Міжнародні економічні відносини - Передрій О.С. - 1.3.1. Нові інтерпретації факторного підходу

Основне

У запропонованому розділі посібника продовжується аналіз теорій і концепцій міжнародних економічних відносин на їх новому і новітньому етапі історичного зрізу.

Ознайомлення із запропонованими в цій темі матеріалами допоможе вам:

- орієнтуватися у підходах ряду економістів до виокремлення певних факторів при аналізі МЕВ, зокрема це стосується:

а) фактора попиту і пропозиції;

б) відсотка використовуваного капіталу;

в) впливу фактора вивозу капіталу;

г) переваги використання надлишкового фактора у МЕВ і "парадокса Леонтьева";

- зрозуміти суть концепції "життєвого циклу товару", яка пояснює сучасні торговельні зв'язки між країнами через етапи ринкового життя товару;

- ознайомитися з основними положеннями концепції "міжнародної конкурентоспроможної нації" М. Портера та факторами, які він ставить в основу дослідження МЕВ;

- отримати інформацію про "фірмовий" підхід при аналізі МЕВ;

- отримати відповідь на запитання, чому деякі країни змогли стати лідерами у виробництві високотехнологічної і наукоємної продукції.

План

1. Нові інтерпретації факторного підходу.

2. Концепція "життєвого циклу товару".

3. Теорія конкуренції М. Портера.

4. Сучасні новації і трактування базових концепцій.

1.3.1. Нові інтерпретації факторного підходу

Відзначаючи прогресивну роль авторів доктрини Хекшера - Оліна, які зробили суттєвий крок вперед, розглядаючи порівняльні витрати "як залежне виявлення умов природи функцій виробництва і забезпеченість факторами виробництва", відомий економіст Р. Кейнс вважав за необхідне доповнити аналіз розглядом факторів попиту і пропозиції та їх впливу на величину і структуру зовнішньої торгівлі.

Визнаючи концепцію факторів, відомий американський традиціоналіст-економіст Тауссіг, якого Йозеф Шумпетер назвав американським Маршаллом, особливо виділяє роль затрат капіталу, підкреслюючи, що відмінності у відсоткові величини використовуваного капіталу повинні приводити до іншої структури торгівлі, яка відрізняється від тієї, що передбачає розгляд виключно робочого часу. У книзі "Міжнародна торгівля" він зазначав, що при низькому рівні відсотка в країні виникає тенденція до порівняльної переваги по тих товарах, які вимагають застосування більшого капіталу (капіталоємні виробництва), що веде до розширення експорту товарів цих галузей. І навпаки, високий рівень відсотка обумовлюватиме переваги імпорту цих товарів по відношенню до експорту.

Поділяючи доповнення Тауссіга, Дж. Вайнер констатує, що міжнародна торгівля, міжнародний поділ праці несуть вигоди всім країнам, які беруть у цьому участь, в тому числі й менш розвинутим в економічному відношенні. Він доводить, що грошові витрати і ціни мають тенденцію до пропорційності відносно реальних витрат.

Більше того, підкреслюючи важливість врахування витрат капіталу, Дж. Вайнер вважає, що в довгостроковій перспективі індустріальні країни меншою мірою виграють від зовнішньої торгівлі, ніж аграрні, які експортують сільськогосподарську продукцію. Це пояснюється дією закону спадної продуктивності землі. Тому він обстоює вільну торгівлю і відмову від протекціоністської політики з боку слаборозвинених країн.

С. Харріс також виходить із визначального впливу відмінностей у витратах на міжнародний поділ праці, який забезпечує країнам, що беруть у ньому участь, рівні вигоди від зовнішньої торгівлі. Згідно з теорією, слаборозвинені країни повинні займатися розробкою природних ресурсів, а розвинені - промисловим виробництвом. Це має стимулюватися експортом капіталу у відповідні галузі з боку розвинених країн. Використовуючи економічний ефект від зовнішньої політики, проводячи раціональну внутрішню політику, країна-імпортер капіталу з часом вдосконалює структуру економіки.

Безпосередньо до вказаних концепцій долучаються теорії вивозу капіталу _у які найбільш повно викладені в роботах І. Іверсена і Р. Нурксе. Ці автори виходять із маржиналістської концепції і враховують, що гранична продуктивність капіталу, яка виражається в ставці відсотка, обумовлюється головним чином неоднаковою кількістю капіталу в тій чи іншій країні. Переливання капіталу з одного господарства в інше відбуватиметься до того часу, поки він пропорційно не розійдеться по країнах, що вирівнює його граничну продуктивність і в свою чергу веде до рівноваги в економічному розвитку окремих країн.

На теорію порівняльних переваг у її варіації факторів виробництва спираються і ті, хто активно пропагує державне втручання в економіку, - послідовники Кейнса. Сучасні послідовники неокейнсіанських теорій роблять висновок, що зростання зовнішньоторгового балансу недостатньо, аби країна стала більш розвиненою. Це навіть зворотньо діючий фактор. Але країна повинна відстоювати свої позиції в тих галузях, де їй належить провідне місце порівняно з іншими. Кейнсіанці, на перший погляд, виступають не за політику протекціонізму, а за свободу торгівлі. Але це не дуже узгоджується з їх ідеєю активного державного регулювання.

Разом із тим аналіз багатьох спеціалістів виявив, що у ряді випадків теорія Хекшера-Оліна-Самуельсона не підтверджується практикою розвитку міжнародних торгових зв'язків окремих країн. Відомий так званий "парадокс Леонтьева", у якому загальні положення про переваги використання надлишкових факторів не узгоджувалися з американською практикою, коли в експорті переважала трудомістка, а в імпорті - капіталоємна продукція. Це стосується, зокрема, і Японії. У 50-ті роки ця країна з надлишковими трудовими ресурсами експортувала переважно капіталоємну продукцію.

Було зроблено ряд спроб пояснити виявлену суперечність. Перше пояснення "парадоксу" зводилося до особливостей американської економіки в післявоєнний період, тому модель В. Леонтьєва вважали винятком із правил.

Друге пояснення полягає в структурі фактора праці, підвищенні кваліфікації працюючих, що вимагає випереджаючих інвестицій в освіту. Зокрема, в експорті розвинених в економічному відношенні країн відображається більш висока частка кваліфікованої праці, що означає використання надлишкового фактора саме цього елемента виробництва. Товари, що вивозяться з менш розвинених країн, характеризуються менш наукоємними затратами праці. Зазначений парадокс може бути пояснений заміщенням робочої сили машинами на основі застосування нових технологій.

Трете пояснення зводиться до впливу тарифів на імпорт, які обмежують ввіз і стимулюють виробництво аналогічних товарів у своїй країні. Аналіз структури митних тарифів показав найбільшу захищеність у США саме трудомістких товарів.

Досить переконливим аргументом, який наводить частина економістів щодо пояснення висновків В. Леонтьєва, є той, що значна частка імпортованих у США товарів вимагає для свого виготовлення значної кількості дешевих природних ресурсів, яких немає в США. Тому імпорт капіталоємних товарів обумовлений тим, що США вимушені імпортувати сировину, виробництво якої надзвичайно капіталомістке.

Наведені фактори, цілком очевидно, у сукупності зумовлюють можливість ситуації, яку дослідив В. Леонтьєв.

1.3.2. Концепція "життєвого циклу товару"

Представники цього підходу вважають, що сучасні торгові зв'язки між країнами можна пояснити на основі концепції життєвого циклу товару. Згідно із загальною тезою, життєвий цикл товару (ЖЦТ) проходить чотири етапи: впровадження, зростання, зрілість і спад. Міжнародне переміщення товарів відбувається залежно від певного етапу життєвого циклу. У своїй доктрині Р. Вернон, Ч. Кіпделбергер, Л . Уелс обґрунтовують схему, згідно з якою:

- на етапі впровадження, після виявлення потреби в продукції, здійснюється розробка нововведення;

- потім організовується виробництво і налагоджується збут нового товару в країні його виробництва;

- лише після цього починається його експорт, як правило, в країну з аналогічним ринковим сегментом.

Для етапу впровадження характерна підвищена трудомісткість виробів. Перехід до крупносерійного, масового виробництва відбувається в міру вдосконалення технології. Це, до речі, дещо пояснює відносно більшу частку в експорті високорозви-нених країн, зокрема США, трудомістких товарів, що обумовило вже згадуваний "парадокс Леонтьєва".

На етапі зростання, поряд із збільшенням обсягів продажу на внутрішньому ринку, розширюється експорт із країни нововведення, посилюється конкуренція, створюються передумови вивозу виробництва за кордон.

На стадії зрілості деякі конкуренти починають знижувати ціни. На цьому етапі виробництво здійснюється в багатьох країнах, у тому числі таких, що розвиваються. Настає період насичення товарами спочатку в країнах нововведення: стабілізується попит, посилюється роль цінової політики, досягається високий рівень стандартизації і, що характерно для крупно-серійного виробництва, виникають умови, за яких у виробництво залучається менш кваліфікована робоча сила. На цьому етапі виникають підстави для масштабного виробництва даної продукції в слаборозвинених країнах. Цей етап характеризується посиленням експорту капіталу.

У міру того, як виробництво продукції переходить на етап спаду, ринок у промислово розвинених країнах звужується швидше, ніж в країнах, що розвиваються. Ринкові й вартісні фактори стимулюють переміщення виробництва в країни, які розвиваються і експортують продукцію на ринки розвинених країн, що значно зменшилися.