Національна економіка - Мельник А.Ф. - 7.2. Елементи інфраструктури ринку та основні принципи їх функціонування

Елементи ринкової інфраструктури представлені сукупністю різноманітних підприємств, установ, організацій, що обслуговують суб'єктів ринку, допомагають їм нормально функціонувати і діють у межах окремих ринків: ринку робочої сили, ринку засобів виробництва, ринків банківських послуг, інвестицій, фінансів, ринків інформації, маркетингових послуг.

З огляду на складну структуру ринку та різноманітність аспектів функціонування його суб'єктів, на обслуговування яких орієнтована ринкова інфраструктура, остання в науковій літературі розглядається в різних ракурсах. Зокрема, зміст ринкової інфраструктури виражають такі взаємопов'язані складові: інституціональна, інформаційна, нормотворча, ринкове мислення та поведінка населення.

Інституціональна складова є класичною формою вияву ринкової інфраструктури і виражається через сукупність інституцій-організацій та інститутів - норм, правил, настанов, що мають як формальний, так і неформальний характер. У рамках ринкової інфраструктури розрізняють дві групи інституцій - загального призначення і спеціальні. Інституції загального призначення зазвичай не зорієнтовані на виконання тільки тієї чи іншої функції у складі інфраструктури, а беруть участь у реалізаці також інших цілей і завдань, оскільки багато з них належать державі, реалізують не тільки комерційні цілі й передбачають взаємодію або з товарними, або з грошовими потоками. Так, до загальних інституцій інфраструктури в рамках обслуговування товарних потоків ринкової економіки належать: шляхи, порти, аеродроми, вантажний і пасажирський транспорт, підприємства зв'язку. Інституції спеціального характеру, які функціонують у цій частині ринкової економіки, представлені як комерційними структурами (товарні біржі, підприємства оптової і роздрібної торгівлі), так і державними - митними органами, державними органами, які надають дозволи й ліцензії для зайняття дільністю в цій сфері.

Умови для формування та переміщення грошових потоків також забезпечують як приватні, так і державні інституції. В переліку приватних відправна роль належить банкам як універсальним інституціям грошового ринку. Набувають розвитку в сучасних умовах також небанківські фінансово-кредитні інституції, які здебільшого мають спеціалізований характер. До них належать страхові компанії, пенсійні фонди. Серед державних інституцій у цій частиш інфраструктури визначальними є центральний банк (НБУ в Україні) та органи податкової служби.

Інформаційна складова ринкової інфраструктури представлена інформаційними мережами та потоками, а також інституціями, що їх забезпечують, - засобами масової інформації, інформаційними й рекламними компаніями, мережами Інтернет. Саме елементи інформаційної складової забезпечують зворотний зв'язок інфраструктури із зовнішнім середовищем, що є передумовою її адаптації до вимог ринкової економіки на кожному етапі розвитку.

Ефективного виконання ринковою інфраструктурою закріплених за нею функцій можна досягти через забезпечення належного формування кожної з її основних складових та налагодження їх гармонійної взаємодії на основі узодженого розвитку. Зарубіжний і вітчизняний досвід доводить, що формування всього набору Інституцій ринкової інфраструктури, без належного законодавчо-нормативного забезпечення їх діяльності та переходу до прогресивного економічного мислення, неспроможне забезпечити достатні умови розвитку ринку. Прикладом такої ситуації в Україні є динамічний розвиток фінансових інституцій, який без належного законодавчого регулювання їх діяльності супроводжується значними і частими порушеннями прав споживачів фінансових послуг, обманом вкладників фінансовими структурами.

Елементи ринкової інфраструктури, за допомогою яких реалізуються її функції, поділяють на три блоки: організаційно-технічну, фінансово-кредитну та науково-дослідницьку інфраструктуру ринку.

До організаційно-технічної інфраструктури ринку належать товарні біржі, аукціони, торговельні доми, торговельні палати, холдингові, брокерські компанії, інформаційні центри, ярмарки, сервісні центри, різноманітні асоціації підприємців і споживачів, державні інспекції, транспортні комунікації, засоби зв'язку.

Фінансово-кредитну інфраструктуру ринку утворюють банки, фондові й валютні біржі, страхові та інвестиційні компанії, фонди профспілок та інших громадських організацій, інституції, які мобілізують тимчасово вільні грошові ресурси, перетворючи їх на кредити, а потім і на капіталовкладення.

Науково-дослідницька інфраструктура ринку включає наукові інститути з вивчення ринкових проблем, венчурні фірми, інформаційно-консультативні фірми, аудиторські організації, спеціальні навчальні заклади.

Розвиток ринкової інфраструктури як обслуговуючої системи визначається структурою, запитами, рівнем розвитку національного ринку. Тобто елементи ринкової інфраструктури формуються і класифікуються за видами ринків, які вони обслуговують: ринком товарів і послуг, фінансовим ринком, ринком праці (робочої сили).

Інфраструктура товарного ринку представлена сукупністю видів діяльності та інституцій, які забезпечують безперебійний обіг речових чинників виробництва і товарів кінцевого споживання та надають комплекс послуг зі сприяння організації товарного обігу та повнішого задоволення попиту споживачів. Вона створює умови для прискоренішого обігу товарних ресурсів в економіці, вдосконалення ринкового процесу реалізації продуктів праці, оптимізації комерційних зв'язків, поліпшення матеріально-технічної бази обігу.

Завдяки діяльності суб'єктів інфраструктури товарного ринку виробники мають можливість формувати ефективні канали розподілу, щоб представити свій товар на ринку. Важливою є їхня роль у встановленні відповідності між попитом і пропозицією товарів. Більшість виробників у великій кількості випускає обмежений асортимент продукції, проте завдяки діяльності суб'єктів ринкової інфраструктури він трансформується у споживчий асортимент, необхідний конкретному споживачеві.

Продуктом діяльності інфраструктури товарного ринку найчастіше є "інтегрований товар", продаж якого супроводжується наданням комплексу послуг. Головна відмінність послуг, пов'язаних із продажем і використанням товару в матеріально-речовій формі, від інших видів послуг полягає в тому, що вони не віддільні від цього товару, не існують окремо від нього. Товар може продаватись без надання послуг, але послуги без товару не можливі.

У науковій літературі наголошується, що елементи інфраструктури доцільно поділити на групи за ознакою спорідненості завдань і виконуваних функцій щодо забезпечення функціонування товарного ринку¹.

Вирізняють такі складові інфраструктури товарного ринку з окресленим набором елементів-інституцій:

- організаційна складова: оптові й торговельно-посередницькі структури, товарні біржі, брокерські, дилерські, лізингові та інші посередницькі організації, власні комерційні структури великих промислових підприємств І галузевих господарських формувань, підприємства дрібнооптової та роздрібної торгівлі;

- матеріальна складова: складське господарство, таропакувальні системи, вантажно-розвантажувальні й транспортні системи;

- інформаційна складова: інформаційні й довідкові системи стосовно продукції, її виробників та споживачів, умов постачання та цін, маркетингові й консалтингові фірми;

- кредитно-розрахункова складова: фінансово-кредитні установи, страхові, юридичні, аудиторські фірми, банки, що забезпечують безперервність розрахунків під час купівлі-продажу товарів та послуг, фінансують створення необхідних товарних запасів і матеріальних резервів, а також інвестиції для розвитку матеріально-технічної бази;

- кадрова складова: фахівці, працівники різного рівня кваліфікації відповідного фахового спрямування, з яких формуються трудові колективи суб'єктів господарювання ринкової інфраструктури, спеціалізовані навчальні заклади з підготовки працівників і фахівців для сфери товарного обігу.

Враховуючи специфіку товарного ринку, елементи ринкової інфраструктури забезпечують надання цілого комплексу послуг з обслуговування діяльності суб'єктів господарювання, а саме: торговельно-посередницьких, посередницьких, інформаційних, організаційно-комерційних, виробничо-технологічних, транспортно-експедиторських, логістичних, лізингових, розрахунково-кредитних, страхових, аудиторських тощо.

Серед сукупності елементів інфраструктури товарного ринку, які найбільше відображають його специфіку, такі: товарні біржі, система гуртових і роздрібних торговельних структур, аукціони, ярмарки.

Товарна біржа - це організація, що об'єднує юридичних і фізичних осіб, які здійснюють виробничу і комерційну діяльність, і має на меті надання послуг стосовно укладення біржових угод, виявлення товарних цін, попиту і пропозицій на товари, вивчення, упорядкування та полегшення товарообігу і пов'язаних з ним торговельних операцій.

Товарна біржа не займається комерційним посередництвом і не має на меті одержання прибутку. Діяльність товарних бірж в Україні регулюється Законом "Про товарну біржу". На початок 2010 р. в Україні було зареєстровано 341 товарну і товарно-сировинну біржу. У світовій практиці до біржових товарів належать 60-70 найменувань. Для товарної біржі характерні: 1) регулярність функціонування; 2) торгівля однорідними товарами з певними характеристиками на основі жорстких правил і в спеціальному місці; 3) продаж біржових товарів за допомогою представлених зразків або стандартів; 4) відсутність товарів на біржі в натуральному вигляді.

Всі операції на товарних біржах поділяються на два види: операції з реальним товаром, які передбачають наявність товару на момент угоди, і строкові, або ф'ючерсні, операції, тобто попередній продаж товару, якого ще не виробили. Більшість біржових операцій (90 % і більше) становлять саме ф'ючерсні угоди. Метою ф'ючерсної угоди є не продаж чи придбання реального товару, а отримання різниці в цінах, яка виникає до строку завершення угоди, тобто спекуляція, а також страхування (хеджуван-ня) від втрат, пов'язаних зі зміною цін на товари.

До інфраструктури товарного ринку належить розгалужена система приватних, кооперативних, державних, змішаних гуртових і роздрібних торговельних структур, які визначають стан двох форм торгівлі в країні: гуртову і роздрібну. Найбільш впливовими гуртовими торговельними структурами є великі торговельні фірми, торгові доми, дистриб'юторські фірми.

Торговельні фірми - це фірми, які здійснюють операції в основному з купівлі-продажу товарів. Торговельні фірми бувають або вузькоспеціалізованими, які зосереджуються на певному виді товару, або універсальними, які торгують широкою номенклатурою виробів.

Торговий дім - це торговельна фірма, яка закуповує товар у виробників чи гуртовиків своєї країни і перепродує їх за кордон або закуповує іноземні товари за кордоном та перепродує їх місцевим гуртовим і роздрібним торговцям чи споживачам.

Нагальною проблемою у період формування конкурентної економіки в умовах України та інтеграції її товарів на світові ринки залишається необхідність удосконалення договірної практики та зростання рівня професійної освіти суб'єктів господарювання, розвитку правової основи та механізмів різних форм посередницької діяльності. Серед таких механізмів - створення і розвиток товаросупровідної мережі дистриб'юторів. Дистриб'ютор (від англ. distributer - розподільник) - окрема фірма або агент промислового підприємства, які реалізують продукцію і виступають як торговці за договором на основі угоди про право на продаж в окремому регіоні. Угода фірми передбачає виконання дистриб'ютором низки функцій, пов'язаних з реалізацією товару: організація реклами в певному регіоні, передпродажна підготовка технічно складних товарів, надання покупцям сервісних послуг, аналіз кон'юнктури ринку та відгуків покупців про придбані ними вироби фірми. Розповсюджувач бере на себе всі комерційні ризики, пов'язані з просуванням товару. Юридичні та економічні наслідки перепродажу повністю покладаються на посередника, а його прибуток визначається ціною купівлі-продажу продукції.

У практиці ринкових зв'язків широко використовують і такі форми організації оптової торгівлі, як аукціон, ярмарок. Аукціон (від лат. audio (auctionis) - продаж з публічних торгів) - це спеціально організований ринок товарів з визначними властивостями, що діє періодично у певному місці та в наперед обумовлений час на умовах змагання між покупцями. Право придбання товарів на аукціоні надається покупцям, які запропонували вищу ціну. На відміну від інших форм реалізації (через магазини, ярмарки і т. ін.) аукціон передбачає не одночасне пропонування товарів, а по черзі: до реалізації пропонується один товар (лот), після його продажу (або зняття з аукціону) - наступний і т. д. Розрізняють внутрішні і зовнішні, відкриті і закриті аукціони. У світовій практиці відомі декілька способів ведення аукціонних торгів: 1) з підвищенням цін; 2) з постійним зниженням цін. В умовах переходу України до ринку аукціон розглядається як один зі способів приватизації державних та комунальних підприємств. Ярмарок (від нім. jahrmakt - щорічний ринок) - це ринок оптової торгівлі, який організовується регулярно, періодично і функціонує в певному місці, у встановлений час, а також сезонний розпродаж одного або багатьох видів товару. Ця своєрідна форма ринку дає можливість за порівняно невеликих витрат, протягом короткого часу, на невеликих площах здійснювати плідні контакти між партнерами з метою укладення угод, обміну інформацією, реклами фірми та її продукції.

Розвинута інфраструктура товарного ринку - це одна з фундаментальних рис ринкової економіки, ознака мобільності матеріальних, трудових, фінансових та інших ресурсів.

Функціонування фінансового ринку, до складу якого входять ринки грошей та цінних паперів, забезпечується розвинутою спеціалізованою інфраструктурою, яка є сегментом фінансової діяльності ринкової економіки, створюється для обслуговування фінансового ринку та забезпечення його нормального функціонування.

До інфраструктури фінансового ринку належать: професійні учасники - торговці цінними паперами; організатори торгівлі - фондові біржі та позабіржові фондові торговельні системи; посередники в торговельних угодах - брокери та дилери; посередницькі фінансові інститути - комерційні банки, небанківські депозитні установи, кредитні асоціації, спілки, ощадні інститути, страхові компанії, пенсійні фонди, фонди грошового ринку, інвестиційні компанії, інвестиційні фонди; реєстратори цінних паперів; депозитарії, клірингові депозитарії; розрахунково-клірингові банки; саморегулівні організації ринку цінних паперів; інформаційно-аналітичні інститути.

Особливе місце серед елементів інфраструктури фінансового ринку посідають фондові, валютні біржі, брокерські компанії, комерційні банки, інвестиційні та інноваційні фонди, холдингові компанії.

Фондова біржа - це установа фінансового типу, основним завданням якої є зосередження в одному місці попиту і пропозиції цінних паперів та інших видів фінансових ресурсів; форма ринку, на якому здійснюється купівля-продаж цінних паперів. З одного боку, завдяки біржі встановлюються ціни, курс цінних паперів і виявляються потреби у фінансових ресурсах, а з іншого - вона забезпечує вигідне інвестування, вкладення вільних коштів. На фондовій біржі мобілізуються і концентруються тимчасово вільні грошові нагромадження та заощадження через продаж цінних паперів, а також здійснюється кредитування і фінансування державного і приватного секторів через купівлю цінних паперів. Біржа регулює процес переливання фінансових ресурсів і капіталів. Концентрація операцій з цінними паперами на біржі дає можливість встановити на них ціни, які відображають рівень попиту і пропозиції. Фондові біржі відіграють особливу роль і розвиваються в усьому світі завдяки інтенсивному створенню акціонерних підприємств. Офіційна фондова біржа в ринковій економіці може існувати як приватне акціонерне підприємство (США, Велика Британія) або як державна організація (Франція).

На фондових біржах продають і купують акції та облігації акціонерних компаній, а також облігації державних позик. Операції здійснюються як із раніше випущеними цінними паперами, так і з тими, емісія котрих щойно завершена, за умови, що вони зареєстровані на біржі.

В Україні діяльність фондових бірж регулюється законами "Про цінні папери і фондову біржу", "Про державне регулювання ринку цінних паперів", "Про державні товариства", Положенням "Про реєстрацію фондових бірж і торгово-інформаційних систем і регулювання їх діяльності". На біржовому ринку України на кінець 2009 р. було зареєстровано 21 фондову біржу та їх філії. Кількість угод, укладених на фондових біржах України, незначна, а вартість кожного цінного папера досить низька. Крім того, на ринку немає високоліквідних акцій. Але це проблема не стільки стану ринкової інфраструктури, скільки економіки України в цілому, ступеня її ринковості, відкритості та конкурентоспроможності, рівня капіталізації підприємств, фірм, а також фінансових інституцій. У світовій практиці фінансові ресурси перерозподіляються переважно через фондовий ринок. Проте в Україні, незважаючи на рекордні показники дохідності у 2007 р., фондовий ринок у цілому відіграє незначну роль у питанні акумулювання коштів на фінансових ринках та трансформації їх в інвестиційні ресурси для реального сектору економіки.

Валютні біржі - це установи, де здійснюється купівля-продаж іноземної валюти і формуються поточні курси валют (валютні котирування) на основі фактичного співвідношення попиту і пропозиції. В основному функції валютних бірж аналогічні функціям бірж інших типів з урахуванням специфіки товару, що обертається на них: котирування валют, оформлення угод купівлі-продажу, регулювання міждержавного переливання капіталу. Як самостійний елемент інфраструктури валютні біржі збереглися лише в деяких країнах (у ФРН, Франції), врешті-решт цю роль виконують найбільші банки, а в Україні - Національний банк України.

У сучасних ринкових умовах основну частину посередницьких операцій здійснюють великі брокерські фірми, що мають широку мережу філій, тісно пов'язаних з банками. Брокерські компанії і фірми як інституції ринкової інфраструктури фінансового ринку - це офіційні організації, що займаються посередницькою діяльністю під час укладення угод між покупцями і продавцями валют, цінних паперів та інших цінностей на фінансових біржах. Вони діють за дорученням і за рахунок клієнтів, одержуючи за посередництво певну плату. Світова практика виробила різноманітні категорії брокерської діяльності, серед яких найпоширенішими є валютні, страхові та біржові. Валютні брокерські фірми спеціалізуються на купівлі-продажу іноземної валюти. Страхові брокери - це маклери, які підшукують клієнтам, що мають потребу в певному виді страхування, найвигіднішу для цього компанію. До біржових брокерів належать ті, хто здійснює посередницькі операції з цінними паперами і товарами, які обертаються на біржі.

В Україні основними гравцями на фондовому ринку виступають банки. Банківська система є дворівневою і складається з Національного банку України та комерційних банків, у тому числі Зовнішньоекономічного банку України, Ощадного банку України, республіканських та інших комерційних банків різних видів і форм власності. Комерційні банки є фінансовими підприємствами, які створюються на пайовій та акціонерній основі і здійснюють фінансово-кредитні й розрахункові операції за дорученням клієнтів на договірних засадах. Вони різняться за належністю статутного капіталу і способом його формування (у формі акціонерних товариств і товариств з обмеженою відповідальністю, з участю іноземного капіталу, іноземних банків тощо), за видами операцій (універсальні та спеціалізовані), а також за територією діяльності (регіональні та загальнонаціональні).

У 2009 р. в Україні налічувалося 184 одиниці, філіальна мережа яких складається з 1314 діючих філій. Фінансова криза, яка розпочалась у жовтні 2008 р., суттєво вплинула на українську банківську систему та виявила ії фундаментальні дисбалан-си. За цих умов підвищення ефективності банківської діяльності потребує сьогодні реструктуризації банківського сектору.

На ринку фінансових послуг України в останні роки закріпились кредитні спілки - неприбуткові громадські організації, що діють на кооперативних засадах з метою соціального захисту своїх членів шляхом здійснення взаємокредитування за рахунок їх акумульованих заощаджень. Кредитна спілка створюється і діє насамперед для забезпечення можливості членам спілки отримати кредит на прийнятних для них умовах. Відсотки, отримані спілкою за кредитами, становлять її дохід, який надалі спрямовується на формування фондів та нарахування відсотків на вклади членів спілки. За інформацією Держфінпослуг, з 2005 по 2009 р. кількість зареєстрованих кредитних спілок в Україні зросла а 723 до 829, однак упродовж 2009 р., унаслідок ускладнення загальної економічної ситуації, вона стрімко зменшувалася і на початок 2010 р. становила 754 кредитні спілки.

Альтернативою мікрокредитування на сьогодні є лізине, у тому числі фінансовий. Тобто, якщо підприємцю необхідно отримати кредит для закупівлі транспортних засобів, обладнання та устаткування тощо, він має можливість використати механізм лізингу. Тут необхідно зауважити, що лізингові платежі іноді вищі, ніж відсотки за використання банківського кредиту, разом з тим цей механізм дає можливість отримати необхідний предмет без наявності застави. На початок 2010 р. в Україні функціонувало 209 юридичних осіб - лізингодавців та 43 фінансові компанії, що надають послуги фінансового лізингу.

До елементів ринкової інфраструктури фінансового ринку України, які набувають розвитку, належать недержавні пенсійні фонди. На кінець 2009 р. у Державному реєстрі фінансових установ міститься інформація про 108 недержавних пенсійних фондів. За результатами 2009 р., переважними напрямами інвестування пенсійних активів є депозити в банках (40 % інвестованих активів), облігації підприємств - резидентів України (18,9%), цінні папери, дохід за якими гарантовано Кабінетом Міністрів України (16,4 %), та акції українських емітентів (8,8 %).

Різновидом кредитно-фінансових структурних утворень є Інвестиційні фонди, що акумулюють кошти приватних інвесторів через емісію власних цінних паперів (зобов'язань) і розміщують їх в акції та облігації підприємств у своїй країні та за кордоном. Зазвичай вони випускають великий пакет акцій під час створення компанії, а також набір боргових зобов'язань (облігацій). Залучені кошти інвестиційні компанії вкладають в акції корпорацій. Вони покликані виконувати у процесі приватизації важливу двоєдину функцію: формувати первинний ринок цінних паперів і сприяти зниженню ризику при купівлі акцій. З цією метою інвестиційні фонди випускають власні акції. Купувати їх можуть окремі громадяни, використовуючи як власні заощадження, так і кошти приватизованих вкладів. Інвестиційний фонд має право володіти акціями окремих акціонерних товариств, спрямовуючи власні кошти у виробництва, які можуть забезпечити високу ефективність капіталовкладень.

На фінансування новітніх науково-технічних розробок і ризикових проектів, як на безповоротній, так і на поворотній (кредитній) основі, зорієнтована діяльність інноваційних фондів. Завдання інноваційних фондів полягає: в наданні фінансової допомоги венчурним організаціям і науковим колективам, у вкладенні коштів у розробки, пов'язані з великим комерційним ризиком. Ці фонди утворюються в основному за допомогою спонсорських внесків підприємств, об'єднань, вітчизняних та іноземних фірм, банків. Розподіляються вони на конкурсній основі після розгляду заявок проектів, що надійшли.

Важлива роль з надання послуг у галузі розрахункових та інших комерційних операцій належить фірмам з факторингу. Факторингова компанія - фінансова установа, яка здійснює в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб операції з придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, беручи на себе ризик виконання таких вимог та приймання платежів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. На початок 2010 р. в Україні функціонували 64 фінансові компанії, які мають право надавати послуги з факторингу. Згідно з угодою про факторинг, що має "рамковий" характер, визначається загальна сума операцій і/або термін їх проведення, у межах яких фірма-фактор зобов'язується приймати конкретні доручення від постачальника на отримання від покупців платежів проти передання товаросупровідної документації. Вигода для постачальника полягає в негайному та гарантованому отриманні коштів, що перетворює продаж на строк у продаж за готівку, і звільненні від усіх комерційних ризиків.

Успішному функціонуванню підприємницьких структур, як на фінансовому, так і товарному ринку, значною мірою сприяють аудиторські фірми. Аудиторська фірма - це незалежна організація, яка на замовлення клієнта та за його кошти здійснює ревізію його господарської діяльності з метою виявлення прорахунків та резервів удосконалення, контролює й аналізує фінансову діяльність підприємств і організацій різних форм власності, бухгалтерські звіти та баланси. Право на здійснення аудиторської діяльності в Україні мають аудиторські фірми, включені до Реєстру аудиторських фірм та аудиторів. Загальний розмір частки засновників (учасників) аудиторської фірми, які не є аудиторами, у статутному капіталі не може перевищувати 30 %.

Інфраструктура ринку праці включає державні та недержавні заклади сприяння зайнятості, кадрові служби підприємств і фірм, громадські організації і фонди, нормативно-правове середовище, що забезпечують взаємодію між попитом і пропозицією праці. Основною функцією інфраструктури ринку праці є регулювання ринку робочої сили, відносин між роботодавцями і працівниками з приводу оплати праці, її умов, вирішення соціально-трудових конфліктів.

Велика роль у системі інституцій інфраструктури ринку праці в Україні належить державній службі зайнятості, яка функціонує відповідно до Закону України "Про зайнятість населення". У службі зайнятості, яку ще називають біржою праці, не відбуваються процеси купівлі-продажу товару - робочої сили. Згідно із Законом, послуги, пов'язані з забезпеченням зайнятості населення, надаються державною службою зайнятості безоплатно. При цьому питання про ціну робочої сили не вирішується. Основними завданнями служби зайнятості є: аналіз і прогнозування попиту й пропозиції на робочу силу, інформування про стан ринку робочої сили; консультування громадян і власників підприємств, установ та організацій про можливості одержання роботи й забезпечення робочою силою; облік вільних робочих місць і громадян, які звертаються з питань працевлаштування; допомога громадянам у доборі підходящої роботи, а роботодавцям - у доборі потрібних працівників; організація навчальної діяльності, професійної підготовки та перепідготовки громадян; реєстрація безробітних та надання їм у межах своєї компетенції допомоги, в тому числі матеріальної, тощо.

До функцій інфраструктури ринку праці належать також посередництво між працівником та роботодавцем, сприяння їх контактам і взаємодії, допомога в доборі працівників та виборі місця роботи, в укладанні трудового контракту. Основну частину цієї роботи виконують недержавні організації - кадрові агенції, агенції з добору персоналу, агенції з працевлаштування, організації, що надають послуги з профорієнтації, консалтингу персоналу, лізингу персоналу тощо, попит на послуги яких зростає пропорційно розвитку та диференціації ринку праці.

Формуванню цивілізованого ринку праці сприяють елементи ринкової інфраструктури, діяльність яких орієнтована на забезпечення захисту інтересів як роботодавців, так і найманих працівників. До таких інституцій ринкової інфраструктури ринку праці належать профспілки, громадські організації підприємців, об'єднання працівників з обмеженою конкурентоспроможністю, державні органи з контролю за охороною праці, умовами праці та дотриманням колективних договорів, органи державного посередництва в питаннях соціального партнерства. Завданням участі спеціальних державних органів у відносинах суб'єктів ринку праці є забезпечення паритетності відносин, організація та регулювання політики зайнятості за допомогою економічних інструментів і правових норм. Багатофункціональна і високоефективна інфраструктура - невід'ємна характеристика розвинутого ринку праці, показник і критерій його дієвості.

Функціонування та дієздатність усіх елементів ринкової інфраструктури є важливою і необхідною умовою реальної ринкової трансформації економіки України. На сучасному етапі розвитку економіки України дуже важливо закріпити цілі розвитку ринкової інфраструктури в переліку пріоритетів реалізації економічної стратегії держави з тим, щоб забезпечити надійне підґрунття ефективної соціально орієнтованої ринкової економіки. Розбудова ринкової інфраструктури має відбуватися випереджальними темпами порівняно з іншими складовими національної економіки, оскільки вона створює реальні передумови для розширення меж конкурентного середовища і динамічного розвитку економіки.