Національна економіка - Носова О.В. - 18.2. Iсторичні передумови виникнення рейдерства в Україні

Історія рейдерства нараховує не одне століття, хоча сам термін введено до ділового спілкування на межі XIX-XX ст.ст. В якості злочину воно з'явилось на світ разом з акціями, коли виникла можливість поглинання компанії проти волі її власника. Один з найбільш відомих історичних прикладів - спроба захоплення французької Ост-Індської компанії відомим авантюристом бароном Жаном де Батцом. В дні Великої Французької революції за його ініціативою було підготовлено доповідь про необхідність ліквідації компанії. Автори доповіді розраховували на масовий продаж акцій, щоб скупити їх за заниженою вартістю. Але це були лише перші спроби рейдерських атак на фінансові установи Європи. Більшого розмаху рейдерський тиск на підприємства та бізнес шляхом кримінального захоплення набув в Сполучених Штатах Америки в 20-30 pp. XX-го століття.

Історичний розвиток недружніх поглинань підприємств в США починає свій відлік від славнозвісного американського підприємця Джона Дейвісона Рокфеллера. Початок його діяльності припав на Громадянську війну 1861-1865 pp., яка визначила обличчя сучасної Америки. Початковий капітал Рокфеллер створив завдяки військовим замовленням, продаючи нафту для потреб федеральної армії. У 1867 р. спільно з Генрі Флеглером він відкрив фірму, пізніше названу Standart Oil Company, статутний капітал якої складав 1 мільйон доларів і якій було призначено стати першою в світі рейдерською компанією. Рокфеллер зосередив свої зусилля не на пошуку нафтових родовищ і видобутку нафти, а на переробці і транспортуванні нафтопродуктів, добившись до 1877 р. монополії на цей вид діяльності. З метою незаконного здобуття контролю над перевезенням нафти по всій території США він через підставних осіб скупив контрольні пакети акцій залізничних компаній, таким чином поглинувши їх, і створив Union Tanker Car Company. Протягом досить тривалого часу ніхто в США навіть не здогадувався, що він контролює цю компанію, а тим самим Standart Oil Company мінімізує свої транспортні витрати. Саме так, в рейдерський спосіб, була створена найбільша нафтова імперія в світі [1, с. 29].

Розглядаючи основні етапи виникнення рейдерства в Україні, в першу чергу, необхідно зупинитись на історичних чинниках, що передували цьому явищу.

На думку І.Г. Богатирьова, найбільш суттєвими передумовами рейдерства є:

o не врегульована чинним законодавством відповідальність за протиправну діяльність окремих суб'єктів господарювання;

o перехід країни від командно-адміністративної системи управління економікою до системи ринкових відносин, що негативно вплинуло на сферу власності в Україні;

o корумпованість органів державної влади, отримання окремими посадовими особами можливості збагачення за рахунок владних повноважень;

o нехтування нормами права призвело до того, що правовий нігілізм в країні став нормою поведінки, суспільство перебуває у хворобливому стані, де гроші є критерієм і нормою вирішення практично будь-яких питань;

o зміна суспільної формації створила певні умови для окремої категорії громадян, які свідомо стали на шлях суспільно небезпечної діяльності як найбільш оптимальної форми свого існування;

o стаття 3 Конституції України, яка визнає людину як вищу соціальну цінність, залишається декларацією на папері, держава як інститут суспільства не спроможна захистити права та свободи людини, представники від народу у своїх гаслах згадують про своїх виборців, коли реально втрачають владу, надану їм народом, і забувають про них, коли знову повертаються до влади;

o правоохоронні органи, на які держава поклала обов'язок розкриття, розслідування суспільно небезпечних діянь, пошук злочинців, проведення профілактичної роботи, захист прав і законних інтересів громадян, їх свобод, опинилися сьогодні без реальної матеріальної і моральної підтримки держави, особливо це відчутно після організаційних експериментів, внаслідок чого правоохоронні органи втратили найбільш кваліфікованих фахівців, що послабило їх здатність реально впливати на криміногенну ситуацію в країні [ , с. 124-125].

Історія українського рейдерства умовно бере свій початок з 90-х років, коли в країні відбувся перехід до ринкової економіки, визначились політичні центри, утворились злочинні угруповання. Захоплення державного майна здійснювалось відверто кримінальним шляхом, досить часто із застосуванням фізичного насильства.

До середини 1990-х рр. українські підприємства втратили риси основної ланки економіки. Однак на зміну підприємствам прийшли не фірми, як можна було очікувати, а фізичні особи - керівники підприємств та їхніх підрозділів - зі своїм авторитарним стилем корпоративного управління.

Розділ і перерозподіл державної власності десятої за промисловим потенціалом початку 90-х рр. економіки світу був неоднорідний і сильно залежав від того, хто персонально в цей момент керував цим процесом і хто "ходив" у радниках.

Розвиток суспільних та економічних відносин в державі в роки незалежності України проходив стрімко і динамічніше ніж в країнах Західної Європи. Правове поле українського суспільства набувало змін в дуже короткі терміни. Все це призвело до того, що історія розвитку рейдерства в Україні пройшла більш складний та насичений подіями шлях, ніж в інших країнах.

Можна виділити кілька основних етапів так званого становлення рейдерства і "переділу власності" в незалежній Україні.

Перший етап (1988-1991 рр.) - фактично кланова приватизація фінансової системи країни та перехід до промислової приватизації, що визначила наступний крок розподілу власності і прихід до влади в економіці країни фінансової олігархії. Крім того, для цих років характерна поява кооперативного руху та спільних підприємств.

Другий етап (1992-1993 рр.) - проведення ваучерної приватизації. При повній відсутності фондового ринку спостерігається масове акціонування промислових підприємств у формі публічних компаній. "Директорський корпус" відкрито привласнює виставлені на приватизацію державні підприємства, що інколи навіть нагадує розкрадання та пограбування держави іноземними загарбниками. В той же час, організована злочинність прагне взяти під контроль промисловість країни.

Третій етап (1993-1995 рр.) - боротьба за контроль над фінансовими потоками підприємств ("приватизація" менеджменту, бандитський рекет, силове захоплення підприємств за допомогою приватних охоронних структур).

Четвертий етап (1995-1997 рр.) - інституалізація рейдерства. Найбільш використовувані схеми захоплень: зміна директорату; невиплата заробітної плати персоналу для подальшого примусу його до продажу акцій; початок боротьби за корпоративний контроль над підприємствами ("розмивання" статутного капіталу, паралельні збори акціонерів, що дублюють органи управління); втягування правоохоронних органів у корпоративні конфлікти; проведення заставних аукціонів, що позбавляли бюджет доходів; боротьба за реєстратора і т.д.

П'ятий етап (1998-2002 рр.) - впровадження в рейдерські схеми маніпулятивних технологій, в формі: масового скуповування промисловцями в комерційних банків пакетів акцій підприємств, які їм дісталися після приватизації; перехоплення кредиторської заборгованості одного суб'єкта у іншого; ангажування арбітражних судів; появи та розвитку РR-технологій; ведення інформаційних війн для забезпечення рейдерських захоплень власності; дублювання реєстраторів тощо.

Шостий етап (2003-2005 рр.) - зміни в законодавчому полі країни задля захисту прав міноритарних акціонерів.

Сьомий етап (2006 р. - теперішній час). В Україні остаточно склалось сучасне рейдерство, як бізнес тих громадян і структур, які спеціалізуються винятково на захопленні підприємств і подальшому перепродажу його новим власникам. Вони обросли власним капіталом, адміністративним ресурсом та іншими невід'ємними атрибутами самостійного бізнесу.

Сьогодні рейдерське підприємство - це ціла консалтингова група, обов'язково із власним досить великим адміністративним ресурсом у законодавчій, виконавчій та судовій владі, значно рідше - у різних силових структурах. Дев'яносто відсотків таких рейдерських підприємств зосереджене у потужних промислових центрах. Бізнес цей дуже вигідний, з мінімальною рентабельністю від кожного "проекту" від 200 % до 1000 %.

В рамках інституційного аналізу рейдерства становить особливий інтерес більш докладний розгляд етапу приватизації з точки зору маніпулятивних технологій, використовуваних у ході переділу власності, можливості ототожнення таких дій з рейдерством.

Приватизація в Україні носила безпрецедентний характер не тільки по своїм масштабам, але й за технологією, де повною мірою були задіяні механізми маніпуляції. Маніпуляції здійснювалися на декількох рівнях: на рівні побутової свідомості, економічному, внутрішньополітичному і міжнародному. Внаслідок цього значна частина населення виявилася відстороненою від особистої участі в процесі приватизації і позбавлена законних прав на одержання максимальної вигоди для себе і своїх родин від її результатів.

Поряд з легальними формами присвоєння власності - одержанням керівниками акціонерних товариств великих пакетів акцій своїх підприємств - були широко поширені нелегальні: безоплатна передача державного майна на баланс недержавних структур; скупка приватизаційних чеків за кошти, що виділялися державою на розвиток виробництва; покупка за безцінь належної державі нерухомості; відкриття на державних підприємствах декількох розрахункових рахунків, що дозволяють приховувати прибуток, тощо.

Підсумком цього стало формування нового типу власника, але в ході трансформації сумлінного керівника в несумлінного власника, останній, отримавши досвід незаконних операцій, став впроваджувати його в наступну професійну діяльність (головним чином, рейдерську, з подальшим кримінальним присвоєнням прав на володіння і управління підприємствами і організаціями).

Передбачалось, що реальний власник повинен піклуватися про своє підприємство, аби витримати конкуренцію. Але у вітчизняних умовах більша частина власності, насамперед великої, отримана не за рахунок продуктивної діяльності підприємця, а в результаті роздачі або покупки за заниженими цінами колишньої державної власності. Напівкримінальний або кримінальний характер придбання власності усвідомлюється її власниками, які не вірять, що ця власність не буде витребувана назад. Звідси і неринкове поводження власників, які нерідко воліли знекровлювати свої підприємства. Тому більша частина приватизованих великих підприємств - основа радянської індустрії - працювала менш ефективно.

На міжнародному рівні маніпулювання впроваджувало у свідомість світової громадськості тезу про те, що Україна йде шляхом цивілізованої приватизації, що відповідає загальноприйнятим міжнародним стандартам. У дійсності, ці стандарти порушувалися як у законодавстві, так і у практиці приватизації. У результаті держава понесла не тільки колосальні економічні втрати, але й допустило іноземних власників у ту сферу, що має відношення до обороноздатності країни.

Таким чином, перше захоплення власності (термін "рейдерство" тоді ще не вживався) був здійснений у першій половині 90-х рр. у результаті роботи приватизаційного механізму. В ході приватизації великі пакети ваучерів у короткий термін консолідувалися в руках "обраних". В результаті утворилася еліта найбільших власників при відтискуванні від власності основної маси народу України. "Обраних" можна віднести до першого шару рейдерів, які зараз твердо стоять на ногах, мають авторитет у бізнесі, впливають на економіку країни.

Слід зазначити, що таке суспільно небезпечне явище, як рейдерство, не припинило свого існування по закінченню приватизації, коли усе поділили, а навпаки, продовжує еволюціонувати, удосконалюючи технології рейдерських захоплень. Численні рейдерські акції потрясають економіку України, у результаті чого відбувається черговий кримінальний переділ власності.

Отже, можна констатувати, що останніми роками відбувається черговий кримінальний переділ власності, при цьому дії сучасних рейдерів операційно складні через недосконалість корпоративного права, відсутність концепції правової охорони корпоративних відносин. Ситуація

ускладнюється масштабною корупцією в органах влади, які активно допомагають рейдерам у реалізації їхніх злочинних намірів. Так звану другу хвилю кримінального переділу власності викликав ряд макроекономічних факторів, спричинених світовою фінансовою кризою 2008- 2010 рр.