Національна економіка: регіональний та муніципальний рівень - Круш П.В. - 2. Класифікація економічних систем

1. Поняття про економічну систему і моделі національної економіки.

2. Класифікація економічних систем.

1. Поняття про економічну систему і моделі національної економіки

Вихідним поняттям для аналізу сучасних моделей національних економік є дефініція "економічна система суспільства". Економічна система суспільства та модель національної економіки співвідносяться як загальне і специфічне.

Деякі вчені ототожнюють ці поняття, визначаючи економічну систему як форму організації національної економіки, її господарський механізм, завдання якого полягає в тому, щоб знаходити шляхи і методи ефективного використання обмежених (рідкісних) виробничих ресурсів. Проте аналіз сутнісних рис дефініції "економічна система", її складових, структури та форм прояву свідчить, що економічна система може відображати тенденції розвитку як окремих економік, так і їхніх груп, цивілізації в цілому.

Економічна система - поняття, що відбиває закономірності розвитку людського суспільства загалом та окремих націй на певному рівні соціально-економічних відносин, що в ньому склалися з урахуванням найзагальніших для них характеристик. Це свого роду теоретична модель, яка відображає найзагальніші закономірності еволюції економічної підсистеми людського суспільства чи окремих груп суспільств, окремих суспільств. Основні елементи економічної системи: продуктивні сили, техніко-економічні відносини, соціально-економічні відносини (відносини власності), організаційно-економічні відносини, господарський механізм у найбільш загальному вигляді їх прояву в певний момент розвитку людського суспільства.

Модель національної економіки - відбиває тенденції розвитку окремих господарських систем з урахуванням як загальноекономічних особливостей розвитку суспільства (економічна система), так і специфічних, притаманних лише даній господарській системі на певному етапі її еволюції. Ця дефініція визначає, як проявляються загальні закономірності розвитку економічної складової суспільства в окремо взятих господарських системах певного суспільства. Основні елементи національної економіки: продуктивні сили, техніко-економічні відносини, соціально-економічні відносини (відносини власності), організаційно-економічні відносини, господарський механізм, економічний потенціал, особливості державного устрою, традиції, менталітет, культура суспільства у їхні динаміці, розвитку з урахуванням найбільш загальних закономірностей розвитку економічних систем та їх переломлення (зміна, еволюція, доповнення новими ознаками тощо) в окремих суспільствах.

2. Класифікація економічних систем

Економічні системи суспільства мають кілька класифікацій. Наведемо приклади найбільш вживаних з них.

За типом власності на засоби виробництва (формаційний підхід):

o Первіснообщинний лад - економічна система первісної общини ґрунтувалась на спільній власності. Засоби праці були спільною власністю, а вироблений продукт розподілявся в інтересах усієї общини в цілому. Найбільшу частку отримували вожді, мисливці, воїни. Між усіма іншими членами общини продукт розподілявся порівну. Через цю економічну систему пройшли усі суспільні утворення, проте з різною тривалістю часового лагу.

o Рабовласниький лад - рабство означало перехід до приватної власності в її абсолютній формі. Власністю рабовласника є не тільки земля, засоби виробництва, а й сама людина, яка на нього працює. Раб не має сім'ї, будинку, господарства. Він - річ серед речей. Ця система була притаманна не всім суспільним утворенням. Так, у Греції, Китаї, Римі рабовласницький лад відрізнявся за своєю суттю - у Греції система рабовласницького ладу, наприклад, була більш демократичною, ніж у Китаї. Деякі народи оминули стадію рабовласницького ладу, наприклад, слов'янські народи від стадії первісного суспільства перейшли до феодалізму.

o Феодалізм - феодалізм розвинув приватну власність в абсолютній формі і в той же час послабив її абсолютний характер. Працівник виступає як суб'єкт і як об'єкт власності. Як суб'єкт власності він має певний наділ, сільськогосподарський реманент тощо. Як об'єкт власності працівник змушений відпрацьовувати на свого господаря повинність (наприклад, відробітковий оброк, та/або грошовий оброк). За такого типу суспільно-економічної формації людина-працівник так само зберігає найнижче становище у структурі засобів виробництва. Як і рабовласницький устрій, був притаманний не всім суспільствам і мав свої відмінності (кріпацтво було відмінено в європейських країнах раніше, ніж у слов'ян).

o Капіталізм - за капіталістичного господарювання, щоб організувати виробництво матеріальних благ, власник засобів виробництва повинен купити робочу силу (фізичні і розумові здібності особи), а не людину. Отже, здійснюється купівля-продаж робочої сили (наймання на роботу) і починається капіталістичне виробництво. При цьому стрімко розвиваються ринкові відносини, бартер замінюється товарно-грошовим обміном. Але за такого способу виробництва, як доводить марксизм, людина-робітник все ще залишається від своєї діяльнісної сутності. Капіталізм у європейських країнах поширювався різними темпами, іноді розрив у розвитку капіталістичної системи господарювання між країнами тривав сотні років.

o Соціалізм - концепція ідеального суспільства: безкласове суспільство, усуспільнена власність на засоби виробництва та результати праці, рівний розподіл національного багатства, відсутність антагоністичності у взаємовідносинах продуктивних сил і виробничих відносин, відмова від послуг вартості, всебічний розвиток продуктивних сил суспільства. Подібний устрій була спроба побудувати в ряді країн Європи та Азії.

За структурно-управлінським аспектом розвитку економіки економічна система розглядається як соціально створений механізм для прийняття економічних рішень у всіх сферах суспільного виробництва: власне виробництві, обміні, споживанні і розподілі. Тобто економічні системи розрізняються за структурою господарського механізму: ринкова економіка, неринкова економіка.

Інституціональний напрям розглядає розвиток економічних систем та окремих типів національних економік як комплекс економічних відносин між господарськими одиницями та економічними агентами, що розвиваються під впливом економічних, політичних, соціальних, екологічних, культурних, географічних та інших інституціональних і природно-соціальних чинників.

За ступенем індустріально-економічного розвитку розрізняють доіндустріальне, індустріальне та постіндустріальне суспільство (інформаційне, знаннєве). Специфіку кожного з них визначає рівень техніко-економічних відносин, провідний сектор в економіці та загальний рівень розвитку продуктивних сил суспільства. Це технократичні концепції розвитку суспільства.

Залежно від розвитку людської цивілізації (цивілізаційний підхід) розрізняють такі стадії розвитку економічних систем:

o 1 група - доіндустріальну (традиційну цивілізацію, індустріальну цивілізацію, постіндустріальну (постекономічну) цивілізацію;

o 2 група - традиційну (патріархальну чи авторитарну) цивілізацію, ліберальну та демократичну цивілізації;

o 3 група - постійний пошук шляхів формування єдиної світової цивілізації.

Так, досить цікавою є концепції циклічного розвитку суспільства або зміни цивілізацій (Л. Морган, А. Тойнбі, Н. В. Данилевський, А. М. Ковальов, Ю. В. Яковець). Згідно з деякими з цих теорій, людство у своєму розвитку пройшло 7 стадій (тобто на зміну одна одній пройшло 7 цивілізацій): неолітична, рабовласницька, антична, ранньофеодальна, передіндустріальна, індустріальна та постіндустріальна, що відповідають еволюції суспільних відносин в усіх сферах людської життєдіяльності. Вони не відображають еволюції конкретних типів національних економік, проте все ж дають певним чином обґрунтоване логічне пояснення всезагальним закономірностям розвитку людської цивілізації, в т.ч. і її економічної складової.

Існує також класифікація економічних систем відповідно до взаємозв'язків між виробництвом і споживанням у суспільстві. Вона була розроблена К. Бюхером на початку XX ст. Він виділив такі типи економічних систем: замкнуте домашнє господарство міське господарство та народне господарство, що відрізняються між собою за рівнем споживання та виробництва товарів і послуг, а також тривалістю і кількістю тих стадій, що проходять між ними.

Проте найбільшого поширення набула класифікація економічних систем та типів національних економік за рівнем розвитку соціально-економічних відносин та способом координації й управління економічною діяльністю, оскільки саме ці аспекти економічного буття визначають і характеризують рівень розвитку продуктивних сил суспільства та взаємозв'язки в економіці.

За цим критерієм визначають такі типи економічних систем:

o "Чиста"" ринкова економіка (вільний ринок, саморегульована економіка, "чистий" капіталізм, епоха вільної конкуренції) - приватна власність на фактори виробництва; самокоординації економічної діяльності на основі дії загальних об'єктивних закономірностей розвитку (економічний порядок); максимальне невтручання держави в економічні взаємовідносини; свобода підприємництва і вибору діяльності (принцип демократії та економічної свободи вибору); спільна мета для всіх суб'єктів господарювання - отримання максимального прибутку і діючи на свій страх і ризик; вільні входи та виходи з ринку за рахунок дії вільної (чистої або досконалої) конкуренції; забезпечується панування споживачів над виробниками, тобто виробляється тільки те, що купується; ціновий механізм є основним координаційним механізмом врегулювання економічних відносин (економічний порядок); ринок для всіх його учасників є "чорним ящиком", він невідомий, і усі суб'єкти змушені об'єктивно підкорятись його законам; розпорошена економічна та ринкова влада; одинична планомірність економічної діяльності (на рівні окремих підприємств).

o Командна економіка (командно-адміністративна, соціалістична, планова система господарювання) - одержавлена суспільна власність на фактори виробництва і результати праці; панування централізованого планування і розподілу економічних ресурсів та колективне прийняття господарських рішень шляхом тотальної централізації планування економічної діяльності; придушення механізмів ринкового саморегулювання (вільної конкуренції, ціноутворення, розподілу та обміну); відсутність ринкової системи стимулювання і мотивації виробників та працівників; державний контроль над усіма сферами суспільної життєдіяльності; панування єдиної ідеології розвитку і виключення принципів функціонування інших економічних систем (закрита економічна система); панування виробника над споживачем (на ринках при такій системі купується тільки те, що виробляється, вибору у споживача немає). Така модель економічної системи була втілена в СРСР і країнах соціалістичної співдружності та зберігалась до початку ринкового реформування цих економік.

o Традиційна економіка - панування приватної власності; низький рівень економічного і соціального розвитку суспільства; багатоукладність економіки з переважанням сировинної складової; залежний (колоніальний) характер соціально-економічного розвитку; переважання традиційного (звичаєвого) права в координації економічних відносин; технічний прогрес різко обмежений; демографічні кризи (зазвичай темпи зростання населення перевищують темпи зростання промислового виробництва); низький рівень розвитку науки та освіти; низька продуктивність праці за рахунок застарілих способів управління та технологічного застарівання; великий державний борг; виключно висока роль держави і силових структур в економіці й політиці. Така економічна система й до цього часу існує майже в 100 країнах світу. Країни традиційної системи є постачальниками сировини і матеріалів для світового господарства, слугують ринком збуту готової продукції і є повністю залежними від зовнішніх джерел фінансування.

o Змішані системи (принципи "змішаної економіки" розробляли А. Вагнер, С. Чейз, Дж. М. Кейнс, Е. Хансен, П. Самуельсон та ін.). Для цієї системи характерні такі процеси: на мікроекономіч-ному рівні відносини регулюються переважно ринковими способами та альтернативними до них позаринковими методами (корпоративна координація); а на макроекономічному рівні - синтезованою системою державного та корпоративного управління і регулювання господарських процесів; плюралізм форм власності; переплетення, взаємопроникнення і взаємодоповнення колективного, приватного і державного господарств, а також взаємний перехід одного типу господарства в інший; соціальна орієнтація економіки, підвищення на її основі життєвого рівня людей; визнання людини та її здібностей головною цінністю і продуктивною силою; їх формування визначається переходом від однієї системи господарювання до іншої (перехідний період). Демократична форма управління спроможна забезпечити економічні, політичні та духовні гарантії для щонайповнішої реалізації можливостей кожної людини. Змішаними є всі сучасні економіки - як розвинутих держав, так і країн з трасфор-маційною економікою і навіть слаборозвинутих. Проте всі змішані економіки окремих країн (моделі національних економік) мають свої специфічні риси.

Так, країни колишнього СРСР розпочали економічне реформування з метою побудови соціально-орієнтованої ринкової економіки з переважанням принципів ринку над державним втручанням в економіку. Темпи та наслідки цих трансформацій, їх цілі та механізми впровадження були істотно різними, в результаті чого частина країн змогла швидше адаптувати власні господарські системи до умов світового ринку, а інша частина все ще перебуває на перших сходинках цих реформ.

Південна Корея при переході до нових умов господарювання стала на шлях формування ринкової економіки з переважанням державного втручання в економіку та значним державним сектором економіки і одночасною розбудовою приватного малого та середнього бізнесу, розширила зовнішні контакти з іншими господарськими системами.

Китай у цьому аспекті є державою, яка, формально грунтуючись на принципах комунізму і соціалізму, будує реальну змішану ринкову економіку. В економічній політиці Китаю принципи планомірності і жорсткого державного контролю за економічною діяльністю органічно поєднуються з принципами вільного ринку. Економічна політика Китаю нерозривно пов'язана з демографічною, політичною, соціальною, культурною, науковою, технологічною та екологічною і постійно прагне віднайти баланс між рівнями функціонування національної економіки. Для Китаю, як і інших азійських країн (колишні командні та традиційні економіки), проблеми економічного розвитку при формуванні сучасних змішаних систем полягають у вирішенні таких проблем: подолання екстенсивного характеру економічного зростання; пошук швидких шляхів вирівнювання економічних диспропорцій, що пов'язані з низьким стартовим рівнем розвитку; визнання активізації розвитку освіти і науки рушієм сталого економічного зростання нації; подолання ідеології закритої економіки і перехід до відкритої системи господарювання.

Сучасні змішані економіки розвинутих країн характеризує поняття "модель сучасних ринкових економік". До таких можна віднести США, ЄС, Японію, Корею та деякі інші держави, які у своєму соціально-економічному розвитку раціонально спромоглися поєднати національні особливості із загальноцивілізаційними тенденціями розвитку. їхні моделі національних економік можна ототожнювати з поняттям сучасної змішаної економіки.

Необхідно підкреслити також те, що жодна з названих вище основних економічних систем фактично не існувала і нині не існує в чистому вигляді. Це пов'язано з такими особливостями розвитку людського суспільства:

o спеціалізацією і кооперацією господарських процесів у світових масштабах;

o акумуляцією зусиль людства у вирішенні глобальних економічних, соціальних та екологічних проблем;

o формуванням єдиного глобального інформаційного і наукового простору;

o пошуком оптимальних шляхів координації обмежених ресурсів та більш оптимального їх використання, пошуком альтернативних джерел ресурсів;

o об'єктивним характером постійних трансформацій національних господарств та під їх впливом - світового господарства та ін.

Останнім часом значне коло економістів визначає той факт, що більшість національних економік рухається в напрямі формування "економіки узгоджень" (нова модель змішаної економіки). Концепція "економіки узгоджень" розроблялася для країн Скандинавії на базі спеціальних економічних досліджень з урахуванням національної специфіки цих країн та загальних цивілізаційних тенденцій розвитку. Ця концепція виходить з факту появи синергетичного ефекту від раціонального поєднання ринкового саморегулювання, державного втручання та корпоративної координації сучасної економіки ("раціональна змішаність"), що проявляється в появі механізмів переговорного характеру - узгодження. Вони, на думку західних вчених, зможуть вирішити проблему стабільності економічних систем на макро- та мікрорівні, оптимально поєднавши цілі суб'єктів національної економіки для досягнення спільної кінцевої мети функціонування.

Отже, моделі національних економік формуються з урахуванням світових надбань практики господарювання і враховують власні особливості розвитку: історичні, політичні, демографічні, екологічні, природні, соціально-культурні, психологічні тощо. їхня структура є відображенням діалектичної взаємодії загального (моделі економічних систем) та специфічного (їх прояви в окремих країнах) економічного розвитку суспільства.

Базовою моделлю для різних типів національних економік, як показує сама еволюція сучасної економіки, є модель змішаної економічної системи, що прагне як най раціональніше та оптимальніше поєднати в єдиній системі економічних взаємовідносин принципи ринкового саморегулювання і державного втручання в економіку, не відкидаючи можливості появи альтернативних до них механізмів координації, а також обґрунтувати необхідність та найбільш раціонально використати можливості продуктивних сил суспільства, традиційних та нових засобів виробництва з урахуванням загальних та специфічних рис різних за своїми характеристиками національних господарських систем. Модель змішаної економіки найбільш адекватно пояснює сучасні тенденції до інтеграції та глобалізації, при цьому не уніфікує окремих економік, а наближає їх до розуміння того, що людство може виробити єдині принципи поступального розвитку та розв'язання спільних соціально-економічних та інших проблем у напрямі формування постіндустріального суспільства.

1.4. Особливості формування та розвитку національної економіки України
1. Історія формування національної економіки України
2. Проблеми формування власної системи господарювання в незалежній Україні
Розділ 2. Територіальний аспект формування національної економіки
2.1. Територія (регіон) як державоутворювальний елемент
1. Регіональний підхід щодо формування системи державного управління
2. Регіон як одиниця соціально-економічного простору
2.2. Наукові підходи до регіонального управління
1. Теорії просторової економіки як наукові джерела регіонального управління
2. Сучасні методи регіональних досліджень
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2020
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru