Національна економіка - Мельник А.Ф. - 2.5. Теорії державного регулювання національної економіки

У неокласичній теорії національної економіки вагоме місце посідає аналітична модель загальної економічної рівноваги, обґрунтована швейцарським економістом Л. Вальрасом (1834-1910). Ця теорія акцентує увагу на наявності широкої та складної системи взаємозв'язків, що притаманно і сучасній національній економіці. За нею, рівновага в економіці не зводиться до ринкової рівноваги, але її можна досягти тільки через ринковий механізм, через обмін. Основний інструмент у цьому механізмі - ціна. Попит і пропозиція товарів вирівнюється за допомогою пошуку взаємоприйнятних цін, які є цінами рівноваги. Основні закони, дотримання яких забезпечує рівновагу: 1) товари одного типу на ринку повинні мати тільки одну ціну; 2) ціна товару зрівноважує запропоновану та спожиту його кількість; 3) ціна має забезпечувати максимальне задоволення і покупцеві, і продавцю.

Основними постулатами моделі загальної рівноваги Л. Вальраса е такі: цінова конкуренція є домінуючим чинником встановлення рівноваги; рівновагу характеризує, як правило, мінова вартість; рівновага здатна забезпечити максимальний рівень задоволення потреб за наявності необхідних ресурсів; попит на кожний товар залежить не тільки від його ціни, а й від цін на всі інші товари; попит споживача на товари має зрівноважуватися з його доходами.

Головна заслуга Л. Вальраса полягає у створенні замкнутої математичної моделі загальної економічної рівноваги, що пояснює взаємодію всіх складових ринкового господарства з позицій теорії корисності, ефективної конкуренції за одночасної державної підтримки соціально незахищених бідних верств з боку держави. Визначальною в цій моделі є така система рівнянь:

де Р_%, Р_р, Р_к - ринкові ціни на послуги к; Р_м Р_е Р_А - ринкові ціни на товари а, Ь, с, а"; а_і - кількість товару а, яка використовується на створення одиниці послуги і-го виду.

У цій моделі ціни готових продуктів прирівнюються до суми всіх затрачених на їх виготовлення виробничих послуг.

Л. Вальрас у теорії рівноваги допускав досконалу конкуренцію та однакові ціни за умов одного ринку. Він, використовуючи математичні методи, показав, що досягнення загальної рівноваги за певних умов ринку потребує виконання певних правил: по-перше, для будь-якого індивідуума існує крива корисності кожного товару або послуги, наданих на ринку; по-друге, індивідуум максимізує корисність товару або послуги шляхом обміну; по-третє, він має отримати максимальне задоволення, якщо ціна сплачена в процесі обміну; по-четверте, пропозиція кожного товару і послуги має дорівнювати попиту на них, а відтак ціна кожного товару або послуги - дорівнювати змінним витратам, які зроблено в процесі тривалого виробництва. Ці постулати формують закон Вальраса, який визначає залежність між окремими ринками за умов досконалої конкуренції: сума надлишкового попиту на всіх ринках має дорівнювати нулю.

Більшість економістів вважають, що теорія економічної рівноваги Л. Вальраса є досконалою за математичною формою, але досить обмеженою за змістом. Вальрас не здійснив широкого статистичного дослідження, необхідного для забезпечення конкретних розв'язків кожного з рівнянь системи, його закон має яскраво виражений статичний характер.

2.5. Теорії державного регулювання національної економіки

В економічній науці сформувалися протилежні підходи до ролі держави в національній економіці. Головним чином, можна виокремити кейнсіанську, неокласичну, інституціональну теорії державного регулювання. Теорії, розроблені економістами цих напрямів у різний час і в різних країнах, застосовувалися в практиці державного регулювання економіки, розділяючи і успіхи, і невдачі економічної політики держави, формуючи при цьому альтернативні моделі державного регулювання економіки - ліберально-монетарну, стабілізаційно-трансфертну, раціональних очікувань, економіки пропозиції.

У теорії ДжМ. Кейнса обґрунтовано можливі шляхи стимулювання ефективного сукупного попиту на ринку благ та грошей у закритій та відкритих моделях народного господарства з впливом держави та зовнішньоекономічним впливом, з використанням при цьому інструментарію фіскальної, грошово-кредитної та валютної політики держави.

Якщо класична модель ринкової економіки передбачає повну зайнятість, не допускає перевиробництва чи недовиробництва товарів, оскільки передбачаються повна еластичність цін і заробітної плати, то кейнсіанська макроекономічна теорія тезу про рівновагу за повної зайнятості та повного використання ресурсів ставить під сумнів не тільки в короткостроковому, а й у довгостроковому періоді, бо це є проблемою тривалої виваженої політики держави, пов'язаної з управлінням макроекономічним кругообігом за допомогою опосередкованих методів впливу: інструментів фінансової і валютної політики держави.

Основними постулатами кейнсіанської макромоделі е такі: 1) попит є визначальним стосовно пропозиції у дослідженні ринку; 2) наявний сукупний попит на ринку не гарантує повної зайнятості та повного використання ресурсів; 3) саморегульована економіка приречена на недостатнє інвестування, оскільки в умовах ринкової економіки населення надає більшу перевагу ліквідним грошам, а не заощадженням; 4) важливим чинником забезпечення макрорівноваги є держава, яка через інструментарій фіскальної політики підтримує ефективний рівень сукупного попиту, тим самим стимулюючи ділову активність народного господарства; 5) недостатній рівень ефективного попиту можна компенсувати збільшенням витрат на нові інвестиції, а їх обсяг відіграє важливу роль у визначенні рівня зайнятості; головним інструментом розвитку попиту е підтримка державою інвестиційної активності; 6) загальний обсяг зайнятості визначається трьома факторами: схильністю до споживання, граничною ефективністю інвестицій, нормою відсотка. Співвідношення між зростанням інвестицій, з одного боку, і зростанням зайнятості та доходу - з іншого, представлено через теорію мультиплікатора, яка стала центральною ланкою економічного вчення Кейнса І взагалі розкрила механізм економічного зростання.

Альтернативними концепціями державного регулювання економіки є монетаризм, економіка пропозиції, раціональних очікувань. Ідеї монетаризму, здебільшого обґрунтовані у працях М. Фрідмена, базуються: на критиці надмірного втручання держави в економіку, підтримці приватного підприємництва як джерела економічного розвитку, позиціонуванні головного інструменту державного регулювання економіки - регулювання грошової маси; обмеженні державних соціальних трансфертів.

По суті головна детермінанта монетаризму полягає в тому, щоб підпорядкувати економічну теорію практичним завданням держави, щоб політика в галузі грошового обігу більшою мірою відповідала потребам держави і суб'єктів господарювання.

Важливе місце в системі альтернативних теорій державного регулювання посідає теорія раціональних очікувань (теорія ма-крораціональних сподівань Ф. Модільяні). Поняття "раціональні сподівання" вперше запропонував ще в 1961 р. американський економіст Дж. Мут, ідеї якого набули розвитку в надрукованій у 1972 р. статті Р. Лукаса "Сподівання і нейтральність грошей". З обґрунтованої ними теорії випливають два суттєвих висновки: 1) про повну нейтральність грошей до реальних змінних в економіці; 2) раціональні очікування економічних суб'єктів нейтралізують, а тому роблять неефективним, державне регулювання економіки в будь-яких формах - чи то в бюджетній, чи то в грошово-кредитній.

Ідеї раціональних очікувань було розвинуто в працях ВМ. Усоскіна, Л. Харріса, К.Р. Макконнелла, СМ. Брю. Загалом теорія раціональних сподівань має три фундаментальні передумови реалізації: 1) раціональний характер формування очікувань господарських агентів, згідно з яким останні ефективно та цілеспрямовано використовують усю наявну інформацію для прогнозування майбутнього розвитку кон'юнктури і обґрунтовують на цих очікуваннях свої рішення; 2) гнучкість ставок заробітної плати і цін, а також швидке їх пристосування до змін попиту і пропозиції; 3) високий ступінь конкурентності ринків товарів та економічних ресурсів, у результаті чого для системи характерним буде стан постійної рівноваги.

Неокласична теорія державного регулювання "економіки пропозиції" А Лаффера і Дж. Гільдера особливу увагу приділяє аналізу фіскальних механізмів стимулювання підприємницької активності. Створений "економікою пропозиції" проект податкової реформи був адаптований у 80-х роках XX ст. Р. Рейганом при зниженні прибуткового податку з 70 до 38 % та зменшенні оподаткування нерухомості, нагромаджень та інвестицій. Новою податковою політикою державі вдалося підтримати підприємницьку ініціативу і стимулювати американську економіку до економічного зростання.