Національна економіка - Старостенко Г.Г. - ТЕМА 7. ФУНКЦІОНАЛЬНА ІНФРАСТРУКТУРА НАЦІОНАЛЬНОГО РИНКУ

7. і. Ринкові інститути та інституційне середовище

7.2. Ринок факторів виробництва: праця, капітал, земля

7.3. Сутність та структура фінансового ринку

7.4. Кредитний ринок та його значення для розвитку національної економіки

7.1. Ринкові інститути та інституційне середовище

Розвиток національної економіки передбачає розвиток інститутів, які її персоніфікують, а знання особливостей інституційної будови суспільства зменшує невизначеність у становленні економічної системи та підвищує ступінь передбаченості в діях економічних суб'єктів. Загалом, інститути - це норми, правила гри, обмеження, які регламентують діяльність економічних суб'єктів у процесі вибору і ухвалення рішень в умовах обмежень, виділяючи при цьому формальні правила і неформальні обмеження, а також механізми примусу для їх виконання23.

Функціонування економічної системи, її рівновага і динаміка забезпечуються діяльністю ринкових інститутів - спеціалізованих організацій, що функціонують у рамках особливого ринку. В наш час ці інститути зв'язані між собою та залежать один від одного. Вони служать основними посередниками між виробниками і споживачами різних товарів та послуг, грають найважливішу роль в кредитно-фінансовій системі, здійснюють операції щодо купівлі-продажу цінних паперів.

поєднують власників заощаджень з майбутніми Інвесторами, забезпечують виробництво капіталом і виконують безліч інших функцій.

Інституційне ринкове середовище та чинники, що на нього впливають, відображає рис. 7.1.

Формування ринкової економіки в Україні розпочалося з відтворенням ринкових інститутів, які існували лише в зародковому стані. Це повинно відбуватися за схемою, що враховує економічні, політичні, Історичні і психологічні особливості, характерні для нашої країни.

Перш за все, відмітимо, що Україна ніколи не мала високорозвинутих товарно-грошових відносин. Становлення їх, по суті, почалося після відміни кріпацтва в 1861 р. і відбувалося на тлі значних феодальних пережитків. Великим було втручання держави в економіку. Після 1917 р. протягом майже 70 років країна йшла шляхом розвитку економіки, який ігнорував ринок. У результаті було створене суспільство з низькою ефективністю виробництва та відсталим рівнем життя людей, загальним одержавленням і монополізацією, негнучкою економікою, підпорядкуванням особистих і колективних інтересів відомчим, відсутністю демократичних Інститутів. Це сприяло проведенню політики автаркії, тобто економічного відособлення від світового ринку. Саме тому Україна не займає відповідного місця в міжнародному розподілі праці та у зовнішньоекономічних зв'язках.

Невід'ємною інституцією ринку є вільні ціни, за допомогою яких в умовах конкурентного середовища здійснюється еквівалентний обмін, а отже, реалізуються інтереси продавця і покупця, відтворюється рівновага в економіці. Однак, це класичне положення економічної теорії діє лише за наявності відповідних інших ринкових умов: демонополізації сфер розподілу, обміну і виробництва, наявності різних форм господарювання, крупних, середніх, малих підприємств, які управляються не з єдиного центру, а є самостійними товаровиробниками. В Україні усіх цих передумов поки що в розвиненому вигляді немає.

Рис. 8.1. Ринкове інституційне середовище

Конкуренція, вільне ціноутворення як необхідні інститути ринку можуть функціонувати лише за наявності ринкової інфраструктури (бірж інформаційно-комерційних, гуртових і постачальницьких організацій, пунктів прокату, культури ведення ринкової економіки).

Для того, щоб суб'єкти національного ринку не тільки мали ринкову інфраструктуру, права власності на засоби виробництва і продукцію, але й могли реалізувати це право, окрім економічних, потрібні ще і правові передумови. Ось чому в країні йде процес відпрацювання і ухвалення юридичних законів, які сприяють формуванню ринкового середовища. Але він йде поволі, часто до прийнятих законів вносяться істотні зміни, відсутня узгодженість законодавчих актів. Все це гальмує ринкові перетворення. Юридичні закони повинні відображати реалії економічного життя, бути націленими на відтворення конкурентного, середовища.

Ринкове законодавство має регулювати такі сфери:

а) права власності;

б) договори між економічними агентами, включаючи їх виконання;

в) порядок початку І закінчення господарської діяльності (процедури відкриття фірм або реєстрації юридичних осіб, злиття, поглинання та банкрутство підприємств);

г) підтримка конкурентного середовища.

У період становлення ринку можуть діяти особливі правові норми і засновані на них заходи економічної політики держави (наприклад, приватизація, демонополізація та ін.).

Під інституційними перетвореннями розуміється зміна формальних І неформальних умов господарської діяльності. Ця система заходів включає, перш за все, розробку і застосування законодавства, відповідно до ринкових умов господарювання. Інституційними перетвореннями зазвичай називають зміну відносин власності (створення приватного сектора), формування нових організацій і установ ринкового типу (комерційних банків, товарних і фондових бірж, інвестиційних фондів та Ін.), а також створення нової системи управління народним господарством (шляхом заміни адміністративних важелів економічними, перш за все бюджетними і податковими).

Розглянемо основні особливості ринкових Інститутів у перехідній економіці.

Ринкові інститути перехідного періоду помітно відрізняються від інститутів, що склалися в розвинених країнах ринкової системи. Вони мають такі характерні риси.

По-перше, інституційна неповнота, тобто відсутність або украй слабкий розвиток деяких важливих інститутів ринку України. Такою прогалиною є недоліки у законодавстві щодо купівлі-продажу землі, що не дозволяє використовувати її як заставу і перешкоджає залученню кредитів та інвестицій в сільське господарство.

Іншою інституційною прогалиною, характерною для всіх країн з перехідною економікою, є фактична відсутність ринкового відбору у формі ліквідації збанкрутілих підприємств. Це порушує дію конкурентного механізму і стримує перебудову структури економіки.

По-друге, структурна асиметричність, тобто нерівномірний розвиток різних сегментів ринку. В Україні найбільший розвиток отримав ринок товарів і послуг, тоді як інші сегменти ринку - ринки чинників виробництва (капіталу, праці, землі й інших природних ресурсів) - розвинені значно слабше. Так, формуванню ринку капіталу перешкоджала майже монопольна роль держави як позичальника. Становлення ринку праці утруднене унаслідок низької мобільності трудових ресурсів.

Інституційні прогалини І структурна асиметричність породжують неринкові форми поведінки економічних агентів: неплатежі, бартер, слабку адаптацію до коливань попиту.

1. Перехід до ринку супроводжується лібералізацією економіки - відмовою держави від монополії на ті або Інші види господарської діяльності або різким обмеженням його регулюючих функцій. Одночасно відбувається перехід від переважно адміністративних методів державного регулювання до економічних (через грошово-кредитну і бюджетно-податкову системи).

2. При переході від планової до ринкової економіки, як правило, виникає необхідність в макроекономічній (фінансовій) стабілізації. її головною метою є придушення (або запобігання) високої інфляції, а також пом'якшення (або недопущення) трансформаційного спаду.

3. Склалися два головні підходи до фінансової стабілізації, в основі яких різні уявлення про природу інфляції в перехідній економіці. Відповідно до монетарного підходу інфляція цілком залежить від темпів приросту грошової маси. Згідно з немонетарним підходом на інфляцію в перехідній економіці впливають такі чинники, як диспропорції в структурі народного господарства, високий ступінь монополізації економіки тощо.

4. Виділяються два основні сценарії макроекономічної стабілізації: ортодоксальний (скорочення або ліквідація дефіциту держбюджету, жорсткий контроль за грошовою емісією, встановлення "монетарного якоря") І гетеродоксальний (ті ж заходи у поєднанні з регулюванням цін і доходів).

5. Структурна політика в перехідний період спрямована на створення умов для стійкого довгострокового економічного зростання і перебудову галузевої структури народного господарства з метою захисту галузей, конкурентоздатних на внутрішньому і зовнішньому ринках або обслуговуючих національні інтереси (виробнича і соціальна Інфраструктура).

6. Інституційні перетворення включають розробку ринкового законодавства і контроль за його застосуванням; зміна відносин власності, формування нових господарюючих суб'єктів ринкового типу; створення нової системи управління народним господарством.

Яким же шляхом повинна йти Україна, будуючи ринкову економіку? Світовий досвід показує, що при виборі певної моделі економіки і її реалізації необхідно враховувати загальне і специфічне, яке є змістом трансформаційної економіки, в стадії якої перебуває Україна. Одночасно обов'язково слід мати на увазі, що загальні закономірності для трансформаційної економіки неоднаково виявляються в різних умовах, скажімо, в умовах східної і західної цивілізації. Закономірністю перехідної економіки є нестабільність і нестійкість, оскільки в її основі лежать суперечності старих і нових форм господарювання, що призводить до швидких якісних змін в економічному і соціальному житті суспільства. У зв язку з цим потрібно передбачати альтернативні шляхи її розвитку.

Потенційно існує широкий спектр перспектив: від повернення у певній формі до авторитарно-бюрократичної системи та до постіндустріального суспільства, від корумпованої тіньової економіки до праволіберальних, заснованих на приватній власності систем. Необхідно враховувати І те, що альтернативність має певні межі, які обумовлені об'єктивними і суб'єктивними чинниками. Серед багатьох варіантів є оптимальний для тієї або іншої країни. Критерієм цього вибору є як загальні тенденції розвитку світової цивілізації, так і врахування реальних ресурсів, національних особливостей, історичних традицій географічного і геополітичного положення. Отже, формувати економічну стратегію, спрямовану на побудову певної моделі ринкової економіки, необхідно, спираючись на перелічені чинники.

Особливістю економіки України є те, що перед початком ринкових трансформацій вона була адміністративно-командним типом, де домінував тотальний монополізм власності, централізовано-директивне ухвалення рішень і технологічний монополізм. Існувало багато підприємств, які виготовляли 60 -100 відсотків певного виду продукції. Така монополія не є ринковою. Вона не припускає конкуренції, ринкових відносин, а підприємства виконують тільки виробничі функції.

Негативний вплив на формування ринкових відносин в Україні має і те, що її економіка великомасштабна з незавершеним циклом виробництва, а також відображає спеціалізацію в колишньому Радянському Союзі на важкій промисловості, військово-промисловому виробництві І добувних галузях. Саме це сьогодні відтворює недолік товарів народного споживання, з одного боку, і технічну і технологічну відсталість - з іншого. Це породжує величезну потребу в придбанні нафти і газу на світовому ринку, а отже, проблеми з торговим балансом, перекоси в цінах на внутрішньому ринку.

Формування конкурентного середовища може здійснюватися двома шляхами: реформуванням існуючих підприємств І створенням нових. Перший шлях передбачає: демонополізацію; роздержавлення і приватизацію; залучення вітчизняних та іноземних Інвестицій для структурної перебудови підприємств; диверсифікацію. Другий шлях ставить за мету сприяння розвитку малого І середнього бізнесу; залучення вітчизняних та Іноземних інвестицій для створення нових підприємств, а також реструктуризації застарілих, тих. які вимагають повного оновлення.

Враховуючи те, що Україна має потужний індустріальний і науково-технічний потенціал, підготовлені кадри, недоцільно обирати модель ринкової економіки, в якій переважає дрібна приватна власність і економіка регулюється тільки ринковими законами. Цей шлях був би не прогресом, а регресом і приводив би до часів А. Сміта І відповідних методів економічного життя, де все вирішувало вільне ціноутворення. Модним є так званий лібералізований підхід, суть якого полягає в тому, що якщо не заважати економіці розвиватися самій по собі властивими їй принципами, то Україна скоро увійде до світового ринку.

Поширене гасло "Повну свободу переміщенню капіталів, товарів, людей" - не є некоректне. Адже кожна країна, вступаючи в економічні відносини з іншими країнами, прагне якомога повніше реалізувати свої інтереси. Саме тому вона вводить квоти, ліцензії, митні бар'єри щодо Іноземних товаровиробників. Відповідна політика ведеться відносно міграції робочої сили. Адже кожному зрозуміло, якщо дешева робоча сила рине в країну без яких-небудь обмежень, то це, з одного боку, знизить купівельну спроможність національного ринку країни, оскільки знизиться платоспроможність зайнятих в областях, куди ввіллється ця робоча сила, а з Іншого - призведе до соціальних загострень у країні, тому що зменшиться заробітна плата, частина працівників взагалі перейде у розряд безробітних.

Допускаючи Іноземний капітал в економіку, треба також регулювати ці процеси, оскільки вони можуть призвести до втрат у певних галузях виробництва, подальшого викривлення економіки, яка перетвориться на технологічний придаток розвинених країн, де відбуваються екологічно шкідливі або безперспективні процеси.

Досвід перехідного періоду постсоціалістичних країн, зокрема України, свідчить: шлях до ринку в "стихійному режимі", самоплив не тільки не ефективний, але і призводить до надзвичайно великих втрат у всіх сферах життя, відкидає суспільство назад на десятки років. Орієнтиром при переході до ринкової економіки для України повинні бути сучасні розвинені країни, для яких характерна змішана економіка, заснована на різних формах власності. Домінуючою при цьому є корпоративна власність, взаємодія конкуренції і регулювання з боку держави, високий соціальний захист населення, соціальна орієнтація економічного розвитку.

Слід також ураховувати, що ринок не можна побудувати, скажімо, за шведським, американським або ще якимсь зразком. Він - невід'ємний елемент економіки. Ринкові відносини в Японії, Італії, Бразилії Алжирі різні. Характерними особливостями сучасного розвиненого ринку є висока організованість, інтелектуальне кадрове забезпечення його установ, науково обґрунтовані правові основи.

Україна має будувати таку модель ринкової економіки, яка найбільш відповідає особливостям її розвитку структурі економіки, географічному положенню, менталітету народу. Для України найбільш прийнятною є модель соціально орієнтованого ринку, який зрештою підпорядковуватиме діяльність своїх функціональних структур задоволенню матеріальних І духовних потреб людини. Така стратегія повинна ґрунтуватися на чітко певних пріоритетах економічного розвитку, які сприяли б досягненню вказаних цілей.

Головним чинником створення моделі ринку, про яку йде мова, повинна бути послідовна діяльність держави щодо створення необхідних інститутів ринку. Регулююча роль держави повинна здійснюватися методами, які адекватні ринковим формам господарювання. Для цього слід розробити цільові програми розвитку визначальних сфер господарства: забезпечити підтримку пріоритетних напрямів економічного розвитку, виділення для цих цілей кредитів, зменшення податків: стимулювання розвитку виробництва, а не посередницької діяльності, різних соціальних форм господарства; створити сприятливі умови для залучення в країну приватного іноземного капіталу, перш за все у формі прямих Інвестицій у виробничу сферу, галузей, що виготовляють товари споживання. Регулююча роль держави повинна полягати в забезпеченні рівноваги в суспільстві. І чим більше відхилення від рівноваги, тим сильніші повинні бути регулятори. Результати економічних перетворень, здійснюваних на таких основах, будуть детермінованими, необоротними, прискореними і. що особливо важливо, досягнуті в умовах соціальної згоди.