Міжнародні економічні відносини - Амеліна І.В. - 4. Комерційні послуги

Страхові послуги.

Міжнародна торгівля як товарами, так і послугами, переміщення людей і рух капіталу в даний час неможливі без страхування, що є невід'ємною частиною міжнародних торгових контрактів. Під час перевезення вантажів, постачанні продукції, промислового устаткування, інвестуванні чи звичайній поїздці закордон необхідно мати захист від ризиків, непередбачених обставин. У зв'язку з цим виникає необхідність формування спеціального фонду для покриття збитків, тобто страхового фонду.

Кожен окремо взятий суб'єкт, що здійснює господарську діяльність, може створити страховий фонд самостійно. Однак коштів цього фонду може виявитися недостатньо при виникненні значних збитків. Тому більш ефективною є система страхування, при якій страховий фонд створюється за рахунок внесків його учасників. Розмір внесків визначається, виходячи з імовірності настання страхової події, що дозволяє розподілити ризик збитків між безліччю суб'єктів і гарантувати їм відшкодування збитку в необхідному обсязі без вилучення значних засобів з господарського обігу. Акумульовані кошти можуть використовуватися не тільки для покриття збитків, але і для інвестування в різних формах.

Таким чином, страхування як особливий вид господарської діяльності припускає створення за рахунок внесків учасників економічних відносин цільових фондів для відшкодування збитків, що виникли в результаті страхового випадку.

Страхування - економічні відносини, в яких приймає участь мінімум дві сторони, одна з яких - це страхова організація, тобто страхувальник, який формує умови страхування, а інша - фізична або юридична особа, тобто страховик.

До найважливіших особливостей страхування відносяться:

- цільове фінансування і використання коштів. Матеріальний збиток відшкодовується лише в строго обговорених випадках і межах. У зв'язку з цим, наприклад, страхування валютного ризику в результаті включення в контракт різних валютних застережень не входить у поняття "страхування" у його вузькому змісті, як особливого виду економічної діяльності, оскільки при цьому не створюються цільові фонди і учасниками страхування є контрагенти за однією торговою операцією;

- імовірнісний характер, обумовлений тим, що заздалегідь невідомо ні час настання страхової події, ні розмір збитків, ні те, чий конкретно матеріальний інтерес і в якому ступені вона торкнеться;

Імовірнісна подія або сукупність подій, на випадок яких здійснюється страхування називається страховим ризиком. Усі ризики, пов'язані з господарською діяльністю, можна розділити на 2 групи:

1. Залежні від діяльності підприємства (аварії, пожежі, невиконання планових завдань у встановлений термін, страйки і т. д.).

2. Незалежні від діяльності підприємства, тобто зовнішні:

- пов'язані з кон'юнктурою зовнішнього ринку (валютні, ризики зміни ціни, ризик зниження попиту і т.д.);

- пов'язані з діяльністю іноземного партнеру (ризик неплатежу, банкрутства, непостачання товару, невиконання зобов'язань);

- політичні, військові, стихійні лиха, пов'язані з третіми особами. Серед методів управління ризиками слід виділити:

- страхування;

- хеджування;

- аналіз і прогноз кон'юнктури;

- використання різних форм і методів розрахунково-кредитних відносин;

- інші методи.

Країнами-лідерами експорту страхових послуг є Великобританія, США, Італія, Німеччина, Франція, Швейцарія.

Міжнародні страхові організації можна класифікувати наступним чином:

- страхові холдінг-компанії, які є власністю акціонерів, чия відповідальність за збитки обмежується вартістю акцій, які їм належать;

- взаємні компанії, власниками яких є власники полісів, які розподіляють отриманий прибуток;

- колективні товариства взаємного страхування;

- кептивні страхові компанії;

- взаємні асоціації - гарантують відшкодування збитку і приймають до страхування ризики від осіб, окремої галузі промисловості.

Прибуток страхових компаній формується головним чином із двох джерел: власне страхової діяльності та інвестиційної діяльності. У першому випадку прибуток виникає в результаті перевищення сум акумульованих страхових премій і отриманих регресних внесків над сумами виплачених страхових відшкодувань і адміністративних витрат, а в другому випадку - в результаті операцій з цінними паперами і т.п.

Існує кілька класифікацій страхування. Розглянемо наступні його види: особисте, майнове, страхування відповідальності перед третьою особою.

При особистому страхуванні об'єктами страхування є життя, здоров'я, працездатність людини. Страхувальник укладає договір страхування визначеної людини, якою може бути або сам страхувальник, або третя особа. В особистому страхуванні виділяють страхування життя, від нещасних випадків, на випадок хвороби та ін.

При майновому страхуванні, об'єктом якого є різні види власності юридичних і фізичних осіб, завжди необхідна точна страхова оцінка майна і збитку. Майно страхувальника знаходиться при цьому в його володінні, розпорядженні і/чи користуванні. Страхове відшкодування не повинне перевищувати страхової суми, а страхова сума - страхової оцінки. Метою майнового страхування є відшкодування страхувальнику прямого чи непрямого збитку.

Прямий збиток, виявляється у втраті або знеціненні застрахованого майна в результаті страхового випадку. Він піддається оцінці і частіше виражається в матеріальній формі. Крім цього, до прямого збитку включаються витрати страхувальника на порятунок майна і відновлення його властивостей, здійснені під час і через страховий випадок.

Непрямий збиток - це недоотриманий дохід, як правило, внаслідок прямого збитку. Він виникає через тимчасову зупинку процесу виробництва, невиконання зобов'язань перед контрагентами, що призвело до сплати неустойки і т.п. Правила майнового страхування істотно різняться в залежності від виду майна і пов'язаних з ним ризиків.

Юридичні особи зазвичай здійснюють страхування виробничих приміщень і незавершеного будівництва від вогню і стихійних лих, устаткування від поломок, транспортних засобів від аварій і т.д. Об'єктом майнового страхування можуть виступати цінні папери, фінансовий стан фірми. Фінансовий стан фірми страхується від збитку, що може виникнути в результаті страйків, зловживань службовців, а також невиконання контрагентом своїх зобов'язань та ін.

Страхування відповідальності перед третіми особами.

Така відповідальність виникає при здійсненні неправильних дій страхувальником або його бездіяльності і являє собою його обов'язок відшкодувати збиток визначеним юридичним і фізичним особам. На відміну від майнового страхування в цьому випадку об'єктом страхових відносин є не власність, якій може бути нанесений збиток, а економічний інтерес у його грошовому виразі. Метою страхування відповідальності є компенсація витрат, що страхувальник повинен понести згідно закону чи рішення суду на користь осіб, яким нанесений збиток чи шкода. Страхова сума не може бути оцінена до страхового випадку, наприклад страхування відповідальності власників автотранспортних засобів. Крім суми відшкодування збитку третім особам можуть бути відшкодовані і витрати страхувальника, пов'язані із судочинством.

Реклама.

Реклама відіграє значну роль у міжнародній торгівлі, оскільки на світових товарних ринках зараз діє велика кількість різних фірм, яким необхідно рекламувати свою продукцію. У той же час реклама з додатка до торгівлі перетворилася в самостійну, дуже прибуткову сферу бізнесу. Сьогодні для ринку реклами характерний процес концентрації рекламної діяльності, поглинання великими рекламними агентствами і засобами поширення реклами більш дрібних. Росте вплив на рекламну сферу найбільших рекламодавців, вони все більше втручаються в ділову активність рекламних агенцій і засобів розповсюдження реклами, контролюючи їх діяльність або скуповуючи їх. Монополізуючи ринок рекламних послуг, промислові фірми отримують монополію на збут товарів, які вони виробляють.

Таким чином, щоб конкурувати з транснаціональними корпораціями, що сконцентрували у своїх руках величезні фінансові, виробничі і науково-технічні ресурси і близько половини світової торгівлі, фірмам "другого ешелону" доводиться, зокрема, інтенсифікувати рекламу.

На загострення конкуренції впливає також різке розмежування світу на економічні зони. За ринки збуту змагаються між собою корпорації країн "великої трійки" - США, Японії і Західної Європи. У цю боротьбу все активніше включаються нові промислово розвинуті країни - Південна Корея, Тайвань, Сінгапур, Гонконг, Таїланд, Бразилія, Туреччина, Німеччина. Труднощів зі збутом додала науково-технічна революція. Підвищилися вимоги до якості й асортименту продукції. Внаслідок цього фірмам-виробникам доводиться шукати нові засоби модернізації виробництва.

В цих умовах боротьба за споживача з кожним днем стає витонченішою. Новизна і досконалість виробів для нього тепер найчастіше є важливішою, ніж ціна. Тому на сучасному ринку перемагає той, хто поряд із принципово новим виробом пропонує досконаліші послуги, форми і методи збуту. І реклама починає грати особливу роль. На світовому ринку на неї витрачаються астрономічні суми, що зростають із безпрецедентною гостротою, випереджаючи темпи збільшення випуску валового національного продукту й інфляції. Це - показник постійного розвитку, ефективності, прибутковості й актуальності рекламної діяльності. Щорічно зростає не тільки загальний обсяг реклами, але і частка в ньому міжнародної реклами.

Рекламу можна визначити як вид діяльності або вироблену в її результаті продукцію, метою якої є здійснення цілеспрямованого впливу на споживчу аудиторію.

Реклама - це комерційна пропаганда споживчих властивостей товарів та послуг.

Рекламу також можна визначити як будь-яку форму неперсональної презентації і просування товарів та послуг, що оплачується та здійснюється конкретним замовником.

Реклама - це будь-яка, оплачена конкретним спонсором, форма неособистого представлення і пропонування ідей, товарів чи послуг за допомогою засобів масової інформації (ЗМІ).

В залежності від завдань виділяють наступні види реклами: інформативна; переконуюча; порівняльна; нагадуюча.

Інформативна - застосовується для повідомлення покупців про новий товар чи нову особливість певного товару. Вона формує первинний попит.

Переконуюча реклама має на меті довести споживачам, що купуючи товари конкретної марки, вони за свої гроші отримають найвищу якість. Цей вид реклами є елементом конкурентної боротьби на ринку.

Порівняльна реклама - це реклама, яка прямо або опосередковано порівнює одну марку з іншими. Різновидом останньої є закріплююча реклама, яка демонструє задоволених придбаним товаром покупців.

Нагадуюча реклама застосовується для того, щоб не дати споживачам забути про товар. Вона важлива для товарів, які знаходяться на етапі зрілості.

При розробці реклами для міжнародних ринків необхідно продумати декілька додаткових проблемних питань:

- до якого ступеня реклама на міжнародному рівні повинна адаптуватися до унікальних характеристик ринків різних країн (стандартизація або диференціація);

- наскільки централізованим чи децентралізованим має бути прийняття рішень стосовно організації реклами та її реалізації.

Вибір засобу розповсюдження міжнародної реклами складніший за вибір для місцевої реклами, бо необхідно враховувати специфіку національного законодавства, культурно-історичні особливості різних країн. Країни різняться за рівнем обмежень на рекламну діяльність.

Учасниками міжнародної рекламної кампанії виступають рекламодавець, рекламне агентство, розташоване в тій країні, де проводиться кампанія, а також організації збутової мережі - комерційні агенти (національні, регіональні), дистриб'ютори, дилери. Рекламодавці включають виробників і постачальників товарів і послуг, урядові установи, клуби, приватних осіб - тих, хто бажає щось повідомити і заплатити за це власникам засобів інформації. Маркетинг займається рекламою, мета якої - продаж товарів чи послуг, однак ці принципи так само прийнятні і для урядових установ, що бажають афішувати якісь суспільні послуги. Рекламні агентства мають штат відповідних спеціалістів в залежності від послуг, що пропонуються (надання місця та часу ЗМІ або повний набір послуг з маркетингових досліджень). Зв'язок між агентством та клієнтом здійснюється через особу, що відповідає за реалізацію цілей рекламодавця. Частиною рекламної системи повинен бути сам ринок і потенційні покупці, що його складають.

До цього процесу підключені й інші організації - дослідні інститути і підрозділи, фото-, кіно- і відеостудії, творчо-виробничі підприємства, а також окремі рекламні фахівці: художники, літературні працівники, психологи, поліграфісти, дизайнери і т.д.

Фінансові послуги.

Фінансова послуга - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Фінансовими вважаються такі послуги:

- довірче управління фінансовими активами;

- діяльність з обміну валют;

- випуск платіжних документів, платіжних карток, дорожніх чеків та/або їх обслуговування, кліринг, інші форми забезпечення розрахунків;

- залучення фінансових активів із зобов'язанням щодо наступного їх повернення;

- фінансовий лізинг;

- надання коштів у позику, (на умовах фінансового кредиту);

- надання гарантій та поручительства;

- переказ грошей;

- послуги у сфері страхування та пенсійного забезпечення;

- торгівля цінними паперами;

- факторинг;

- інші операції.

Важливим стимулюючим фактором все більш широкого впровадження виробничих компаній у сферу фінансових послуг є створення вертикально інтегрованої структури компаній, що дозволяє знизити витрати і посилити орієнтацію на споживача. Також підвищується значення некапіталомістких видів послуг, пов'язаних із використанням висококваліфікованої праці, до яких належать фінансові послуги.

На сучасному етапі фінансові установи розглядають у світлі двох ключових концепцій: сфера надання фінансових послуг і фірма, що надає фінансові послуги - це бізнес, що постачає фінансову продукцію і послуги. Загальні категорії цієї продукції та послуг включають операційні рахунки (наприклад, поточні рахунки), портфельні послуги (наприклад, позики і депозити), страхування, банківська діяльність, інвестиції (наприклад, підписання цінних паперів і угоди брокера, дилера), послуги довіреної особи, фінансове планування, обробка інформації або даних.

Сфера надання фінансових послуг може розглядатися як сукупність усіх фірм, що надають фінансові послуги.

З іншого боку, сфера надання фінансових послуг - об'єднання таких традиційних і сегментованих галузей промисловості, як банківська діяльність, цінні папери, страхування, нерухомість, кредит, фінанси.

Наприклад, у США сфера надання фінансових послуг включає нефінансові корпорації типу "General Motors", "Ford Motor Company", які окрім основної діяльності зайняті у виробництві та наданні фінансових послуг.

Для фінансового ринку, щоб бути повністю досконалим, необхідно:

- всім учасникам мати доступ на ринок і будь-кому з учасників не мати контролю над цінами;

- інформація відносно фінансових активів повинна бути легко доступною для всіх учасників;

- не повинно бути перешкод щодо вільної торгівлі фінансовими активами;

- у стягненні податків, зборів не має бути спотворення, перекручування.

Якщо ці умови існують, то ціни на фінансові активи точно і швидко відображають інформацію про фінансові активи, а фінансові ринки можна вважати ефективними.

Юридичні та бухгалтерські послуги.

Особи, що здійснюють інвестиції або займаються бізнесом закордоном, потребують допомоги професіонала в правовій сфері, що може давати їм консультації стосовно правових наслідків їхніх дій як на території своєї країни, так і в тій країні, де вони займаються бізнесом, і який би допоміг їм обрати кращу тактику поведінки, використовуючи всі переваги обох правових систем.

Потрібні також бухгалтери, які розуміють бухгалтерські норми інших країн. Наприклад, українській компанії, що є частиною транснаціональної корпорації, може бути необхідно:

- консолідувати інформацію бухгалтерського обліку відповідно до бухгалтерських стандартів іншої країни з метою оподаткування. Такі звіти можуть знадобитися як для акціонерів підприємства, так і для контролюючих органів, з метою аналізу ділових показників підприємства;

- здійснювати аудит відповідно до вимог іншої країни. Питання торгівлі цими послугами можна розглянути в двох аспектах:

- обмеження права іноземних юристів і бухгалтерів перетинати кордони для здійснення практики;

- ліцензування іноземних юристів і бухгалтерів.

Коли бухгалтери або юристи планують продати свої послуги закордон, їм, щоб надати ці послуги належним чином, як правило, потрібно перетнути кордон відповідної держави. Хоча деякі двосторонні і багатосторонні угоди, укладені останнім часом, спрощують вирішення цієї проблеми, вона все ще залишається доволі актуальною.

Оренда машин і устаткування.

Новою формою торгівлі послугами є оренда машин і устаткування, яка широко застосовується в США з початку 60-х рр.

Оренда (від латів, arrendare - віддавати в найми) - форма господарювання, при якій на основі договору між орендодавцем і орендарем останньому передаються в термінове платне володіння і користування різні об'єкти, необхідні для самостійного господарювання.

Предметами оренди можуть бути земля і інше нерухоме майно, машини, устаткування, різноманітні товари тривалого користування.

Розрізняють три види оренди:

- рентинг (renting) - короткострокова оренда на термін від декількох днів до декількох місяців. Предметом рентингу зазвичай є товари для туристів, транспортні засоби;

- хайринг (hiring) - середньострокова оренда на термін від декількох місяців до року. Предметом хайрингу зазвичай є транспортні засоби, дорожньо-будівельні машини, монтажне устаткування, сільськогосподарські машини;

- лізинг (leasing) - довгострокова оренда на термін більший за один рік. Предметом лізингу зазвичай є будівельно-монтажне, технологічне устаткування.

Лізинговими операціями можуть займатися банки, торгові і промислові підприємства, але, як правило, їх здійснюють спеціалізовані фірми.

Для лізингової операції найбільш типова наступна схема:

Орендодавець укладає орендний контракт з орендарем і підписує з виробником устаткування контракт купівлі-продажу.

Виробник передає орендареві предмет оренди. Лізингова компанія за свій рахунок або за допомогою кредиту банку розплачується з виробником і погашає кредит з орендних платежів.

Орендна плата включає періодичні платежі відповідно до відсотка амортизації устаткування, витрати лізингової компанії з залучення необхідних засобів для його покупки, накладні витрати і прибуток лізингової компанії. Ставка орендної плати повинна забезпечувати орендодавцю отримання прибутку не нижче за середню норму на вкладений капітал, а для орендаря вартість оренди повинна бути нижче за вартість банківського кредиту на придбання машин і устаткування.

Існують дві форми лізингу: оперативний і фінансовий.

Оперативний лізинг передбачає оренду устаткування протягом терміну, який коротше за амортизаційний період. В цьому випадку машини і устаткування є предметом ряду послідовно укладених короткострокових орендних угод і повна амортизація устаткування наступає в результаті послідовного його використання декількома орендарями. Подібна операція в значній мірі є різновидом продажу послуг, зокрема з надання техніки в тимчасове користування і споживання її експлуатаційних можливостей. Така оренда досить часто використовується для попередньої перевірки техніко-економічних показників устаткування безпосередньо в умовах експлуатації.

Після завершення терміну дії лізингової угоди предмет договору повертається власникові або укладається нова угода.

Фінансовий лізинг передбачає виплату протягом періоду своєї дії сум, що покривають повну вартість устаткування, а також прибуток лізингодателя. Устаткування, що в цьому випадку орендується, не може неодноразово виступати предметом орендних угод, оскільки термін оренди зазвичай встановлюється виходячи з нормального терміну його ефективної служби. Така орендна операція багато в чому нагадує звичайну зовнішньоторговельну операцію купівлі-продажу, але на специфічних умовах, схожих з формами товарного кредитування, з тією лише різницею, що лізинг забезпечує 100 %-е фінансування операції, тоді як звичайне кредитування передбачає, як правило, часткову оплату готівкою.

Після закінчення терміну дії такої угоди лізингоотримувач може:

- повернути об'єкт лізингодателю;

- купити об'єкт за залишковою вартістю;

- укласти нову угоду на лізинг даного устаткування.