Міжнародні організації - Мокій А.І. - 16.3. Багатостороннє регулювання діяльності ТНК

Поглиблення та розширення інтернаціоналізації СГЗ у різних сферах економіки зумовлює формування "сіткової геокорпоративної структури" СГЗ (Е. Кочетов, 1998), об'єднання елементів виробничих структур різних країн у великі міжнародні науково-виробничі утворення. До основних тенденцій і характерних ознак сучасного етапу процесу транснаціоналізації належать.

1. Концентрація власності в межах ТНК через злиття, придбання активів зарубіжних фірм, багаторазовий перепродаж раніше придбаних фірм, ліквідація неефективних виробництв.

2. Зростання ролі великих комерційних банків у переміщенні інвестиційних ресурсів і перетворення їх на транснаціональні банки.

3. Розширення діяльності ТНК у сфері послуг, у тому числі страхових, консультаційних, інженерних, туристських.

4. Формування транснаціонального монополістичного капіталу, становлення ТНК і ТНБ як головних суб'єктів світового господарства.

5. Посилення ринкового конкурентного механізму в поєднанні з непрямими методами державного регулювання економічних процесів.

6. Уповільнення темпів росту прямого зарубіжного інвестування ТНК, особливо в країнах, що розвиваються, зміна напрямів руху інвестиційних ресурсів.

Таким чином, формується інтернаціональна ринкова вартість та, як її модифікація, ціна виробництва. Інтернаціональна ціна товарів, послуг, робочої сили, капіталів суттєво впливає на відповідні національні ціни. Панівне становище декількох крупних ТНК у провідних галузях поєднується зі значним їх відривом від фірм-аутсайдерів. Слід зауважити, що діяльність ТНК істотно підтримується національними урядами промислово розвинених країн, узгодженими діями щорічних нарад групи "Великої Вісімки", міністрів фінансів і керуючих центральними банками.

Основним завданням міжнародного регулювання ТНК є створення умов, які забезпечували б дотримання ними визначених норм і принципів, незважаючи на те, що вони не належать до суб'єктів міжнародного права. Крім того, до ТНК входять різні філії, дочірні фірми, які володіють різною правосуб'єктністю. Таким чином, ТНК як сукупність осіб різної юрисдикції не можуть бути об'єктом регулювання однієї держави чи єдиного міжнародного регламенту. Тому в документах і рекомендаціях ООН проблеми діяльності ТНК розосереджені за різними напрямами. Водночас Комісією ООН по ТНК проводиться розробка універсального кодексу поведінки ТНК. Базовим принципом, закріпленим у Декларації про встановлення у світі нового міжнародного економічного порядку (VI спеціальна сесія Генеральної Асамблеї ООН), є "повний і постійний суверенітет країни над її природними ресурсами і економічною діяльністю". Права країни на регулювання й нагляд за ТНК передбачені Хартією економічних прав і обов'язків держав (XXIX сесія Генеральної Асамблеї ООН, 1974). Групою видатних діячів у 1974 році було підготовлено доповідь "Вплив ТНК на процес розвитку" (57 сесія ЕКОСОР ООН), на основі якої створено Міжурядову комісію ООН по ТНК і Центр по ТНК.

До негативних аспектів у діяльності ТНК зазначена Група зарахувала: втручання у внутрішні справи; спроби поширення законів країни базування на країну, що приймає; вимоги преференцій; здійснення протизаконної діяльності; відмова визнавати юрисдикцію місцевих судів; приховування відомостей про діяльність; ОДП у сфері передачі технологій.

Додаткові засоби впливу на ТНК передбачені "Зведенням принципів і правил", прийнятим 1980 року на спеціалізованій конференції ООН. Аналогічна робота проводиться в межах завдань ЮНКТАД та ВОІВ.

Координуючим центром цієї роботи є Комісія та Центр ООН по ТНК. Комісія складається із 49-ти представників країн-членів ООН, обирається на три роки за участю постійної групи експертів (підприємців, профспілкових діячів, учених).

Хоч Комісією і підготовлено в 1980 році консолідований текст Кодексу поведінки для ТНК з метою обговорення, значна частина його положень (44 із 77-ми) не сформульована в остаточному вигляді. Позитивною є спроба визначити в проекті положення, яких повинні дотримуватися ТНК: поважати суверенітет і підкорятися законам країни діяльності; розробляти економічні цілі та завдання національної політики; не втручатися у внутрішні справи; утримуватися від практики корупції; дотримуватися законів щодо ОДП, положень стосовно передачі технологій і охорони довкілля. ТНК зобов'язані здійснювати свій внесок у розвиток економіки, але лише в частині узгодження їх внутрішніх стратегічних планів і національних програм.