Міжнародна економіка - Білоцерківець В.В. - 11.4. Проблема зовнішньоекономічної заборгованості та шляхи її вирішення

Валовий зовнішній борг країни - це загальний обсяг заборгованості за всіма існуючими зобов'язаннями, що мають бути сплачені боржником у вигляді основної суми та/або відсотків у будь-який час у майбутньому, і які є зобов'язаннями резидентів цієї економіки перед нерезидентами. Вимірюється в доларах США.

У разі, якщо усі наведені показники країни знаходяться на критичному рівні протягом трьох років, - міжнародні фінансово-кредитні інститути або уряд офіційно визнають в країні боргову кризу.

Таблиця 11.2

Показники зовнішньоекономічної заборгованості країни

Криза зовнішньої заборгованості - ситуація, в якій країна, спираючись на власні ресурси та економічний потенціал, виявляється хронічно неспроможною своєчасно та в повному обсязі виконувати свої міжнародні боргові зобов'язання.

З початку 80-х років криза зовнішньої заборгованості набуває масштабного характеру.

Прояви кризи:

- платіжна неспроможність великої групи держав, офіційне визнання окремих держав фінансово неспроможними (в кінці 1982 р. уряди 38 країн не змогли витримати узгоджені після 1975 р. графіки виплат боргів). У 90-ті роки до групи потенційно "проблемних" боржників приєдналася більшість країн з перехідною економікою;

- загальний обсяг зовнішньої заборгованості країн, що розвиваються, на початок ХХІ ст. перевищив 2,85 трлн. дол. США (табл. 11.3) і продовжує збільшуватися, хоча темпи її зростання поступово сповільнюються. Регіонами з найбільшим коефіцієнтом зовнішньої заборгованості є Східна Європа, Центральна Азія, на другому місці - регіон Латинської Америки та Карибського басейну.

Причини загострення кризи в країнах "третього світу":

- погіршення світової економічної кон'юнктури 70-х та 80-х років "ціновими шоками", пов'язаними із зростанням цін на енергоносії, підвищенням процентних ставок, зниженням цін на сировину і продовольчі товари в розвинутих країнах;

- погіршення умов торгівлі, зростання масштабів нееквівалент-ності в обміні, посилення протекціоністських дій ТНК та скорочення експорту як матеріально-фінансової основи покриття боргу і виплати відсотків;

- неефективна реалізація політики індустріалізації, заради якої державні та приватні підприємства активно залучали зовнішні кредитні та інвестиційні кошти, а уряди - свідомо погоджувалися на великі торгові та бюджетні дефіцити при низькій нормі внутрішніх валових заощаджень;

- слабке та неефективне управління державним сектором і державними фінансами, яке призвело до розпорошення, розкрадання та вивезення за кордон однієї частки отриманих зовнішніх ресурсів та непродуктивного використання іншої тощо.

Таблиця 11.3 Показники зовнішньої заборгованості країн, що розвиваються (2007 р)*

Глобальна економічна криза загострює проблему зовнішньої заборгованості. У 2008-2009 рр. коло боржників розширилося за рахунок країн, що дотепер вважалися фінансово стабільними та платоспроможними, а отже мали високі кредитні рейтинги й активно позичали. Про неможливість розрахуватися по зовнішньоекономічним державним зобов'язанням повідомляють восени 2008 р. Ісландія та на початку 2009 р. Греція. Перед реальною загрозою дефолту опиняються новачки ЄС - Угорщина, Латвія та Румунія.

Разом з цим, доволі високими темпами (в середньому 7,8% на рік) зростає валова зовнішня заборгованість в країнах - традиційних світових лідерах (табл. 11.4). І це тоді, коли їм самим та їх економічним партнерам вкрай потрібні потужні мільярдні інвестиційно-кредитні грошові вливання для подолання соціально-економічних наслідків кризи, зокрема для стабілізаційної підтримки банківських систем.

Таблиця 11.4

Рейтинг найбільших країн-боржників (на 01.04.2010 р.)¹

Між тим, є країни, що в проблемні для світу 2008-2010 рр. демонструють сталу або позитивну динаміку щодо скорочення власного обсягу зовнішньої державної заборгованості (Бразилія, Індія та Китай), або стабільність і контрольованість ситуації (Білорусь, Казахстан, Канада, Російська Федерація, Туреччина та ін.)². При збереженні поточних тенденцій, за оцінками експертів, висловленими на Всесвітньому економічному форумі в Давосі, у 2015 р. державна заборгованість країн групи БРІК буде дорівнюватиме 40% від їх сукупного ВВП. Тоді як для групи країн - традиційних лідерів за умов активізації економічної діяльності у 2010 р. і бездефіцитності їх консолідованих бюджетів відповідний показник становитиме 120%. У перспективі слід очікувати, що Бразилія, Індія, Китай і Росія перетворяться в найкрупніших кредиторів країн Заходу. Зміниться ієрархія в світовій політиці та економіці з відповідним переміщенням світового центру сили із Заходу на Схід³.

Програми подолання проблеми зовнішньої заборгованості умовно поділяються на:

I. Ініційовані міжнародними фінансово-кредитними інститутами:

- план Бейкера (Паризький клуб, 1985 р.): надання протягом 3 років додаткових кредитів на суму 19 млрд. дол. для підтримки економічного зростання 15 крупних країн - боржників на умовах активізації приватного підприємства, обмеження втручання держави в економічні процеси, приватизації державного сектора, лібералізації зовнішньої торгівлі, активного залучення іноземних інвестицій;

- план Брейді (Паризький клуб, 1998р.), за яким зовнішній борг країни розподіляється на дві частини: ту, що обслуговується, та ту, що не обслуговується. Країна повинна спочатку сплатити першу частину боргу за допомогою конверсії коротко- та середньостро-кових зобов'язань на довгострокові. Принциповий аспект цих домовленостей виражається в тому, що банки-кредитори здійснюють реструктуризацію заборгованості в обмін довгострокових зобов'язань на акції державних підприємств, що приватизуються;

- боргова ініціатива МФВ та Світового Банку щодо надання допомоги бідним країнам з високим рівнем заборгованості (Highly Indebted Poor Countries, HIPC, 1999р.), у межах якої загальна заборгованість 28 найбідніших країн поступово зменшується на 56 млрд. дол. США;

- ініціатива по списуванню багатостороннього боргу країнам з низьким рівнем доходу і високим рівнем заборгованості (Multilateral Debt Relief Initiative, MDRI), запропонована "Великою сімкою" у 2005 році. Вона передбачає повне списання боргів по кредитам МВФ, Світового Банку та Африканського банку розвитку і надання безвідплатної фінансової допомоги із спеціальних трастових фондів МВФ (на сьогодні ініціативою охоплено 22 країни);

- ініціативи Паризького та Лондонського клубів, які щорічно приймаються і передбачають конкретні заходи щодо зменшення чи реструктуризації заборгованості для конкретної країни або країн (наприклад, у 2007 р. для Перу і Македонії; у 2008 - для Гаїті; у 2009 - Анголи; у 2010 - Афганістану) тощо.

II. Національні програми забезпечення керованості зовнішньо-борговими процесами, механізмами якої є:

- конверсія державного боргу - зміна доходності позик, яка проводиться внаслідок зміни ситуації на фінансовому ринку чи погіршення фінансового стану держави, коли вона не в змозі виплачувати попередньо оговорений дохід;

- консолідація державного боргу - передача зобов'язань за раніше випущеною позикою на нову з метою продовження терміну позики;

- уніфікація - об'єднання кількох позик в одну, яке спрощує управління державним боргом;

- обмін за регресивним співвідношенням облігацій попередніх періодів на нові - часткова відмова держави від своїх боргів;

- відстрочка погашення - перенесення строків виплати заборгованості. При цьому за період перенесення строків погашення боргу виплата доходів не проводиться;

- анулювання (дефолт) - повна відмова держави від своєї заборгованості;

- профіцитно орієнтована реструктуризація доходної та/або видаткової частин консолідованого бюджету при жорсткому дотриманні бюджетно-фінансової дисципліни і цільовому спрямуванні бюджетного надлишку на покриття зовнішньої заборгованості;

- націоналізація комерційних банків та соціалізація приватних зовнішньоборгових зобов'язань, перекладання їх на суспільство в цілому;

- стимулювання економічного зростання й збільшення ВВП як джерела податкових бюджетних доходів і відповідних платежів позичальникам;

- емісійна інфляція (для країн, чия валюта є вільно конвертованою). ІІІ. Стабілізаційні програми взаємодопомоги у межах окремих

економічних інтеграційних об'єднань.

11.5. Україна в міжнародних кредитних відносинах

Станом на 01.01.2010 р. обсяг валового зовнішнього боргу України досяг 104 млрд. дол. США (88,9% від ВВП; 191,7% від експорту товарів та послуг) (рис. 11.1, 11.2). Водночас критерій Грінспена або коефіцієнт покриття резервними активами короткострокових ліквідних валютних потреб економіки (обсягів дефіциту поточного рахунку платіжного балансу та короткострокового зовнішнього боргу) знаходиться на рівні 0,84, перетнувши критичну межу на 0,16 пунктів.

В Україні держава і корпоративні позичальники переважно орієнтовані на залучення зовнішніх позикових коштів. Протягом 19982008 рр. їх питома вага в імпорті капіталу залишалася відносно стабільною і в середньому дорівнювала 22-27%. Найбільше кредитів, отриманих приватним сектором, надходило з Кіпру, США, Великобританії, Швейцарії, Німеччини, Росії, Австрії та Бельгії. У 20092010 рр. у ролі найбільш активного позичальника виступають органи центральної державної влади. Їх переважно кредитують міжнародні фінансово-кредитні установи.

Безумовно, світова економічна криза відчутно позначилася на подіях на фінансовому ринку України, зокрема на загостренні проблеми зовнішньої заборгованості. Втім, експерти не схильні абсолютизувати зовнішній чинник. Несприятливі процеси на світових ринках, насамперед, оголили прорахунки в проведенні економічної політики впродовж останніх років. Економіка України виявилася надзвичайно вразливою до них внаслідок:

Рис. 11.2. Темпи динаміки валового зовнішнього боргу, реального ВВП та експорту України (2003-2009 рр., у відсотках до попереднього періоду)¹.

- надмірної відкритості економіки² при високій чутливості внутрішньої економічної кон'юнктури до зовнішніх впливів, зокрема значної залежності від світових цін на імпортовані енергоносії та експортовані сировинні товари;

- "перегріву" економіки з 2005 року, коли зростання споживання, насамперед імпортних товарів (автомобілів і побутової техніки), суттєво перевищувало продуктивність праці та реальні доходи;

- зумовленої ірраціональними оптимістичними очікуваннями щодо майбутнього масової відмови домогосподарств від заощаджень на користь поточного чи довгострокового споживання із залученням дорогих кредитних коштів;

- порушення банками принципів "ризик-менеджменту" й видачі кредитів особам з недостатнім рівнем платоспроможності;

- девальвації гривні, яка ускладнила погашення значних за розмірами довгострокових кредитів, отриманих в іноземній валюті фізичними та юридичними особами;

- м'якої бюджетної політики в сфері видатків, її орієнтацією в основному на поточні витрати замість капітальних видатків розвитку;

- зростання дефіциту державного бюджету і державного боргу тощо.

Основні терміни і поняття

Міжнародний кредит, міжнародне запозичення, міжнародні кредитно-фінансові установи, принцип цільової обумовленості кредитування, кредитна дискримінація, Міжнародний валютний фонд, Група Світового Банку, Банк міжнародних розрахунків, Європейський банк реконструкції та розвитку, валовий зовнішній борг країни, криза зовнішньої заборгованості, конверсія зовнішнього боргу, уніфікація зовнішнього боргу, анулювання зовнішнього боргу.