Міжнародна економіка - Козак Ю.Г. - Інтегрованість у світову економіку

Основними зовнішніми чинниками для країн, що розвиваються, залишаються зовнішня торгівля, іноземні інвестиції, іноземні кредити, впровадження передових технологій, підготовка національних кадрів.

Зовнішня торгівля продовжує відігравати вирішальну роль у визначенні міри успішності національних економік. При сприятливій кон'юнктурі світового ринку країни одержують додаткову можливість закуповувати для собе необхідну продукцію виробничого і споживчого призначення і навіть вкладати кошти в розвиток імпортозамінних та експортоорієнтовних виробництв. Несприятлива кон'юнктура світового ринку енергоносіїв, зерна, металів або чого-небудь іншого відразу ж знижує купівельну спроможність більшості країн, шо розвиваються, і затягує їх у чергову боргову яму зовнішніх позик.

Іноземні інвестиціїзавжди відігравали важливу роль у розвитку економіки країн, що розвиваються. Спочатку це були залізниці, морські й авіаційні порти, автостради. Потім концесії з розробки корисних копалин і лісових ресурсів, пізніше- матеріаломісткі й екологічно шкідливі виробництва: виплавка чорних і кольорових металів, нафтопереробка, виробництво мінеральних добрив, целюлозно-паперова промисловість, що згодом розширилися за рахунок трудомістких і навіть деяких наукомістких галузей.

У країни, що розвиваються, збільшився приплив прямих іноземних інвестицій (ПІІ): їхня частка у світовому обсязі зросла з 12-14% у 1988-90-х роках до 36-38% у 1999 р. і склала 166 млрд дол у 1998 році. Потім частка країн, що розвиваються, у світовому обсязі інвестицій стала спадати; при абсолютному зростанні обсягу в 2005 р. вона становила лише 24%, або 2 439 млрд дол. Проте розподілені ці інвестиції по країнах вкрай нерівномірно: 90% припадає на 20 країн.

Одним із показників участі тієї чи іншої сторони, що приймає інвестиції, у міжнародному виробництві є індекс транснаціональності (IT), що розраховується як середнє значення показників:

§ притоку ПІІ до валових вкладень в основний капітал за останні три роки;

§ загального обсягу завезених ПІІ до ВВП;

§ обсягу умовно чистої продукції іноземних філій до ВВП;

§ кількості зайнятих на іноземних філіях до загальної чисельності працюючих. Серед країн, що розвиваються, найвищий IT у Тринідаді і Тобаго (50%) та Південній Кореї (20%).

Найприваблпвіши для ШІ є НІК Південно-Східної Азії і Латинської Америки. Обсяг ПІІ в країни АТР у 2005 р. склав 2399 млрд дол. На країни Африки припадало усього 264 млрд дол. (це вдвічі менше, ніж в Гонконгу). Якщо в Малайзії середньодушо-вий показник ПІІ становить 2275 дол., то в Малі - тільки 83, в Нігері - 12, Сомалі - 4 дол. Значні обсяги інвестицій ідуть у галузі, що не мають пріоритетних інтересів для країн, що розвиваються.

Основними інвесторами є ТНК. Близько 60 тисяч ТНК мають розгалужену мережу філій і дочірніх компаній у країнах Нового і Старого Світу, контролюючи понад 60% обсягу продажів наукомісткої продукції, близько 80% фінансових ринків. Інтереси ТНК не завжди збігаються з інтересами сторони, що приймає, а часто і суперечать їм, оскільки уряди країн, що приймають, зацікавлені в стимулюванні національного розвитку, тоді як ТНК орієнтуються насамперед на підвищення конкурентоспроможності своєї продукції на світовому ринку. Проте, в останні роки урядам багатьох країн, що розвиваються, шляхом переговорів вдалося реінвестувати частину прибутків ТНК в життєво важливі для даних країн галузі господарства і збільшити обсяг одержуваних податків.

Не менш важливе значення має розширення внутрішнього попиту. За рахунок цього в Таїланді забезпечено 86% приросту ВВП, в Індії - 96%. Успішний розвиток внутрішнього імпортозамінного та імпортоупереджуючого ринків багато в чому залежить від створення сприятливих умов для функціонування числених дрібних і середніх підприємств.

Іноземна фінансова допомога надходить у країни або у вигляді довгострокових пільгових кредитів під гарантії держави і нерідко списується, або у вигляді державних грантів. Ця допомога може реалізовуватися в різних формах: підготовка спеціалістів у вузах розвинутих країн, підготовка спеціалістів у самій країні, надання кредитів у вигляді товарів або технологій, надання грошових сум через світові банки і т.д. Проте це, з одному боку, дає якусь можливість для розвитку на даному етапі, а з іншого - збільшує економічну і політичну залежність від країн-донорів. До того ж виплата кредитів і відсотків за ними для багатьох країн становить 30 % і більше від їх щорічного ВВП.

Таблиця 12.33.

Зовнішня заборгованість у 2005 р. (млрд дол.)

Впровадження передових технологій у країнах, що розвиваються, є багато об'єктивних труднощів: як правило, розвинуті країни не зацікавлені в передачі новітніх технологій і створенні для собе конкуренції. Часто новітні технології в ряді країн, що розвиваються, (наприклад, розширення мережі Інтернет) не можуть бути застосовані через відсутність відповідної бази. Для більшості країн морально застарілі технології розглядаються ними як нові, тому що раніше воин в країні не використовувалися. Передача технологій проходить декількома шляхами: через підготовку національних кадрів, будівництво наукомістких підприємств, залучення до наукових розробок національних наукових кадрів.

Підготовка спеціалістів для країн, шо розвиваються, створює основу для майбутнього розвитку економіки, але в той же час сприяє вимиванню і "відпливу розуму" у розвинуті країни. Рівень неписьменності в більшості країн, що розвиваються, вкрай високий і налагодження системи освіти буде важливим чинником подальшого їхнього розвитку.

В 2000 р. у країнах, що розвиваються, було в основному подолано наслідки фінансової кризи 1997 -1998 pp. Темпи зростання ВВП цих країн становили 5,3%, що вище від середнього рівня за попередні 10 років. Частка країн, що розвиваються, в сукупному обсязі світового ВВП в 2005 р. становила 29,1, у світовій торгівлі - 24,1% (також найвищий показник за останні 10 років). У той же час інвестиційна привабливість залишається на невисокому рівні.