Міжнародна торгівля та інвестиції - Павленко І.І. - 4.2. Ризики міжнародної інвестиційної діяльності та інвестиційний клімат

Ризики міжнародного інвестування багато в чому подібні до тих, що можуть виникати всередині держави, але характеризуються також додатковими факторами впливу, пов'язаними з інвестуванням в інші країни. У зв'язку з цим виникає необхідність визначення поняття "країновий ризик".

Поняття країнового ризику дотепер не має однозначного трактування. У 70-ті рр. минулого століття широко використовували поняття "суверенний ризик", тобто можливість збитків від кредитування урядів суверенної країни. Наприкінці XX ст. різко загострилися боргові проблеми держав, що розвиваються, фінансові кризи зачепили інтереси іноземних інвесторів, багато хто з них зіткнувся із проблемою дискримінаційного ставлення з боку національних урядів. Це зумовило необхідність введення поняття країнового ризику, яке, разом з тим, вживається здебільшого без чіткого визначення.

Під країновим ризиком розуміють будь-який збиток, якого може зазнати іноземний інвестор і зарубіжні фірми унаслідок тих чи інших урядових рішень приймаючої країни, політичних і військових подій у цій країні або несприятливих змін на фінансових ринках.

У сфері міжнародних фінансово-економічних відносин країно-вий ризик можна визначити як можливість фінансових втрат при здійсненні ділових операцій, які прямо чи непрямо пов'язані з міжнародною діяльністю та трансграничним переміщенням грошових засобів. Даний ризик визначається поточними та перспективними фінансовими ц економічними показниками країни, ступенем їх впливу на можливості клієнтів або контрагентів відповідати за власними зовнішніми зобов'язаннями.

Необхідно відрізняти країновий ризик від чисто комерційного. У першому випадку мова йде про збитки іноземного інвестора або фірми внаслідок економічної політики або несприятливих подій у країні, яка приймає інвестиції, у другому - про збитки, пов'язані з помилками в комерційній діяльності фірми. На практиці, однак, комерційний і країновий ризики перебувають у тісній взаємозалежності, і їх не завжди можна однозначно розмежувати.

Взагалі всі країнові ризики можна поділити на економічні й політичні. Під економічними ризиками розуміється можливість часткової або повної неплатоспроможності країни перед нерезидентами, тобто коли зовнішні борги країни перевищують наявні в неї міжнародні ліквідні кошти. Політичні країнові ризики зазвичай означають пряме втручаннях держави в діяльність іноземних фірм шляхом дискримінації, експропріації та націоналізації.

Дискримінація полягає в наданні національним підприємствам особливих конкурентних переваг перед розміщеними в цій країні транснаціональними корпораціями (ТНК), спільними підприємствами.

Під експропріацією мають на увазі повне позбавлення іноземних інвесторів права розпоряджатись власністю, якою вони володіли на території даної держави. При цьому можлива часткова або повна компенсація збитків іноземного інвестора. При націоналізації, на відміну від експропріації, іноземні інвестори втрачають права власності лише частково (звичайно понад 51%).

Економічні країнові ризики спричиняють можливість завдання збитків не тільки нерезидентам, але й резидентам, особливо тим що здійснюють експортно-імпортні операції, оскільки це викликано несприятливими подіями на ринку. Це саме відноситься до ризиків, спричинених стихійним лихом.

За рівнями виникнення ризики інвестиційної діяльності доцільно поділити на мікро- й макроекономічні.

Мікроекономічні ризики зазвичай пов'язують безпосередньо з місцем вкладання прямих інвестицій та особливостями навколишнього середовища, наприклад, має значення забезпеченість достатньою територією для будівництва (з урахуванням майбутнього розвитку), близькість транспортних артерій і транспортних систем, наявність працівників певної мінімальної кваліфікації на цій території, достатня кількість ресурсів для функціонування виробництва з перспективою розширеного використання тих чи інших ресурсів. Усі види ризиків для підприємств, які здійснюють міжнародне інвестування, за умов їх надійної ідентифікації та оцінювання можна або нейтралізувати, або вжити заходів до їх зменшення.

До макроекономічних країнових ризиків можна віднести:

- валютний;

- процентний;

- інфляції;

- не конвертованості;

- пов'язаний з невиконанням умов кредитних угод;

- трансферний;

- мораторію на погашення боргу і (або) перегляду його умов;

- відмови від визнання боргу або його подальшого обслуговування.

Валютні ризики виникають через те, що при існуванні рухливих валютних курсів грошових одиниць відбуваються зміни вартості зобов'язань і вимог (включаючи обсяг капіталу, інвестованого за кордоном) дочірньої компанії відносно материнської, а також ТНК у цілому.

Визначальним моментом для оцінки валютного ризику є певні загальноекономічні показники країни, в яку планується вкладення інвестицій, наприклад рівень інфляції у поточному році та його зміни, ступінь залежності країни розміщення інвестицій від імпорту, а також експортна частка країни, до якої належить дане підприємство.

Відмова від визнання боргу чи відмова (повна або часткова) від його подальшого обслуговування як різновид кредитного ризику мають для іноземних фірм та інвесторів найбільш важкі наслідки. При цьому така відмова часто має місце на державному рівні, що спричиняє також невиплати боргів фірмами й банками даної країни. Деякі країни, що розвиваються, отримавши великі позики від міжнародних фінансових організацій, припинили обслуговування своїх боргів.

Перегляд умов погашення боргу, у тому числі його строків, тобто мораторій, є більш м'якою формою кредитного ризику. При цьому перегляд умов погашення боргу може включати також зниження ставки відсотка, непогашення частини основного боргу.

Трансферний ризик полягає в неможливості або ускладненнях переказу коштів (прибутку, процентних платежів і т.д.) за кордон приватними фірмами й особами. Він пов'язаний з валютними обмеженнями в країні, які можуть відноситися або до всіх валютних цінностей, або їхньої частини, наприклад, тільки коштів, отриманих від фінансових операцій.

Процентний ризик стосується зміни ставки відсотка, пов'язаної з імовірними коливаннями цін боргових зобов'язань. Цей ризик впливає на такі боргові зобов'язання як державні, корпоративні й муніципальні облігації, він має більший вплив на довгострокові облігації, ніж на короткострокові. При цьому якщо ставка відсотка підвищується, то ціна довгострокових облігацій знижується більше, ніж ціна короткострокових. Якщо ж ставка відсотка знижується, то ціна довгострокових облігацій піднімається більше, ніж ціна короткострокових.

Іноземні інвестори, або кредитори, допускаються звичайно не до всіх боргових зобов'язань країни. Але стосовно тих зобов'язань, за якими такий допуск все-таки здійснено, процентний ризик має для нерезидентів істотне значення. Частина державних зобов'язань, наприклад, у формі єврооблігацій, поширюється на міжнародних фінансових ринках, де формуються інші, ніж у країні-емітенті, економічні умови й, відповідно, виникають інші ризики.

Для мінімізації ризику зміни ставки відсотка інвестор може придбати або короткострокові цінні папери, або боргові зобов'язання із змінною (плаваючою) ставкою відсотка. Плаваючий відсоток знижує ризик можливої несприятливої зміни ставки відсотка, що стосується певного випуску боргових зобов'язань. При загальному підвищенні облікових ставок відсоток для конкретного випуску облігацій також збільшується. Оскільки ставка відсотка облігацій збільшилася, то їхня ринкова ціна не знизиться на відміну від цін облігацій з фіксованою ставкою відсотка.

Ризик інфляції, або купівельної спроможності, - це ймовірність того, що гроші з часом можуть суттєво втратити свою купівельну спроможність. Найбільш вразливими до цього ризику виявляються цінні папери з фіксованим доходом. Найменш чутливі до ризику купівельної спроможності звичайні акції, для яких більш актуальним є інвестиційний ризик.

Ідентифікація країнових ризиків - неоднозначне завдання, виконання якого певною мірою носить суб'єктивний характер.

З поняттям країнового ризику тісно пов'язане поняття інвестиційного клімату держави, що визначають як сукупність правових політичних, економічних і соціальних факторів, які формують привабливість держави для зарубіжних інвестицій (умовно суб'єктивні фактори). Це поняття розглядають у тісному взаємозв'язку із забезпеченістю країни ресурсами, необхідними для реалізації проектів (об'єктивні фактори).

Інвестиційний клімат складається з великої кількості елементів - факторів ризику, об'єднаних у такі групи:

- соціально-політична ситуація в країні та її перспективи;

- внутрішньо економічна ситуація в країні та шляхи її розвитку;

- зовнішньоекономічна діяльність та тенденції її розвитку.

Існує кілька підходів до оцінювання ризиків, пов'язаних з інвестиційним кліматом країни. У світі широко застосовують рейтингові методики оцінювання ризиків (бали, оцінки, ранги). Щорічник "Political Risk Year book" публікує оцінки політичного ризику, фінансових трансфертів, експорту прямих інвестицій, компанії "Business Environment Risk Intelligence international Reports" (США) і "BERI" оцінюють окремий і зведений ризик за 100-бальною шкалою. Рейтингові агенції Moodis, Fitch та інші розраховують рейтинги суверенного дефолту країн, регіонів та окремих компаній.

При оцінці інвестиційного клімату враховуються параметри стану розвитку економіки, що відображені в табл. 4.4.

Усі системи оцінювання інвестиційного клімату мають свої переваги й недоліки, які можна характеризувати таким чином:

- підбір факторів ризику та їхня частка в будь-якій системі не можуть бути повністю об'єктивними, тому виникає потреба в комплексну застосуванні існуючих систем оцінки ризиків;

- при аналізі факторів ризику необхідно приділяти особливу увагу найбільш часто повторюваним факторам;

- методики виявлення ділових ризиків, як правило, недостатньо конкретні, мають загальний характер.

Світова практика знає кілька методи зниження інвестиційних ризиків, а саме:

Таблиця 4.4. Параметри оцінки інвестиційного клімату

- додавання "премії за ризик" до вартості проекту - при розрахунку внутрішньої норми прибутковості проекту та ціни на продукцію (додавання відсотків до ставки дисконту);

- створення або збільшення резервного фонду фірми як страхування від можливих втрат;

- страхування від політичного ризику в приватних страхових компаніях, через державні й напівдержавні організації та служби (у США - Експортно-імпортний банк (EXIM Bank), Корпорація закордонних приватних інвестицій (OPIC), під егідою Всесвітнього банку - Багатостороннє агентство з гарантування інвестицій (БАГІ);

- підбір проектів, життєво необхідних для приймаючої країні (в них передбачено освоєння нової технології, вони мають експортну, імпорто-заміщувальну або соціально-економічному спрямованість), які будуть позитивно сприйняті її урядом;

- диверсифікованість ризику через географічне розосередження портфеля закордонних активів фірми;

- інші методи, головним з яких є утримання від ризикованих проектів, особливо в країнах, що мають несприятливий інвестиційний клімат.