:

• загальне скорочення митних тарифів на промислові продукти у розвинутих країнах з 6,3 % до 3,9 %;

• стрибок з 20 % до 43 % у вартості імпортованої промислової продукції, що набула прав не бути обкладеною податками у розвинутих країнах при зменшенні з 7 % до 5 % суб'єктів імпорту з максимальними тарифами;

• значний прогрес в отриманні "тарифного зростання", що позитивно впливає на економічну ситуацію в країнах, що розвиваються, які прагнуть експортувати первинний продукт у більш обробленому вигляді.

Слід зазначити, що за час існування ГАТТ статті, які регламентують митно-тарифні відносини, значно розширились за рахунок поправок і доповнень. Найбільш важливі зміни були зумовлені включенням нових статей XXXVI і XXXVII, в яких надається право країнам, що розвиваються, підвищувати мито для захисту своєї економіки. У цих поправках фіксується також зобов'язання розвинутих країн зменшувати мито на товари країн, що розвиваються. Цим можна користуватись Україні для захисту національного виробництва та ринку, бо статус країн з перехідною економікою прирівнюється до статусу країни, що розвиваються.

Правилами ГАТТ регламентуються митні формальності, збори, вимоги до зовнішньоторговельної документації, внутрішні податки і збори і под. При цьому відзначається, що країни-учасниці ГАТТ повинні звести до мінімуму експортні й імпортні формальності. Ще в 1952 р. було прийнято Кодекс стандартних вимог до імпортної документації. Крім того, в рамках ГАТТ широко використовується Конвенція про спрощення й уніфікацію митних процедур (К