Національна економіка - Старостенко Г.Г. - 2.1. Теоретичні погляди на природу, характеристики і розвиток національних економік

2.1. Теоретичні погляди на природу, характеристики і розвиток національних економік

2.2. Типи економічних господарських систем, критерії їх класифікації

2.3. Моделі організації національного господарства

2.4. Ефективність національної економіки

2.1. Теоретичні погляди на природу, характеристики і розвиток національних економік

Виходячи із того положення, що національна економіка є складовою економічної науки, теорії економіки, в якій світові економічні досягнення покладені на національний грунт, враховують Історію розвитку, ментальність того чи іншого народу, теоретичні погляди на її природу та характеристики. З одного боку, вони ґрунтуються на світових наукових здобутках, а з Іншого - базуються на наукових досягненнях, отриманих ученими, які виходять із спільності національних інтересів та спрямовані насамперед на об'єднання й розвиток своєї нації. Дослідження системи економічних інтересів конкретної нації на певному історичному етапі її розвитку розширює специфічне бачення предмета економічної теорії, сама ця теорія відносно відокремлюється і стає "національною економією". Представники однієї національної школи починають бачити економічні проблеми інших націй крізь призму власного розуміння предмета і методу своєї науки. Однак, у тому й іншому випадку досягнення теорії економіки постійно еволюціонують, враховуючи динамічний, поступальний розвиток світових і національних економічних тенденцій, зумовлених динамікою реального життя.

Тобто, теоретичні погляди на природу і характеристики національних економік засновуються на врахуванні, насамперед, таких фундаментальних принципів розвитку національних соціально-економічних систем, як 1) історизм та 2) адекватність: а) основам економічної теорії, б) обраній моделі господарювання, в) сформованій системі міжгосподарських зв'язків.

Методологічною основою вивчення "національних систем" є "Історична школа". Ця школа, незважаючи на назву, по суті відображає не стільки "історичний", скільки "соціально-історично-економічний" підхід до вивчення конкретних національних процесів і явищ. Головна особливість такого методологічного підходу полягала у тому, що так звані "історики" (які насправді були економістами), на відміну від "класиків" включили у свої дослідження разом з економічними і позаекономічні фактори. Вони вперше одночасно дослідженнями історичного контексту розпочали дослідження всього спектра соціально-економічних проблем.

Складні національні соціально-економічні системи розглядалися ними як комплекс моральних, правових, соціальних, економічних, політичних та інших інститутів.

Методологія "істориків" постійно еволюціонувала, збагачувалась, трансформувалась у нові наукові концепції. При цьому особливий акцент ставився на конкретну теорію і практику управління національним господарством з урахуванням усього різноманіття притаманних даному господарству характерних рис.

Спочатку "історики" приділили увагу пошукам "неекономічних" чинників, що впливають на економіку тієї або іншої країни - природні географічні, ландшафтні; державний устрій і особливості правової системи; рівень розвитку науки і техніки; релігійні погляди; соціально-психологічні особливості "національного духу". Іншими словами, особливістю методології досліджень представників "історичної школи" був аналіз економіки з погляду всіх історичних аспектів життя конкретної нації - історії розвитку його культури, науки, мистецтв, індустрії, моралі, релігії, державних інститутів і так далі. Можна стверджувати, що вони першими застосували так званий "цивілізаційний підхід" як наукову методологію.

Першість у розвитку "історико-національної методології" належить "німецькій національній політекономії". Науково обґрунтована соціально-економічна доктрина заснована на дослідженні неекономічних чинників була спрямована проти "класичної", а її засновником був Фрідріх Ліст. Основна робота Ф. Ліста має повну назву "Національна система політичної економії, міжнародної торгівлі, торгова політика і німецький митний союз" (до світової скарбниці знань увійшла зі скороченою назвою "Національна система"). Зокрема, Ф. Ліст писав: "Як характерну особливість системи, яку я висуваю, я утверджую національність. Вся моя будівля заснована на природі нації як посередника між індавідууми та людством".

Ф. Ліст заперечував існування "загальних та універсальних законів" і пропонував досліджувати, перш за все, особливості національної соціально-економічної системи, а практичною його метою було вироблення конкретних рекомендацій урядам у здійсненні національної політики. Головним предметом досліджень він вважав визначення ролі держави в конкретній Історичній ситуації, її організуючу роль для "відродження" національних продуктивних сил суспільства.

"Національна система" Ф. Ліста надзвичайно цілісна, органічна І концептуальна. Всупереч поширеній у літературі думці, Ф. Ліст не заперечував підходів "класичної політекономії", але вважав, що деякі її висновки є малопридатними для країн з перехідними економіками взагалі і для національної економіки Німеччини зокрема. Його доктрина, пройнята болем за долю Німеччини, має велике значення для всіх постсоціалістичних країн, у тому числі для нашої "трансформаційної системи". Висновки Ф. Ліста набули особливого значення сьогодні. Він обґрунтував ряд принципово нових наукових положень: висунув "теорію продуктивних сил" нації, розробив концепцію "стадій" економічного розвитку, велику увагу приділив соціально-економічній ролі держави взагалі, а в "перехідний період" стадіального розвитку, зокрема, займався питаннями "економічного націоналізму і економічного виховання нації".

З позицій сьогодення справедливо стверджується, що Ф. Ліст, як видатний учений, переклав загальні соціально-економічні принципи мовою конкретних національних соціально-економічних систем.

"Економічний націоналізм" Ф. Ліста полягав у тому, щоб довести вплив політичної єдності і державного управління на соціально-економічний розвиток, на прогрес національного виробництва і примноження національного багатства. Головне призначення державної влади, на думку Ф. Ліста, - спрямувати зусилля окремих ланок і агентів національного виробництва на досягнення довгострокових, корінних інтересів усієї нації. Цьому ж повинна бути підпорядкована І зовнішньоторговельна політика, яка по суті своїй повинна бути "протекціоністською" в період становлення нації. Разомзцим. Ф. Ліст зовсім не заперечував принципи "вільної торгівлі" надалі, коли нація зміцниться й увійде до союзу промислово розвинених країн.

Особливе місце у "Національній системі" Ф. Ліста займає його теорія національних продуктивних сил. Усупереч "міновій системі" А. Сміта, Ф. Ліст доводив, що дійсне багатство І добробут нації визначаються не кількістю мінових вартостей, а ступенем розвитку продуктивних сил. У поняття продуктивних сил нації Ф. Ліст включав, разом з матеріальним багатством і капіталом (як "фіксованою" частиною цього багатства), також природні І придбані здібності людей. Провідне значення Ф. Ліст надавав рівню розвитку організаційно-економічних відносин у країні, обумовлених попереднім розвитком нації. До продуктивних сил суспільства він відносив і всю сукупність нематеріальних чинників та інститутів - урядові і державні інститути, мораль, пресу, духовні установи, мистецтво, які є неодмінними атрибутами високорозвинутого суспільства.

Окреме місце в "Національній системі" Ф. Ліста приділене ролі національної держави. Він був рішучим прихильником активної соціально-економічної і виховної політики держави і в цьому сенсі випередив навіть такого генія, якДж. М. Кейнс. Ф. Ліст спеціально виділяє так звану "державну економію", під якою розуміє "державні засоби уряду, споживання цих засобів, управління ними". Отже, "народна економія" разом з "державною економією" стають "національною економією" тоді, коли єдина держава або федерація охоплює цілу націю і стає самостійною незалежною системою.

Таким чином, "німецька національно-історична школа" стала методологічною основою для подальшого вивчення національних моделей "соціальних економік" у різних країнах.

Усі послідовники "соціально-історичного напряму", зокрема представники "соціально-інституційної школи", запозичили методологію "істориків". Найбільш загальні її особливості такі: по-перше-спростування дії економічних законів, категорій як універсальних (не відкидаючи їх загальної характеристики, наполягалося на винятково конкретному їх застосуванні); друга методологічна особливість полягала в тому, що за соціально-історичними чинниками визнавалося вирішальне значення для економіки (у "класиків", навпаки, "неекономічні чинники" вважалися обумовлені дією "економічних"); третя особливість пов'язана із тим, що "Історики" вважали, що кожна країна послідовно проходить певні стадії соціально-економічного розвитку. Суто практичне значення для нашої країни має положення про "конкретно-національний шлях відродження", який післявоєнна Німеччина у вигляді "економічного дива" продемонструвала всьому світу.

Російська економічна думка вже з початку 19 сторіччя рухалась шляхом вироблення власної національної теорії. Вона не відкидала зарубіжні економічні Ідеї національної економіки, але вивчала народногосподарські комплекси з позиції інтересів Росії. На цій основі базувались теоретичні праці І.Мордвинова. А. Шторха, А. Чупрова та інших видатних російських економістів, а також таких вчених та політиків, як Д. Менделєєва. С. Ві-тте.

Розуміння господарської системи у двох видатних учених початку 19 ст.Н. Мордвиновим і А. Шторхом. основоположників національної економічної школи в Росії, склалось як антитеза положенням А. Сміта. Якщо за А. Смітом. будь-яка природна господарська система - це сукупність егоїстичних індивідів, які пов'язані тільки обміном, то І.Мордвинов і А. Шторх розглядали господарство як складний загальнонаціональний організм, в якому переплетені економічні, позаекономічні, технічні, демографічні фактори.

Інший значний недолік теорії А. Сміта усунув у своїх роботах сучасник Н. Мордвинова. перший російський економіст-академік А. Шторх. Він спростував уявлення про суб'єкт господарства як про одномірного економічного Індивіда, як про господарство в цілому, як про сферу тільки матеріального виробництва та обміну. Тим самим було спростоване іуявлення А. СмІта про виробничу та невиробничу працю, національний дохід та національне багатство. А. Шторх розвинув своє вчення про політичну економію як про єдину науку про виробництво, розподіл, обмін та споживання цінностей, що включають зовнішні (матеріальні) та внутрішні (нематеріальні) блага. Нагромаджені зовнішні блага утворюють національне багатство, нагромаджені внутрішні - національну цивілізацію. А. Шторх довів, що зростання одного не може розглядатись поза зв'язком Із розвитком іншого, один процес виступає як необхідна передумова іншого. При цьому він виділив особливу роль транзитної торгівлі у формуванні російської культури і самої держави.

А. Чупров, який знайшов переваги та недоліки методології послідовників А. Сміта, історичної школи та соціалістичних теорій, розвивав багатофакторний еволюційний підхід до розробки економічної теорії, який був характерним для робіт Н. Мордвинова і А. Шторха. За А. Чупровим, "господарська діяльність народів" являє собою складну взаємодію окремих господарств та суспільних господарств, що визначається багатьма конкретними умовами.

Найвидатнішим представником української економічної школи кінця 19-го початку 20-го сторіччя був М. Туган-Бараиовський. Його праці про промислові кризи та цикли, про кооперацію стали всесвітньо відомими. За М. Туган-Барановським об'єктом регулювання з боку держави та профспілок виступають, в першу чергу, розподільчі відносини, які, як вважав М. Туган-Барановський, за своєю природою є соціальними, а не ринково-господарськими. У своїх працях він також розвиває погляди А. Чупрова щодо багатофакторного еволюційного підходу до предмета та метода економічної теорії.

Таким чином, незважаючи на існування різних теоретичних поглядів на становлення і розвиток національної економіки, безсумнівним є те, що кожен із таких підходів містить раціональні положення та вимагає критичного осмислення при накладенні загальних соціально-економічних принципів розвитку суспільних систем на національний грунт. Сьогодні не викликає сумніву, що лише комплексний підхід, що включає пізнання всього спектра економічних І неекономічних факторів Історичного розвитку національних процесів і явищ є перспективним при визначенні характеристик і параметрів розвитку національної економіки, а також обумовлює конкретні місце і роль держави у цих процесах.