Національна економіка - Мельник А.Ф. - 8.2. Теоретичні основи державного регулювання економіки

Посилення в сучасних умовах акцентів на тому, що вирішення господарських завдань базується на пріоритеті економічних критеріїв і методів, зумовило зростання ролі регулюючої функції державного управління економікою.

Зарубіжний і вітчизняний досвід доводить, що необхідність державного втручання в економіку зумовлюється неспроможністю суто ринкових механізмів розв'язати найгостріші соціальні та економічні проблеми, задовольнити потреби громадян у суспільних товарах та послугах, забезпечити гарантії соціально-економічних прав людини тощо.

До об'єктивних причин державного регулювання економіки відносять:

- відсутність досконалої конкуренції (монополізм, інфляція, безробіття);

- наявність виробництв, на товари і послуги яких не спрацьовує ринковий ціновий механізм (виробництво суспільних товарів, національна оборона, правовий захист, судочинство);

- наявність секторів і сфер діяльності, де ціни і витрати виробництва не відображають суспільного ефекту продукції. Це виробництва з так званим зовнішнім ефектом (екстерналіями). До них належать виробництва, які здійснюють великі витрати на охорону навколишнього середовища, розвиток освіти, охорону здоров'я. Держава в таких випадках втручається у механізм ціноутворення або надає дотації на виробництво таких товарів і послуг;

- наявність ринків, на яких адаптація до ринкових механізмів здійснюється повільно (ринок праці, коли держава встановлює мінімальну заробітну плату, надає допомогу по безробіттю, формує центри або служби зайнятості, впроваджує гнучкі форми роботи).

У більшості країн з розвинутою ринковою економікою сформувався багатоелементний механізм регулювання економіки: з одного боку - це механізм ринкового саморегулювання, а з іншого - механізми громадського регулювання (зокрема, через профспілковий рух, діяльність товариств споживачів, інспектування та контроль цін); механізми інституціонального регулювання з боку інститутів ринкової інфраструктури (регулювання з боку комерційних банків, бірж, страхових компаній); механізми прямого та непрямого державного втручання.

У цьому випадку держава бере на себе ті функції, які не відповідають природі ринкової конкуренції або реалізуються нею неповно чи повільно. Разом з тим держава забезпечує умови для оптимального функціонування ринкового механізму. Крім державного вирізняють відповідно регулювання з боку недержавних, у тому числі громадських, організацій та інституцій ринку. Між державним і недержавним регулюванням у кожній країні формується певне співвідношення: чим більше розвинуті форми недержавного регулювання, тим менша необхідність державного втручання в ті чи інші економічні процеси.

Втручання держави в ринкові механізми можливе в активній або пасивній формі. Активне втручання має на меті ліквідувати нестабільність, притаманну ринковій системі, та встановити рівновагу засобами переважно фіскальної політики (через податки та видатки). Пасивне втручання ґрунтується на тому, що ринкова економіка є внутрішньо стабільною і основне завдання уряду - вплив на грошову масу з метою приведення її у відповідність до товарної. При цьому переважають монетарні методи регулювання економічних процесів*

Отже, державне регулювання економіки можна визначити як втручання держави в економіку з використанням сукупності різноманітних важелів, інструментів, які надають їй можливість забезпечити нормальні умови функціонування ринкового механізму та домагатись розв'язання економічних і соціальних проблем.

Основними функціями державного регулювання економіки є: регулювання макроекономічних пропорцій; розроблення й реалізація науково-технологічної, інвестиційної та соціальної політики; фінансування фундаментальних досліджень у галузі суспільних, природничих і технічних наук за рахунок бюджетних коштів і кредитів; розроблення регіональної політики; фінансування заходів соціальної та культурної політики; покриття трансакційних витрат; усунення негативних екстерналій; пом'якшення впливу кризових явищ; захист економічної конкуренції; прискорення інституційних змін і стимулювання підприємницької діяльності; соціальний захист населення; вироблення вимог з охорони та відтворення навколишнього природного середовища; організація інвестиційної діяльності.

Спираючись на названі класичні функції державного регулювання економіки, слід зазначити, що в трансформаційних економіках уряд виконує значно ширший обсяг функцій, що зумовлено необхідністю проведення економічних реформ, розв'язання проблем економічного та соціального характеру, створення ринкових інституцій, формування ринкового середовища тощо. В Україні перелік конкретних функцій державного регулювання економіки на кожному етапі становлення ринкової економіки закріплюють у програмних документах уряду і уточнюють залежно від характеру розвитку тих чи інших економічних та соціальних процесів.

Економічною основою державного регулювання економіки є спеціально створений централізований фонд державних грошових засобів (державний бюджет), а також майно, яке перебуває в державній формі власності.

В основі державного регулювання економіки країн лежать різні концепції регулювання, які часто визначаються як альтернативні. Сучасні моделі регулювання, взяті на озброєння у більшості країн, є кейнсіансько-монетаристським синтезом, який поєднує в собі податкову, грошово-кредитну, фінансово-бюджетну політику, механізми державних закупівель, державне підприємництво та інші елементи державного регулювання. Комбінація й поєднання цих елементів формують певну модель регулювання ринкової економіки, яка залежить від стану національної економіки, рівня розв'язання соціальних проблем, міжнародної обстановки. Найбільш характерними моделями державного регулювання економіки є: американська, німецька, англійська, шведська, японська, моделі країн, що розвиваються, та моделі країн зі статусом "перехідних економік".

Особливості окремих моделей державного регулювання наведено в табл. 8.1.

Складною проблемою для кожної країни є окреслення меж державного втручання в ринкові механізми. Ці межі залежать від обсягу функцій, які виконує уряд, та середовища економічного і соціального розвитку країни. За цією ознакою вирізняють межі мінімальної необхідності та максимальної допустимості втручання держави в ринкові механізми. Мінімальна необхідність передбачає таку кількість функцій, виконання яких не допускає хаотичності ринкових процесів та забезпечує стабільний розвиток національної економіки. Максимальна допустимість втручання держави в ринкові механізми характеризує такий об-

Таблиця 8.1. Загальна характеристика моделей державного регулювання економіки

сяг функцій, перевищення яких може призвести до державного монополізму, коли ринкові механізми деформуються і підміняються адміністративно-командним управлінням економічними процесами. Рамки максимально допустимого втручання є досить широкими і залежать від необхідності розв'язання економічних і соціальних проблем.

Залежно від ступеня втручання держави в ринкові механізми виокремлюють країни економічного лібералізму (США, Канада, Велика Британія, Австралія) та економічного дирижизму (Швеція, Японія, Німеччина, Австрія).

Державне регулювання економіки ґрунтується на таких основних принципах: 1) адекватності (система державних регуляторів, як і механізми їх застосування, мають відображати реальний стан національної економіки і відповідати сформованим тенденціям розвитку); 2) розумної достатності (держава має виконувати лише ті економічні функції, які не можуть бути реалізовані ринковими механізмами чи суб'єктами ринкових відносин); 3) послідовності та поступовості (дії уряду повинні мати послідовний і системний характер, бути логічними і здійснюватися поетапно); 4) гнучкості (при втручанні ступінь державного регулювання можна посилювати або послаблювати, оперативно замінювати важелі впливу у випадках їх негативної дії; застосовувати стимули і пільги); 5) відкритості (втручання держави має здійснюватися за повного інформування суб'єктів про наслідки урядових дій, ґрунтуватися на достатній нормативно-правовій основі і враховувати побажання та критичні зауваження громадських і політичних організацій).

Справляючи вплив на розвиток економіки в цілому, окремих її складових, органи державної влади використовують певний інструментарій, у складі якого виокремлюють групу елементів (укрупнених інструментів) і групу засобів (одиничних інструментів).

Елементи - це складові цілісного механізму впливу держави на соціально-економічний розвиток, які включають: правове та адміністративне регулювання; індикативне планування; державне підприємництво; фінансово-бюджетне регулювання, грошово-кредитне, цінове, соціально орієнтоване, еколого-економічне регулювання. Елементи є набором взаємопов'язаних окремих інструментів (засобів), які використовують для розв'язання певних проблем чи досягнення поставлених цілей.

Засоби - це окремі інструменти, через які реалізується державна політика і уточнюються механізми впливу держави на економічні та соціальні процеси. До них належать: податки, ціни, кредити, інвестиції, бюджет, мито, відсотки, державні замовлення тощо. Кожному елементу державного регулювання економіки відповідає певна система засобів (табл. 8.2).

Таблиця 8.2. Елементи і засоби державного регулювання економіки

За механізмом дії інструменти державного регулювання економіки поділяються на інструменти прямої дй, які мають адміністративний характер і інструменти опосередкованої дії (непрямої дії), що формують певне середовище діяльності суб'єктів ринку.