Національна економіка - Мельник А.Ф. - 8.5. Державне регулювання цін та інфляції

Ціна є важливою складовою ринкового механізму і виконує регулюючі функції лише за умови вільного ціноутворення, тобто коли формується тільки під впливом ринкових чинників. Разом з тим в умовах трансформаційних змін та циклічності економічного розвитку ціна не завжди є універсальним засобом регулювання економіки, що зумовлює необхідність державного регулювання цін або формування правил ціноутворення на окремі види товарів і послуг.

Завдання державного регулювання цін такі: 1) стабілізація довгострокового економічного розвитку; 2) недопущення та попередження інфляції; 3) сприяння розвитку добросовісної конкуренції; 4) підтримання прожиткового мінімуму та забезпечення доступу до соціально значущих товарів і послуг; 5) захист внутрішнього ринку від негативного впливу зовнішньої конкуренції.

Сутність і форми державного втручання в процеси ціноутворення залежать від стану економічного розвитку держави та ступеня розв'язання соціальних проблем суспільства. Втручання держави в процес ціноутворення має такі форми: а) обмеження рівня цін і контроль за ціноутворенням; б) встановлення розмірів прямих податків та введення стимулів в оподаткуванні; в) державна підтримка рівня цін через надання дотацій; г) моніторинг цін та опублікування даних про їхню динаміку.

В Україні державне регулювання цін здійснюється на загальнодержавному та регіональному рівнях. Якщо на загальнодержавному рівні переважно формуються основні правила ціноутворення на стратегічні товари та встановлюється порядок контролю за дотриманням дисципліни цін, то на регіональному рівні регулювання цін має забезпечити стабілізацію економічного розвитку з урахуванням місцевих особливостей та реалізацію державної соціальної політики в частині доступності для населення соціально значущих товарів і послуг.

Державне регулювання цін здійснюється за допомогою прямих і непрямих методів. Пряме регулювання має на меті ліквідацію цінових диспропорцій та захисту споживача від диктату монополістів, а також забезпечення доступності для населення основних товарів та послуг і передбачає таку систему методів впливу: встановлення фіксованих цін на найважливіші товари і послуги; встановлення максимального (мінімального) рівня цін

(цінові стелі); декларування зміни цін; встановлення граничних рівнів рентабельності; запровадження закупівельних (заставних) цін; заморожування (блокування) цін; контроль ціноутворення на продукцію монополістів; надання дотацій виробникам соціально значущих товарів і послуг.

Непрямі методи дають можливість коригувати поведінку суб'єктів ринку, які беруть участь у ціноутворенні. До системи основних методів непрямого регулювання цін відносять: зміну рівня непрямих податків (ПДВ, акцизного збору, ввізного мита); надання пільг і стимулів в оподаткуванні та диференціювання податків; регулювання курсу валют; встановлення розмірів роздрібної торговельної націнки (максимального рівня).

Державне регулювання цін в Україні регламентується Законом України "Про ціни та ціноутворення", а також постановами Кабінету Міністрів України, Верховної Ради України, указами Президента України.

3 метою стримування інфляції та зменшення її негативних наслідків на економіку країни уряди проводять антиінфляційну політику. Антиінфляційна політика е комплексом взаємопов'язаних заходів, спрямованих на зниження та попередження розгортання інфляції.

Вибір конкретних способів антиінфляційного регулювання економіки залежить від різних чинників, основними з яких є: характер інфляційних процесів; стан загальногосподарської кон'юнктури ринку; інфляційні очікування населення; обсяги та динаміка грошової маси; рівні оподаткування; розмір та динаміка державних видатків. Здебільшого антиінфляційна політика охоплює політику управління чинниками попиту і пропозиції, а також чинниками, які зумовлюють розгортання інфляційних процесів, і насамперед сфери грошового обігу.

Серед основних заходів антиінфляційного регулювання виокремлюють заходи стратегічного і тактичного характеру. Зокрема, до заходів стратегічного характеру (тривалої дії) відносять: а) погашення інфляційних очікувань, насамперед цінових (контроль за цінами, гарантія збережень, попередження нагнітання поточного попиту); б) введення жорстких лімітів на щорічні прирости грошової маси; г) скорочення бюджетного дефіциту (насамперед шляхом зменшення державних видатків - субсидій, дотацій); д) регулювання грошових доходів і витрат населення (державні позики, цільові вклади в Ощадбанки, приватизація житла, випуск і продаж цінних паперів). Заходи тактичного характеру (короткочасної, швидкої дії) включають: а) запровадження податкових пільг і стимулів в оподаткуванні; б) зниження процентних ставок за кредити; в) індексацію грошових доходів.

У світовій практиці застосовують такі типові напрями анти інфляційної політики: 1) політику доходів (реалізується шляхом заморожування зарплати; фіксація цін та контроль за їхнім рівнем; обмеження зарплати шляхом збільшення оподаткування, укладання угод про цінову політику з виробниками товарів і послуг); 2) дефляційну політику (здійснюється через проведення грошово-кредитної рестрикції; впровадження державного протекціонізму; розвиток конкуренції та обмеження монополізму; скорочення державних видатків та збільшення доходів); 3) адаптаційну політику (проводиться шляхом індексації доходів та погашення інфляційних очікувань).

У розвинутих країнах вироблено загальні принципи і методи реалізації державної цінової та а яти інфляційної політики. Зокрема, державні органи беруть на себе функції встановлення конкретних цін на товари і послуги, які мають для національної економіки вирішальне значення, а також регулювання цін на окремі соціально значущі товари і послуги та здійснення контролю за ними. Частка цін, що контролюються державою, коливається в межах від 10 до 30 %. У багатьох країнах створено потужну правову базу державного регулювання цін, яка включає систему законів, постанов, програм. Основними сферами, де реалізуються механізми державного регулювання цін, е сільськогосподарське виробництво, видобувна промисловість, паливно-енергетична промисловість, виробництво медикаментів, зв'язок, зовнішньоекономічна діяльність, захист внутрішньої економіки від впливу зовнішнього ринку.

Ціновий контроль здійснюється переважно шляхом спостереження за динамікою цін і дотриманням цінового законодавства. У разі їх порушення застосовують економічні санкції та обмеження. Значний вплив на механізми реалізації державної цінової політики мають національні особливості економіки, наявність сировинних ресурсів, політичні фактори, місце країни у світовому поділі праці.