Розвиток локальної інтеграції зумовив потребу у відпрацюванні єдиного типового договору, який би визнали всі країни Європи. На його підставі співробітництво між прикордонними общинами і муніципалітетами могло б набути додаткового імпульсу, сприяти всьому процесові інтеграції в Європі.
Багаторічні зусилля з вироблення спільного для Європи підходу до проблем співробітництва прикордонних регіонів, повноважень, якими повинні користуватися в цьому процесі регіональні структури, сприяли укладенню у травні 1980 року в Мадриді договору про "Європейську типову конвенцію протранскордонне співробітництво між територіальними общинами та властями". Таким чином, договором конституйовано створення єврорегіонів у Європейському співтоваристві, що стало базою для подальшого розвитку процесу. Згідно з угодою, з одного боку, регіонам надається можливість обирати оптимальні варіанти кооперації, з іншого - забезпечуються гарантії контролю над ними центральної влади за збереженням національного суверенітету. Хоча спільна угода не зобов'язує держави, які її ратифікували, здійснювати реорганізацію системи національного господарського механізму, цілком зрозуміло, що для ефективної реалізації регіональної політики виникає потреба у формуванні відповідного організаційно-правового інституту, який би здійснював функції координатора.
Як позитивну реакцію на угоду можна навести приклад, коли в процесі реформування конституції в Австрії було прийнято поправку, згідно з якою землі мають право вступати в міжнародні контакти, підписувати договори в межах визначених повноважень. Разом з тим, незважаючи на певні досягнення в галузі національного законодавства, конфлікти між центром і регіонами час від часу виникають у процесі реалізації соціально-економічної політики. З досвіду функціонування єврорегіонів можна зробити висновок, що центральна влада все ще залишається швидше обмежуючим, ніж стимулюючим, фактором регіональної кооперації.
У межах своєї компетенції, за згодою центральних державних органів, на базі спеціальних розширених повноважень на міжнародне співробітництво місцеві органи влади прикордонних областей мають можливість розробляти спеціальні комплексні програми економічної, культурної та гуманітарної взаємодії, реалізовувати конкретні транскордонні економічні проекти, розв'язувати проблеми зайнятості, інфраструктури, екології. Пільги, спрощення прикордонних та митних процедур, розширення пунктів переходу сприятимуть динамічному переміщенню робочої сили, капіталу та товарів через кордони, економічному піднесенню прикордонних областей. Функціонування єврорегіонів спростовує побоювання центру про загрозу "сепаратизму", певною мірою навіть знімає підозри й напруження на спільних ділянках кордонів та в етнічно змішаних областях, істотно послаблює націонал-сепаратистські тенденції.
У той же час експерти вважають, що документ має низку упущень. Зокрема, не визнається юридичне право "територіальних органів влади" брати участь у транскордонному співробітництві, не запропоновані практичні правові норми регулювання прикордонних відносин тощо. Мадридська конвенція має відкритий характер і може бути підписана державами - не членами Ради Європи. Станом на 1997 рік Конвенція е багатосторонньою міжнародною угодою 18 європейських держав, у тому числі України, Польщі, Угорщини. Це означає, що держави визнають транскордонне співробітництво як легітимну діяльність регіональних та місцевих органів влади.
Після схвалення у 1989 році Радою Європи спеціальної Декларації з питань транскордонного співробітництва, здійснення "оксамитових революцій" 1989-1990 років у країнах Цен-тральяо-Східної Європи стало можливим чіткодиференціювати єврорегіони на три категорії.
До першої належать прикордонні території держав Європейського Союзу, яким притаманні спільні економічні й адміністративні проблеми. Наприклад, межуюча територія Ірландії та Північної Ірландії, Іспанії та Португалії. Характерною рисою цих територій є відносно низький рівень валового продукту на одного жителя, виробленого валового продукту на душу населення порівняно з іншими регіонами Європейського Союзу, високий рівень безробіття.
До другої категорії відносяться держави Європейського Союзу, особливістю яких є переважання аграрного виробництва. Класичним взірцем цієї категорії єврорегіонів є ті, що розташовані на французько-іспанському прикордонні.
Єврорегіони, які відносяться до третьої категорії транскордонних територіальних об'єднань, утворені на території країн, які не входять до Європейського Союзу. Специфіка їх формування і функціонування обумовлюється радикальними процесами, що відбуваються протягом останнього десятиліття у сферах політико-економічного життя країн цього регіону.
3.3.4. Перспективи діяльності Карпатського еврорегіону