Центральний банк і грошово-кредитна політика - Косова Т.Д. - 9.1.2. Види грошово-кредитних стратегій

Стратегія монетарної політики - метод довгострокової дії, на підставі якого приймаються рішення щодо інструментів, які слід використовувати для досягнення поставленої мети.

В економічній літературі виділяють чотири основні типи режимів грошово-кредитної політики:

o таргетування обмінного курсу;

o таргетування грошових агрегатів;

o таргетування інфляції;

o грошово-кредитна політика без помітного номінального якоря.

Таргетуеання обмінного курсу передбачає підтримання стабільності обмінного курсу щодо певної резервної валюти або кошика валют. Суспільство оцінює це як благо, якщо відповідна іноземна валюта широко використовується як рахункова одиниця для багатьох операцій та виконує функцію засобу заощадження. За таких умов і стабільність обмінного курсу має так званий сигнальний ефект і асоціюється зі стабільними внутрішніми цінами. У монетарної влади також з'являється можливість викликати довіру до себе завдяки доступності оперативної інформації про виконання нею своїх зобов'язань. Валютний курс, по суті, є найбільш очевидним і легко контрольованим з боку громадськості зобов 'язанням монетарної влади.

Щоправда, можна поставити під сумнів безпосередній зв'язок стабільності обмінного курсу і внутрішніх цін, адже можлива ситуація, коли валютні інтервенції чи інші засоби регулювання валютного ринку виявляться інфляційними. Проте в довгостроковому вимірі такий зв'язок існує. Це проявляється у так званому дисциплінарному ефекті фіксації обмінного курсу. Якщо в якійсь країні спостерігається виший рівень інфляції, ніж у країні, до валюти якої зроблено прив'язку, попит на внутрішні товари зменшується, а на імпорт - зростає. Це призводить до рецесійних ефектів і зниження рівня цін (чи темпу інфляції). Зрештою, країна постає перед необхідністю прийняти такий же темп інфляції, як і в країні, до валюти якої здійснено прив'язку.

Ще однією важливою рисою режиму підтримання стабільного валютного курсу є можливість раціональних економічних агентів оцінити спроможність монетарної влади дотримуватися відповідних зобов'язань, використовуючи інформацію про наявні валютні резерви центрального банку, динаміку імпорту і експорту, структуру зовнішнього державного боргу. Здійснюючи таргетування валютного курсу, держава зобов'язується підтримувати вартість одного активу, тому суспільству легше повірити в це, ніж у здатність контролювати інфляцію, яка залежить від цін багатьох активів.

Для успішного досягнення цілей за допомогою таргетування обмінного курсу необхідні достатній обсяг валютних резервів, сувора фіскальна дисципліна та незалежність грошової політики,

Таргетування обмінного курсу має низку переваг, пов'язаних з ефективністю у боротьбі з високою інфляцією.

Міжнародний досвід застосування таргетування обмінного курсу дозволив виявити низку серйозних недоліків цього режиму:

o грошова влада фактично позбавляється можливості керувати внутрішньою грошово-кредитною політикою;

o для валютних спекулянтів відкриваються можливості атакувати національну валюту.

Сутність режиму монетарного таргетування полягає в тому, що центральний банк, виходячи із цільового показника інфляції, оцінок потенційного зростання виробництва і динаміки швидкості обігу грошей у рамках кількісного рівняння обміну, визначає цільовий темп зростання грошових агрегатів і оголошує його громадськості. Основними перевагами монетарного таргетування як монетарного режиму є:

1) "суверенність" - центральний банк обирає цільовий показник інфляції, найприйнятніший для даної країни, і має змогу коригувати політику відповідно до внутрішніх коливань обсягу виробництва;

2) тісний зв'язок з інструментами монетарної політики, тобто високий рівень контролю з боку центрального банку;

3) монетарні агрегати доволі швидко вимірюються, відповідно звіти про виконання монетарних таргетів надходять до громадськості з короткими лагами - приблизно протягом кількох тижнів. Це посилює відповідальність центрального банку, громадський контроль і є своєчасним сигналом щодо можливості дотримання цільових показників інфляції.

В індустріальних країнах монетарне таргетування набуло значної популярності безпосередньо після колапсу Бреттон-Вудської валютної системи і на початку 1980-х років.

Монетарне таргетування стало якісно новим етапом у комунікації центральних банків та суспільства.

За режиму таргетування обмінного курсу номінальним якорем для суспільних очікувань був актив, екзогенний відносно суспільства й органів влади. Його надійність високо оцінювалася суспільством.

За монетарного таргетування цим якорем став приріст грошової маси, тобто ендогенний показник, залежний від монетарної влади. З теоретичної точки зору ефективність монетарного таргетування залежить від стабільності зв'язку монетарних агрегатів із цільовими змінними (інфляцією та номінальним доходом).

Таргетування інфляції передбачає публічне оголошення планових рівнів інфляції, закріплення в законодавчому порядку пріоритетності цих цільових показників для центрального банку та встановлення відповідальності за їх досягнення. Якщо прогноз інфляції на певний період відрізняється від таргету, центральний банк застосовує відповідні інструменти для виправлення ситуації.

Таким чином, проміжним орієнтиром монетарної політики стає прогнозний показник інфляції, завдяки чому її таргетування можна вважати випереджальною, далекоглядною (forward-looking) стратегією монетарної політики. Інакше кажучи, інструменти монетарної політики (зміна відсоткових ставок) застосовуються не у відповідь на поточний показник інфляції, а на очікувану через 12-18 місяців інфляцію. По суті це є інституціона-льним закріпленням накопичених знань щодо лагів монетарної політики.

Таргетування інфляції має такі переваги:

♦ забезпечення чіткого і зрозумілого орієнтира для всього суспільства, яким легко можуть користуватися всі економічні агенти під час укладення контрактів;

♦ збільшення прозорості монетарної політики, полегшення контролю над нею з боку громадськості, що сприяє посиленню відповідальності монетарної влади;

♦ відкрите врахування ролі часових лагів монетарної політики у процесі використання її інструментів;

♦ збереження в умовах нестабільності функції попиту на гроші стабільнішого взаємозв'язку між інфляцією і короткостроковими відсотковими ставками порівняно із взаємозв'язком між грошовими агрегатами й короткостроковими відсотковими ставками;

♦ досягнення більшої довіри до монетарної влади порівняно зі стратегією монетарного таргетування, у разі застосування якого трапляються часті зміни такого цільового орієнтира, як грошова маса;

♦ гнучкість у реагуванні на шоки пропозиції.

Монетарний режим таргетування інфляції реалізується за допомогою різноманітних монетарних устроїв. Зокрема суб'єктами таргетування можуть бути:

центральний банк (у Швеції, Польщі. Мексиці, Колумбії, Швейцарії, Перу);

уряд (Ізраїль - у цій країні уряд видає спеціальну директиву; Великобританія - робиться послання міністра фінансів Комітету монетарної політики Банку Англії; ПАР - виголошується бюджетна промова міністра фінансів; Норвегія - приймається інструкція з монетарної політики);

уряд спільно з центральним банком (Нова Зеландія - укладається угода між міністром фінансів і керуючим центральним банком; Канада, Австралія, Ісландія - приймається спільна заява);

центральний банк після погодження з урядом (Чилі. Чехія, Південна Корея, Таїланд, Угорщина);

монетарно-фінансовий орган (Бразилія).

Документами, в яких відображається таргет, можуть бути:

монетарна стратегія центрального банку (Польща, Чехія);

прес-реліз центрального банку (Чилі, Швеція, Корея, Таїланд);

директива уряду, послання міністра фінансів чи бюджетна промова (Ізраїль, Великобританія, ПАР. Норвегія);

спільна заява уряду і центрального банку (Канада, Австралія, Ісландія);

звіт про інфляцію (Мексика).

Інфляційні таргети встановлюються переважно у вигляді діапазону.

Емпіричні дослідження ефективності режиму прямого інфляційного таргетування в цілому свідчать про його успішність у напрямі досягнення дезінфляції в країнах з перехідною економікою та країнах, що розвиваються, утримування низької інфляції в індустріальних країнах. Виявлено також зниження волатильності як інфляції, так і відсоткових ставок, зокрема довгострокових. Оцінки впливу цього монетарного режиму на реальні показники є доволі суперечливими, натомість найвагомішим позитивним ефектом нерідко вважають сприятливий вплив на інфляційні очікування.

Грошово-кредитна політика без очевидного номінального якоря передбачає відмову грошової влади від прийняття будь-яких зобов'язань із досягнення конкретних значень номінальних показників: обмінного курсу, рівня інфляції, темпів зростання грошових агрегатів.

Існують серйозні недоліки цього режиму:

1) відсутність прозорості в діях грошової влади;

2) поточна грошово-кредитна політика стає значно залежною від переваг, навичок і політичних поглядів осіб, які очолюють центральний банк.

Аналізуючи досвід різних режимів грошової політики в перехідних економіках можна зробити висновок, що на початковому етапі переходу переважає політика таргетування обмінного курсу або грошове таргетування. Країнам після першої стадії переходу до ринку необхідно поступово наближатися до плаваючого курсу, встановлюючи валютні коридори або системи змінного фіксованого курсу. Відповідно, інфляційне таргетування розглядалося як можливий режим лише для найрозвиненіших перехідних країн.