Міжнародні організації - Кучик О.С - 3.3.4.2. Діалог НАФТА - МЕРКОСУР. Другий саміт країн Америки

У першій половині 90-х років Латинська Америка практично залишалася поза сферою зовнішньополітичних пріоритетів США. Розпад СРСР і закінчення холодної війни припинили тривоги Вашингтону про вразливість "підніжжя" США" [7]. Перестали його турбувати не лише революційні рухи, але і військові хунти, оскільки вперше в усіх латиноамериканських країнах до влади прийшли конституційні уряди.

Отже, Б. Клінтон став єдиним у післявоєнний період президентом США, котрий ні разу не відвідав латиноамериканські країни протягом свого першого терміну, — його перша поїздка в Латинську Америку відбулася лише в жовтні 1997 року. Водночас адміністрація Клінтона не нехтувала економічними інтересами США південніше від Ріо-Гранде. З 1993 до 1997 року як експорт, так і інвестиції в країни цього регіону подвоїлися. У 1997 році США відмінили багаторічне ембарго на постачання Латинській Америці сучасного озброєння. За останні роки товарообіг США з країнами

Латинської Америки і зоною Карибського басейну досягнув 300 млрд дол., в тому числі 1998 року експорт становив 141,6 млрд дол., а імпорт — 146,7 млрд дол.; в 1999 році — відповідно 141,3 і 169,1 млрд дол. Практично весь дефіцит торгового балансу США з країнами регіону припадає на члена НАФТА — Мексику, а в торгівлі США з країнами-членами МЕРКОСУР в останні роки досягнуто позитивного балансу.

Усі ці роки основну увагу США приділяли неконтрольованим інтеграційним процесам у регіоні, передусім у межах МЕРКОСУР. З метою утримання лідерських позицій в політичному й економічному житті Латинської Америки, а також нейтралізації проникнення на регіональний ринок європейців Вашингтон зробив кілька кроків: спочатку, в 1993 році, він отримав безпосередній доступ до латиноамериканського ланцюжка через Мексику, що підписала з США і Канадою Угоду про Північноамериканську зону вільної торгівлі.

Потім, щоб припинити неконтрольовані інтеграційні тенденції, з ініціативи Вашингтону в Майямі в грудні 1994 року була організована перша після 1967 року зустріч глав держав і урядів країн двох Америк. Проведена на вищому рівні конференція мала зберегти позиції США в Латинській Америці або хоча б дати їм можливість певною мірою контролювати процеси, що відбуваються в цьому обширному районі.

Саме під час цього саміту президент США висунув ідею створення Панамериканської зони вільної торгівлі зі спрямуванням на усунення до 2005 року всіх бар'єрів для розвитку торгівлі в західній півкулі. З цього періоду в середньотермінові плани адміністрації США включене приєднання до НАФТА Чилі.

Після переобрання в 1996 році на другий термін президент США Б. Клінтон розраховував досягнути домовленості з новим складом Конгресу про застосування так званої прискореної процедури ратифікації торгових угод з іншими країнами (Fast-Track-Authority/Procedure), що дозволило б розширити зв'язки з Латинською Америкою в інтересах інтеграції ринків. Використовуючи систему прискореної процедури, адміністрація США могла б представляти торговельні угоди для затвердження в Конгрес без права внесення в них законодавцями поправок, які в багатьох випадках є дуже істотними. Водночас у межах процедури за Конгресом США зберігається право відкинути договір загалом. Однак у кінці

1997 року Конгрес відмовив у наданні такого права президенту і потім заблокував питання про приєднання Чилі до НАФТА. Все це послабило позиції США напередодні другого Саміту Америк, що відбувся в квітні 1998 року в Сантьяго (Чилі), який "повинен був остаточно визначити схему та графік створення загальноконтинентальної зони вільної торгівлі, а насамперед — владнати суперечності, що виникли між США та Бразилією" [14].

Під час зустрічі лідерів країн західної півкулі при обговоренні пріоритетної теми переговорів — про створення Панамериканської зони вільної торгівлі від Аляски до Вогненної Землі — найгостріша дискусія розгорілася між США і Бразилією. Клінтон недооцінив націоналістичні настрої громадськості цієї країни. Багато латиноамериканців ще пам'ятають сумний досвід Мексики, коли безпрецедентна на континенті фінансова криза, що вибухнула на початку 1995 року, була породжена надто поспішними заходами з перебудови мексиканської економіки для її інтеграції до НАФТА. Представники Бразилії дали чітко зрозуміти, що надають перевагу синиці в руках, а не журавлю в небі, тобто відчутним перевагам моделі Південноамериканського спільного ринку (МЕРКОСУР). До того ж за умов, коли Конгрес США виступає проти прискореної процедури приєднання кожної країни до ФТАА, важко гарантувати затвердження такого договору без істотних поправок, невигідних латиноамериканським країнам.

За останні роки МЕРКОСУР став активною силою в регіоні, альтернативою США і НАФТА. У зв'язку з цим між США і Бразилією, лідерами економічних блоків, що виникли на Півночі і Півдні, сформувалися значні відмінності у поглядах на те, в якій послідовності і в які терміни можна і треба втілювати в життя ідею створення панамериканської зони вільної торгівлі. Багато хто з латиноамериканських лідерів, включно з Аргентиною і Бразилією, критикували дату створення цієї зони — 2005 рік. Вони посилалися на те, що країни-члени Азіатсько-тихоокеанського економічного співробітництва встановили для скасування всіх регіональних бар'єрів віддаленіший термін — 2020 рік.

США пропонували вже в кінці 1998 року почати переговори про ліквідацію митних бар'єрів, взявши за основу модель НАФТА. Бразилія не бажала торкатися цієї теми до того, як буде досягнуто угоди між МЕРКОСУР і Андською групою. її підтримали багато інших південноамериканських учасників. Лідери низки латиноамериканських країн заявили тоді, що першим кроком до реалізації Панамериканської зони вільної торгівлі могло б стати утворення Спільного південноамериканського економічного простору (САФТА, мовою оригіналу: SAFTA — South American Free Trade Area) внаслідок успішних переговорів між Андським співтовариством і МЕРКОСУР. Воно охопило б 310 млн споживачів. Лідери латиноамериканських країн-членів МЕРКОСУР прибули на Саміт Америк зі спільним наказом підприємницьких кіл своїх країн. Так, на четвертому підприємницькому форумі американських держав, що відбувся в березні 1998 року у Сан-Хосе, країни-члени МЕРКОСУР добилися підтримки своєї позиції, яка відкидає підписання часткових угод у межах процесу створення Панамериканської зони вільної торгівлі, на чому наполягали США.

Позицію представників країн МЕРКОСУР заперечували в основному делегати США і Канади, стверджуючи, що багато угод можна укласти при досягненні прогресу на переговорах, щоб відразу побачити результати лібералізація торгівлі.

Учасники підприємницького форуму також підтримали позицію МЕРКОСУР щодо необговорення проблем сфери зайнятості й екології, оскільки вони не стосуються безпосередньо торгівлі. Цю позицію МЕРКОСУР також критикували США, які виступають за обговорення цих тем у межах переговорів про Панамериканську зону вільної торгівлі. Тому не випадково у порядку денному переговорів представників зовнішньоторговельних відомств американських держав, які відбулися в лютому 1998 року в Коста-Риці напередодні другого Саміту Америк, на першому місці стояло обговорення нетарифних торгових перешкод.

Як розвиток цієї ідеї, на Саміті Америк було досягнено домовленості про те, щоб до кінця 1998 року заступники міністрів зовнішньої торгівлі американських держав визначили порядок функціонування різних робочих груп, які будуть займатися підготовкою угоди про створення ФТАА. Тому уряд Чилі заявив про намір погоджувати свої позиції з МЕРКОСУР.

Зрештою, за результатами зустрічі на вищому рівні у чилійській столиці лідери 34 країн західної півкулі домовилися про трирічний підготовчий етап переговорів щодо проблеми створення ФТАА. Були узгоджені й загальні цілі, і принципи переговорів, а також організаційні механізми їх проведення. З вересня 1998 року почав діяти тимчасовий Адміністративний секретаріат переговорів зі штаб-квартирою в Майямі (США). Перші проміжні підсумки були підведені на зустрічі міністрів торгівлі в листопаді 1999 року в Торонто (Канада). За період з квітня 1998 до листопада 1999 року в межах дев'яти переговорних робочих груп (з умов доступу на ринок, інвестицій, послуг, державних закупівель, сільського господарства, конкурентної політики, вирішення суперечок, прав на інтелектуальну власність, антидемпінгового мита) відбулося 45 засідань експертів. Крім того, на рівні заступників міністрів торгівлі пройшло п'ять засідань Комітету з торговельних переговорів — основної організаційної ланки переговорів зі створення Панамериканської зони вільної торгівлі.

У березні 2000 року у виступі на щорічних зборах членів Міжамериканського банку розвитку міністр фінансів США Л. Саммерс, підтвердивши зобов'язання США щодо створення Зони вільної торгівлі в західній півкулі, водночас визнав, що переговори про ФТАА відбуваються складно, "машина поки що не запущена, однак поступово всі частини конструкції встановлюються на місця" [7].

Не враховуючи протиріччя з Бразилією стосовно проблем створення ПАЗВТ, США, як і раніше, залишаються найбільшим торгово-економічним партнером і провідним інвестором у країнах-членах МЕРКОСУР (табл. 1). Проте у бразильського керівництва є вагомі підстави для стурбованості практикою економічних зв'язків з США, в тому числі тарифною політикою світового лідера. Наприклад, для Бразилії, незважаючи на її членство у ВТО, Вашингтон встановив вибіркові бар'єри, в тому числі у формі квот і антидемпінгового мита, що не дозволяють багатьом видам експортної продукції цієї країни брати участь на конкурентній основі на ринку США.

На початку квітня 2000 року в столиці Коста-Рики завершилася зустріч керівників центральноамериканських держав і Бразилії. У підписаній після закінчення форуму Декларації Сан-Хосе його учасники виступили із засудженням протекціоністської політики в торгівлі, що проводиться промислово розвиненими державами стосовно держав третього світу. Вони висловили невдоволення практикою сертифікації, що проводиться Сполученими Штатами Америки в односторонньому порядку, не враховуючи становища в інших країнах щодо захисту прав людини і боротьби з наркобізнесом.

Таблиця 1. Прямі (накопичені) інвестиції США за кордоном, 1990—1998 роки (млрд дол.)

Джерело: Statistical Abstract of the United States 1999, p. 797.

Бразилію, Аргентину і ряд інших промислово розвинених країн Латинської Америки не влаштовує модель економічних відносин у межах НАФТА і та роль, яка відводиться в ній Мексиці. У цій країні зростання експорту відбувається завдяки "макіладор", тобто монтажних підприємств — філіалів американських компаній, які перетворюють Мексику на додаток до американської економіки.

Звичайно, така модель відносин не влаштовує членів МЕРКОСУР. А США незадоволені прагненням МЕРКОСУР орієнтуватись на ринок ЄС та ввести спільну американську валюту. При такому рівні розбіжностей суперечка переходить на рівень міжнародних організацій.