Міжнародні організації - Кучик О.С - 1.2.4. Інтереси держав-членів у контексті діяльності ОЧЕС

Багатоманітна діяльність організаційних структур ЧЕС потребує створення національних органів координації на різних рівнях — міністерств, відомств, місцевих органів влади. Так, у Російській Федерації засновано Координаційний комітет з питань ЧЕС — некомерційну установу з правами юридичної особи.

Серед країн-учасниць ЧЕС чільне місце посідають нові незалежні держави Закавказзя: Азербайджан, Вірменія, Грузія. Ці молоді країни, що утворилися на теренах колишнього СРСР після його розпаду, мають свої мотиви та аргументи, які привели їх до причорноморської спільноти. Для цих ще не зміцнілих держав з розваленою економікою важливим є, по-перше, те, що в ЧЕС немає старших і молодших братів і ніхто нікому нічого не нав'язує силою. По-друге, що в цій організації є такі країни, як, наприклад, Туреччина, які вже не тільки виробили, але й на певному етапі успішно втілили в життя модель ринкової економіки. І ця модель є для них привабливою. По-третє, колишні радянські республіки, тепер незалежні держави Причорномор'я, сподіваються, що через чорноморську інтеграцію вони прийдуть до інтеграції європейської, а в кінцевому рахунку інтегруються у світову спільноту.

Закавказькі держави зосереджуються на вирішенні внутрішніх проблем і розв'язанні суперечок з найближчими сусідами. їхній внесок у розвиток ЧЕС поки що мінімальний. Лише Грузія активно проводить природоохоронну діяльність.

Але кожна з цих країн має свої економічні проблеми та інтереси. Так, пріоритетними напрямами зовнішньоекономічної діяльності Азербайджан у є залучення іноземних інвестицій для впровадження нових західних технологій, сучасної наукової, правової, інженерної думки до базових галузей експортного потенціалу.

Це, насамперед, видобуток нафти, нафтопереробна галузь, нафтохімія. Важливим напрямом є розвиток сільського господарства, особливо його переробних галузей. Азербайджан імпортував 100 % споживчого цукру, 90 — вершкового масла, понад 1 млн т зерна на рік [Ю, с. 40].

Сьогодні у країні вже відновлюється виробництво чаю. У галузях наукоємного виробництва почали функціонувати завод багатошарових електронних плат, підприємство електропобутової техніки. З 1992 року інтенсивно розвиваються торгово-економічні зв'язки Азербайджану з країнами Близького та Середнього Сходу, насамперед з Іраном та Туреччиною. В обсязі торгового обороту держави перше місце посідає Росія, друге — Великобританія та Німеччина. В Азербайджані відновлено державну монополію на експортно-імпортну діяльність, визначено перелік стратегічних товарів (приблизно 34 найменування), а саме: нафта, нафтопродукти, бавовна, продовольство, хімічна продукція, кольорові метали, стосовно яких здійснюється ліцензування. Ось з таким станом економіки і такими інтересами прийшов до ЧЕС Азербайджан.

Складні проблеми після проголошення незалежності постали перед Вірменією. Насамперед вони були пов'язані з ліквідацією наслідків землетрусу 1988 року, карабаською проблемою, військовим конфліктом з Азербайджаном, розривом економічних зв'язків між республіками колишнього СРСР та блокадою Азербайджану, що було надзвичайно болісно для економіки Вірменії, історичною ворожнечею між Туреччиною і Вірменією.

У цій складній геополітичнїй та геоекономічній ситуації однаково шкідливою, як неодноразово підкреслювало керівництво держави, була б і самоізоляція, і однобока орієнтація держави. Тобто Вірменія не випадково зробила ставку на ЧЕС. Тим більше, що чорноморське співробітництво давало можливість збалансувати інтереси в регіоні.

На думку вірменської сторони, баланс сил у ЧЕС зберігається, що є привабливим для Вірменії. Тим більше, що країни регіону, утому числі й Вірменія, зважаючи на здобутий досвід перебування в складі СРСР та у Раді Економічної Взаємодопомоги (РЕВ), панічно бояться економічної залежності від "великого партнера".

Не варто забувати, що Вірменія має і свої зовнішньоекономічні інтереси у регіоні. Вони пов'язані з розвитком експорто орієнтованих галузей промисловості, у першу чергу, легкої, хімічної, електронної, та сільського господарства і на цій основі переходу до ринкової економіки й утвердження та зміцнення незалежності та стабільності держави.

Але надію на те, що ЧЕС реально впливатиме на створення "широкої європейської економічної зони" та "сприятиме створенню атмосфери взаєморозуміння, миру та безпеки в регіоні", висловив у свій час міністр закордонних справ Грузії О. Чіквадзе [10, с. 41].

Успіх чи неуспіх економічного співробітництва причорноморських країн багато в чому залежатиме від розв'язання проблеми економічного (і політичного) лідерства всередині цього угруповання. На думку політиків, економістів та бізнесменів Туреччини та Росії, яка широко побутує, саме ці країни мають бути потягом, який "везтиме" за собою решту учасників.

Уже самі географічні розміри Росії викликають, і неминуче викликатимуть, неабиякі побоювання з боку її сусідів, при цьому ці побоювання мають підстави з огляду на війну і тактику "випаленої землі", застосування вакуумних бомб та іншої новітньої зброї у Чечні — Ічкерії.

Зацікавленість Росії полягає в тому, щоб не дати можливості порушити її стратегічні інтереси у цьому регіоні, тобто диктувати свої умови, нав'язувати своє ставлення до подій та вирішення проблем. РФ робить все, щоб зберегти політичне, економічне і військове домінування в Закавказзі, максимально узгодити зовнішню політику закавказьких держав з інтересами Росії і не допустити посилення в цьому регіоні ролі третіх країн (передусім, Туреччини, США, Великобританії, ФРН, Ірану). Насамперед РФ концентрує зусилля на збереженні контролю за нафто- і газопроводами та основними вантажопотоками на залізницях, авто й авіамагістралях Азербайджану. Особливу зацікавленість Росія виявляє до того, щоб примусити азербайджанську та інші зацікавлені сторони погодитись на те, щоб саме через російський нафтопровід та порти в майбутньому йшов той потік нафти, що видобувається Азербайджаном на Каспії.

У ставленні Туреччини, яка виступила свого часу з ініціативою створення ЧЕС та забезпечила як її політичне оформлення, так і вирішення організаційних проблем становлення, вочевидь помітні ознаки розчарування.

Покладаючи великі надії на власне геопол ітичне становище та зростаючу економічну потужність за умов посилення кризових явищ у сусідніх постсоціалістичних державах, Туреччина прагнула реалізувати ці переваги шляхом створення під своєю егідою стабільної структури, що виступала б регіональним центром тяжіння.

Значний вплив на позицію Туреччини мало й те, що ринкові реформи в країнах регіону акцентовано не на розвиток малого та середнього бізнесу, а на модернізацію та трансформацію державного сектора за рахунок міжнародної фінансової допомоги.

Туреччина намагається вирішити питання подальшого розширення експорту за рахунок активізації торговельних відносин із східноєвропейськими та євразійськими країнами, що входять до СНД, а також пошуку нових торговельних партнерів. Вона також розширює експорт товарів до країн Далекого Сходу, Африки та Латинської Америки.

Та все ж Туреччина виступила з ініціативою про створення спільного багатонаціонального військово-морського об'єднання "Сили за викликом" у Чорному морі, в яке, як очікується, ввійдуть Туреччина, Болгарія, Росія, Румунія, Грузія та Україна [8, с. 44].

Греція, прагне, насамперед, використати переваги, пов'язані з її статусом країни-члена ЄС. її прагматична політика полягає у використанні переваг "посередника" у взаємовідносинах з ЄС, передусім, з позиції залучення фінансових можливостей останнього. Звідси орієнтація цієї держави на розробку конкретних проектів, що здійснюються за фінансової підтримки інститутів ЄС: заснування Чорноморського банку торгівлі і розвитку (у суперечці з Болгарією за місце його розташування переможним аргументом греків стала обіцянка забезпечити участь у формуванні статутного фонду ЄБРР, який надає також і технічну допомогу у створенні ЧБТР), створення Чорноморського центру наукових досліджень, для чого Європейська Комісія надала близько 1 млн дол. США.

Ця позиція Греції користується широкою підтримкою держав, які визначили своїм основним пріоритетом входження до ЄС і розглядають Чорноморське співробітництво через цю призму, — Болгари і Румуни. їм так само властива орієнтація на конкретні проекти та намагання вирішувати питання співробітництва у Чорноморському регіоні у взаємодії зі структурами, що забезпечують процеси європейської інтеграції (прикладом е ініціатива Болгарії щодо проведення спільної Конференції Міністрів транспорту країн-учасниць ЧЕС та Центральноєвропейської Ініціативи в рамках підготовки до 3-ї Всеєвропейської Конференції Міністрів транспорту).