Міжнародні економічні відносини - Передрій О.С. - 2.4.3. Політика країн-імпортерів трудових ресурсів

Країни-імпортери трудових ресурсів, а це, як правило, економічно розвинені держави, у яких постійна потреба в робочій силі, свою еміграційну політику базують перш за все на заходах з регулювання кількісного і якісного складу мігрантів. Які інструменти механізму регулювання використовують країни-імпортери робочої сили?

- Квотування імпорту робочої сили, У США, наприклад, починаючи з 1995 року діє такий розподіл імміграційної квоти: 71% - родичі громадян США; 20% - спеціалісти, які потрібні в країні, 9% - інші групи емігрантів. Після прийняття закону "Про імміграцію" в 1996 році значно зросли вимоги до якісних характеристик, хоча квоти стосовно частини мігрантів збільшилися.

- Визнання документів, що підтверджують кваліфікацію емігрантів, а також досвід роботи. Наприклад, в Австралії приймають спеціалістів із професійним стажем не менше трьох років, в США - п'яти років.

- Введення вікового цензу. В Алжирі вік робітників-міг-рантів не повинен перевищувати 40 років. У Швеції і Норвегії по деяких спеціальностях вік обмежується ЗО-40 роками.

- Здоров'я.

- Обмеження психологічного характеру. Наприклад, претендент на громадянство в ПАР повинен мати "добрий характер".

- Обмеження терміну роботи в країні.

- Заборона на професії у відкритій або завуальованій формі.

- Національно-географічні пріоритети.

- Система санкцій по відношенню до незаконних мігрантів, осіб, що займаються незаконним імпортом робочої сили і працевлаштуванням.

Значення тієї чи іншої з перерахованих і неперерахованих якостей під час відбору імпортерів трудових ресурсів не е постійними і можуть мінятися на користь інших пріоритетів.

Таким чином, можна говорити про селективний характер залучення спеціалістів з-за кордону.

До безумовних плюсів для країн-імпортерів трудових ресурсів слід віднести:

- підвищення конкурентоспроможності національного виробника за рахунок зменшення витрат на робочу силу;

- зростання внутрішнього попиту на товари і послуги за рахунок мігрантів;

- економія коштів на підготовку кваліфікованих спеціалістів. Підрахунки показують, що приймаюча країна від залучення одного середньостатистичного вченого-гуманітарія виграє 230 тис. дол. США, інженера - 253 тис. дол., лікаря - 646 тис. дол. США;

- робітники-емігранти сприяють омолодженню трудових ресурсів у країні імміграції;

- підвищення рівня еластичності на внутрішньому ринку праці за рахунок посилення конкуренції у сфері пропозиції робочої сили.

Поряд із позитивними факторами імпорт робочої сили загострює ряд соціально-економічних проблем приймаючої країни. До них слід віднести:

- зростання безробіття і загострення конфліктів між резидентами і мігрантами за робочі місця;

- відплив валютних ресурсів за кордон;

- загострення конфліктів на національній, расовій та релігійній основі.

Таким чином, для країни-імпортера робочої сили вплив міграційних процесів багатоплановий і суперечливий. У той же час слід констатувати, що політика абсолютної більшості держав-імпортерів жорстко селективна з метою мінімізації негативних наслідків міграційних процесів та отримання максимального позитивного ефекту.

2.4.4. Вплив міграційних процесів на соціально-економічний розвиток країн - експортерів трудових ресурсів

МОП так визначила цілі еміграційної політики країн-експортерів:

- скорочення безробіття;

- використання еміграції з метою забезпечення валютними ресурсами країни-експортера трудових ресурсів;

- підвищення життєвого рівня емігрантів;

- отримання ними професії і освіти.

Сучасна міжнародна трудова міграція характеризується активізацією і зростанням впливу країн -експортерів робочої сили на даний процес.

Зокрема це виявляється в:

- регулюванні масштабів і якісного складу мігрантів;

- захисті прав своїх співвітчизників за кордоном;

- заходах по сприянню захисту державних інтересів, а також прав і свобод громадян-мігрантів;

- заходах, що направлені на взаємний захист інтересів країн-експортерів та імпортерів робочої сили.

Вказані регулятивні заходи дозволили країнам- експортерам робочої сили зменшити негативні наслідки міграції для національної економіки. У той же час вони продовжують залишатися вагомими. Особливо це стосується проблеми відпливу кваліфікованої робочої сили. її суть полягає в тому, що висококваліфіковані спеціалісти від'їжджають із країни з більш низьким життєвим рівнем в держави, які забезпечують їм набагато вищий рівень заробітної плати, соціальної гарантії, можливість самореалізаціїтощо. Від'їжджаючі спеціалісти - переважно молодь, що ще більше загострює проблему. Згідно з оцінками експертів, втрати країн-експортерів трудових ресурсів сягають 10% національного доходу. Крім прямих втрат, які є результатом "витікання інтелекту", в країнах-експорте-рах трудових ресурсів формується психологічний клімат песимізму і безперспективності щодо реалізації творчого потенціалу громадян. Хоча "інтелектуальна міграція" складає лише З-5% від загальної кількості міграційного обігу робочої сили, на сучасному етапі спостерігається тенденція до її збільшення, а отже, до збільшення втрат країн-експортерів.

Міжнародна міграція робочої сили має місце і в рамках промислово розвинутих країн. Для них також є характерним явище "витікання мізків". Такі процеси спостерігаються, зокрема, в Західній Європі і США. Відплив науковців з Європейського на Американський континент зумовлений скоріше не економічними факторами, а факторами самореалізації. Вказані процеси були особливо характерні для 40-х - 50-х років минулого століття. У той же час у США в Національній академії наук 23%, а серед лауреатів Нобелівської премії третина - емігранти. У результаті суттєво постраждали деякі з наукових напрямків у таких країнах, як Німеччина, Італія, Франція.

Значно активізувалися процеси трудової міграції в Україні за роки її незалежності. Вони зумовлені факторами, притаманними міжнародному ринку робочої сили в цілому та регіональними особливостями, які характерні для нашої країни. До них слід віднести високий рівень безробіття і, особливо, прихованого (від30% до 45% загальної чисельності зайнятих); низький рівень заробітної плати, особливо в державному секторі; особливо відчутне зменшення зайнятості в наукомістких галузях економіки; низька ефективність заходів державної політики щодо підтримки самозайнятості в малому та середньому бізнесі.

У таких умовах значна частина громадян України пропонує себе як робочу силу на зовнішньому ринку. Серед країн-імпортерів робочої сили з України лідирують: Польща (18,7%),

Чехія (16,9%), Італія (8,5%). У цілому в Західній Європі сьогодні працює понад 40% українських мігрантів. Зростає потік мігрантів з України в США, Канаду, країни Близького Сходу.

Вітчизняний ринок трудових ресурсів втрачає найбільш мобільну та найбільш конкурентоспроможну частину трудового потенціалу країни. В структурі українських трудових емігрантів до 60% мають вищу освіту, до 30% - професійно-технічну. В останній час дещо збільшилася кількість тих, котрі мають повну середню освіту (з 11,6% у 1996 році до 18,6% у 1999 році).

Особливо серйозну загрозу економічній безпеці Україні створює досить потужний "відплив мізків" - виїзд за кордон представників інтелектуальної праці, науково-технічних кадрів. За різними оцінками, в 90-ті роки Україна втратила 15- 20% свого інтелектуального потенціалу. Основними імпортерами робочої сили "вищої якості" є США, Канада, Велика Британія, Росія. Як цілком вірогідні наслідки вказаних процесів - неможливість створення в перспективі конкурентних переваг національної економіки, а в стратегічній перспективі - вірогідність зникнення галузей, які формують економічну безпеку держави.

Таким чином, нинішній стан участі України у міжнародній міграції робочої сили засвідчує її спонтанність, невизначеність, недостатню організованість і контрольованість з боку відповідних державних органів, що має досить значний негативний вплив на соціально-економічний розвиток країни. Його зменшення вимагає від держави більш конструктивної і послідовної як економічної, так і державної міграційної політики, яка передбачатиме більш динамічне нарощування економічного потенціалу, здійснення обґрунтованої регіональної політики, регулювання відтоку і захист прав своїх співвітчизників, трудових мігрантів за кордоном.