Міжнародні організації - Мокій А.І. - 3.1. Історичні передумови та етапи європейської інтеграції

Упродовж останніх п'ятдесяти років Європейський Союз забезпечує економічну стабільність і зростання на європейському континенті. Інтеграційні процеси сприяють підвищенню рівня життя населення країн-членів ЄС, створення і функціонування внутрішнього ринку та введення в обіг єдиної загальноєвропейської валюти зміцнили позиції Союзу в світі. У розділі розглянуто передумови створення Європейського Союзу та особливості етапів євроінтеграції. Розкрито критерії участі країн в ЄС та перспективи приєднання нових країн-учасниць; інституційну, структурну побудову, функції, завдання та організаційні принципи діяльності органів управління Європейського Союзу на різних рівнях Розглянуто інструменти регіональної політики інтеграційного об'єднання та перспективи співпраці України з ЄС.

3.1. Історичні передумови та етапи європейської інтеграції

Європейський Союз (ЄС) - це найвища форма мегарегіональної багатосекторної інтеграції, що системно охоплює економічні, виробничі, політичні відносини, громадянські права та зовнішнє співробітництво держав-учасниць.

Ідею створення Сполучених Штатів Європи вперше висловив у вересні 1946 року прем'єр-міністр Великої Британії Уїнстон Черчілль. Він запропонував створення союзу європейських країн під керівництвом Франції та Німеччини, зауважуючи водночас, що його країна не інтегруватиметься в союз, а візьме на себе роль спостерігача.

У травні 1948 року на конгресі в Гаазі, скликаному за ініціативою європейських політиків та інтелектуалів, було прийнято Політичну Декларацію, яка закликала всі європейські країни до об'єднання. Для виконання цього документа 5 травня 1949 року було створено Раду Європи - першу європейську організацію співпраці. Країнами-засновниками Ради Європи були: Бельгія, Велика Британія, Голландія, Італія, Люксембург, Франція та Скандинавські країни. Завданням Ради Європи було визначено зміцнення демократії, охорона прав людини та підтримка європейської культурної ідентичності. "Холодна війна" та неспроможність Ради Європи узгоджувати суперечливі інтереси країн-учасниць зумовили необхідність розширення та диверсифікації форм економічного й політичного співробітництва. Насамперед це стосувалося співробітництва Франції та Німеччини, що повинно сприяти збереженню миру в Європі.

Початком європейської інтеграції вважається 9 травня 1950 року, коли міністр закордонних справ Франції Р. Шуманн запропонував створити спільний ринок вугільної і сталеливарної продукції Франції, ФРН та інших західноєвропейських країн ("план Шуманна"). Однією з головних цілей плану стало примирення Франції та Німеччини й недопущення між ними війни в майбутньому. Найважливішим засобом досягнення цієї мети мав стати механізм управління та наднаціонального контролю виробництва й торгівлі стратегічної для військових потреб продукції базових галузей економіки - вугілля та сталі.

18 квітня 1951 року "план Шуманна" реалізовано підписанням Паризького договору про створення Європейського співтовариства вугілля і сталі (ЄСВС). До складу ЄСВС увійшли: Бельгія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Німеччина та Франція ("європейська шістка"), які в подальшому стали "локомотивом" європейської інтеграції. Договір про ЄСВС набув чинності 23 липня 1952 року.

Наприкінці 1955 року на конференції у м. Мессіні країни "європейської шістки" домовилися про заснування Європейського співтовариства з атомної енергетики (Євроатом), а на початку 1957 року - про створення Європейського Економічного Співтовариства (ЄЕС). Для розвитку цих домовленостей 23 березня 1957 року в Римі відбулося підписання Договору про створення Європейського Економічного Співтовариства (ЄЕС) та Договору про створення Європейського співтовариства з атомної енергетики (Євроатом).

Метою створення ЄЕС визначено послідовне усунення внутрішніх торговельних бар'єрів у Співтоваристві (створення зони вільної торгівлі, митного союзу, спільного ринку і, таким чином, забезпечення вільного руху по території країн-учасниць Співтовариства товарів, послуг, капіталу, робочої сили).

Мета функціонування Євроатом - співпраця країн-членів у використанні ядерної енергії в мирних цілях. Обидва договори набули чинності 1 січня 1958 року й увійшли в історію під назвою "Римські договори".

8 квітня 1965 року було підписано Договір про об'єднання виконавчих органів ЄСВС, Євратома та ЄЕС, який набув чинності 1 липня 1967 року. У результаті цього створено єдину структуру інститутів, що забезпечують поглиблення європейської інтеграції. Основними інститутами стали Європейська комісія, Рада Європейських Співтовариств, Європейський парламент та Суд Європейських Співтовариств. У грудні 1974 року до цих органів додався новий - Європейська рада, яка складається з глав держав та урядів країн-членів Європейських Співтовариств.

У 1968 році завершилося формування зони вільної торгівлі та митного союзу (перших двох етапів інтеграції) Європейського Економічного Співтовариства, наприкінці 1969 року - формування спільного ринку (третього етапу інтеграції) СЕЄ. Таким чином, цілі СЕЄ, визначені Римським договором 1957 року, були досягнуті.

На початку 70-х років розпочався процес розширення ЄЕС, і в 1973 році членами ЄЕС стали Велика Британія, Данія, Ірландія, у 1981 році - Греція, у 1986 році - Іспанія та Португалія.

1 липня 1987 року набув чинності Єдиний Європейський Акт, підписаний у лютому 1986 року. Цей документ визначив подальші цілі Європейської інтеграції. Зокрема, він поставив за мету створення до 1 січня 1993 року єдиного внутрішнього ринку - етапу економічної інтеграції, що передбачав гармонізацію економічної політики та інституцій, запровадив спільну політику в соціальній та науково-технологічній сферах, охороні довкілля. Цей документ вніс зміни до договорів про утворення Європейських Співтовариств, а також розширив інтеграційний процес у сферу зовнішньої політики. Крім того, в Єдиному Європейському Акті поставлено питання про створення Європейського Союзу, який мав стати інститутом не лише економічним, але й політичним.

7 лютого 1992 року в Маастрихті було підписано Договір про Європейський Союз, який набув чинності 1 листопада 1993 року. В економічному сенсі прийняття Маастрихтського договору означало курс на завершення формування єдиного внутрішнього ринку (четвертий рівень економічної інтеграції) та перехід до реалізації ідеї економічного й валютного союзу - п'ятого, найвищого рівня економічної інтеграції.

1 січня 1995 року членами Європейського Союзу стали Фінляндія, Австрія та Швеція, а 2 жовтня 1997 року підписано Амстердамський договір (набув чинності 1 травня 1999 р.). Амстердамський договір вніс зміни та доповнення до Маастрихтського договору про Європейський Союз, Римського договору про заснування Європейського Економічного Співтовариства та Євратому, Договору про заснування ЄСВС. Ці зміни стосувалися повноважень та напрямів діяльності, а також інституційних механізмів забезпечення реалізації цілей, визначених Маастрихтським договором. Особливу роль у цьому відіграло укладення в 1997 році Шенгенської угоди про безвізове пересування громадян у межах Європейського Союзу.

26 лютого 2001 року було підписано Ніццький договір, який вніс зміни в механізми інституційного розвитку ЄС з урахуванням перспектив його розширення. Зокрема, квоти представництва в інституціях ЄС було перерозподілено з урахуванням потенційної участі в них нових членів.

1 січня 2002 року до готівкового обігу було введено єдина грошову одиницю ЄС - євро, і забезпечено перехід до формування економічного та валютного союзу ЄС - найвищого етапу інтеграції. Велика Британія й Данія відмовилися від запровадження євро на своїй території, а Швеція не змогла виконати необхідних критеріїв уведення євро, встановлених Маастрихтським договором.

З десяти держав, які приєдналися до ЄС у 2004 році, усі необхідні критерії "зони євро" виконали Кіпр і Мальта, які офіційно перейшли на єдину європейську валюту з 1 січня 2008 року, та Словаччина, рішення про приєднання якої до зони євро було ухвалене в липні 2008 року, а з 1 січня 2009 року Словаччина стала шістнадцятим членом єврозони. Крім Словаччини, до зони євро входять Німеччина, Франція, Італія, Іспанія, Бельгія, Кіпр, Греція, Австрія, Ірландія, Люксембург, Мальта, Нідерланди, Португалія, Словенія та Фінляндія.

3.2. Умови участі країн в Європейському Союзі та перспективи його розширення
3.3. Інституції Європейського Союзу
Суд Європейського Співтовариства
3.4. Регіональна політика ЄС
3.5. Перспективи співробітництва України з країнами ЄС
Тема 4. Міжнародні організації регулювання економічного співробітництва (ОЕСР) та загальної компетенції
4.1. Основні напрями діяльності організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР)
4.2. Автономні організації ОЕСР
4.3. Міжнародні організації загальної компетенції в межах економічної співпраці
Тема 5. Нато - об'єднання незалежних держав
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2018
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru