Міжнародні економічні відносини - Амеліна І.В. - Переваги спільного підприємництва

Міжнародні інвестиції - це довгострокові вкладення капіталу закордоном з метою отримання прибутку.

Розрізняють дві основних форми іноземних інвестицій:

o прямі іноземні інвестиції;

o портфельні іноземні інвестиції.

Прямі іноземні інвестиції (ПІТ) - капіталовкладення в іноземні підприємства, які забезпечують контроль над об'єктом розміщення капіталу і відповідний доход. За міжнародними нормами частка іноземної участі в акціонерному капіталі фірми, що дає право такого контролю - 25 %, за американськими - 10 %, австралійськими і канадськими - 50 %. Прямі іноземні інвестиції здійснюються у формі створення дочірніх компаній, асоційованих (змішаних) компаній, відділень, спільних підприємств, тощо. Сьогодні найчастіше створюються змішані компанії за участю місцевого капіталу.

Змішані компанії, в яких іноземному інвестору належить більше від половини акцій, називають компаніями переважного володіння, а якщо 50 % - іноземному інвестору і 50 % - місцевому - компаніями однакового володіння, якщо іноземний інвестор має менше ніж 50 % акцій - змішаним підприємством з участю іноземного капіталу.

ШІ за міжнародною класифікацією поділяються на :

а) вкладання компаніями закордон власного капіталу (капітал філій і частка акцій у дочірніх та асоційованих компаніях);

б) реінвестування прибутку;

в) внутрішньокорпоративні переміщення капіталу у формі кредитів і позик між прямим інвестором та дочірніми, асоційованими компаніями і філіями.

На рубежі II-III тисячоліть міжнародні інвестиції досягли найбільшого розвитку. У 2000 році річний обсяг ввезених ПІІ склав 1,3 трлн. дол. - найбільший річний обсяг впродовж історії розвитку світових стосунків. У 2011 році сукупний обсяг ПІІ склав 1 трильйон 200 мільярдів доларів США.

Від 50 до 70 % ПІІ найбільших країн-інвесторів спрямовано на розвиток сфери послуг - телекомунікацій, фінансових і підприємницьких послуг, оптової і роздрібної торгівлі, туризму, повітряних сполучень, будівництва.

Міжнародні інвестори вклали більше грошей у країни, що розвиваються, ніж у розвинуті країни. При цьому, однак, головним магнітом для прямих інвестицій залишаються Сполучені Штати. Там інвестиції зростають, незважаючи на складну економічну ситуацію, а от у Європі - навпаки, скорочуються.

Портфельні інвестиції - вкладення в іноземні підприємства або цінні папери, які приносять інвесторові відповідний доход, але не дають право контролю над підприємством. Такими цінними паперами можуть бути акціонерні або боргові цінні папери (прості векселі, боргові зобов'язання, інструменти грошового ринку та інші).

Таблиця 5.1. СТРУКТУРА ІНОЗЕМНИХ ІНВЕСТИЦІЙ, %

Чіткої межі між прямими і портфельними інвестиціями немає. Вивезення підприємницького капіталу має велике значення для обох країн. Водночас, характерною рисою останніх років є переважання портфельних інвестицій. Якщо у 80-х роках прямі іноземні інвестиції складали приблизно 50 % всього міжнародного руху капіталу, то в кінці 90-х - вже 25 %. Частка портфельних інвестицій зросла з 20 % до 60 %.

Відбувається активізація міжнародних портфельних інвестицій, що пов'язано з диверсифікацією і лібералізацією світового фінансового ринку, вдосконаленням його інституційної і інформаційної інфраструктури. Потоки циркулюють переважно між розвиненими країнами, а також сферою інвестування стають об'єкти на нових ринках, що розвиваються (Бразилія, Китай, Росія, Чилі, Південна Африка).

Зростання портфельних інвестицій пояснюється тим, що, з одного боку, організацію і розміщення їх закордоном дедалі частіше здійснюють інститути, які не володіють значними грошовими ресурсами й широкою інформацією про стан світового ринку цінних паперів (трастові й страхові компанії, пенсійні фонди, банки та інші фінансові установи), а з іншого - тим, що портфельні інвестиції часто використовують не тільки як додаткове джерело прибутку, скільки для проникнення у високо монополізовані галузі, великі й найбільші корпорації.

Слід розрізняти поняття "ввезення капіталу" та "іноземні інвестиції". Ввезення капіталу - періодичний приплив іноземного капіталу; іноземні інвестиції - загальна сума накопиченого іноземного капіталу в національній економіці за певний період. Ця сума може зростати незалежно від того, ввозиться новий капітал чи ні.

В першу чергу це стосується прямих інвестицій.

Інвестування може здійснюватися різними методами:

o через розвиток контрактних форм співробітництва;

o злиття і придбання підприємств;

o створення власних філій, дочірніх компаній, спільних підприємств. Контрактні (неакціонерні) форми інвестування:

Експорт-імпорт - торгівля товарами та послугами - найпростіша форма проникнення на міжнародні ринки.

Ліцензування - купівля-продаж права на нематеріальну власність (патенти, авторські права, програми, торгові марки, ноу-хау) на певний період. Цей спосіб організації виробництва закордоном, котрий зводить до мінімуму капітальні витрати, забезпечує одержання в обмін на ліцензію активів інших фірм або доходів з ринків, недоступних для експорту або інвестицій. Плата за ліцензію може бути у формі: роялті - періодичних платежів у вигляді фіксованих ставок (3-5 %) від доходу, пов'язаного з комерційним використанням ліцензії, або паушальних платежів - одноразових платежів за ліцензію.

Франчайзинг - це передача продавцем (франшизером) права на використання своєї торгової марки покупцю (франшизі). Торгова марка для бізнесу покупця є найбільш важливим активом, завдяки чому продавець надає постійну допомогу покупцю в його бізнесі. Історія франчайзингу починається з ХІХ століття. В США 35 % обороту роздрібної торгівлі - це франчайзинг (у Європі - 10 %). Ця система охоплює майже всі види послуг, у тому числі ресторани і кафе, автосервіс тощо.

Контракти на управління - є засобом, за допомогою якого фірми можуть надіслати частину свого управлінського персоналу для надання підтримки фірмі в іншій країні або надання спеціалізованих управлінських функцій на певний період за встановлену плату. Талановиті менеджери - найважливіший актив фірми.

Підрядне виробництво - зв'язки на основі внутрішньогалузевої спеціалізації. В його основі лежить поглиблення міжнародного поділу праці та внутрішньогалузевої спеціалізації (не за кінцевою продукцією, а деталями, вузлами, комплектуючими виробами, технологічними процесами). В сучасному машинобудуванні тільки 15-20 % усіх деталей є оригінальними, решта - взаємозамінні, їх виробництво виокремлюється в процесі розвитку кооперації.

"Проекти під ключ" - це укладання контрактів на будівництво підприємств, які передаються власникові для експлуатації у стані їх повної готовності. Це можуть бути фірми-виробники промислового устаткування, будівельні фірми, консалтингові фірми, державні установи з виробництва певного виду продукції.

Привабливість контрактних форм інвестування полягає у тому, що вони здатні захистити активи фірм. Проте, вони можуть породжувати проблеми:

а) втрата контролю;

б) можливе неадекватне використання ліцензій;

в) можуть породжувати майбутніх конкурентів.

Тому, набуваючи досвіду, фірми збільшують свою безпосередню участь у міжнародних операціях через поширення інвестиційної діяльності, головним чином через створення власних зарубіжних фірм та у формі спільного підприємництва.

Власні зарубіжні фірми створюються закордоном у вигляді:

o дочірньої компанії (subsidiary) - реєструється як самостійна компанія, має статус юридичної особи з власним балансом. Контролює її головна компанія, що володіє частиною акцій або всім капіталом;

o асоційованої(змішаної) компанії (associate) - відрізняється від дочірньої меншим впливом головної фірми, якій належить суттєва, але не основна частина акцій..

o відділення (branch) - не є самостійними компаніями та юридичними особами і на всі 100 % належать головній фірмі.

Відділення можуть мати форму представництва головної компанії закордоном, партнерства, у тому числі і з місцевими підприємцями.

Країна, у якій розташовується головна компанія, називається країною базування, а країни, де знаходяться компанії-філії - приймаючими країнами.

Спільне підприємництво - це діяльність, заснована на співробітництві з підприємцями, підприємствами і організаціями країни-партнера та їхньому спільному розподілі доходів і ризиків від здійснення цієї діяльності.

Спільне підприємство - це організаційно-правова форма поєднання зусиль партнерів різних країн з метою здійснення спільної підприємницької діяльності.

Переваги спільного підприємництва

- це реальний спосіб функціонування на ринках країн, в яких заборонена або обмежена діяльність іноземних фірм без участі місцевого партнера;

- можливості об'єднання капіталів;

- можливості отримати певні пільги, переваги місцевого партнера;

- можливості швидкого пристосування, розуміння місцевого середовища за допомогою місцевого партнера;

- можливості мінімізувати ризик за умов мінливої політичної та економічної ситуації в різних країнах;

- загострення конкуренції на світових ринках.

Недоліки

- зіткнення інтересів партнерів;

- поєднання двох і більше корпоративних культур не завжди дає можливість подолати суперечності.

В розвинених країнах спільне підприємництво частіше всього зумовлюється такими причинами, як жорстка конкуренція на світових ринках та об'єднання ресурсів для спільних науково-дослідницьких та науково-виробничих проектів.

Так, 20-відсотковий пакет акцій фірми "Volvo Group" в компанії "Renault S.A." і 15-відсотковий пакет акцій "Renault S.A." у "Nissan Motor Co., Ltd." сприяли спільним розробкам і виробництву технологічно удосконалених компонентів за менших витрат, що дозволяло фірмам успішно конкурувати з такими автомобільними гігантами як "General Motors" і "Volkswagen Group".

Все більшого поширення серед компаній різних країн набувають стратегічні альянси - довірчі довгострокові взаємовигідні відносини між фірмами, що дозволяють кожній з них ефективно досягати довгострокових цілей, координувати та оптимізувати використання спільних ресурсів і мінімізувати трансакційні витрати.

Цілі у стратегічних альянсів різні, але частіше всього - це об'єднання наукового потенціалу корпорацій, виробниче кооперування і розподіл ризиків. Поширені в таких галузях: автомобільне виробництво, ЕОМ, авіакосмічна, фармакологічна, оборонна промисловість.

Основні причини формування стратегічних альянсів: отримання доступу до ринків партнерів, використання нових технологій, скорочення часу для нововведень.

Альянси звичайно відбуваються без поглинань.

Навіть такий гігант як "ІВМ" вважає за доцільне об'єднання зусиль у сфері НДДКР, виробництві капіталомісткої і наукомісткої продукції.

Наприклад, для розробки нової мікросхеми, оціненої в 1 млрд. доларів США на початку 90-х років у дослідницькому центрі "ІВМ" разом працювали 200 фахівців "ІВМ", "Toshiba Corporation", "Thomson", "Siemens AG".