Національна економіка: регіональний та муніципальний рівень - Круш П.В. - 3. Автономія в складі унітарної держави

Унітарна держава може утворювати автономію в своєму складі.

Автономія (від грец. autonomнa - autos - сам, nomos - закон) - надання певним регіонам держави прав на самоврядування в адміністративній сфері.

Автономія, як правило, надається етнонаціональним спільнотам і тому вважається однією з форм самовизначення народу, гарантованого міжнародним правом.

Характерні ознаки автономії:

o дія на території автономії разом із загальнодержавними законами законів автономії з певного кола питань;

o формування незалежно від центру власного "автономного уряду і парламенту".

Автономія набуває певних ознак державного утворення (конституція, державна символіка, уряд, парламент), але таким не визнається. Це відбувається тому, що статут і статус автономії розробляються і встановлюються центром. Крім того, автономний парламент, уряд та інші органи здійснюють свою діяльність під наглядом центру, а "автономні закони" можуть бути скасованими в разі їх протиріччя загальнодержавним законам.

Виникнення інституту автономії є значним кроком на шляху демократизації суспільства, а її існування - вагомий внесок у вирішення етнонаціональних проблем, запобігання міжнаціональним конфліктам і сепаратизму.

Процес децентралізації й автономізації унітарної держави в західній літературі часто називають початком її федералізації. А саму унітарну державу з автономними утвореннями визначають як унітарну державу з елементами федералізму.

Україна є унітарною державою, що має в своєму складі Автономну Республіку Крим (АРК).

Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. (витяг)

Розділ Х. Автономна Республіка Крим

Стаття 134. Автономна Республіка Крим є невід'ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання.

Стаття 135. Автономна Республіка Крим має Конституцію Автономної Республіки Крим, яку приймає Верховна Рада Автономної Республіки Крим та затверджує Верховна Рада України не менш як половиною від конституційного складу Верховної Ради України.

Нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим та рішення Ради Міністрів Автономної Республіки Крим не можуть суперечити Конституції і законам України та приймаються відповідно до Конституції України, законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України та на їх виконання.

Стаття 139. В Автономній Республіці Крим діє Представництво Президента України, статус якого визначається законом України.

На другій сесії Верховної Ради АРК було прийнято Конституцію Автономної Республіки Крим. Гарантіями діяльності АРК є:

o правова, організаційна, майнова, фінансова, ресурсна самостійність у межах, установлених Конституцією України та Конституцією АРК, що забезпечує здійснення її повноважень;

o врахування особливостей АРК, передбачених Конституцією України, органами державної влади України при прийнятті відповідних рішень;

o державні гарантії статусу і повноважень, права власності та інших прав АРК;

o судовий захист статусу і повноважень АРК.

Представницьким органом АРК є Верховна Рада АРК (ВР АРК). Вона складається із 100 депутатів, які обираються на 4 роки на основі рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.

До виконавчих органів АКР належать Рада Міністрів АРК (РМ АРК), республіканські міністерства і комітети, районні в АРК державні адміністрації. РМ АРК формується ВР АРК на строк її повноважень. РМ АРК очолює голова, який призначається ВР АРК з поданням Голови ВР АРК і за погодженням з Президентом України.

4. Імперія як специфічна форма державного устрою

Імперії існували тисячоліттями, а деякі з них були надзвичайно великими і могутніми.

Імперія (від лат. іmperium - влада, сильний, могутні тощо) - одна з найдавніших форм державного устрою, під яким розуміється об'єднання під жорсткою централізованою владою національно-територіальних чи адміністративно-територіальних утворень на принципах співвідношень "метрополія-колонія" або "периферія-центр".

Систему побудови державної влади в імперії схематично можна представити у вигляді багатопелюсткової квітки, центром якої є метрополія, а пелюстки - колонії (рис. 7).

Рис. 7. Побудова державної влади в імперії

За Л. М. Гумельовим, створення імперій було під силу не всім народам, а лише тим які мали "найвищу пасіонарність", тобто найвищу енергію і непоборне внутрішнє прагнення до діяльності, спрямованої на досягнення певної мети. За часовим критерієм розрізняють:

o стародавні імперії [від давніх часів до кінця середньовіччя (Рим, Єгипет)];

o нові імперії [XVI-XIX ст. (Османська, Російська, Британська імперії)];

o новітні імперії [XX ст. (нацистська Німеччина, СРСР)].

За геополітичним положенням імперії поділяють на зовнішні і внутрішні; за типом режиму - на авторитарні і тоталітарні.

Імперіям притаманні як суто імперські, так і спільні з унітарною державою риси.

До суто імперських рис належить:

o наявність колоній чи напівколоній;

o панування єдиної державної ідеології;

o існування величезної військової, політичної, економічної та адміністративної бюрократії;

o готовність центру допускати до імперської еліти представників периферійних еліт за умов їхньої асиміляції;

o агресивність, войовничість і експансіонізм;

o намагання створити державу не локального, а континентального, навіть світового масштабу;

o концентрація в метрополії матеріальних, духовних, інтелектуальних багатств імперії;

o самоізоляція (імперія, за англійським істориком А. Тойнбі, - "замкнений універсум").

До властивостей, притаманних і імперіям, і унітарним державам, можна віднести наявність:

o єдиного управлінського центру;

o управлінської вертикалі;

o єдиної системи права.

Крім того, імперіям притаманні певні елементи федералізму, а саме:

o поліетнічний склад населення;

o етнонаціональний територіальний поділ;

o існування державних утворень, подвійного громадянства.

Імперії створювались або шляхом приєднання нових територій на добровільній основі чи внаслідок загарбницьких війн і були ефективною формою державного устрою за часів, коли в державній політиці країн воєнно-політична складова переважала соціально-економічну.

Імперії в своєму розвитку пройшли такі етапи існування: народження, піднесення, застій, криза, загибель. У сучасному світі імперій немає. Але постає питання: чи можливе їх відродження або народження нових?

Теоретично це можливо, але практично малоймовірно, а головне - недоцільно. Адже людство виробило і успішно користується іншими, альтернативними імперіям, формами державного ладу та міждержавних утворень, а саме - федеративними та конфедеративними утвореннями.