Національна економіка - Мельник А.Ф. - 8.9. Державне регулювання транспортної системи

Транспорт - це одна з найважливіших галузей суспільного виробництва. Він має задовольняти потреби населення та суспільного виробництва у перевезеннях.

За видами роботи транспорт поділяється на дві галузі - вантажний і пасажирський; за видами використання можливостей навколишнього середовища - на сухопутний (залізничний, автомобільний, трубопровідний), водний (морський та річковий) і повітряний (авіаційний); за видами використання засобів пересування - на залізничний, автомобільний, трубопровідний, гужовий, в'ючний тощо. Розрізняють роботу транспорту в межах держави (внутрішні перевезення, на морі - каботажні перевезення) та міжнародні перевезення.

З усіх видів транспорту, згідно з чинним законодавством, в Україні підлягає приватизації лише автомобільний. Частково приватизують в окремих випадках водний транспорт. Проте головні види транспорту (залізничний, авіаційний, морський, трубопровідний та ін.) перебувають у державній власності і приватизації не підлягають.

Транспорт розвивається і вдосконалюється відповідно до транспортної політики держави, яка втілена в комплексній програмі дій за різними програмами діяльності транспортно-дорожнього комплексу (ТДК), включаючи його технічну модернізацію, адаптацію до ринкових умов господарювання, інституціональні перетворення у сфері форм власності, економічних відносин, системи управління, інтеграції до європейської та світової транспортних систем, кадрової та соціальної політики, економічної безпеки держави тощо.

В Україні згідно з чинним законодавством визначено основні завдання державного регулювання в галузі транспорту: своєчасне, повне та якісне задоволення потреб населення і суспільного виробництва в перевезеннях; захист прав громадян під час транспортного обслуговування; безпечне функціонування транспорту; додержання потрібних темпів і пропорцій розвитку національної транспортної системи; захист економічних інтересів України, законних інтересів підприємств та організацій транспорту і споживачів транспортних послуг; створення однакових умов для розвитку господарської діяльності підприємств транспорту; обмеження монополізму та розвиток конкуренції; координація роботи різних видів транспорту; ліцензування окремих видів діяльності в галузі транспорту; охорона довкілля від шкідливого впливу транспорту.

Об'єктом державного регулювання є єдина транспортна система України, яка включає транспорт загального користування (залізничний, морський, річковий, автомобільний та авіаційний, а також міський електротранспорт, у тому числі метрополітен); промисловий залізничний транспорт; відомчий транспорт;

трубопровідний транспорт; шляхи сполучення загального користування.

Суб'єктами державного регулювання транспорту в Україні є: на загальнодержавному рівні - Міністерство транспорту і зв'язку України, яке відповідає за розвиток транспортно-дорожнього комплексу, координує роботу об'єднань, підприємств, установ та організацій автомобільного, авіаційного, залізничного, морського і річкового транспорту та шляхового господарства; на регіональному рівні - комісії з координації роботи транспорту, створені органами місцевої влади та самоврядування.

Державне регулювання діяльності транспорту в Україні здійснюється за допомогою реалізації системи заходів: правового та адміністративного регулювання, а також податкової, фінансово-кредитної, тарифної, інвестиційної, соціальної політики. Підприємства транспорту виконують перевезення та надають послуги на підставі державних контрактів, державних замовлень і договорів на перевезення пасажирів та вантажів з урахуванням економічної ефективності провізних і переробних можливостей транспорту.

Функції центральних та місцевих органів виконавчої влади й органів місцевого самоврядування щодо регулювання діяльності підприємств транспорту загального користування реалізуються через систему податків, податкових пільг, запроваджених нормативів та інших економічних засобів відповідно до чинного законодавства України.

Органи управління транспортом сприяють органам державної влади і місцевого самоврядування у виконанні ними своїх повноважень щодо соціального та економічного розвитку транспорту, спільно з ними виконують програми захисту довкілля, розробляють узгоджені заходи для забезпечення безперебійної роботи транспорту в разі стихійного лиха, аварій, катастроф та під час ліквідації їх наслідків, координують роботу щодо запобігання аваріям і правопорушенням на транспорті, а також організовують взаємодію різних видів транспорту з метою ефективнішого їх використання, підвищення якості обслуговування.

Місцеві органи влади у межах своїх повноважень надають допомогу підприємствам та організаціям транспорту у покращанні їхньої діяльності, об'єднують кошти підприємств, організацій, колективних сільськогосподарських підприємств, селянських (фермерських) господарств, кооперативів (за їхньою згодою), а також бюджетні та позабюджетні кошти для вдосконалення транспортної мережі, для будівництва вокзалів, шляхопроводів, інших об'єктів транспорту.

Будівництво вокзалів, станцій, портів, пристаней, аеропортів, пішохідних мостів, тунелів, пасажирських платформ, метрополітенів, придбання пасажирського рухомого складу утримання й упорядкування шляхів сполучення та інших об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням пасажирів і перевезенням вантажів, здійснюють за кошти державного і місцевих бюджетів та підприємств транспорту у порядку, передбаченому законодавством України, а також із залученням добровільних внесків підприємств та організацій усіх форм власності й громадян.

Для визначення ролі транспортного комплексу в національній економіці використовують відповідні показники. Найважливішими є обсяг вантажообороту (для вантажного транспорту) і пасажирообороту (для пасажирського транспорту), що обчислюються шляхом множення обсягу перевезень на віддаль їхнього транспортування. Обсяг вантажообороту визначають у тонно-кілометрах, а пасажирообороту - у пасажиро-кілометрах.

Обсяг вантажів, які підлягають перевезенню, можна визначити двома способами: за допомогою коефіцієнтного методу; шляхом з'ясування обсягів вантажів за допомогою матеріальних балансів виробництва і споживання окремих видів продукції*

Одним із завдань органів державної влади та місцевого самоврядування є планування перевезень пасажирів. У процесі планування обсягу пасажирських перевезень у великих містах, зокрема в обласних центрах, використовують дані про чисельність населення міста, його рухомість, а також грошові доходи. Показник рухомості населення визначають як кількість перевезень у пасажиро-кілометрах, що припадає на одного жителя в рік.

Для визначення кількості пасажирів, яких перевозитиме внутрішній міський транспорт, крім планової кількості населення міста, враховують середню кількість поїздок усіма видами міського транспорту в розрахунку на одного жителя за рік. Це показник транспортної рухомості міського населення. Його розраховують на підставі фактичних даних про середню кількість поїздок за минулі роки, прогнозних змін у соціальному складі та кількості населення, площі території міста, зміни його інфраструктури тощо. Періодичні обстеження пасажиропотоків використовують для визначення змін середньої відстані поїздок у містах.

Потребу транспорту в рухомому складі розраховують залежно від плану перевезень та норм використання його окремих одиниць. Поряд з розрахунком рухомого парку планують ремонтний резервний парк (особливо залізничний), який використовують в осінній період, коли виникає додаткова потреба у перевезенні сільськогосподарської продукції. Потребу транспорту у паливно-мастильних матеріалах обчислюють залежно від обсягу і середньої норми витрат на одиницю роботи. На залізничному транспорті таку потребу визначають в одиницях умовного палива на 10 тис. т-км брутто, тобто з урахуванням пробігу вагонів порожняком.

Залізничний транспорт України в цілому забезпечує потреби народного господарства і населення у перевезеннях. Водночас збитковість пасажирських і приміських перевезень, низький рівень тарифів на перевезення вантажів призвели до того, що залізниці не можуть своєчасно розраховуватися за паливно-енергетичні ресурси, оновлювати рухомий склад.

8.10. Механізм управління державним сектором економіки
8.11. Державне регулювання суспільного сектору сфери послуг
8.12. Механізм державного регулювання розвитку науки, техніки та інноваційної діяльності
8.13. Соціальна політика та державне регулювання рівня життя населення
8.14. Державне регулювання ринку праці
8.15. Державне регулювання природоохоронної діяльності
8.16. Регіональна економічна політика: державне регулювання розвитку регіонів
Розділ 9. ПРОГНОЗУВАННЯ, ПРОГРАМУВАННЯ ТА МАКРОЕКОНОМІЧНЕ ПЛАНУВАННЯ РОЗВИТКУ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ
9.1. Прогнозування розвитку національної економіки
Сутність та завдання прогнозування національної економіки
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2020
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru