Міжнародна економіка - Білоцерківець В.В. - 22.3. Україна у процесах європейської інтеграції

Стратегічними напрямами євроінтеграції вважають: 1) системну інтеграцію в європейське господарство з посиленням міжнародної конкурентоспроможності; 2) ефективну міжнародну спеціалізацію, спрямовану на перспективні сегменти європейського ринку; 3) міжнародну диверсифікацію, спрямовану на ліквідацію монопольної чи монопсонічної залежності від зарубіжних ринків; 4) становлення вітчизняних транснаціональних економічних структур з менеджментом європейського рівня; 5) інтеграційну взаємодію з Європейським Союзом, Центрально- та Східноєвропейськими угрупуваннями країн; 6) підтримку економічної безпеки через механізми захисту від несприятливих змін європейської кон'юнктури, фінансових криз тощо.

Реалізацію пріоритетів євроінтеграції забезпечує співпраця з регіональними європейськими економічними організаціями: Європейський банк реконструкції і розвитку, Європейська асоціація вільної торгівлі, спеціалізованими урядовими й неурядовими організаціями в галузі зв'язку та інформаційного обміну, транспорту, енергетики, торгівлі, промислового розвитку, сільського господарства та ін.

Стратегія європейської інтеграції національної економіки має здійснюватися поетапно. На першому етапі передбачаються зростання експорту та одночасне скорочення промислового імпорту. Експорт окремих видів продукції хімічної промисловості, чорної металургії на цьому відрізку дещо знижується в міру відновлення внутрішнього попиту, розвитку режиму вільної торгівлі з країнами СНД.

Заходи другого етапу мають бути реалізованими в межах Світової організації торгівлі (СОТ). Особливостями цього етапу є істотне збільшення експортної частки машинобудівельної та високотехнологічної продукції. Очікується розширення співпраці з розвинутими державами (країни "Великої сімки"). Саме вони стануть найбільшими постачальниками нових технологій та високотехнологічних товарів, а також найпотужнішим джерелом інвестицій.

Третій етап відзначатиметься інтенсивним розвитком усіх галузей економіки, що стане головним фактором розвитку експорту. Повністю завершиться перехід на законодавство, побудоване на економічних важелях регулювання експорту та імпорту, яке відповідатиме європейським нормам і стандартам. Україна стане членом провідних європейських торговельних організацій і угрупувань. Енергетичні ресурси надходитимуть принаймні з 6-7 ринків.

Окрім розвитку зовнішньої торгівлі перспективним напрямом євроінтеграції української економіки є залучення іноземного капіталу у формі прямих інвестицій та довгострокових кредитів.

Можливості залучення до України іноземного капіталу пов'язані зі створенням сприятливого інвестиційного клімату. Основні компоненти цього клімату - відносно низька вартість робочої сили; дешевизна прав землекористування; прийнятний рівень розвитку виробничої та соціально-побутової інфраструктури; система пільгового оподаткування; преференційний міграційно-митний режим; розвинуте зовнішньоекономічне законодавство.

22.4. Участь України у регіональних інтеграційних угрупуваннях

Україна постійно вдосконалює форми включення в європейський економічний простір, насамперед, у прикордонних регіонах. Це, зокрема, вільні або спеціальні економічні зони; єврорегіони; морські економічні райони міжнародного співробітництва; спеціальний режим інвестиційної діяльності на територіях пріоритетного розвитку; міжнародні транспортні коридори.

Так, на півдні України створено спеціальні (вільні) економічні зони: "Порто-франко", "Порт-Крим", експериментальна економічна зона "Сиваш"; спеціальний режим інвестиційної діяльності в Автономній Республіці Крим; єврорегіон "Нижній Дунай"; проходить міжнародний транспортний коридор № 9 Гельсінкі - Москва - Одеса - Кишинів - Бухарест - Александрополіс; відбувається становлення транспортних коридорів Гданськ-Одеса-"Європа"-Кавказ-"Азія".

У східному регіоні утворено спеціальні економічні зони (СЕЗ) "Донецьк", "Азов" (м. Маріуполь), спеціальний режим інвестицій - у Донецькій та Луганській областях, а також у містах Харкові та Шостці. У м. Харкові засновано технологічний парк "Інститут монокристалів".

У північному регіоні України створено великий СЕЗ "Славутич", запроваджено спеціальний режим інвестиційної діяльності і на територіях пріоритетного розвитку у Чернігівській та Житомирській областях; у Києві засновано технологічні парки "Напівпровідникові технології і матеріали, оптоелектроніка та сенсорна техніка" та "Інститут електрозварювання ім. Є.О. Патона". Тут проходять міжнародні транспортні коридори № 3 Берлін-Дрезден-Вроцлав-Львів-Київ; а також вищезазначений № 9.

У західному регіоні України створено СЕЗ "Закарпаття", "Яворів", "Інтерпорт-Ковель", курортно-рекреаційна СЕЗ "Курорто-поліс Трускавець"; встановлено спеціальний режим інвестиційної діяльності на територіях пріоритетного розвитку у Закарпатській, Львівській та Волинській областях; тут проходять міжнародні транспортні коридори - вищеназваний № 3, а також № 5 Трієст-Любля-на-Братислава-Ужгород-Львів.

Україна бере участь у роботі таких європейських об'єднань, як Чорноморське економічне співробітництво (ЧЕС), ГУАМ(Грузія-Україна-Азербайджан-Молдова), Центральноєвропейська ініціатива (ЦЄІ об'єднує Австрію, Албанію, Білорусь, Болгарію, Боснію та Герцеговину, Італію, Македонію, Польщу, Словацьку республіку, Словенію, Румунію, Угорщину, Україну, Хорватію, Чеську республіку;

у діяльності робочої групи бере участь німецька земля Баварія). ЦЄІ підтримує такі групи проектів: інвестиційні (передбачають також відповідне техніко-економічне обґрунтування); організаційні (навчання, дослідження, інформаційні системи тощо); культурні (фестивалі, семінари, стипендії). ЄС підтримав ідею регіонального співробітництва як один із засобів сприяння Україні в її зусиллях трансформувати свої політичні та економічні структури.

Успішна реалізація зазначених проектів має такі позитивні наслідки для економіки України: 1) залучення іноземних інвестицій для прискореного соціально-економічного розвитку окремих регіонів; 2) залучення передових технологій, "ноу-хау"; 3) створення нових робочих місць; 4) розвиток взаємовигідного товарообміну; 5) створення наукових впроваджувальних центрів; 6) удосконалення системи підготовки кадрів; 7) обмін фахівцями з різних галузей знань тощо.