Національна економіка - Носова О.В. - 19.2. Основи формування господарського комплексу

Розвиток і певна фіксація зв'язків між різними галузями і виробництвами приводить до тісного поєднання суб'єктів господарювання, тобто до створення господарського комплексу національної економіки.

Основні факторі формування господарського комплексу національної економіки:

♦ економіко-географічне положення;

♦ природно-ресурсний потенціал;

♦ працересурсний потенціал;

♦ історія розвитку і рівень господарського освоєння території. Модель збалансованої галузевої структури національної економіки, характерна для більшості провідних країн світу на початку нинішньої світової кризи, наведена на рис. 19.1. У найближче десятиліття XXI ст. прогнозується трансформація ядра галузевої структури національної економіки. Економічна наука поки що не запропонувала моделі "нової" галузевої структури національної економіки.

За період з 2001-2009 рр. відбулись певні структурні зміни в національній економіці країни. Так, за період дослідження реальний сектор економіки загалом скоротився майже у 1,5 рази, переважно за рахунок сільського господарства, питома вага якого зменшилась більш ніж удвічі (з 16,05 % до 7,76 %), та промисловості - на 5 % в.п. (з 30,19 % до 25,30 %). Серед галузей, які належать до сфери послуг, знизилась частка будівництва (з 3,98 % до 2,54 %), транспорту та зв'язку (з 13,41 % до 11,45 %), тоді як зросли частки: торгівлі (з 12,23 °% до 15,34 °%), операцій з нерухомістю (з 7,44 % до 11,28 °%) та надання комунальних та індивідуальних послуг (з 1,86 %% до 2,04 %%). Галузева структура економіки України у 2001 - 2009 рр. наведена в табл. 19.2.

Рис. 19.1. Модель національної економіки за галузевою структурою

Таблиця 19.2. Галузева структура економіки України за 2001-2009 рр., % до ВВП *

Складено та розраховано автором за даними [12]

За період дослідження такий вид економічної діяльності як фінансова діяльність, що є основою фінансової сфери, збільшив питому вагу більш ніж у 2,5 рази (з 3,08 % до 7,87 %). Таке зростання може свідчити про поступове становлення фінансового ринку та активний розвиток фінансових послуг у країні.

На підставі даних табл. 19.2 можна сформувати структуру національної економіки за основними сферами (рис. 19.2).

Рис. 19.2. Структура національної економіки України за основними сферами у 2002, 2007 та 2009 р. ( %)

Порівнюючи структуру економіки України за 2002, 2007 та 2009 роки з моделлю національної економіки, можна зробити висновок, що в Україні загальна питома вага переробної галузі промисловості загалом відповідає показнику ядра збалансованої структури (20 %). Однак необхідно враховувати, що внутрішньогалузева структура переробної промисловості України має "перекіс" у бік важкої промисловості - чорної металургії та паливно-енергетичного комплексу. Протягом 1990-2009 рр. питома вага машинобудування, що є основою високо-та середньо-технологічних галузей, у структурі промислового виробництва знизилась майже у три рази: з 31 %> до 10,6 %, тоді як металургії, що є сировинною та середньо низько-технологічною галуззю, збільшилась у 1,5 рази: з 11 % до 17,5 %.

Провідні країни світу пов'язують майбутнє економічне зростання з МЗІС-конвергенціями (нанотехнологіями, біотехнологіями, інформаційними технологіями, когнітивною наукою), економічне зростання України все ще залежить від кам'яновугільних та залізорудних пластів Донбасу та Криворіжжя. Такі базиси стимулюють сировинну спрямованість розвитку національної економіки України та підвищують залежність від динаміки цін на світових сировинних ринках (металургійної та хімічної продукції, зерна, соняшнику тощо).

Економіка України не має запасу у технологічній структурі сталого розвитку. Структура національної економіки України не відповідає критерію стійкості технологічної структури національної економіки саме в "технологічній" частині. Частка високотехнологічних виробництв становить близько 5 % (в 4 рази менше), сумарна частка високотехнологічних та середньовисокотехнологічних виробництв - близько 25 % (в 2 рази менше).

Серед галузей національної економіки, які належать до високотехнологічних виробництв, в Україні розвиваються такі:

- високотехнологічні: мікробіологічна промисловість та виробництво медичної техніки, питома вага яких не перевищує 1 % у структурі національної економіки;

- середньовисокотехнологічні: електротехнічна промисловість, верстатобудівна та інструментальна промисловість, приладобудування, виробництво побутових приладів і машин, авіаційна та космічна промисловість, хіміко-фармацевтична та поліграфічна промисловість, питома вага яких в структурі національної економіки - 5 %.

Ступінь зносу основних засобів виробництва загалом в Україні у 2009 р. перевищував 60 %. Найвищий рівень зносу: в промисловості - 61,8 % (переробна промисловість - 64,9 %) та на транспорті - 83,9 % [14, с. 84], що є основним чинником депресивного стану економіки. Причому спостерігається тенденція до щорічного зростання рівня зносу основних фондів: за 2000-2009 рр. - у 1,4 рази.

Досліджуючи вплив технологічних та галузевих структурних зрушень на економічне зростання України, ми встановили, що економічне зростання країни 2000-2004 рр. було забезпечено видами економічної діяльності, в яких спостерігався швидкий обіг капіталу (металургія, хімічна промисловість, добувна промисловість, харчова промисловість) та значну роль відігравав капітал, зокрема іноземних інвесторів, які технологічно переозброювали ці види виробництва. Однак економічне зростання, яке ґрунтується на цих видах економічної діяльності, не має довгострокового характеру.

Підсумовуючи дослідження структури національної економіки України за галузями та технологічним рівнем відповідно до вимог постіндустріального суспільства, зазначимо:

- щодо галузевої структури економіки країни: дотримано вимоги лише щодо питомої ваги переробних галузей промисловості (20 %) з тенденцією щорічного зниження загалом в економіці, тоді як питома вага інших галузей економіки та їхнє співвідношення в економіці не відповідає вимогам;

- щодо технологічної структури: в економіці країни переважають середньо- низькотехнологічні та низькотехнологічні виробництва.

Щоб увійти до кола розвинених країн світу, Україна має подолати технологічне відставання і розрив у рівні розвитку з іншими країнами та створювати передумови для наближення пріоритетних галузей до "економіки знань". На наш погляд, адаптуючи національну економіку України до вимог постіндустріального суспільства, треба враховувати особливі риси країни (забезпеченість природними та мінерально-сировинними ресурсами, кліматичні умови, рівень освіти населення та кваліфікованості працівників). Враховуючі зазначені особливості, необхідно нарощувати технологічний рівень, а не розвивати всі капіталоємні галузі, ступінь зносу основних виробничих фондів (енергетика, металургія, транспорт, сільське господарство) в яких є надзвичайно високим.

Вчені вважають, що Україна будує економічну політику виключно на ринковій теорії, і при цьому зовсім не враховує об'єктивного процесу становлення нового технологічного способу виробництва. Підтримуючи таку думку, вони наголошують, що, прагнучи вийти на рівень економічного розвитку провідних країн світу, не враховують відсутності інституційного та виробничого середовища, яке б дало змогу використовувати монетарні інструменти з ефективністю індустріальних країн. Це призвело до того, що ринкові перетворення були обмежені реформуванням виробничих відносин (приватизацією, роздержавленням, демонополізацією), а науково-технологічне вдосконалення виробництва, зміни структури економіки залишились поза увагою, хоча без них неможливий успішний розвиток країни.

Під час трансформації національної економіки на шляху до постіндустріального розвитку можуть виникнути як цивілізаційні, так й внутрішні, економічні загрози для України. Серед усієї сукупності загроз виділяє істотні для національної економіки України:

1) цивілізаційні загрози, які виникають через "системний відрив" від провідних країн світу: низька здатність економіки до продукування та абсорбції інновацій; все більша несумісність технологій; структурна криза; інституційна несумісність;

2) внутрішні, економічні загрози: низька конкурентоспроможність продукції, суб'єктів господарювання, окремих галузей і національної економіки.

Структурно перебудовувати національну економіку треба відповідно до галузевого, технологічного, інноваційного та інвестиційного розвитку. Змінити галузеву структуру економіки ефективніше через технологічні структурні зміни в переробній промисловості, що набуло форми процесу дифузії високих та середньовисоких технологій та "відмирання" застарілих.

До основних напрямків, за якими планується модернізувати національну економіку, відносять:

1) розвиток ділової інфраструктури на сході України, що передбачає модернізацію аеропортів та будівництво нових злітно-посадкових смуг з високою пропускною спроможністю, а також будівництво виставкових центрів та конгрес-центрів світового рівня;

2) розвиток сільського господарства в Центральній Україні; завдяки створенню стимулів економічного характеру обсяги вирощування зернових мають збільшитись практично вдвічі (до 100 млн. т. на рік);

3) розвиток туристичної інфраструктури в Західній Україні та Криму. Порівнявши окреслені напрями модернізації економіки України з моделлю постіндустріальної економіки, доходимо висновку, що ці плани не спрямовані на розвиток національних високотехнологічних та середньо- високотехнологічних галузей. Для модернізації сільського господарства й сфери послуг (ділової та туристичної інфраструктури) будуть залучатись сучасні світові технології, техніка та матеріали закордонного виробництва, оскільки національна промисловість не може забезпечити цей процес конкурентоспроможною технікою відповідного технологічного рівня та матеріалами.