Міжнародні організації - Мокій А.І. - 1.2. Передумови створення міжнародних організацій: сутність та основні ознаки

Сучасні міжнародні відносини характеризуються постійним розширенням сфер взаємодії держав, тому всі нові відносини чи їх форми стають об'єктом міжнародно-правового регулювання. Однією з таких порівняно нових організаційно-правових форм міждержавного співробітництва є міжнародні організації та участь у їх діяльності.

Міжнародні організації є основною інституціональною формою співробітництва держав у міжнародному або глобальному базисі, виступаючи організатором міждержавного спілкування в процесі глобальної економічної інтеграції.

У процесі історичного розвитку міжнародних організацій можна виокремити п'ять основних стадій їх виникнення, а саме:

1. Період рабовласницьких держав. Ще в IV-VI ст. до н.е. у Стародавній Греції існувало два типи міжнародних інститутів - сіммахії та амфіктіонії.

Сіммахії - це союзи (коаліції) держав, які мали спільні військово-політичні цілі. Амфіктіонії були релігійно-політичними союзами племен та міст зі спільним святилищем, скарбницею, правилами ведення війн. Найвідомішими були Лакедеминська і Делоська сіммахії, а також Дельфійсько-Фермоггільська амфіктіонія, до якої входило 12 громад Середньої Греції і Фессалії.

2. Період феодальної роздробленості характеризується тим, що об'єднання постійно ворогуючих між собою держав формувалися насамперед під час виникнення загрози з боку сильнішого спільного ворога (наприклад, половці та монголо-татари для феодальної Русі). У цей час на світовій арені з'явилися торговельні союзи. Досвід розвитку перших міждержавних міжнародних організацій пов'язаний зі створенням у XIV ст. Ганзейського союзу - торгового і політичного об'єднання північно-німецьких міст на чолі з містом Любеком, що формально проіснувало до 1669 року. Союз здійснював посередницьку торгівлю між Західною, Північною і Східною Європою, йому належала торгова гегемонія в Північній Європі. Завдяки широким торговим і політичним зв'язкам, постійному збільшенню кількості членів, куди входило й російське місто Новгород, Ганзейський союз справив значний вплив на соціальний розвиток німецьких земель і до XVI ст. вивів зі стану середньовічного варварства всю Північну Німеччину.

3. Період географічних відкриттів, промислових революцій характеризується появою низки організацій, яким уже були притаманні риси сучасних міжнародних установ: наявність погоджених цілей, постійного органу, порядку роботи та ін.

Виникнення міжнародних організацій у XIX ст. стало відображенням і результатом об'єктивної тенденції до інтернаціоналізації багатьох сфер життя суспільства та економіки. Починаючи зі створення в 1815 році Центральної комісії навігації по Рейну, міжнародні організації отримали широку компетенцію і повноваження. Всесвітній телеграфний союз (1865) Всесвітній поштовий союз (1874) стали першими універсальними міжнародними організаціями, що мали постійну структурну побудову. Такими самими характеристиками володіла і створена в 1919 році Міжнародна організація праці.

У другій половині XIX ст. декілька європейських країн (Франція, Бельгія, Італія та Швейцарія) вдалися до спроби зберегти біметалізм, уклавши на конференції 1865 року так званий Латинський монетний союз. Це була перша спроба міждержавного регулювання грошових систем. На території країн Латинського монетного союзу зберігалося вільне карбування монет із золота та срібла при збереженні твердого співвідношення між золотими та срібними монетами (1:15,5), забезпечувався однаковий металевий вміст (вага та проба) грошових одиниць, вільний обіг монет країн- членів. Такий союз мав зміцнити позиції країн-членів відносно інших європейських країн, насамперед Великої Британії та Німеччини.

4. У період між Першою та Другою світовими війнами виникла перша у світі міжнародна організація універсального типу із широкою компетенцією - Ліга Націй. її було створено в 1919 році з ініціативи американського президента В. Вільсона. Статут Ліги Націй вироблено спеціальною комісією, створеною на Паризькій мирній конференції 1919-1920 років, і включено до Версальського мирного договору 1919 року, а також інших мирних договорів, після завершення Першої світової війни 1914-1918 років. Спочатку статут організації підписали 44 держави, 31 держава, що брала участь у війні на боці Антанти або приєдналася до неї (Австралія, Бельгія, Болівія, Бразилія, Велика Британія, Гаїті, Гондурас, Греція, Індія, Італія, Канада, Китай, Куба, Ліберія, Нікарагуа, Нова Зеландія, Панама, Перу, Польща, Португалія, Румунія, СІЛА, Еквадор, Югославія, Південно-Африканський Союз, Чехословаччина, Уругвай, Франція, Хіджаз (у 1916-1925 рр. формально незалежне королівство, а з 1925 року у складі Саудівської Аравії, Японії), і 13 нейтральних держав (Аргентина, Венесуела, Данія, Ірано, Іспанія, Колумбія, Нідерланди, Норвегія, Парагвай, Сальвадор, Чилі, Швеція, Швейцарія). Основною метою Ліги Націй відповідно до статуту був розвиток співробітництва між народами та гарантія їхнього миру й безпеки.

Хоча Ліга Націй не змогла впоратися з основним статутним завданням, пов'язаним насамперед із запобіганням новій світовій війні і мирним врегулюванням міжнародних конфліктів, вона зіграла свою історичну роль прообразу універсальної організації світового співтовариства - Організації Об'єднаних Націй. У межах Ліги Націй було накопичено, нехай і не завжди ефективний, досвід колективного вирішення найважливіших міжнародних проблем.

5. Сучасний етап розвитку міжнародних організацій розпочався в 1945 році. У цей час відбувалося активне створення міжнародних організацій. 24 жовтня 1945 року було створено Організацію Об'єднаних Націй (ООН), головними цілями якої є підтримання міжнародного миру і безпеки, розвиток дружніх відносин на базі принципу рівноправності й самовизначення народів, здійснення міжнародного співробітництва в розв'язанні міжнародних проблем економічного, соціального, культурного та гуманітарного характеру. У діяльності ООН апробовані визначальні характеристики міжнародної організації, як, наприклад, об'єднання держав відповідно до міжнародного права й на основі міжнародного договору для співробітництва в політичній, економічній, культурній, науково-технічній, правовій та інших сферах, зі створенням для цього системи органів, прав й обов'язків, похідних від прав і обов'язків окремих держав та автономної волі, визначеної волею держав- учасниць.

Узагальнюючи, можна виокремити такі ознаки, властиві будь-якій міжнародній організації:

- членство трьох і більше держав, за наявності меншої кількості держав створюється їх спілка, але не міжнародна організація, яка створюється з метою колективного досягнення визначених цілей;

- повага до суверенітету держав-членів і невтручання у внутрішні справи. Ця ознака є функціональною для кожної міжнародної організації, тому що в процесі діяльності всі держави-члени мають рівні права й несуть рівні обов'язки як суб'єкти міжнародного права незалежно від величини території, кількості населення, рівня економічного розвитку та інших характеристик;

- заснування на основі міжнародного договору, об'єктом якого є дії як суб'єктів договору, так і самої міжнародної організації;

- здійснення співробітництва у визначених і конкретних галузях. Усі міжнародні організації створюються для координації зусиль держав у тій або іншій профільній галузі;

- створення необхідної організаційної структури, яка стосується інституціональної побудови міжнародної організації і дозволяє відрізнити від інших форм міжнародного співробітництва;

- чітке визначення прав і обов'язків у документах, які встановлюють та закріплюють наміри держав-членів щодо, їх меж та сфер діяльності і які повинні бути реалізовані;

- самостійні міжнародні права та обов'язки організації, тобто виникнення в міжнародній організації автономної волі, відмінної від волі держав-членів. Організація має право самостійно обирати засоби та способи виконання прав і обов'язків, покладених на неї державами-членами.

Міжнародна міждержавна організація створюється на основі волевиявлення держав, зафіксованого в міжнародному договорі або в рішенні існуючої міжнародної організації. Застосовується така послідовність етапів утворення міжнародних організацій: - прийняття установчого документа; - формування структури організації; - скликання головного органу, з діяльності якого починається функціонування організації.

Найпоширеніший спосіб створення міждержавної організації - укладення міжнародного договору. Розробка та прийняття тексту договору, який є установчим документом організації, відбувається на міжнародній конференції. Структуру міжнародної організації формують спеціальні органи, створені на основі окремого міжнародного договору чи додатка до статуту. Організація устворює штаб-квартиру, складає порядок денний головних органів, готує документи та рекомендації з питань порядку денного. Подібною була практика створення ЮНЕСКО, ФАО, ВОЗ, МАГАТЕ.

Формування структури організації завершується скликанням головних органів та початком їх функціонування. Держави, які не є членами міжнародних організацій, можуть направляти своїх спостерігачів для участі в роботі органів міжнародних організацій, якщо це встановлено правилами. Іноді акредитуються місії постійних спостерігачів (ООН, ОАГ).

Керівні органи міжнародної організації складають її структурну побудову, створюються на основі установчого документа міжнародної організації та наділяються відповідною компетенцією, повноваженнями, функціями. Кожен орган має свою внутрішню структуру і певний склад; встановлюється порядок прийняття рішень, в установчому чи інших актах закріплюється його правовий статус. Компетенція органів може змінюватися лише за згодою держав- членів. Міжурядові органи складаються з учасників чи представників країн-членів, яким надаються повноваження від урядів.

Міжпарламентські органи, що створюються переважно в регіональних організаціях, складаються з учасників чи країн-членів, які обираються населенням шляхом загальних прямих виборів (Європейський парламент), або призначаються національними парламентами (Парламентська Асамблея Ради Європи). Адміністративні органи складаються з посадових осіб міжнародної організації, які підпорядковуються тільки їй. Арбітражні, судові органи і комітети експертів включають фахівців, наділених повноваженнями.

Пленарні органи утворюються з представників усіх держав- членів, і визначають загальну політику організації та її принципи, приймають проекти конвенцій і рекомендацій, вирішують бюджетні й фінансові питання, переглядають статут і поправки до нього, займаються питаннями, пов'язаними із членством в організації (прийом, виключення, припинення прав і привілеїв).