Міжнародна економіка - Білоцерківець В.В. - 9.1. Інвестиції в системі міжнародного руху капіталу. Міжнародний ринок прямих іноземних інвестицій

Основні питання для вивчення

9.1. Інвестиції в системі міжнародного руху капіталу. Міжнародний ринок прямих іноземних інвестицій.

9.2. Теорії прямого іноземного інвестування.

9.3. Форми і методи прямого іноземного інвестування.

9.4. Транснаціональні корпорації: суть, критерії та еволюція.

9.5. Форми і методи регулювання інвестування на національному та міжнародному рівнях.

9.6. Міжнародна інвестиційна діяльність України.

9.1. Інвестиції в системі міжнародного руху капіталу. Міжнародний ринок прямих іноземних інвестицій

Підприємницький капітал рухається в міждержавному просторі у формі інвестицій. У широкому розумінні міжнародними є ті інвестиції, реалізація яких передбачає взаємодію економічних суб'єктів різних країн, резидентів та нерезидентів стосовно конкретної країни (рис. 9.1).

З країни базування здійснюється експорт капіталу. Вона є місцем перебування інвестиційного суб'єкта (для фізичної особи - це країна громадянства, для юридичної - країна реєстрації). Інвестування капіталу, його безпосереднє вкладення здійснюється у приймаючій країні.

Міграція підприємницького капіталу обов'язково має характеризуватися такими ознаками:

1) безпосередня організація та участь у виробничому процесі за кордоном;

2) довгостроковий характер вкладення грошових, фінансових та / або матеріальних активів;

3) перерозподіл власності між резидентами та нерезидентами конкретної країни;

4) цільова функція - повний контроль над об'єктом інвестування, отримання підприємницького прибутку та дивідендів.

Інвестиції в об'єкти підприємницької діяльності здійснюються в різних формах, що класифікують за окремими ознаками.

1. За об'єктами вкладення виділяють реальні та фінансові інвестиції. Реальні інвестиції - це вкладення коштів у реальні активи як матеріальні (виробничі основні та оборотні фонди, будівлі, споруди, обладнання, товарно-матеріальні цінності тощо), так і нематеріальні (патенти, ліцензії, "ноу-хау", технічна, науково-практична, інструктивна, технологічна, проектно-кошторисна та ін. документація тощо). Інколи вкладення коштів у нематеріальні активи, пов'язані з науково-технічним прогресом, характеризуються як інноваційні інвестиції. Фінансові інвестиції - вкладення коштів у різні фінансові інструменти (активи), наприклад, фондові (інвестиційні) цінні папери, спеціальні (цільові) банківські вкладення, депозити, паї тощо.

2. За способом участі в інвестиційному процесі виділяють прямі та непрямі інвестиції. Прямі інвестиції характеризуються безпосередньою участю інвестора у виборі об'єктів інвестування і вкладенні коштів. Пряме інвестування здійснюють підготовлені інвестори, які мають достатньо інформації про об'єкт інвестування і знають механізм інвестування. Прямі інвестиції, як правило, здійснюються у формі кредиту без інвестиційних посередників з метою оволодіння контрольним пакетом акцій компанії. Непрямі інвестиції - це інвестування, опосередковане третіми особами (інвестиційними або фінансовими посередниками). Не всі інвестори мають достатню кваліфікацію для ефективного вибору об'єктів інвестування та подальшого управління ними. У цьому випадку вони купують цінні папери, що випускаються інвестиційними або іншими фінансовими посередниками (наприклад, інвестиційні сертифікати інвестиційних фондів або інвестиційних компаній), а останні розміщують зібрані таким чином інвестиційні кошти на власний розсуд у найбільш ефективні об'єкти інвестування, беруть участь в управлінні ними, а отримані доходи розподіляють серед своїх клієнтів.

3. Залежно від форми власності інвесторів розрізняють іноземні та спільні інвестиції. Іноземні інвестиції - вкладення, що здійснюються іноземними громадянами, юридичними особами та державами, наднаціональними міжнародними інвестиційними інститутами. Спільні інвестиції - вкладення, що здійснюються суб'єктами цієї країни та іноземних держав, а також інвестиції підприємств за участю іноземних інвесторів.

Прямі іноземні інвестиції (ПІІ) - це вкладення капіталу з метою отримання підприємницького прибутку (доходу), зумовлені довгостроковим економічним інтересом і забезпечують контроль інвестора над об'єктом інвестування.

Прямі іноземні інвестиції (foreign direct investment, FDI) - це придбання резидентами країни реальних активів за кордоном, що містять управлінський контроль над національним господарюючим суб'єктом з боку господарюючого суб'єкта іншої країни. Завдяки ПІІ надлишкові капітали однієї країни стають доступними іншим країнам, в яких вони можуть працювати з більшою ефективністю. Крім того, ПІІ відіграють роль механізму передачі певних прогресивних технологій і методів роботи з розвинутих країн до країн, що розвиваються.

Прямі інвестиції - основна форма експорту приватного капіталу, що забезпечує встановлення ефективного контролю і надає право безпосереднього розпорядження закордонною компанією. За визначенням МВФ, прямі іноземні інвестиції існують у тому випадку, коли іноземний власник володіє не менш ніж 25% статутного капіталу акціонерного товариства (згідно з американським законодавством - не менше 10%, у країнах Європейського Союзу - 20-25%, у Канаді, Австралії і Новій Зеландії - 50%).

Слід розрізняти поняття "ввезення капіталу" та "іноземні інвестиції". Якщо ввезення капіталу - це періодичний приплив іноземного капіталу, то іноземні інвестиції - загальна сума накопиченого іноземного капіталу в національній економіці за певний період.

Країна, в якій розташовується компанія, що інвестує капітал, називається країна базування (країна-експортер), а країна, де знаходиться компанія, в яку інвестують, називається приймаюча країна (країна-реципієнт, країна-імпортер).

Серед країн базування виділяють такі групи: переважно експортери капіталу; ті, що зберігають приблизну рівновагу експорту та імпорту капіталу; нетто-імпортери.

При винесенні виробництва за кордон компанія порівнює альтернативні варіанти виробництва й реалізації одного і того ж продукту на національній території та за її межами. Прибутковість прямих іноземних інвестицій безпосередньо порівнюється з прибутковістю капіталу в країні базування інвестора.

Головними складовими мікроекономічної стратегії здійснення ПІІ є:

- зниження капітальних витрат та ризику для функціонування нових потужностей;

- доступ до нових джерел сировини або нової виробничої бази;

- розширення діючих виробничих потужностей;

- реалізація переваг дешевих факторів виробництва;

- можливість уникнення циклічності або сезонної нестабільності виробництва, пристосування до процесу скорочення життєвого циклу продукції;

- існування митних бар'єрів, які заважають ввезенню товарів і, тим самим, підштовхують зарубіжних постачальників до ввезення капіталу для проникнення на ринок тощо.

Для країни базування привабливість ПІІ зумовлена тим, що:

- імпорт прямих інвестицій призводить до збільшення виробничих потужностей та ресурсів; сприяє поширенню передової технології й управлінського досвіду, підвищенню кваліфікації трудових ресурсів;

- з'являються не тільки нові ресурси, а й мобілізуються і більш продуктивно використовуються вже існуючі ресурси;

- прямі інвестиції сприяють розвитку національної науково-дослідної бази;

- стимулюється конкуренція і пов'язані з нею позитивні явища (підрив позицій місцевих монополій, зниження цін та підвищення якості продукції, що заміщає як імпорт, так і застарілі вироби місцевого виробництва);

- підвищуються попит та ціни на місцеві фактори виробництва;

- збільшуються надходження в бюджет у вигляді податків на діяльність міжнародних підприємств;

- при залученні інвестицій з'являється можливість використання збутової мережі партнера й відомих у світі торгових марок тощо.

Для країн з перехідною економікою залучення іноземних інвестицій є важливим у контексті структурних реформ і економічного зростання.

Негативні наслідки прямого іноземного інвестування:

- імпортовані ресурси працюють для окупності та отримання прибутку, який потім репатріюється. У довгостроковій перспективі відтік коштів через репатріацію прибутку, як правило, перевищує величину первинних капіталовкладень;

- цілі іноземного інвестора можуть не збігатися з національними. На практиці, як правило, не вдається уникнути зіткнення національних інтересів та інтересів іноземних інвесторів;

- іноземні інвестори можуть укладати в угоди з діючою на місцевому ринку олігополією (або ще гірше - монополією), яка не зацікавлена "збивати ціни". Вони також можуть справляти стримуючий вплив на національне підприємництво, поглинаючи фінансові накопичення у місцевій та іноземній валюті;

- суттєві експортні надходження найбільш реальні у сировинних галузях, тому результатом їх функціонування дуже часто є трансформація галузевої структури приймаючої країни в сировинно-периферійну;

- нерегульований розвиток підприємств з іноземними інвестиціями може посилити соціальне розшарування, маргиналізацію країни та її громадян.

Зростаюча відкритість країн світу прямим іноземним інвестиціям є важливою рисою економічної глобалізації. На початку ХХІ-го ст. частка ПІІ в загальній структурі руху капіталів становить 30%. Проте потоки ПІІ розподіляються у світі досить нерівномірно. З одного боку, у 1990-х рр. зафіксовано значне зростання ПІІ з розвинутих країн у країни, що розвиваються. Так, у 1991-2000 рр. вони збільшилися з 35,7 до 178 млрд дол. США і майже у 5 разів перевищили допомогу розвинутих країн країнам третього світу. З іншого боку, міжнародні експерти зазначають, що прямі іноземні інвестиції значною мірою залишаються сконцентрованими в межах розвинутого світу, що є ще одним свідченням нерівномірності економічного розвитку.

З початком чергової світової економічної кризи відбувається різке скорочення прямих іноземних інвестицій. Так, після скорочення на 16% в 2008р., глобальний приплив ПІІ зменшується ще на 37% до 1114 млрд. дол. США, їх вивіз скорочується приблизно на 43% до 1101 млрд. дол. США (рис. 9.2, 9.3).

Рис. 9.2. Потоки залучених ПІІ за основними економічними угрупованнями країн в 2009 р. (За даними: UNCTAD World Investment Report, 2010).

Інвестиції спрямовуються, перш за все, в країни, що мають високі темпи економічного зростання. До першої десятки лідерів з притягнення іноземних інвестицій серед країн, що розвиваються, належать: Аргентина, Індонезія, Китай, Колумбія, Малайзія, Мексика, Сінгапур, Сянган, Таїланд, Тайвань. Однак країни, що розвиваються, не тільки приймають капітал. Між ними активізується рух ПІІ з метою створення спільних підприємств. Також досить значною є частка ПІІ, що пересувається між розвинутими країнами, особливо між "трьома центрами" (США, Японія, ЄС). Що стосується суб'єктів інвестування, то особливістю сьогодення є стрімке зростання ролі ТНК, на долю яких припадає приблизно 40% ПІІ.

Рис. 9.3. Потоки вивезених ПІІ за основними економічними угрупуваннями країн 2009 р. (За даними: UNCTAD World Investment Report, 2010).

За прогнозами ЮНКТАД загальносвітовий приплив інвестицій в 2010 р. перевищить 1,2 трлн. дол. США, в 2011р. підвищиться до 1,3-1,5 трлн. дол. США, в 2012р. - до 1,6-2,0 трлн. дол. США.

До основних тенденцій в глобальній структурі ПІІ, які почались ще в до кризові часи та, за прогнозами, мають розгортатися і далі, належать наступні:

- підвищення питомої ваги країн, що розвиваються, та країни с перехідною економікою і як об'єктів розташування, і як джерел глобальних ПІІ;

- скорочення темпів розміщення ПІІ в обробну промисловість у порівнянні з темпами інвестування добувної промисловості та сільського господарства;

- подальше поширення процесів інтернаціоналізації виробництва.

Країни, що розвиваються, та країни с перехідною економікою виявились найменш вразливими до кризових явищ у порівнянні з розвинутими країнами, про що свідчать і темпи та рівень зниження потоків ПІІ,і темпи їх відновлення. Крім того, відбуваються певні зміни в географічній структурі основних нетто-експортерів та імпортерів капіталу (рис. 9.4, 9.5).

Так, Китай посилює свої позиції і як нетто-експортер капіталу. Експорт капіталу зростає з Німеччини, Саудівської Аравії, Росії. За період кризи значно скоротилися обсяги спекулятивного і короткострокового капіталу. У галузевій структурі найбільш привабливими для інвесторів галузями виявились біотехнології, телекомунікації, фінансові послуги, роздрібна торгівля. Стійкість до кризових явищ демонструє інвестування в нові проекти за наступними видами економічної діяльності: розробки в галузі космосу та оборони, бізнес-послуги, виробництво бізнес-обладнання, дозвілля та розваги, виробництво продуктів харчування, альтернативна та відновлювальна енергетика, біотехнології.

Згідно із дослідженнями UNCTAD World Investment Survey 2009-2011рр., найбільш вагомими факторами ризику для інвесторів є наступні: волатильність обмінних курсів, цін на нафту і сировину, зростаючий протекціонізм і зміна інвестиційних режимів, інфляція і дефляція, загальне падіння економічного зростання, зростаюча фінансова нестабільність, а також зміна кліматичних умов, загрози бізнесу (тероризм, криміналітет), продовольча криза, військова та політична нестабільність. Серед найбільш перспективних країн інвестори виділили: Китай, США, Індію, Бразилію, Росію, Великобританію, Німеччину, Австралію, Індонезію, Канаду. Найбільш уразливими в частині скорочення потоків ПІІ самими інвесторами названі наступні регіони в порядку зниження ризику: Північна Америка, ЄС-15, Південна і Східна Азія, Південна і Східна Європа і СНД, Латинська Америка, ЄС-12 (нові члени), Західна Азія.

Суб'єкти інвестиційної діяльності реалізують власні економічні інтереси, вступаючи у певні взаємовідносини на інвестиційних ринках, що регулюють процес обміну інвестиціями та інвестиційними об'єктами. Інвестиційний ринок можна визначити як сукупність економічних відносин, які виникають між продавцем та покупцем інвестиційних ресурсів. Відповідно до цього визначення, міжнародний інвестиційний ринок - це сукупність економічних відносин, що виникають між продавцем інвестиційних ресурсів та їх покупцем, які є резидентами різних країн (рис. 9.6).

Інвестиційний ринок розглядається як сукупність окремих ринків (об'єктів реального та фінансового інвестування), у складі якого виділяють: ринок прямих капітальних вкладень (прямих інвестицій), ринок об'єктів приватизації, ринок нерухомості, ринок інших об'єктів реального інвестування, фондовий, кредитний та грошовий ринки (рис. 9.7). Як ключовий сегмент фінансового ринку, він має яскраво виражену інтегративну специфіку стосовно інших ринків.

На ринку реальних активів пропонуються інвестиційні товари та послуги: нерухомість, ділянки під забудову (іпотечний ринок); обладнання, будівельні матеріали, дослідницькі, конструкторські, будівельні, монтажні, пусконалагоджувальні та інші роботи і послуги (підрядний ринок); нові технології, ліцензії, патенти на винаходи та відкриття, досвід, знання, "ноу-хау", інжинірингові послуги (ринок інтелектуальних цінностей). На цьому ринку реалізується також робоча сила як інвестиційний товар, тобто продається здатність до праці за наймом.

Реальні активи можуть реалізовуватись на умовах "спот" (протягом декількох днів) або за ф'ючерсними контрактами, тобто поставки товарів відбуваються після проходження певного періоду часу.

Ринок фінансових активів поділяється так: грошовий ринок (ринок цінних паперів, боргових свідоцтв зі строками погашення менше 1 року); ринок капіталів (довгострокових цінних паперів та корпоративних акцій); кредитний ринок (боргових зобов'язань за довгостроковими кредитами).

Ринок капіталів, у свою чергу, поділяється на первинний (торгівля новими цінними паперами) і вторинний (торгівля між інвесторами раніше випущеними цінними паперами, що перебувають в обігу). Фондові біржі є вторинними ринками капіталів, оскільки на них котируються цінні папери, які вже перебувають в обігу. Компанія, акціями якої здійснюється торгівля на фондовій біржі, не бере участі в операціях на вторинному ринку і не отримує доходу від таких продаж. Існують вторинні ринки для інших видів позик і фінансових активів.