Міжнародна економіка - Козак Ю.Г. - Інтегрованість у світову економіку

Основними зовнішніми чинниками для країн, що розвиваються, залишаються зовнішня торгівля, іноземні інвестиції, іноземні кредити, впровадження передових технологій, підготовка національних кадрів.

Зовнішня торгівля продовжує відігравати вирішальну роль у визначенні міри успішності національних економік. При сприятливій кон'юнктурі світового ринку країни одержують додаткову можливість закуповувати для собе необхідну продукцію виробничого і споживчого призначення і навіть вкладати кошти в розвиток імпортозамінних та експортоорієнтовних виробництв. Несприятлива кон'юнктура світового ринку енергоносіїв, зерна, металів або чого-небудь іншого відразу ж знижує купівельну спроможність більшості країн, шо розвиваються, і затягує їх у чергову боргову яму зовнішніх позик.

Іноземні інвестиціїзавжди відігравали важливу роль у розвитку економіки країн, що розвиваються. Спочатку це були залізниці, морські й авіаційні порти, автостради. Потім концесії з розробки корисних копалин і лісових ресурсів, пізніше- матеріаломісткі й екологічно шкідливі виробництва: виплавка чорних і кольорових металів, нафтопереробка, виробництво мінеральних добрив, целюлозно-паперова промисловість, що згодом розширилися за рахунок трудомістких і навіть деяких наукомістких галузей.

У країни, що розвиваються, збільшився приплив прямих іноземних інвестицій (ПІІ): їхня частка у світовому обсязі зросла з 12-14% у 1988-90-х роках до 36-38% у 1999 р. і склала 166 млрд дол у 1998 році. Потім частка країн, що розвиваються, у світовому обсязі інвестицій стала спадати; при абсолютному зростанні обсягу в 2005 р. вона становила лише 24%, або 2 439 млрд дол. Проте розподілені ці інвестиції по країнах вкрай нерівномірно: 90% припадає на 20 країн.

Одним із показників участі тієї чи іншої сторони, що приймає інвестиції, у міжнародному виробництві є індекс транснаціональності (IT), що розраховується як середнє значення показників:

§ притоку ПІІ до валових вкладень в основний капітал за останні три роки;

§ загального обсягу завезених ПІІ до ВВП;

§ обсягу умовно чистої продукції іноземних філій до ВВП;

§ кількості зайнятих на іноземних філіях до загальної чисельності працюючих. Серед країн, що розвиваються, найвищий IT у Тринідаді і Тобаго (50%) та Південній Кореї (20%).

Найприваблпвіши для ШІ є НІК Південно-Східної Азії і Латинської Америки. Обсяг ПІІ в країни АТР у 2005 р. склав 2399 млрд дол. На країни Африки припадало усього 264 млрд дол. (це вдвічі менше, ніж в Гонконгу). Якщо в Малайзії середньодушо-вий показник ПІІ становить 2275 дол., то в Малі - тільки 83, в Нігері - 12, Сомалі - 4 дол. Значні обсяги інвестицій ідуть у галузі, що не мають пріоритетних інтересів для країн, що розвиваються.

Основними інвесторами є ТНК. Близько 60 тисяч ТНК мають розгалужену мережу філій і дочірніх компаній у країнах Нового і Старого Світу, контролюючи понад 60% обсягу продажів наукомісткої продукції, близько 80% фінансових ринків. Інтереси ТНК не завжди збігаються з інтересами сторони, що приймає, а часто і суперечать їм, оскільки уряди країн, що приймають, зацікавлені в стимулюванні національного розвитку, тоді як ТНК орієнтуються насамперед на підвищення конкурентоспроможності своєї продукції на світовому ринку. Проте, в останні роки урядам багатьох країн, що розвиваються, шляхом переговорів вдалося реінвестувати частину прибутків ТНК в життєво важливі для даних країн галузі господарства і збільшити обсяг одержуваних податків.

Не менш важливе значення має розширення внутрішнього попиту. За рахунок цього в Таїланді забезпечено 86% приросту ВВП, в Індії - 96%. Успішний розвиток внутрішнього імпортозамінного та імпортоупереджуючого ринків багато в чому залежить від створення сприятливих умов для функціонування числених дрібних і середніх підприємств.

Іноземна фінансова допомога надходить у країни або у вигляді довгострокових пільгових кредитів під гарантії держави і нерідко списується, або у вигляді державних грантів. Ця допомога може реалізовуватися в різних формах: підготовка спеціалістів у вузах розвинутих країн, підготовка спеціалістів у самій країні, надання кредитів у вигляді товарів або технологій, надання грошових сум через світові банки і т.д. Проте це, з одному боку, дає якусь можливість для розвитку на даному етапі, а з іншого - збільшує економічну і політичну залежність від країн-донорів. До того ж виплата кредитів і відсотків за ними для багатьох країн становить 30 % і більше від їх щорічного ВВП.

Таблиця 12.33.

Зовнішня заборгованість у 2005 р. (млрд дол.)

КраїниЗовнішній борг
Аргентина118
Бразилія188
Індія126
Республіка Корея154
Мексика137
Філіппіни65
Таїланд52

Впровадження передових технологій у країнах, що розвиваються, є багато об'єктивних труднощів: як правило, розвинуті країни не зацікавлені в передачі новітніх технологій і створенні для собе конкуренції. Часто новітні технології в ряді країн, що розвиваються, (наприклад, розширення мережі Інтернет) не можуть бути застосовані через відсутність відповідної бази. Для більшості країн морально застарілі технології розглядаються ними як нові, тому що раніше воин в країні не використовувалися. Передача технологій проходить декількома шляхами: через підготовку національних кадрів, будівництво наукомістких підприємств, залучення до наукових розробок національних наукових кадрів.

Підготовка спеціалістів для країн, шо розвиваються, створює основу для майбутнього розвитку економіки, але в той же час сприяє вимиванню і "відпливу розуму" у розвинуті країни. Рівень неписьменності в більшості країн, що розвиваються, вкрай високий і налагодження системи освіти буде важливим чинником подальшого їхнього розвитку.

В 2000 р. у країнах, що розвиваються, було в основному подолано наслідки фінансової кризи 1997 -1998 pp. Темпи зростання ВВП цих країн становили 5,3%, що вище від середнього рівня за попередні 10 років. Частка країн, що розвиваються, в сукупному обсязі світового ВВП в 2005 р. становила 29,1, у світовій торгівлі - 24,1% (також найвищий показник за останні 10 років). У той же час інвестиційна привабливість залишається на невисокому рівні.

Регіональні особливості
ГЛАВА 13. СУТНІСТЬ ТА ЦІЛІ ІНТЕГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ РІВНІ ІНТЕГРАЦІЇ ТА РЕГІОНАЛЬНІ ІНТЕГРАЦІЙНІ УГРУПОВАННЯ
13.1. Сутність інтеграцій них процесів
13.2. Рівні міжнародної економічної інтеграції
Зона преференційної торгівлі
Вільний торговельний простір
Митний союз
Спільний ринок
Економічний союз
13.3. Особливості європейських інтеграційних процесів
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2020
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru