Національна економіка - Мельникова В.І. - 1.3. Структура й показники національної економіки

Прийнято вважати, що мета ринкової економіки - одержання максимального прибутку. Для підприємства на мікрорівні це дійсно так.

У макроекономіці, мезоекономіці та національній економіці цілі, що стоять перед суспільством, державою, урядом, є більш загальними.

При цьому розрізняють глобальну мету - досягнення найбільш повного задоволення матеріальних і соціокультурних потреб людей, забезпечення всебічного розвитку особистості й суспільства.

Менш глобальні цілі, або цілі другого рівня, які забезпечують досягнення вищої мети, визначаються тими конкретними економічними проблемами, які встають перед кожною державою або кожною національною економікою.

Нерідко сукупність цих цілей називають "магічним п'ятикутником", до якого входять:

- стійке економічне зростання національної економіки (причому як абсолютне, так і відносне);

- забезпечення повної зайнятості населення;

- стабілізація цін;

- бездефіцитний держбюджет;

- рівновага платіжного балансу.

Чому цей п'ятикутник є магічним? Насамперед тому, що він скоріше є ідеальним, ніж реальним. Ринок вирішує основні проблеми людини: звільняє її від дефіциту, дає можливість створити відносно забезпечений рівень життя. Ринок є необхідною, але все-таки недостатньою умовою для розвитку й процвітання суспільства, тому що він має такі недоліки:

- тенденцію до монополізації;

- диференціацію доходів, що перевершують оптимальний рівень, отже, породження соціальних катаклізмів;

- циклічність економіки;

- загрозу екології.

Для того, щоб задовольнити вимоги розвитку національної економіки мають бути виконані такі умови:

1. Досягнення економічної незалежності. Однак міжнародний поділ праці робить національні економіки взаємозалежними, тобто у цих умовах економічна незалежність означає:

- можливість державного контролю національних ресурсів;

- одержання такого рівня ефективності виробництва і якості продукції, що забезпечить її конкурентоспроможність і дозволить брати участь у світовій торгівлі на належному рівні, коопераційних зв'язках, а також обміні новітніми науково-технічними результатами;

2. Досягнення стабільності й стійкості національної економіки. Це припускає захист власності у всіх її формах, створення надійних умов і гарантій для підприємницької активності, стримування факторів, здатних дестабілізувати ситуацію (боротьба з кримінальними структурами в економіці, недопущення серйозних розривів у розподілі доходів, що може викликати соціальні потрясіння).

3. Здатність національної економіки до саморозвитку й прогресу, що особливо важливо в сучасному світі, який динамічно розвивається. Для цього необхідно створити сприятливий клімат для інвестицій і інновацій, модернізувати виробництво, підвищити професійний, освітній і загальнокультурний рівень працівників.

1.3. Структура й показники національної економіки

Основу національної економіки складають галузеві й міжгалузеві комплекси, підприємства, організації, домашні господарства, які об'єднані в єдину систему економічними відносинами й виконують певні функції в суспільному розподілі праці щодо вироблення товарів і послуг.

Національна економіка містить такі сфери: матеріальне й нематеріальне виробництво, а також невиробничу сферу.

Стрижнем національної економіки є матеріальне виробництво, тому що саме тут створюються необхідні для суспільства засоби виробництва й предмети споживання. У матеріальне виробництво входять: промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт, торгівля, зв'язок, сфера послуг.

Підприємства матеріального виробництва поділяють на дві групи:

- виготовлення засобів виробництва (група "А");

- виробництво предметів споживання (група "Б").

Нематеріальне виробництво - це наука й наукове обслуговування, культура, освіта, охорона здоров'я.

Невиробнича сфера - це оборона країни, судові й юридичні органи, релігійні й громадські організації.

Структура національної економіки являє собою стійкі кількісні співвідношення між різними її складовими частинами. Розрізняють: відтворювальну, соціальну, галузеву, територіальну структури; інфраструктуру господарства, структуру зовнішньої торгівлі, а також тіньовий сектор економіки.

Згідно з відтворювальною структурою національну економіку поділяють таким чином:

- домашні господарства як основні споживачі національного доходу й постачальники робочої сили;

- підприємства як виробники необхідних для суспільства благ;

- держава, що регулює процеси в суспільстві і управляє ними.

Відповідно до соціальної структури національну економіку поділяють на сектори як сукупності соціально-економічних одиниць, об'єднаних певними соціально-економічними відносинами, за групами підприємств, групами населення, видами праці та власності.

Згідно з галузевою структурою національну економіку поділяють на галузі - якісно однорідні групи господарських одиниць, що виконують у процесі суспільного виробництва однакові за соціально-економічним змістом функції, наприклад авіабудування.

Територіальна структура визначається розміщенням продуктивних сил на території країни і означає розподіл національної економіки на економічні регіони, наприклад, Донбас - вугільний регіон, Карпати - лісовий, Крим - рекреаційний.

Інфраструктура народного господарства містить галузі, що обслуговують виробництво. До них відносять: транспорт, знерго-, водо-і газопостачання, зв'язок, біржі, фінансові установи.

Структура зовнішньої торгівлі характеризується співвідношенням різних експортних й імпортних товарних груп.

Світовий досвід показує, що при становленні ринкової економіки в структурі країн відбувається ряд змін:

- зменшується частка державних суб'єктів господарювання;

- зростає питома вага підприємницьких структур;

- поширюється сфера послуг.

Національна економіка будь-якої країни спрямована на встановлення оптимальних пропорцій, що забезпечують задоволення суспільних потреб при найменших витратах живої й уречевленої праці, при цьому збільшується частка машинної праці й знижується частка ручної.

Більшості структур національних економік властиві такі стійкі тенденції розвитку:

1. Зростання технічного рівня виробництва, що виявляється у підвищенні фондоозброєності праці, яке веде до збільшення обсягів виробничих фондів стосовно кількості працюючих.

2. Випереджальний розвиток електроенергетики, машинобудування, хімічної, приладобудівної, електронної та інших на-укомістких галузей.

3. Збільшення частки невиробничої сфери порівняно з галузями матеріального виробництва.

4. Прискорений розвиток обробної промисловості порівняно з видобувною.

5. Розширення участі в міжнародному розподілі праці, що виявляється в більш швидкому збільшенні зовнішньоторговельного обороту стосовно зростання виробництва в країні.

При взаємодії й взаємозв'язках структурних елементів національної економіки створюються умови для безперервного продовження, поновлення й повторення економічних процесів, тобто для їхнього відтворення (простого - повторення виробництва в колишніх масштабах, розширеного - у збільшеному розмірі, звуженого - у скороченому обсязі).

Кожну країну цікавить розширене відтворення, яке може відбуватися як екстенсивним, так й інтенсивним шляхом.

На думку вчених, все суспільне виробництво подвоюється протягом 40 років. Це відбувається на базі науково-технічного прогресу. Наука ж розвивається в цей період в чотири рази швидше.

Якщо прийняти кількість усіх учених за всю історію розвитку людства за 100%, то виявляється, що 90% припадає на тих, хто працював в ХХ столітті, а більше 50% усіх наукових розробок, якими сьогодні користуються люди, отримані в 60-х роках цього століття [5]. Ці цифри свідчать про високу інтенсифікацію суспільного виробництва у цей період.

Результат діяльності національної економіки визначається рядом показників, що об'єднуються в систему національних рахунків (СНР). Така система - це спосіб упорядкування інформації про економічну діяльність господарських суб'єктів. СНР - це комплекс балансових таблиць у формі бухгалтерських рахунків.

Засновником такої системи був Ф. Кене (робота "Економічна таблиця"). Подальший розвиток ідеї Ф. Кене одержали в працях К. Маркса, Дж. Кейнса, А. Боуля, Р. Стоуна.

Посилення процесів інтернаціоналізації національних економічних систем розвинених країн, країн Західної Європи обумовило необхідність координації статистичних міжнародних рекомендацій і створення міжнародної системи національного рахівництва.

Перший варіант таких рахунків було опубліковано в 1950 р. Серед національних систем найдосконалішою визнано англійську СНР, розроблену лауреатом Нобелівської премії Р. Стоуном.

У 1993 р. в ООН на основі вдосконалення методів національного рахівництва прийнято сучасну СНР. В Україні у 1995 р. Міністерство статистики закінчило розроблення СНР.

СНР має всеохоплювальний характер, тому що вона:

- враховує діяльність всіх учасників виробництва (від державного управління до діяльності найманих робітників);

- містить показники, які в узагальнюючому вигляді описують всі економічні операції, стадії економічного процесу.

СНР містить рахунки, які стосуються:

- виробництва, де враховуються витрати й результати, які відносяться до процесу виробництва за певний період часу;

- утворення доходу, основою якого є рахунок виробництва (тобто попередній рахунок), що відображає формування національного доходу у процесі виробництва;

- розподілу доходу, який свідчить про величину доходів учасників виробництва;

- перерозподілу доходу, що відображає перерозподіл державою доходу учасників виробництва за допомогою податків і трансферних платежів;

- використання доходу, який містить інформацію про витрату доходу учасниками виробництва на кінцеве споживання й заощадження.

На думку французького економіста Л. Столерю, до функцій СНР можна віднести такі:

- сприяння проведенню економічної політики (короткостроковий прогноз у формі зведеної економічної таблиці );

- допомогу економічному прогнозуванню;

- оцінювання рівня життя різних прошарків і груп населення порівняно з аналогічними показниками в інших країнах як засіб проведення соціальної політики;

- забезпечення зв'язку науки й практики.

Основні показники, що характеризують стан національної економіки, згідно з СНР можна поділити на кілька груп.

До першої групи показників що характеризують загальнонаціональний розвиток виробництва, відносять національне багатство, сукупний суспільний продукт (ССП), кінцевий суспільний продукт (КСП), національний дохід (НД), валовий національний продукт (ВНП), валовий внутрішній продукт (ВВП), чистий національний продукт (ЧНП), особистий дохід (ОД).

Національне багатство - це все, що нагромаджено державою за всю історію її існування. Розрізняють потенційне національне багатство (всі природні ресурси) й реальне національне багатство (розвідані й освоєні ресурси, залучені до процесу виробництва).

Вперше національне багатство (суму нагромаджених матеріальних цінностей) було обчислено англійським економістом У. Петті у 1664 р. Англійський економіст Р. Гіффен розрахував національне багатство на основі відомостей про прибутковий податок, інші економісти визначали його виходячи з багаторічних даних про подароване майно й майно, отримане у спадщину.

ССП - це сума матеріальних благ, вироблених у суспільстві за певний проміжок часу (рік). Вартість ССП складається з матеріальних витрат (МВ), вартості необхідного продукту (НП) і прибуткового продукту (ПП):

ССП = МВ + НП + ПП.

За натурально-речовою формою ССП складається з виробництва засобів виробництва й предметів споживання.

Такий підхід був притаманним марксистській теорії.

У сучасних умовах у міжнародній практиці для підрахування суспільного продукту враховується як матеріальне, так і нематеріальне виробництво.

ВНП - ринкова вартість кінцевого виробництва товарів і послуг в економіці за рік, причому із всіх угод, що реалізуються у суспільстві за рік, потрібно вилучити:

- всі фінансові угоди (купівля-продаж цінних паперів, трансфертні платежі),

- угоди щодо перепродажу нових товарів і продажу старих; ВВП - все, що зроблено на території даної держави незалежно від

форм власності;

ЧНП = ВНП - А (амортизаційні відрахування);

НД = ЧНП - ОП (опосередковані податки на бізнес);

ОД (до сплати податків) = НД (внески на соціальне страхування, податки на прибуток підприємців, нерозподілений прибуток підприємців) + трансфертні платежі;

ОД* (після сплати податків) = ОД - особисті податки.

До другої групи показників, що характеризують використання виробничих фондів, а також матеріальних і сировинних ресурсів, відносять:

- виробничі фонди і їх структуру;

- коефіцієнти відновлення й вибуття виробничих фондів;

- фондовіддачу, фондомісткість.

Тут, з одного боку, наявність виробничих фондів і матеріальних ресурсів визначають економічний потенціал країни, її економічні можливості, а з іншого боку, рівень використання ресурсів свідчить про ступінь реалізації наявних можливостей.

Третя група показників відображає трудові витрати й рівень зайнятості робочої сили у сферах виробництва. На основі аналізу показників цієї групи держава має можливість стимулювати розвиток трудомістких галузей у тих районах, де є надлишок робочої сили, матеріаломістких - у районах з багатими матеріальними ресурсами, застосовувати при наявному дефіциті робочої сили відповідні заходи щодо зниження рівня безробіття.

Четверта група показників дозволяє визначати фінансові можливості країни, формувати й використовувати грошові доходи, аналізувати вплив інфляції на рівень зарплати, цін, процентних ставок.

Зростання або зниження цін обчислюють шляхом визначення їхнього загального рівня за допомогою індексу цін, що розраховують як відношення споживчого кошика поточного року до споживчого кошика базового року.

В Англії до споживчого кошика входить 600 найменувань товарів і послуг, у Нідерландах - понад 1000, а в Україні - 38.

Стан національної економіки аналізують за допомогою набору макроекономічних показників, які часто називають макроекономічними індикаторами. Більшість з них беруть із СНР.

Ці індикатори можна поділити на такі групи:

- перша група - це провідні індикатори:

а) динаміка ВВП, тобто агреговане зростання (скорочення) сфери матеріального виробництва (промисловість, сільське господарство, будівництво й сфера послуг (торгівля й транспорт)),

б) макроекономічні індикатори - безробіття, динаміка інвестицій, які тісно пов^язані з динамікою ВВП. Швидке або повільне збільшення ВВП супроводжується відповідним зміненням доходів населення;

- друга група - це фінансові індикатори, які відображають стан справ у фінансовому секторі, а саме: рівень інфляції, розміри дефіциту бюджету, розміри й динаміка грошової маси, індекси фондового ринку, дисконтна ставка;

- третя група - це зовнішньоекономічні індикатори: сальдо зовнішньої торгівлі, сальдо платіжного балансу, обмінний курс національної валюти.